СІМ ПРОМЕНІВ

КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА

Розділ третій

  «Відроджені пологи» Мішель Оден

 

Розділ третій :  ДОПОМОГА ЖІНЦІ ПІД ЧАС ПОЛОГІВ

 
Переклад з англійської - Галина Риф'як (Львів, 2012), редагування - Тетяна Дитина (Львів, 2013).

  Жінка, в якої почалися пологи, прибуває до клініки. Її перша зустріч із акушеркою має велике значення; добрий погляд акушерки, посмішка, її слова та жести — все це має благотворний вплив на перебіг пологів. Рішення, прийняті у цей час, також дуже важливі. Наприклад, досвідчена акушерка може точно визначити, на якому етапі пологів знаходиться жінка. Якщо вони тільки-но розпочалися, акушерка може порадити жінці не поспішати у клініку, а радше піти на прогулянку чи навіть повернутися додому, якщо вона живе неподалік. Якщо жінка повернеться до знайомої обстановки та продовжить займатися своїми справами, цілком імовірно, що коли вона повернеться до клініки, процес пологів вже значно просунеться вперед. Якщо жінка залишається у клініці впродовж усього першого етапу пологів, коли відбувається поступове розкриття шийки матки, ми допомагаємо їй, але допомога ця не нав'язлива. На власному досвіді ми переконалися, що тут не можна діяти механічно чи категорично. Жінки бувають різні, а отже, і їхні пологи будуть різні. Ми беремо цей факт до уваги. Ми не розробляємо наперед стратегій і не встановлюємо жорстких правил.

Це не перешкоджає нам тісно взаємодіяти: ми вже достатньо довго працюємо разом, часто для розуміння нам достатньо лише погляду чи жесту. Це також не означає, що в нас нема загальноприйнятих процедур. Навпаки, багато з них сформувалися самі собою упродовж років, вони логічно випливають із нашого зобов'язання залишатися гнучкими, не цуратися нововведень та пам'ятати про чільне місце матері у всьому процесі. Ці загальні настанови однаково стосуються усіх жінок, незалежно від їхньої історії життя, від того, чи регулярно вони відвідували клініку, чи прийшли до нас вперше уже в процесі пологів. Ці загальні настанови стосуються як добре знайомих нам жінок, так і тих, яких ми щойно зустріли; працівниць та інтелектуалок; мешканок міста та селянок; співвітчизниць та іноземок.

Насамперед в Пітів'єрі ми хочемо розвінчати стереотип вагітної жінки як пацієнтки, що так глибоко вкорінився у західній культурі. Ми не примушуємо жінку, яка щойно зайшла до лікарні, одразу ж одягати нічну сорочку та лягати у ліжко. Перший етап пологів може проходити у спальні, великій залі для зустрічей або у пологовій кімнаті. Цей час деякі жінки вирішують використати для прогулянок коридорами або у садку. В Пітів'єрі ми наголошуємо на тому, що немає нічого неможливого.

Із ходом першого етапу пологів перейми стають інтенсивнішими, тому для майбутньої мами найкраще перейти до затишного, тьмяно освітленого місця. Жінці потрібно зосередитися, щоби прислухатися до власного тіла, тому варто усунути всі зовнішні подразники. У спокійному середовищі жінці буде легше зануритися у свій внутрішній світ. Як-не-як, а багато ссавців народжують у темних, тихих, віддалених закутках. Тому нема нічого дивного у тому, що люди також шукають подібні умови для народження дитини. Наша “примітивна кімната” створена, щоб задовольнити цю потребу. В ідеалі варто було би приглушити всі сенсорні подразники. У деяких випадках тиха, заспокійлива музика приносить відчуття спокою та затишку. У кімнаті достатньо тепло, щоб жінка почувалася комфортно без одягу. Багато жінок також знімають окуляри та контактні лінзи, щоб іще більше зосередитися на своїх внутрішніх відчуттях.

