Get Adobe Flash player

Мої пологи: перші і другі - такі різні

Ірина, м. Львів, розповідає про народження своїх двох синів,

першого у 2007 році - в пологовому будинку,

і другого в 2011 році - вдома.

Які бажані, і які різні ці пологи!

ПЕРШІ ПОЛОГИ.

Історія перша – Сашко. Вагітність була неочікуваною, але проходила добре, без всяких ускладнень. Десь на 4 місяці я дізналась що буде хлопчик, малий дуже товкся в животі як футболіст. Отже, пологи.

Тоді ще, а це був 2007 рік, ми з чоловіком мало до них підготувались. Я спілкувалась на останніх місяцях з подругою з Києва, яка теж була майже на тому ж терміні, вона планувала родити вдома, прислала мені книжку Е.Гройсман. Мені ця ідея теж сподобалась, але чоловік боявся. Домовились ми з лікарем, прийшли до нього 27 лютого зранку, не забуду той огляд на кріслі!!! Як тоді має боліти на родах? Після того сказав збирати манатки і приїжджати завтра. Після отого втручання з неприємним відчуттям дійшли якось додому. Побачивши картину в пологовому будинку в мене було враження, що я потрапила у післявоєнні роки. Коротше, все почалося ввечері, після приємної вечері відійшли води. Тоді в нас вдома якраз була мама чоловіка, зразу шухер, дзвонимо, поїхали всі разом, протряслись у швидкій. Далі допит, процедури, оформлення, знов жахливий огляд чергової лікарки, наш лікар ще не приїхав, це була майже 10. Приїхав, піднялись в родзал, у сусідніх верески, цікаво, а чо вони так кричать, потім – зрозуміла. Все у нас відбулось стрімко, лікар не чекав такого, вони всі думали що мені довго прийдеться ковбаситись, бо коли приїхали ніяких натяків на перейми не було. Розвивались події швидко, як стихія, чоловік був завжди поруч, дуже помагав, весь час я ходила, старалась правильно дихати. У родзалі був умивальник, я хлюпала на себе воду, але було дике бажання залізти у воду. Ми з чоловіком не готувались, але якось підсвідомо робили правильні речі (хоч страх звичайно був), це відмітив потім наш лікар. Отже, все було більш-менш до моменту крісла, хто його придумав?!!! Видряпавшись на нього я себе відчула розіпнутою вівцею, збіглась по команді вся бригада, врубали сліпуче світло від якого я нічо не соображала, одразу сили десь поділись, ще й лікар кидав фрази що з дитиною щось не так, бо він дуже вертівся. Добре, що поряд був чоловік, який тримав мене за руку. Команда десь зі світла – “тужся”, якось вдалось, друга – кажу що не маю сил, почали сварити – а ну давай! добре, я так напнулась, що тріснули капілярчики на обличчі, і тут вихлюпнувся мій малий. В той момент стало зле чоловікові, але нічого, опанував себе, поклали малого на живіт, дали цицю, потім забрали для процедур, зважили – 4 кг, 55см! – Ого! Ейфорія повна, це було о 2.25. А потім зашивання, який це ЖАХ! Порвало сильно. Подальше перебування – нічого приємного, про здирство і хамство всі знають, хоча були і хороші люди. Добре, що дитина була поруч, з ГВ було все добре, а це головне. Після цих пологів я довго відходила, через розриви. Бажання знову родити відпало надовго, але я тоді зрозуміла, що ЦЕ має бути по іншому...(це на мою думку), кожен вибирає те, що хоче. Нас з чоловіком це зблизило, ми зрозуміли як це важливо, відповідально і водночас прекрасно – бути батьками. Тому, коли ми завагітніли вдруге, ми трохи все переосмислили, я прочитала багато літератури (зокрема про Домашні Пологи), продивились фільми. По обліку я стояла у дуже хорошої лікарки, яка давала лекції про прививки (точніше проти них), і про здорове харчування (побільше б таких лікарів!). В результаті, наш другий синочок Владислав родився вдома. Про ці пологи напишу згодом, бо повільно пишу, мало часу, але давно це хочу зробити.

