Get Adobe Flash player

Мої троє домашніх пологів

Порівняльна розповідь про мої троє домашніх пологів

Соломія, Львів, вересень, 2015.

Того разу напишу по гарячих слідах, адже минуло трохи більше тижня. І напрошується написати не розповідь про треті пологи як таку, а якийсь підсумок усіх трьох, порівняльний аналіз, бо троє пологів і всі схожі. Різні вони хіба технічною своєю стороною.

І взагалі, починаю я вірити в ілюзію що скільки б дітей в мене не народилося -- всі прийдуть по одному й тому самому сценарію:

• після доволі необтяжливої вагітності рівно в 38, (або рівно в 37 тижнів, діти в мене пунктуальні ) і обов'язково серед глупої ночі відходять води (в перших і других відчуття були що міхурі рвали діти ногами. В третіх плідний міхур тріснув сам, ніби сам)

• потім я дооовго розчохляся: перейм нема, а спати не не можу. Що разу мене трусить по 15 хв. так, що все вилітає з рук. Але цей опорноруховий мандраж швидко минає, і я починаю прибирати, варити, прати і т. д. -- гоню по всій хаті бо я ж в пологах!, а підлоги-стелі не помиті (перший і другий раз цей період тривав 13 год., третій раз - 5 годин. Може тому що в хаті було все того разу готове :-) ).

• десь між відмиванням плитки і відчищанням плям з килима я ловлю себе на тому, я щось захопилася.. :-) і що треба нарешті перепочити та й, власне, родити. Дрімаю пів годинки-годинку, сидячи і опираючись на подушки головою й грудьми - лежати мені в пологах взагалі не зручно, навіть якщо перейми ще невідчутні.

• несподівано стрімко накочуються активні перейми, під час яких я добре чую, як дитина працює. Сила перейм трохи залежить від того, як я їх проживаю. От якщо розслабляю тіло, то інтервали більшають, перейми слабшають. Ходжу, стою похитуюся - сильнішають. Це триває недовго, бо

• за ними швидко надходять потуги. І наскільки стрімко вони прийдуть також якось залежить від мого ніби свідомого рішення. Якщо дам поштовх - будуть активніші й швидше. Потуги в мене аж в кінці самому не продихувальні й неконтрольовані. А взагалі, переважну їх більшість я цілком можу ігнорувати за допомогою "собачки". В перших пологах я балувалась так 5-6 годин. Я розумію що пологи перші, і дитина йшла з ручкою - але насправді я чекала акушерку, замість того, щоб родити. Ми тоді стільки всього не знали... Вже потім я надолужила цей пробіл: якщо є бажання тужитися, отже треба тужитися. Не тиснутися зі всіх сил, а легко, обережно підтужуватися. В других і третіх я так і зробила: переймопотуги швидко перейшли в "звірячі". Розкриття в мене важко визначити через загин матки. А коли вже можна визначити, то й так зрозуміло, що воно повне. Завжди розмовляю з унітазом. Це взагалі добре: ознака що розкриття іде швидко. Але все-таки то такий не естетичний і прикрий момент всіх моїх пологів. Ну і капітально чиститься кишечник - куди без цього?

В перших і других пологах на потугах дуже болів поперек - моє слабке місце. Так-що до третіх я готувала спину спеціально - ходила на шейпінг який мав акцент на хребті (аж до 4 місяця вагітності), і це дало результати: того разу мужу не довелося натерти мені синяка на куприку. Відчуття були більше схожі на сильні місячні, спина відчувалася цілком нейтрально. Загалом боліло все відчутно менше. Але це не означає, що я не переживаю в пологах гострих відчуттів. Просто ці відчуття переживаються як дуже сильні, проте цілком в межах моїх фізичних можливостей. Народжую я без криків і шуму, максимум - голосно вдихаю і видихаю. Молюся подумки. Міняю вирази обличчя. Ну а ще незадоволено щось бурмочу про кульку, яку треба родити. Говорити не можу, не те що кричати. Сам момент проходження "кульки" мені в пологах добре відчутний: розворот дитини, "вогняне кільце", розпирання всієї промежини - все це я проживаю мовчки швидко і гостро.
Народжувати мені зручно лише вертикально, стоячи на колінах. Акушерка назвала цю позу застрімкою, і я довго думала, що "от в других зроблю менш стрімко". Ха-ха! В результаті, народжувала так всі три рази. Ніяка інша поза не є мені зручна. Ні "кішка", ні навприсядки. Про лягти навіть думати зле стає.
Всі і все мене дратують. Всі, крім чоловіка, який мовчки і швидко виконує на мигах передані йому команди "подай - застели, потри". Можливо так є тому, що я з тих кобіт, що "родять через голову": ніяких родових потоків, ніяких провалів в підсвідоме, ніяких зірочок, родових жолобів - коротше, голова собі думає, тіло собі родить.

• Малюки народжуються в мене вертикально, всі три по три кг. Відразу кричать і всяко різно про себе заявляють :-)

Маю що разу розриви в тому ж місці де першого разу (тут варто дописати, що перша дитина народжувалася з ліктем). Що разу вони менші, заживають самі (двічі не зашивала, перший раз зашивала акушерка - шви давалися чути довго-довго).

• Що разу якісь приколи з плацентами. Ще ні разу не народила як от пишуть "вийшла дитина, а за нею потуга і плацента".