Жінка, що народжує, вимушена довіритися власним відчуттям, рухатися так, як їй хочеться, займати таку позу, яку їй підкаже власне тіло. Керуючись своїми бажаннями, вона може ходити, сидіти, ставати на коліна, опиратися на когось чи на щось, або прилягти. Коли жінки отримують таку свободу дій, вони рідко сідають чи лягають на спину. Перебувати у таких позах тривалий час просто не зручно. З тієї ж причини вони цілком природно уникають пози на спині на останніх тижнях вагітності. Натомість їм зручніше лежати на боці. Якщо жінка під час пологів лежить на спині та соромиться рухатися чи міняти пози, ми часом піддаємося своєму бажанню пояснити їй, що у такій позі зменшується кількість кисню, який отримує дитина — порушується притік крові до матки, коли дитина у родових шляхах перетискає аорту або порожнисту вену.

Зазвичай такі пояснення не потрібні, оскільки більшість жінок на ранніх фазах пологів інстинктивно відчувають потребу стояти, нахилившись вперед, спершися на меблі, або стати навколішки та на руки.[1] Не випадково дуже багато жінок спонтанно обирають цю позу та залишаються в ній упродовж тривалого часу; вона ефективно полегшує біль, особливо болі у спині. З іншого боку, у цій позі жінка ніби фізично згортається, завдяки чому їй легше абстрагуватися від зовнішніх подразників. (Ця поза нагадує положення тіла під час молитви, що є свого роду переходом в інший стан свідомості.) Поза навколішках також відіграє важливу роль у самій механіці процесу. У випадку сідничного передлежання плоду, що часто є причиною найдовших та найважчих пологів, поза на колінах полегшує поворот голівки дитини у родових шляхах. Оскільки найважча частина тіла немовляти — спина, тому, коли жінка стоїть навколішках, воно буде повертатися спиною до передньої частини матки. Таким чином, під час пологів жінці найзручніше ходити, стояти навколішки, сидіти чи стояти, спершись на когось чи щось, хоча кожна поза має безліч індивідуальних варіацій.

 Акушерки задовольняють базові потреби роділлі — вони дбають про те, щоб у кімнаті було тепло, темно та тихо, і щоб кожна жінка відчувала, що вона може за бажанням змінювати пози. Акушерки пропонують воду, фруктові соки, мед та цукор, щоб жінка отримувала рідину та калорії, які їй потрібні у нелегкій праці народження дитини. При цьому можна легко навчити інших дотримуватися простих кроків нашої практики. Але допомога жінці під час пологів – це більше, ніж перелічені прості завдання. Це також і співпереживання, інтуїція та натхнення — це справжнє мистецтво.

Саме інтуїтивні відчуття дозволяють акушерці визначити, яку роль, позитивну чи негативну, відіграють присутні при пологах люди. Народжуючи, жінки часто хочуть, щоб поруч був хтось знайомий, вони мають потребу налагодити особливий зв'язок із хоча б однією людиною, присутньою при пологах. У нашому суспільстві це зазвичай батько дитини. Однак присутність партнера при пологах не завжди є найкращим варіантом для жінки. Деякі чоловіки допомагають процесу, а інші навпаки його сповільнюють. Часом чоловік-панікер може розхвилюватися, тоді він пробує приховати свої емоції за надмірною балакучістю; ця балаканина може відволікати жінку від процесу пологів. Пригадую один випадок, коли у жінки відкриття шийки матки ніяк не могло перейти межу 8 сантиметрів. А коли її чоловік вийшов ненадовго з кімнати, щоб відпочити, народилася їхня дитина. Хоча ця жінка стверджувала, що хоче, щоб чоловік був поруч із нею, її тіло говорило протилежне. Занадто турботливий та владний чоловік може також заважати при пологах. Він постійно масажує, гладить та обіймає свою жінку, яка належить йому. Він радше передбачає її прохання, а не відповідає на них. Жінці під час пологів потрібен спокій, а він її лише відволікатиме. Чоловікам іноді важко просто спостерігати, сприймати та розуміти жіночу інстинктивну поведінку під час народження дитини. Натомість вони часто намагаються не дозволити їй поринути у підсвідомий стан і відмовитися від раціонального самоконтролю. Невипадково у всіх традиційних суспільствах жінкам під час пологів допомагають не чоловіки, а інші жінки, які самі вже народжували.