 

ДРУГІ ПОЛОГИ

Нарешті, напишу ще одну розповідь про пологи, відігнала чоловіка від компа. Отже, історія друга – Владислав (13.01.2011) подумати тільки вже майже рік! а так ніби вчора!.. Вагітність була вже очікуваною, проходила ще краще, ніж перша. На облік ставати не спішила, хотіла знайти нормального лікаря, і уявіть – знайшла! Доводилось їздити на Левандівку, але те цього вартувало. Все йшло гладко, малюк собі розвивався, після першого досвіду я вже читала зовсім іншу літературу, слухала інших людей, моя лікарка розповідала про природні пологи, про те, що вони такі мають бути, не пресувала різними страшилками і непотрібними аналізами. І я поступово задумалась, чи можливі такі пологи (природні) в пологовому будинку? В пам'яті виринули спогади про перші, і я зловила себе на думці, що я туди НЕ ХОЧУ!!!, особливо не хотіла знов порватись, тому вирішила, що треба родити вдома. Лишався один пункт – чи погодиться чоловік. Поступово я з ним спілкувалась, розповіла про свої переживання, він теж після першого "експіріенсу", коли мало не зімлів в пологовому залі , пристав на цю ідею, і ми почали готуватись (дивились фільми про пологи), я знову спілкувалась зі своєю подругою з Києва, яка родила вдома, вона допомогла найти духовну акушерку, бо чоловік погодився на Домашні Пологи тільки з акушеркою. Зустрілись і познайомились ми з нею грудні, а родити я повинна була, за розрахунками, десь 24 січня. Вона нам сподобалась, хоча була не зі Львова, тому ми переживали, що вона не встигне, тим більше, що перші пологи були стрімкі. Але ми домовились, що вона приїде до нас 19 січня. Перед тим ми мали з нею 2 заняття підготовчих, це більше було для підготовки чоловіка (етапи пологів і всяке різне), а головне – психологічний настро́й. Ми підготували аптечку, 12 січня я пішла здати аналізи в поліклініку, бо мала прийти до лікарки 13-го, про те, що збираюсь родити вдома їй не казала, але я хотіла, щоб вона порадила мені лікаря в роддомі, який веде пологи природньо (казала що є такі), але наша розмова все відкладалась і таки не відбулась. Це було на випадок – якщо акушерка не встигне, а чоловік запанікує і скомандує їхати в пологовий будинок. Отже, 12-го вранці – поїздка на аналізи, потім все як звично; прогулянка з Сашком, після обіду щось дуже потягло на сон. Посадила малого за мультики, а сама заснула... Ввечері, підготувала морську сіль (тож треба, якраз в той день!) бо хотіла родити у воді. Прийшов чоловік з роботи, нічого надзвичайного, але щось злегенька нило внизу живота (на такому терміні це нормально подумала я). Після вечері десь вирішила прийняти ванну, після чого ніби відпустило. Подзвонила і сказала про це акушерці, вона сказала подзвонити вранці, бо швидше всього це тренування, заспокоїла нас (взагалі вона – це втілення спокою і врівноваженості). Я лягла спати і міцно заснула, але прокинулась від того, що мене почало сильніше боліти і вже не давало спати, і поступово я зрозуміла, що це вже перейми. Сказала про це чоловікові, пильно спостерігаючи за його реакцією ... думала – все, гаплик, акушерки нема, зараз скаже їхати в роддом, а малого на кого лишити серед ночі???, а я навіть речі ніякі не пакувала! В мене почався мандраж, але на великий мій подив, чоловік туди аж ніяк не збирався! Процес ішов повним ходом, я ганяла в туалет (природня клізма). Синулька спав мирно в ліжку у спальні, а я переходжувала перейми у сусідній кімнаті, які ставали болючішими і регулярнішими. Чоловік нон-стоп набирав акушерку, може за 30-им додзвонився (так мені тоді здавалось), описав ситуацію, вона таким же спокійним як завжди голосом привітала нас, сказала, щоб ми не засмучувались, через те що вона не з нами, порадила мені прилягти, щоб не втомлюватись, нагадала про дихання, і записувати тривалість переймів і інтервал між ними. Чоловік набирав ванну, приготував мені родовий чай. Я відмічала перейми і тут клац! пішли води, я зразу залізла у воду – о, водичка, який це кайф! Наскільки вона полегшувала біль!!! чи була би така можливість