|
THE GREAT INVOCATION
From the point of Light within the Mind of God Let light stream forth into the minds of men.
Let Light descend on Earth.
From the point of Love within the Heart of God Let love stream forth into the hearts of men.
May Christ return to Earth.
From the centre where the Will of God is known Let purpose guide the little wills of men.
The purpose which the Masters know and serve.
From the centre which we call the race of men Let the Plan of Love and Light work out
And may it seal the door where evil dwells.
Let Light and Love and Power restore the Plan on Earth.
"The above Invocation or Prayer does not belong to any person or group but to all humanity. The beauty and the strength of this Invocation lies in its simplicity, and in its expression of certain central truths which all men, innately and normally, accept – the truth of the existence of a basic Intelligence to Whom we vaguely give the name of God; the truth that behind all outer seeming, the motivating power of the universe is Love; the truth that a great Individuality came to earth, called by Christians, the Christ, and embodied that love so that we could understand; the truth that both love and intelligence are effects of what is called the Will of God; and finally the self-evident truth that only through humanity itself can the Divine Plan work out."
PREFACE
Educational Trends in a World Crisis <Pages v,xii>
This book on educational philosophy comes at a time of crisis, for the theme that runs through critical thinking in the field of educational theory today is characterized by deep concern over both the preservation and the enrichment of human values. Can we maintain our democratic individualism in the face of the standardizing forces of the Western machine civilization which may also engulf the Eastern world? Can we offset the totalitarianisms which deify the materialism of an increasingly industrial culture?
In May of this year (1953) I attended a two-day seminar in Chicago, sponsored by The Center for the Study of Liberal Education for Adults, a subdivision of the Ford Foundation, created to express the growing concern of our times for the spiritual basis of our civilization. In the statement of the problem which our group was to study, Education in a Democratic Society, we were informed as follows:
"Education must meet the needs of the human spirit. It must assist persons to develop a satisfactory personal philosophy and sense of values, to cultivate tastes for literature, music and the arts; to grow in ability to analyze problems and arrive at thoughtful conclusions."
This statement demands a re-examination of our educational theory and practice. A survey of current developments proves that, at long last, the professional educators are clarifying a common philosophy and are consciously striving to delineate a theory of education adequate to the new world that is emerging. In such a philosophy three fundamental needs must be met: (l) a psychological theory of the human person to be "educated"; (2) a social theory of the kind of [vi] society one is trying to create or preserve as a suitable home for the cultural ideals promulgated; and (3) a world view or cosmology, a theory of man's place in the universe in which man is spectator and actor.
Our problem is to attain the kind of overall synthesis that Marxism and neo-Scholasticism provide for their followers, but to get this by the freely chosen cooperative methods that Dewey advocated. In the broadest terms such a world-view will make possible a planetary civilization by integrating whatever trans-temporal and trans-spatial truths about man and the universe we can extract from all regional cultures in their local times and places. These universal principles will then provide the norms for Education in the New Age, as the Tibetan terms it.
The world today suffers from a cultural provincialism based on the dualism of an outward-looking, objective attitude of the Western world, and an inwardness or subjectivity of Oriental societies. Each of these civilizations, in its extreme form, is over-balanced in its own direction. In harmonious living, man must integrate both ideals to achieve wholeness for himself and his world. This, it seems to me, is one important theme of the present work.
For the future, the remedy for the social schisms and psychological fissions that have handicapped and obstructed our modern efforts to overcome the divisions of humanity, lies in a restoration of unity of principles upon which an integration of human values and achievements can be attempted. The educational implications of this development are clear. As the Tibetan indicates, on subjective levels we must provide for the resynthesis of human personality and for the overcoming of the double consciousness that has resulted from the cultural fission which made the "self-negation" of the peaceful civilization of the Orient the overpowering concept of its culture, and the aggressive "individualism" of the Occident the ideal of Western man. Accordingly, we need not only the political synthesis of a [vii] World Federation in which the Eastern and Western hemispheres function like the right and left lobes of man's brain, with the seat of the World Brain serving as the point of decussation of the planetary nerves, but we need also a planetary way of life, a planetary ethics, and a planetary way of feeling to supply the powerful drive we shall require for the great tasks that lie ahead of us.