Деякі майбутні матусі охочіше приводять до клініки сестру чи подругу. Якщо подруга чи сестра вже народжувала спонтанно та природно, вона прийде із власним позитивним досвідом дітонародження, якщо вона не має дітей або пережила кесарів розтин, то разом з нею прийдуть її страхи та тривоги. Інші жінки приводять із собою в клініку кількох людей. Ми помітили, що багато таких жінок мають довгі та складні пологи. Якось уночі, коли ми з акушерками дивилися телевізор, ми побачили, як під’їхав великий автомобіль. Із машини вийшла вагітна жінка, у якої почалися пологи, за нею йшов чоловік, дуже молода дівчина та ще один чоловік із відеокамерою. Першою реакцією акушерок було: “Ну, здається, у нас буде довга ніч.” Вони мали рацію: пологи були довгими та виснажливими. Можливо, деякі жінки намагаються оточити себе в такий момент людьми через якийсь підсвідомий страх чи невпевненість при пологах. Однак цей страх може лише загостритися, якщо жінка під час пологів відчуває, що за нею спостерігають, чи їй здається, що вона має грати якусь певну роль перед присутніми. З іншого боку, у сім'ях чи спільнотах, де стосунки між членами дуже близькі та тісні, жінкам часто допомагає присутність на пологах тих людей, яких вони звикли бачити щодня.

Іноді жінки приходять до клініки зі своїми матерями. Якщо мама народжувала своїх дітей без медичного втручання, вона може значно допомогти, але таке рідко трапляється серед жінок, що народжували у 50-х та 60-х роках. Багато практик, з якими вони зіткнулися під час власних пологів, зараз уже не актуальні. Крім того, медична акушерська практика розвивається дуже швидко, тому матері й не можуть передати своїм донькам цінну та сучасну інформацію, як це відбувається у традиційних спільнотах. Ця розбіжність у досвіді та знаннях пояснює напруження, що виникає у стосунках матерів та доньок, і яке ми не раз спостерігали. У багатьох випадках ця прогалина ефективно заповнюється дружньою присутністю досвідченої та співчутливої акушерки.

Роль акушерки не можна переоцінити. Незважаючи на розбіжності в індивідуальних акушерських практиках, більше жінок народжують без проблем там, де значну роль у пологах відіграють акушерки – в Ірландії, в Нідерландах, чи тут у Пітів'єрі. Дуже важливо, щоб акушерками були саме жінки, — ця істина на перший погляд не така очевидна, як здається, оскільки у таких країнах як Франція, Швеція та Великобританія у школи акушерства почали приймати чоловіків. Пологи, народження та грудне вигодовування — це елементи статевого життя, тому варто зважати на стать присутніх людей. Зв’язок між жінкою та тим, хто допомагає при пологах може бути дуже інтимним та емоційним. Жінка, що народжує, перебуває в надзвичайно вразливому фізичному та емоційному стані, схильна покладатися на людину, яка допомагає їй під час пологів, принаймні на деякий час. Сексуальні обертони, що можуть супроводжувати такий контакт, якщо допомогу у пологах надає чоловік, може завадити жінці поводитися невимушено та спонтанно, як би їй хотілося, а після народження вона може навіть соромитися своєї відвертої поведінки. Звісно, не все так просто. При всій важливості статевої приналежності, першочерговою здатністю акушера, незалежно від того, жінка це чи чоловік, є вміння допомогти жінці відчути себе у безпеці та спокої.

Таким чином, усамітнення, близькість, спокій, можливість вільного вибору пози для народження та доброзичливість акушерок є вирішальними для спонтанного перебігу першого етапу пологів. Яскраве світло, різкі звуки, холодні інструменти та незнайомці у хірургічних масках, тобто типове середовище сучасної лікарні, а також відсутність акушерок та заперечення чи ігнорування їхньої ролі, та обмеження роділей визначеними позами все це стає на заваді нормальному перебігу пологів.

