Народження нашого синочка, 2013, Львів
Взагалі я дуже хотіла народжувати вдома нашу першу донечку. Але в нас ні дома не було (тільки будували його - жили то в наметі, то в дачному будинку) і мій чоловік мене відмовляв, кажучи, що не уявляє, що таке пологи. В другий раз також Микола досить довго був проти. Я вже навіть змирилася і домовилася з лікарем у пологовому. Але все рівно пробувала його переконати народжувати вдома. В якийсь момент він також проникся цією думкою, ми почали "вентилювати" цю тему разом і готуватись до народження синочка.
23 серпня в мене почались перейми, вже не схожі на тренувальні, але з досить великим інтервалом. Починались вночі, спати було неможливо, тому я йшла на кухню і щось прибирала, мила. Потім, коли вже страшенно хотілося спати, то перейми зникали, даючи декілька годин відпочити. Ми вже настроїлись народити на День Незалежності. Але вдень перейми майже зникли.
24го була та ж сама історія, тому ми поїхали в центр послухати віртуозів Львова на площі Ринок і погуляти по ранішньому місту. 25го я вже взагалі думала, що усе це були просто "треніки", бо вони не прогресували і були не регулярними. На наступний день ми змучились від якогось незрозумілого очікування. Тому вирішили зайнятись чимось більш-менш глобальним. Тим більше що перейми майже повністю зникли. Вирішили почати робити східця перед будинком. Тому цілий день усі провели на вулиці: копаючи фундамент, збиваючи опалубку і т.д.
Ми планували наступного дня доробити і залити східця. Ще сміялись перед сном, що по закону Мерфі, маємо народити завтра. Що не може такого бути, аби народження не поміняло усі наші плани. Але переймів не було, тому я спокійнесенько заснула. Прокинулась я вже близько опівночі. Відчуваю декілька перейм, а потім хлопок і "мокрий сюрприз". Зраділи, що скоро зустрінемось з нашим малюком. За годину приїхала моя мама, яку ми просили придивитись за старшою. (була в повному шоці від нашого рішення. Але змирилась з ним - знає, що переконувати немає сенсу).
Перейми на цей раз ставали все сильнішими і сильнішими. Спів, який спочатку їх полегшував, перейшов у якесь ричання. Я висіла то на Софійчиному спорткомплексі, то на Миколі... Коли вже було досить важко, вирішили спробувати піти в душ. Як було класно поливати животик водичкою (бентежила лише думка, що бак в нас малий і тепла вода скоро закінчиться). "Гріла" себе думкою, що за декілька годин ми усі зустрінемось. Але тут почались потуги. Микола каже, що в душі ловити маля буде не зручно, тому знову пішли (я б сказала перебігли, поки потуги наступної нема) на кухню. За декілька потуг народився наш Славчик. Микола підтримав його і плавно спустив на диван. Через години чотири народилась плацента і ми зі спокійною душею перерізали пуповину. А зранку прокинулась Софійка і прийшла знайомитись з братиком.
Нарешті, перший день народження став дійсно теплим, добрим "сімейним святом"!
Декілька думок з власного досвіду для тих, хто планує домашні пологи:
1. Думаю вкрай важливо прийти до домашніх пологів, бути впевненим у собі і відчувати тісний зв'язок з малечею у животику. А ще розуміти, наскільки це добре і природно для обох (без стимуляцій, швидкого перерізання пуповини і усього "комплексу" процедур, які роблять в пологовому будинку). Ще для мене було дуже важливим, що під час народження поряд були лише близькі мені люди.
2. Думаю, важливо вести фізично і психологічно активний спосіб життя. Жодних спеціальних вправ для підготовки до пологів я не робила - просто продовжувала під час вагітності робити усе те, що робила до неї. Придивлялась за Софією (2 рочки), допомагала чоловіку на будові і з ремонтами, трошки займались з Софією садівництвом :)
3. Хоч трошки підготуватись до екстрених ситуацій, але без фанатизму: думки дуже часто матеріалізуються (в нашому випадку - ми зібрали мінімальну аптечку того, що може знадобитись. В результаті користувались тільки одноразовими пеленками і спиртом, коли перерізали пуповину. :)
4. Медики зазвичай дуже негативно ставляться до домашніх пологів. Після того, як ми викликали швидку (аби зафіксувати факт домашніх пологів) і написали відмову, в нас почався прохідний двір вкрай знервованих людей. Непогано бути до цього готовим, щоб чоловік взяв на себе спілкування з ними. (ну і подивитись на скільки факт виклику швидкої спрощуює реєстрацію дитини).
5. Добре б було подивитись законодавство з приводу реєстрації дитини. Наші можновладці періодично його міняють (часто в сторону ускладнення). Знайти телефони гарячої лінії МОЗ і т.д.
6. Домашні пологи зазвичай легше переносяться. Так було і в мому випадку. На другий день, гуляючи з дітками на вулиці, ми продовжили готувати східці до заливки. (Доробили їх правда через 2 тижні. Все таки життя з маленькою дитиною дається взнаки :) (Від пологів у пологовому будинку "відходила" дуже довго + старша була неспокійною дитиною перші місяці (лише коли поповзла, то стало трошки легше з нею.)
7. В загальному спробую порівняти пологи в пологовому будинку і вдома:
перші - пологовий будинок
Коли ми приїхали у пологовий будинок - то перед тим сильні перейми майже повністю зникли (при розкритті 6см). Через декілька годин нудьгування у пологовому залі, лікар зробив нам сюрприз: проколов міхур. Через деякий час з'явились сильні перейми. Потім вони також зникли, але діагностували повне відкриття, тому мене заставили народжувати. В результаті з годину ми мучались, пробуючи виштовхнути пресом дитину в майже лежачому положенні. Потуги так і не з'явились. Навіть щось виходило - видно було голівку. Але процес був дуже повільним. Лікарям такий прогрес також не сподобався і вони вирішили застосовувати свої методи: епізітомію і нанатиснути на живіт. Я була в шоці від останнього (знаючи про можливі наслідки), але щаслива, що все обійшлось (правда з пологового будинку ми принесли ще один сюрприз - стаффілокок).
другі - вдома
На другий раз все було інакше. Ніхто нікуди не гнав, нічого не міряв. Було важче повністю розслабитись під час сильних переймів: "відпустити себе у вільне плавання" не вдавалось (можливо, тому, що відчували весь тягар відповідальності на собі :) Але вдома я відчувала себе набагато захищеніше і спокійніше. Народжували вертикально - так, як мені було зручно, без розривів і якихось інфекцій (хоча особливо ретельної чистоти вдома не притримувались). В домашніх пологах в мене склалось враження, що організм робить усе "автоматично". А основна моя задача була розслабитись і не заважати "процесу".
Оля Львів