The time to resynthesize the objective and subjective, the extrovert and the introvert civilizations and to achieve a great orchestration of culture is now. Japan was not aggressive until the country learned the trick from the West. Before her doors were forced, her arts and philosophy were in tune with oriental tradition. When she adopted Western technology, she threw overboard her ancient culture. What happened in Japan can happen in the rest of the Orient, but whereas Japan was a relatively small country, China, India and their neighbors are vast and populous. Heaven help us if they re-enact the history of Japan. Our activity in the resynthesizing of the world must include, through our own efforts to understand and appreciate, an appeal to the Orient to preserve and develop the fundamental values in its regional cultures. While the West is seeking the principles upon which peaceful and fruitful living can be founded, the East may provide us with the counter-balance to our aggressive materialism.
If this new synthesis is to restore cultural and spiritual unity in mankind, the Occidental world will have to acquire humility when it turns to the Orient. The Oriental world will not, because of its inherent nature, generate the physical energy to go to the West. We Westerners went into the East in search of markets – outlets for the products of our mechanical power – and we must return to our own world, magnetized by the subjective energies of the East and conscious of it. Our aggressive commercial penetration of Oriental lands and peoples has had the end result of bringing the literature, the philosophy and the arts of the East into the [viii] West as uncalculated dividends. We can, if we choose, make use of the vast heritage of Oriental culture available to us, even in our neighborhood libraries.
Our main hope of survival in this highly polarized world lies in a prodigious effort at synthesis of the two cultures while there is still time. Should the Orient deny us that time and decide to meet us merely on our own grounds, then this might write finis to the story for all of us, East and West.
During our industrial and expansionist age there have been increasing evidences of the permeating power of Oriental thought in the fields of science, philosophy and the arts of the West. Psychosomatic medicine, parapsychology, Jung's analytical psychology are only a few indications of contemporary inwardly-oriented researches. The re-entry of the spiritual factor in life and education is something more than a recrudescence of some earlier forms of Christian ideology.
In this education for the New Age, the type of East-West philosophy presented by the Tibetan will find its proper setting. Here we have the elements of a complete theory, as follows:
(a) Subjective Planning; a theory of the creative self-development of the individual.
(b) Objective Planning; a theory of the good society for human persons to live in.
The psychological and social implications of the education for the New Age must be stated as explicitly as possible. The next step is to test the validity of the principles in concrete applications. The testing must be done in terms of operational techniques relevant to the Hindu psychology, rather than by Western positivistic procedures. Until this program has been given a fair trial, it is a waste of time to attempt to prejudge the issue. Yet it is not necessary to consider the ancient East and the modern West approaches [ix] as two mutually exclusive alternatives. In some instances the approaches are merely two "languages" for stating universal truths about human nature and we are not faced with an either-or antithesis. Intertranslation may reduce the strangeness of terminology. For example, the Tibetan's view that "meditation is thinking things through" is good Dewey doctrine. As the elements of unfamiliarity diminish, understanding is facilitated.
That the research project so briefly sketched is not some vague philosophical phantasy but an urgent and immediate need is indicated by a document drawn up by the Department for Cultural Activities of Unesco which formulated the theme for discussion in these terms: "The Concept of Man and the Philosophy of Education in East and West." Here it is stated:
"Unesco could not remain indifferent to this problem (of East and West); it was bound to face it squarely in the present circumstances of the world, brought about by the increasingly rapid process of unification, the reduction of distances, the growing importance of technology, the gradual attainment by all peoples of political independence and international responsibility and, above all, the disquiet and perplexity prevailing among the two great civilizations of yesterday, ready to give birth to the one civilization of tomorrow but cowering under the threat of a world crisis far beyond their capacity to control."
In an article on Our Goal Is Unity in The Free World of October, 1944, Dr. Albert Einstein regretfully took note of "an odious materialistic attitude toward life which leads to the predominance of an unrestrained selfishness." But how shall this materialism and selfishness of our culture be corrected? By geodesies in the space-time manifold of relativity theory? This would be cold comfort from a warm heart and Einstein does not offer this way out. Indeed, Einstein offers no clear solution. The simple truth is that the only counterweight to "materialism" is "idealism" and this must come out [x] of the very heart of science, as an evolutionary development. Researchers who know the data of science must take our knowledge about nature and synthesize it into a body of integrated principles to establish the Pythagorean-Platonic-Bruno cosmology, a world picture similar to the pantheism of Eastern thought, wherein man can reverence nature because nature is worthy of awe and reverence. A humanism that is exclusively anthropocentric is over-balanced and is in need of a world philosophy in which the infinite and eternal cosmos yields the other pivot for the axis around which the new synthesis can move and grow.