Однак навіть коли жінка знаходиться у найсприятливішій атмосфері, відкриття часом зупиняється, а перейми стають болючішими та неефективними. У цей момент полегшити ситуацію допоможе тепла ванна. У нашій клініці є два невеликих басейни, які ми використовуємо з цією метою. Жінка занурюється у теплу воду, часто аж по саму шию. Часом їй дбайливо підтримують голову, поки її вуха напівзанурені у воду. У басейні пологи стають легшими, зручнішими, не такими болісними та швидшими. По-перше, вода приносить невагомість; жінка може плавати на поверхні води, і їй не доводиться під час переймів боротися з вагою власного тіла. По-друге, тепла вода зменшує виділення адреналіну та розслаблює м'язи. Вода також може стимулювати альфа-хвилі мозку, що створює стан ментальної релаксації. А релаксація, в свою чергу, сприяє швидкому розкриттю шийки матки. Часом, коли пологи гальмуються, достатньо просто відкрити кран – сам вигляд та звук проточної води пришвидшує процес і дитина народжується перш, ніж встигне наповнитися басейн!

Ми переважно пропонуємо басейн тим жінкам, у яких болючі та неефективні перейми на відкритті близько 5 сантиметрів. Але вода може розслабити й інших жінок. Вода заспокоює, наче кохана людина, мама чи акушерка. Потяг вагітних жінок до води досі залишається для нас таємницею. Багато майбутніх матусь кажуть, що їх притягує вода – вони відчувають сильну потребу пірнути у хвилі або мріють про те, щоби довго лежати на поверхні води. Деяких жінок, яких упродовж вагітності сильно притягує вода, під час пологів вона приваблює іще більше. Але є й такі, що кажуть, що їм не подобається вода чи вони не вміють плавати. Проте з початком пологів ці жінки раптом йдуть до басейну, охоче туди заходять і відмовляються вилазити!

З наближенням кінця першої стадії пологів жінка зазвичай все-таки виходить із басейну. Вона відчуває потребу більше рухатися, щоб допомогти дитинці народитися. Часто у цей момент в очах жінки може з'явитися відсторонений погляд, ніби вона знаходиться в іншому світі; вона мовчить, а якщо говорить, то переважно повторює окремі слова чи прості речення. Це все свідчить про те, що вона відгукується на свої внутрішні інстинкти і що вона досягнула правильного гормонального балансу. Ми далекі від того, щоб вважати її стан нераціональним чи безпорадним, ми переконані, що в цей час жінка найкраще знає, що робити, щоб допомогти своїй дитині з'явитися на світ.

Наш спосіб визначення початку другої стадії пологів — коли настає повне розкриття шийки матки — значно відрізняється від загальноприйнятого у медичній практиці. Більшість лікарів вдаються до вагінального огляду, щоб визначити, чи варто жінці починати тужитися. Ми зазвичай можемо відрізнити етапи пологів без внутрішніх оглядів, які за будь-яких обставин варто зводити до мінімуму. Ми знаємо, що почався другий етап пологів, коли жінка, яка до цього часу стояла чи ходила, раптом згинає коліна під час переймів та має нагальну потребу схопитися за щось чи за когось. Якщо її партнер обіймає її спереду, під час переймів вона повисне у нього на шиї. Якщо партнер стоїть позаду неї, жінка може присісти, поки він підтримує її попід руки. Жінка не стримує себе; вона кричить, її вульва широко відкрита, а ноги розведені в боки — здається, усе її тіло розкривається одночасно. Вона може досягти точки, при якій розслабляються м'язи сфінктера та випорожнюється пряма кишка. Розслаблення цих м'язів та її сильний, типовий викрик йдуть наперекір глибоко вкоріненим нормам соціальної поведінки. Вони вказують на те, що роділля входить в оптимальний інстинктивний стан свідомості, тобто вона досягає вершини гормонального балансу.