Перший раз пуповина пульсувала хвилин 40, плацента не родилася півтори години, (хоч відділилася без проблем). На перших пологах була акушерка. Вона запропонувала кубик окситоцину, і він подіяв відразу. Я довго думала, чого ж це плацента сама в мене не народилася? Що таке? Що робити, якщо акушерки не буде?" І лише тепер, після ще двох наступних, схожих за перебігом пологів, я переконалася, що плаценту роджу як і дитину: тобто я маю відпочити, спокійно зосередитися, потужитися першою свідомо і через голову, потім дочекатися відповіді організму, і лише після цього народжується плацента (до речі, кожен раз цілком інша. А от пуповини всі однакової довжини - короткуваті. Не патологічно, а так: прикладати незручно. Правда, діти в мене відразу груди не беруть. Вони по народженні обурено кричать, закакують щасливого татка :-), сплять на ньому пару годинок, потім знову закакують, і аж тоді починають шукати в нього цицю :-)).

Другого разу я так і зробила: лишила всіх тішитися новонародженим і пішла родити плаценту в тиші. Розслабилася, зробила зусилля (на той час плацента відділилася і пуповина відпульсувала), дочекалася перейми і плацента вийшла.
Ну але не без приколу. Виходячи, прилипла до мене чи то оболонками міхура, чи то материнською стороною. На той час я точно знала, що тужити її можна лише коли вона відділилася, а смикати не можна взагалі. Але не знала що вона може прилипати до промежини :-). І просиділа я так над нею биту годинку... Може би ще довше сиділа, якби не позатерпали файно мені ноги, і не довелося змінити положення - а вона взяла і випала :-).

Втретє все було ще цікавіше: хоч пуповина не пульсувала відразу, плаценту я народила доволі не скоро. Коли татко забрав синочка знайомити зі всіма домашніми, я відкинулася на застелений пелюшками диван, розслабилася й перепочила так годинку в очікуванні відділення посліду.

За чаєм і печивком минула ще годинка...

Потім чоловік приніс мені на годування синочка. До цього часу малючок також встиг відпочити. Він народився гарним біло-рожевим хоч пуповина не пульсувала відразу (як і в його старшого братика). З попередніми двома було трохи не так: в них були синюваті стопи і долоньки (і це попри півгодинне пульсування пуповини в старшої донечки). На перше прикладання пішла ще година.

Потім була ще одна година роздумів за горнятком чаю на тему "ну коли вже нарешті?!".

Протягом всього цього часу виходила підзгорнута кров - не багато. Перейм було не одна і не дві, при чому, доволі сильні, але марні. Такі ж марні як і всі мої спроби присісти і легенько підтужитися. Непритомніти я не збиралася, і взагалі почувалася добре. Але сидіти так остаточно набридало: а судячи з того що пуповина не втягувалася плацента відділилася давно...

І в кінці кінців дійшло до мене, що халяви не буде. Що це - моя робота, й доведеться напружитися. Тому на наступній переймі я підняла свої мощі з дивану й взялася активно тужитися сама. Об'єкт, який я вже дві години намацувала всередині на виході, таки точно був плацентою (він не був мною на дотик, і згустків трошки більшало, якщо його рухати). Як потім виявилося, дуже тугою збитою в клубок плацентою, такою собі невеличкою боксерською грушечкою. В принципі нічого дивного: народила боксера, а за ним - чекай відповідний інвентар :-). Відчуття були схожі, як ще одну голівку народжую.

Добре, що я тепер я трошки бувала. Якби таке трапилося в других пологах - загриміла б я в ПБ по всій програмі. А так я знала, що якщо нема кровотечі, нема стрімко прогресуючого поганого самопочуття, то ніц мені робити в лікарні. І взагалі, 4 години на плаценту - далеко не рекорд серед домашників.

Ну властиво і все.

Потім було півтори доби потужних скорочень матки. Вона і минулі рази дуже болюче скорочувалася. І хоч це рахується доброю ознакою, але от ці відчуття я переживаю важко.

Стала матка на місце десь на третій день, і більше не турбувала.
Про реєстрацію напишу, коли її завершеим. Наразі документи попливли по першому колу.

Вийшло сухо, я маю бажання висвітлити ще якісь деталі цих третіх пологів. Як от те, що вони були дуже схожі на попередні рази сценарієм, але не місцем дії. Того разу застала нас ця подія не зовсім вдома. А точніше - в хаті в моєї мами - бувалі зацінять, як то весело.

Мами, правда, тоді не було, зате був мій брат, який пив ранковий чай на кухні й нічого не чув. Каже що почув вже плач малого. В це я вірю дещо невпевнено, бо кухня стіна в стіну з кімнатою, де я народжувала. Я просто чула як кипить чайник, як братик брязкає посудом, гримає холодильником... А з іншого боку, свекруха також запевняє що ніц не чула - вона тоді пильнувала сон двох старших діток за сусідньою стіною :-).

Малючок, до речі, також не відразу шумів: народившись він взявся чомусь кряхтіти. Ознак асфіксії не було: повторюю народився гарненьким рожево-білим хлопчатком, в тонусі - але от чомусь напружується, повітря затримує... Що таке?
Позазирали йому в ротика - чисто, поцілували в носа - чисто... Чоловік навіть разок облив його зимною водою, а він скрикнув і знову за своє...
За хвилину-другу виявилося, що на відміну від двох попередніх, цей прибулець перейшов відразу до другого пункту своєї малючої програми, і татова футболка стала зелена від меконію :-)

Ось такий досвід. Ну все, час повертатися в багатодітний реал. Що ще згадаю - напишу в "Народжуємо вдома", хоч цього разу було і не зовсім вдома :-)

Взято з форуму posydenky.lvivport.com з розділу "Розповіді про пологи"

 

Додати коментар


•   ЕННЕАГРАМА 

Еннеаграма – психодинамічна модель, що описує 9 глибинних спонукань, які керують людьми і впливають на їх поведінку. Більше інформації тут >>>