There is a remedy for "the sickness of modern man" and many of its constituents are found in this book on the education of the future. The implementation of the principles involved is the work of humanity itself. That its theories are not beyond the need and grasp of contemporary educationists is borne out by the fact that steps are already taken in several places for the setting up of experiments in education which are to express the need for synthesis. As an example of this development there is the "self-survey" project financed by the Ford Foundation out of which has come a proposal for a Department of Integrating Studies in the University of Pittsburgh. Part of the statement presenting this experiment reads as follows:
"It has been proposed that a new department, outside the present three distribution fields of the Humanities, the Social Sciences and the Natural Sciences, and different from the departments within existing distribution fields, be established at the University of Pittsburgh. This new department shall be termed the Department of Unified Studies. It shall be concerned with seeking the interrelationships between various subject matter disciplines already available in the offerings of the University. The main objective is to cultivate the habit of reflective synthesis and find or create a body of wisdom for human evolution and personal self-development.
[xi]
"Since unified interpretation and understanding is not a science in its own right but a synoptic comprehension of antecedent bodies of concepts and principles, this department shall not offer degrees in its own area or 'field.' The Department of Unified Studies is primarily a service department to the students and faculty members carrying on their primary (but not more important) activities in the more specialized areas of study.
"Until contemporary times, there has been little need for such an adjunct to our institutions of higher learning. But with the increase in size of our specialized bodies of knowledge – to the point where we are burying ourselves under the mountains of information and data – the time has come to take seriously the problem of finding out what all this knowledge means. If the University cannot synthesize the overall implications of modern learning it will abdicate its historic role of providing universal principles for enlightened individuals seeking the benefits of the good life. This urgent need here requires explicit statement and recognition, if we are consciously to design a solution to the problem.
"The broad purpose of the Advancement of Learning (to use Bacon's phrase) is to throw light on four basic questions of human existence:
(1) What is man?
(2) What kind of physical universe (cosmos) is it that man inhabits?
(3) By what processes of evolution did the human species emerge from the matrix of nature so that man could become the self-conscious and creative individual he now is?
(4) Knowing something about the cosmos and about human nature, what is the best kind of society for man's progressive self-evolution?
"In seeking answers to these questions and providing students with the stimuli and data necessary to the formulation [xii] of their own answers, the instructors in the Department of Unified Studies will not pose as experts in integration. Along with interested students, the faculty members will be seekers after synthesis. To illustrate the type of courses contemplated, the following possibilities are suggested:
1. The Sociology of Knowledge.
2. The Interrelationships of Religion, Philosophy, Science and Art.
3. Information Theory, Cybernetics and Semantics.
4. The History and Philosophy of Science.
5. The History and Presuppositions of the Democratic Theory of Government (Ideology).
6. Contributions of Biology, Sociology and Psychiatry to Human Welfare and Progress.
7. The Unity of Knowledge.
8. The Evolution of Value Systems from Primitive Culture to Modern Industrial Civilization.
"The first prerequisites of all such courses is that they shall interrelate not less than three so-called departments of study. Thus the students and faculty will be encouraged to search for vision – 'seeing life steadily and as a whole.'
The Tibetan's seed-principles will find prepared soil in such experimental fields.
OLIVER L. REISER
Department of Philosophy
University of Pittsburgh
Pittsburgh, Pennsylvania
U.S.A.
CHAPTER I - The Objective of the New Education
The Objective of the New Education
INTRODUCTORY STATEMENTS <Pages xii,7>
[1]
This presentation might be regarded as concerning itself with three different aspects of one general theme, which is that of the new and coming educational methods and ideas. The objective is to elucidate the cultural unfoldment of the race and to consider the next step to be taken in the mental development of humanity. Teaching, if true, must be in line with the past and must provide scope for endeavour in the present and must also hold out further enlightenment for those who have succeeded or are succeeding in attaining the indicated goals. There must be a spiritual future indicated. It is that which is required now.