Більшість жінок Пітів'єру народжують у позі навприсядки з підтримкою позаду — найефективнішій позі з точки зору механіки, оскільки у цій позі максимально збільшується вплив сили тяжіння, зводиться до мінімуму напруження м'язів, зменшується споживання кисню та краще розслабляються м'язи промежини. Той, хто допомагає при пологах, може відчути наближення потуги, якщо покладе руку на живіт жінки в районі дна матки. Коли починається потуга, помічник зазвичай пропускає свої руки під пахвами жінки так, щоб тримати її за руки. Він чи вона стоїть прямо, не нахиляючись уперед, виконуючи роль опори. Якщо жінка народжує у позі навприсядки, двоє людей можуть підтримувати її водночас: хтось досвідчений та хтось близький жінці, проте новачок у цій ситуації. Але жінка також може стояти лицем до свого партнера та повиснути у нього на шиї, широко розвівши ноги. Ця поза, у якій ступні жінки часом відриваються від землі, також дуже корисна. Вона розслаблює м'язи черевної порожнини та промежини, допомагаючи дитині проходити у родових шляхах. Той, хто підтримує жінку, мимоволі легко тисне їй на живіт, завдяки чому їй легше тримати ноги розведеними у боки.    

В нашій клініці другий етап пологів жінка найчастіше проводить у позі навприсядки чи опираючись на помічника, однак це аж ніяк не є обов'язковим. Жінка вільна обирати позу, в якій почувається найбільш комфортно та розслаблено. Вона може прийняти якогось асиметричного положення, може сидіти, випроставши одну ногу або схилятися набік; можливо, їй захочеться лягти, розтягнутися на боці, сидіти у кріслі або опуститися на коліна й руки. (Зауважте, що ця остання поза дуже схожа на позу навприсядки — якщо ви відпустите жінку, яка стоїть навприсядки, вона впаде вперед на руки та коліна). Вона навіть може народжувати у воді — це цікаве нове вдосконалення, яке з’явилося внаслідок використання басейнів під час пологів. Часом жінки настільки розслабляються в басейні, що не хочуть виходити із води, навіть коли відчувають, що ось-ось народять. Здається, жінки знають, що народжувати у воді цілком безпечно; це не становить жодного ризику для новонародженого, який до цього часу перебував лише у водному середовищі. Дитина почне вдихати повітря легенями лише після того, як випірне на поверхню води та вперше відчує різницю атмосферного тиску та температури. Ми ніколи не ставимо собі за мету приймати дітей під водою, але це несподівано трапляється кілька разів на місяць (20-30 разів на рік).

Ми зауважили, що незалежно від обраної пози при допомозі жінці настільки ж потрібна ніжність, як і майстерність. Досвідчені турботливі акушерки можуть визначити спокійна жінка, напружена чи перелякана лише за дотиком до її шкіри (відчувши структуру та вологість). Спілкування тіла з тілом, шкіри зі шкірою набагато важливіше, акушерка в першу чергу довіриться дотикам, ніж розмовам. А коли вона говорить, то використовує прості слова, які б зрозуміла навіть дитина. Такі довірливі стосунки не виключають певного рівня твердості в певних ситуаціях. Наприклад, якщо під час пологів жінка відчує сонливість перед останніми двома-трьома потугами, акушерці слід заохотити її залишатися активною. В цей час важливо сказати жінці щось на кшталт: “Вже пізно відкладати народження, настав час...”. Проте слова в такий час зазвичай не мають значення, а такі слова як “тужся” або “сильніше”, можуть навіть подіяти негативно. Найчастіше роділля чітко знає, що вона відчуває, а деякі поради можуть суперечити її власному досвіду. Я найчастіше узагалі нічого не кажу. Але якщо є така потреба, то я кажу: “Добре... добре... дозволь дитині народитися”. Якщо жінку стримує страх невдачі, я можу сказати: “Не тужся, не тужся” або “Не стримуй себе, плач, кричи, якщо хочеш”.

Ось як ми в Пітів'єрі допомагаємо жінкам народжувати. Розроблені нами стратегії та техніки відіграють важливу роль, але наша мета набагато амбітніша. Ми хочемо дати змогу усім жінкам у будь-якій позі народжувати впевнено.

 

 


Мати з Латинської Америки

 

Кажуть, що в останні кілька годин перед народженням ти втрачаєш зв'язок із зовнішнім світом. В моєму випадку саме так все і було. Я опинилася в іншому світі, на віддаленій планеті, дрейфуючи у морі відчуттів.