в пологовому будинку... Я занурилась повністю в процес, чоловік періодично надзвонював акушерці, описував ситуацію, вона давала інструкції. Взагалі чоловік поводив себе спокійно, робив все, що було необхідно, а головне я відчувала його підтримку і любов. Звичайно переживання були, але було відчуття, що все буде добре. Я ще із занять почерпнула те, що під час родів ми забуваєм про ту особу, яка народжується, концентруємося на собі, замість того, щоб допомогти їй, адже вона переживає набагато сильніший біль, ніж жінка, яка народжує. Тому я старалась говорити з маленьким, заспокоїти його, сказала, що ми його любимо і чекаємо. Взагалі, якщо говорити про біль, то в мене не було про неї згадки після пологів, порівняно з першими, швидше за все – це все через психологічний стан. Ніхто на тебе не кричить, тепла ванна, чайок із трав, поряд люблячий чоловік, улюблена музика, приглушене світло, все як у сні! Словами не описати цих емоцій, що я тоді відчувала, це цілий фонтан!!! Положення я приймала, яке мені підказувало тіло, на потугах стояла, то присідала, страхувала промежину, (ну дуууже не хотіла порватись). Я вже точно все не пам'ятаю, бо все відбувалось в мене стихійно швидко. Чоловік був на зв'язку з акушеркою, яка казала, що робити, я майже не кричала, за пару потуг у водичку на світ з'явився наш другий синочок, у руки татусеві. А ще перед тим пам'ятаю, коли з’явилась голівка, то чоловік, сказав, що дитя дивится на ліве бедро, – значить точно хлопчик, – сказала я. Це була 4 година, коли він з'явився, ми його облили холодною водою, бо він не зразу почав дихати, і був трохи млявенький, але після того, він відкашляв слиз, всплакнув і я приклала маля до грудей, він зразу заплямкав. Татко нас вкрив, а через пів години я народила плаценту. Чоловік переніс малого на ліжко разом з відерком з плацентою, я теж змогла САМА!, без ніяких носилок піти в кімнату. Тоді зразу проснувся Сашко, і здивовано дивився на братика, який до речі був дуже на нього подібний. Емоції вирували, Сашко так і ліз до нього цьоматись, прийшлось пояснювати що ще не можна, ледве вклала його спати (разом з нами). Зважили ми малого десь на четвертий день(4.200 кг , ріст – 54 см), – ось так, без жодних розривів і тріщин. Почувала себе добре, єдине – дошкуляв геморой. Якщо родити так, то скільки завгодно!!! Наша акушерка тоді була у від'їзді в Києві, я була впевнена, що вона зразу вирушить до нас, але вона сказала чоловікові, що приїде не раніше в суботу ввечері, (ми народили в четвер вранці), або взагалі може не приїжджати. Ми в принципі справлялись спокійно і самі, тому від її послуг відмовились, бо найбільше ми переживали за самі пологи. З дитинкою було все добре, ніяких гематом і травм.
Єдине, що потім виникла "катавасія" з реєстрацією, бо тоді якраз внесли якісь зміни (10 січня). Розсердилась і моя лікарка по обліку, Що я ЇЇ не попередила (я зовсім не хотіла їй неприємностей), та ЇЇ реакцію я розумію... але в нас така держава, де вимагають одні папери (або довідки, або кеш). То вже теж окрема історія (є що згадати), як згадуємо, то з усмішкою. Але нічо, пережили; “вік живи, вік учись” (шкода, ЩО часом на своїх помилках, а не чужих), але добре те, що добре закінчується!!! Ось така історія.

Ірина, м. Львів, тел. 067-9292180.

Коментарі  

+1 # Оксана 08.01.2015, 16:44
Ірино, порадьте відео що Ви дивились, та книги які читали, щоб підготуватись до пологів. Дякую. Оксана
Відповісти
0 # Ірина 12.01.2015, 21:01
Оксано,на рахунок відео- вже не пам'ятаю, бо вже чотири роки пройшло, а диск ми з чоловіком віддали друзям, а назви не пам'ятаєм. Літературу-можу скинути в електронному варіанті, давайте сконтактуємось) . Взагалі буду рада поспілкуватись, до речі маю багато друзів, які нещодавно народжували вдома) ;-) Дзвоніть, пишіть, поділюся всім, що знаю і маю) :-)
Відповісти

Додати коментар


•   ЕННЕАГРАМА 

Еннеаграма – психодинамічна модель, що описує 9 глибинних спонукань, які керують людьми і впливають на їх поведінку. Більше інформації тут >>>