The word "spiritual" does not refer to religious matters, so-called. All activity which drives the human being forward towards some form of development – physical, emotional, mental, intuitional, social – if it is in advance of his present state is essentially spiritual in nature and is indicative of the livingness of the inner divine entity. The spirit of man is undying; it forever endures, progressing from point to point and stage to stage upon the Path of Evolution, unfolding steadily and sequentially the divine attributes and aspects.
[2]
The three points of our general theme are:
1. The Technique of the Education of the Future.
2. The Science of the Antahkarana. This deals with the mode of bridging the gap which exists in man's consciousness between the world of ordinary human experience, the threefold world of physical-emotional-mental functioning, and the higher levels of so-called spiritual development which is the world of ideas, of intuitive perception, of spiritual insight and understanding.
3. Methods of Building the Antahkarana. This leads to the overcoming of the limitations – physical and psychological – which restrict man's free expression of his innate divinity. Here we can only prepare the ground for this third point because the subject involves advanced meditation practices which must be approached gradually. I have dealt with meditation in my other books.
The question might here be asked, why it is of value to consider giving time to that which lies as yet in the future. I would reply by reminding you that "As a man thinketh, so is he." This is a truism and a platitude of occultism. Therefore, what is true of the individual is also true of the group and as a group thinks, so does it eventually react. As the group thought-waves penetrate into the mental atmosphere of humanity, men become impressed and the inaugurating of the new ways of living and of developing proceeds with increased facility. Here I seek only to give you some brief and general ideas which will serve to indicate to you the trend of my thought and the purpose which I have in mind. Perhaps the easiest way for me to do this is to formulate certain propositions which are of interest and which can carry illumination.
I. Education, up to the present time, has been occupied with the art of synthesising past history, past achievement [3] in all departments of human thought and with the attainments to date of human knowledge. It has dealt with those forms of science which the past has evolved. It is primarily backward-looking and not forward-looking. I would remind you that I am here generalising, and that there are many and notable small exceptions to this attitude.
II. Education has concerned itself primarily with the organising of the lower mind, and a child's calibre has been largely gauged by its reaction to accumulated information (where education is concerned), collated and collected data, sequentially handed out, digested and arranged so as to equip the child to compete with the information which other people possess.
III. Education to date has been largely memory training, though there is now emerging the recognition that this attitude must end. The child has to assimilate the facts that the race believes to be true, has tested in the past and found adequate. But each age has a differing standard of adequacy. The Piscean Age dealt with the detail of the endeavour to measure up to a sensed ideal. Hence we have a history which covers the method whereby tribes acquired national status through aggression, war and conquest. That has been indicative of racial achievement.
Geography has been based on a similar reaction to an idea of expansion, and through it the child learns how men, driven by economic and other necessities, have conquered territory and absorbed lands. This too has been regarded, and rightly so, as a racial achievement. The various branches of science are also regarded as constituting the conquest of areas of territory, and this again is acclaimed as racial achievement. The conquests of science, the conquests of nations, and the conquests of territory are all indicative of the Piscean method, with its idealism, its militancy, and its separativeness in all fields – religious, political and economic. But the age of synthesis, of inclusiveness and of understanding is upon us, and the new education of the [4] Aquarian Age must begin very gently to penetrate the human aura.
IV. Education is more than memory training and more than informing a child or student as to the past and its achievements. Those factors have their place, and the past must be understood and studied, for out of it must grow that which is new, its flower and its fruit. Education involves more than the investigation of a subject and the forming of subsequent conclusions leading to hypotheses which, in their own turn, lead to still more investigation and conclusions. Education is more than a sincere effort to fit a child or adult to be a good citizen, an intelligent parent and no charge upon the state. It has a far wider application than producing a human being who will be a commercial asset and not a commercial liability. Education has other objectives than rendering life enjoyable and so enabling men and women to achieve a culture which will permit them to participate with interest in all that transpires in the three worlds of human affairs. It is all the above, but should also be much more.
V. Education has three major objectives, from the angle of human development:
First, as has been grasped by many, it must make a man an intelligent citizen, a wise parent, and a controlled personality; it must enable him to play his part in the work of the world and fit him for living peaceably and helpfully and in harmony with his neighbours.
Second, it must enable him to bridge the gap between the various aspects of his own mental nature, and herein lies the major emphasis of the instructions which I am now purposing to give you.