Це була дуже дивна ніч. Усі люди спали. Не спали тільки ми, Філіп та я, і ще одна пара, всю ніч ми провели між спальнею та пологовою кімнатою. В іншої пари дитинка народилася десь біля п'ятої ранку. Ми були приголомшені видінням, як вони в темряві поверталися із дитиною на руках. Заспокоювало те, що жінка може народити, а тоді вийти із кімнати на своїх власних двох ногах. Це нас втішило.

В певний момент перейми стали різкішими, важчими. Я схопилася за Філіпа, тоді за піаніно, а тоді знову за Філіпа. Кімната перед моїми очима то зникала, то знову з’являлася. Стало важко контролювати біль. Він став частиною мене, йому не було ні кінця, ні початку. Коли увійшов лікар Оден, я простягала руки до акушерки, яка тоді здавалася мені дуже далеко. Я не могла збагнути цього безкінечного болю.

Й ось тоді я опинилася в морі. Біль перейшов в інше місце, став тупішим. Там була Нурія, наша дитинка. Я відчувала, як вона сантиметр за сантиметром прокладала собі шлях назовні. Було так приємно відпустити тіло у цьому морі відчуттів, заплющити очі та дозволити хвилям легенько мене колисати. Якось давно в невеличкому селі в Індії я минула старого чоловіка, вбраного в усе біле. Він сидів на сходинці, склавши руки в молитві. Коли я проходила повз нього, він підняв голову. Щоб привітатися? Щоб благословити мене? Я пройшла повз та відповіла йому тим же жестом. Цей випадок та море переплітаються серед безкінечних часточок простору та часу, що ознаменували народження Нурії.

Часом я прошу Філіпа сісти поруч та розповісти мені, що саме тоді сталося, що він бачив, оскільки в мене залишилися спогади наче із зовсім іншого світу.

 

 

Мати з Парижа

 

Найзручнішою позою для мене було стояти навколішки на підлозі і опиратися грудьми на м'яке крісло. Коли зайшов лікар Оден, мені було так боляче, що я розплакалася. Я побачила, як він вийшов, не сказавши жодного слова. Невдовзі він повернувся разом із жінкою в білому халаті, приблизно двадцяти років, студенткою-медсестрою, яка з того моменту не відходила від мене. Коли я відчула наступну перейму, я кинулася до неї, і між нами почав виникати міцний зв'язок. Я відчула її тепло, її турботу. Разом ми зайшли до пологової кімнати. На кожній переймі я міцно трималася за неї, поки не вщухав біль. Я довіку в боргу за все, що вона для мене зробила. Перед тим, коли я була сама у кімнаті, я намагалася “контролювати біль” за допомогою дихальних вправ. Завдяки підбадьорливій присутності медсестри все змінилося: я більше не намагалася контролювати себе. Я кричала на кожній переймі. Я продовжувала кричати наступну годину із чвертю, доки не народилася дитина.

Ці крики здивували мене. Народжуючи першу дитину, я не відчувала ніякої потреби кричати чи плакати. А цього разу мені здавалося, що я підняла своїми вересками всю лікарню. Я ще ніколи в житті так не завивала. Здавалося, що то навіть не я кричала. Коли прийшов мій чоловік, перед самим народженням, я заспокоїла його: “Не хвилюйся. Я не можу цьому зарадити — мені добре, коли кричу. Сідай.” В якусь мить я почула, що кричу вже по-інакшому — це було протяжне, тремтяче виття, схоже на плач дитини. Зараз я вже розумію, що ті крики мене захищали, не від болю, а від травматичного закарбування того болю в моїй душі. Це був своєрідний катарсис — разом з криком моє тіло покидав біль.

Наприкінці пологів я почала сипати прокльонами. Я не можу пригадати, що тоді казала: я втратила контроль над власними відчуттями. Ці переживання перевершили навіть сам момент народження. Хто б міг подумати, що я поводитимуся так перед іншими людьми! Однак здавалося, ніби це був мій справжній голос, який я втратила багато років тому і ось нарешті знову віднайшла.

 

 

Мати з Лідса

 

Понеділок, сьоме грудня. Едді довелося снідати поспіхом. П'ятдесят кілометрів по дуже прямій, дуже пласкій, обсадженій деревами дорозі крізь сільську місцевість у Франції, що несла нас до Пітів'єра. Але мені було не до поезії; перейми повторювалися через кожні п'ятнадцять дерев.

Акушерка оглядає мене: я повинна народити вже сьогодні, після обіду. Але до того часу здається ще так далеко; зараз лише десята година ранку. Ми дуже схвильовані. Біль наростає. Через певний час починаються перейми, швидкі та інтенсивні. У мене підкошуються ноги. Я прилягаю на один з диванів у кімнаті для зустрічей. На якусь секунду я починаю сумніватися: чому я не зробила епідуральну анестезію? Тоді мені б не довелося терпіти весь цей біль. Мені здається, що я не витримаю — болить усе й одразу; я не героїня. Я починаю кричати, від цього стає легше. Біль нікуди не подівся й наростає з кожним разом, але коли я кричу, принаймні можу його терпіти. Я раптово ховаюся головою в піджак Едді, що лежить на дивані. Я відчуваю його запах. Едді також тут поряд, але біль настільки сильний, що я не хочу, щоб він до мене торкався. Він на диво спокійний. Десять хвилин по одинадцятій. Я прошу Едді піти знайти когось; біль занадто сильний. Приходять акушерка та лікар Оден, від них віє спокоєм та впевненістю. На їхній подив та моє полегшення, в мене вже повне відкриття. Лікар Оден говорить про блакитні води та пляжі; вони починають наповнювати басейн.

Попід руки з Едді та лікарем Оденом я заходжу до пологової кімнати. Вікна залиті сонячним світлом. Лікар Оден щось тихо наспівує. У пологовій кімнаті я роздягаюся. В кімнаті панує напівтемрява; на стінах коричнева плитка, підлога теплого кольору, тут стоїть велика платформа із різнобарвними подушками та пологове крісло. Я рада, що тут тихо — почуття настільки загострюються, що вони б не впоралися із надмірним гамором.

За якихось десять хвилин я відчула неймовірне бажання тужитися. Акушерка вмить опинилася коло мене, здивована тим, наскільки швидко все відбувається. Я дихаю, мов ропуха, верхом горла. Заходить лікар Оден. В мене відходять води. Акушерка обережно пропонує мені зайняти позу навприсядки, так щоб Едді мене підтримував. Спершу я не зовсім впевнена, але так і справді стає краще. Щоразу, коли накочується перейма, я стогну дуже голосно, але лише, поки триває перейма. Усі інші спокійні, мовчки підтримують мене. Лікар Оден дає мені шматки цукру, щоб була енергія, та воду (я випила приблизно літр води за весь той час). Раптом я відчула, як опускається голівка. Я рада, бо пологи пологами, а мені дуже хочеться спати. Поки я стою в проміжках між переймами, я легенько похитуюся на ногах. Вже видно голівку. Едді підтримує мене. Ще один поштовх і я відчуваю, як виходить дитина. Акушерка підхоплює її; здається, вона трішки допомогла їй перевернутися. Мої спогади про ту мить затуманені емоціями.

Едді опускає мене, і вони кладуть дитину мені на руки. Я приголомшена — жодне слово не порушує тишу. Дитина трішки плаче, а тоді починає шукати сосок. Усе наповнене спокоєм та емоційним піднесенням. Акушерка та лікар Оден стоять у кутку, готові підійти на першу вимогу, але присутність їх зовсім не нав'язлива. Ця мить належить нам трьом. Хтось приносить ванночку (заповнену водою із басейну, куди я так і не встигла залізти). Каміла, наша донька, все ще з'єднана зі мною, випростовується у воді.



[1] Коли жінка стоїть навколішках, вона зазвичай ставить одну ногу вище від іншої, або одним боком повертається більше вперед. Через те, що голівка дитини має зробити у родових шляхах поворот по спіралі, народження за своєю природою є процесом асиметричним. Це ще одна причина, чому при пологах недоречна симетрична поза на спині.

 

 

<<<  Попереднй розділ           Наступний розділ >>>

 

 

 

Додати коментар