In the esoteric philosophy we are taught, as well you know, that on the mental plane there are three aspects of the mind, or of that mental creature we call a man. These three aspects constitute the most important part of his nature:
[5]
1. His lower concrete mind, the reasoning principle. It is with this aspect of the man that our educational processes profess to deal.
2. That Son of Mind, which we call the Ego or Soul. This is the intelligence principle, and is called by many names in the esoteric literature, such as the Solar Angel, the Agnishvattas, the Christ principle, etc. With this, religion in the past has professed to deal.
3. The higher abstract mind, the custodian of ideas, and that which is the conveyor of illumination to the lower mind, once that lower mind is en rapport with the soul. With this world of ideas philosophy has professed to deal.
We might call these three aspects:
The receptive mind, the mind as dealt with by the psychologists.
The individualised mind, the Son of Mind.
The illuminating mind, the higher mind.
Third, the gap between the lower mind and the soul has to be bridged, and curiously enough humanity has always realised this and has talked therefore in terms of "achieving unity" or "making the at-one-ment" or "attaining alignment." These are all attempts to express this intuitively realised truth.
VI. Education also should concern itself during the new age with the bridging of this gap between the three aspects of the mind nature: between the soul and the lower mind, thus producing at-one-ment between soul and personality; between the lower mind, the soul and the higher mind. For this the race is now ready, and for the first time in the career of humanity the bridging work can go forward on a relatively large scale. On this I need not enlarge, for it concerns the technicalities of the Ancient Wisdom, on which I have given you much in my other books.
[6]
VII. Education is therefore the Science of the Antahkarana. This science and this term is the esoteric way of expressing the truth of this bridging necessity. The antahkarana is the bridge the man builds – through meditation, understanding and the magical creative work of the soul – between the three aspects of his mind nature. Therefore the primary objectives of the coming education will be:
1. To produce alignment between mind and brain through a correct understanding of the inner constitution of man, particularly of the etheric body and the force centres.
2. To build or construct a bridge between the brain-mind-soul, thus producing an integrated personality which is a steady developing expression of the in-dwelling soul.
3. To build the bridge between the lower mind, soul, higher mind, so that the illumination of the personality becomes possible.
VIII. The true education is consequently the science of linking up the integral parts of man, and also of linking him up in turn with his immediate environment, and then with the greater whole in which he has to play his part. Each aspect, regarded as a lower aspect, can ever be simply the expression of the next higher. In this phrase I have expressed a fundamental truth which embodies not only the objective, but also indicates the problem before all interested in education. This problem is to gauge rightly the centre or the focus of a man's attention and to note where the consciousness is primarily centered. Then he must be trained in such a way that a shift of that focus into a higher vehicle becomes possible. We can also express this idea in an equally true manner by saying that the vehicle which seems of paramount importance can become and should become of secondary importance as it becomes simply the instrument of that which is higher than itself. [7] If the astral (emotional) body is the centre of the personality life, then the objective of the educational process imposed upon the subject will be to make the mind nature the dominating factor, and the astral body then becomes that which is impressed by, and is sensitive to, environing conditions, but is under the control of the mind. If the mind is the centre of personality attention, then the soul activity must be brought into fuller expression; and so on and on the work proceeds, progress being made from point to point until the top of the ladder has been reached.
It might be noted here that this entire exegesis of the mind and of the needed bridge building is but the practical demonstration of the truth of the occult aphorism that "before a man can tread the Path he must become that Path itself." The antahkarana is the Path symbolically. This is one of the paradoxes of the esoteric science. Step by step and stage by stage, we construct that Path just as the spider spins its thread. It is that "way back" which we evolve out of ourselves; it is that Way which we also find and tread.
SOME QUESTIONS ANSWERED <Pages 7,14>
I will now attempt to deal somewhat with three questions on education asked by one of the students. I can but indicate the ideal, and in so doing I run the risk of producing an effect of being so visionary that any approach under our present system might be regarded as impossible.
In answer to the first question, the prime function of all educators is twofold:
1. To train the brain to respond intelligently to impressions coming to it via the sense apparatus and so carrying information about the outer tangible world.
2. To train the mind so that it can fulfill three duties:
a. Deal intelligently with information relayed to it by the brain.
[8]
b. Create thoughtforms in response to impulses emanating from the physical planes; to emotional reactions set in motion by the feeling-desire nature; to the thought world, in which the man's environment is found.
c. Orient itself to the subjective spiritual self, so that, from a condition of potentiality, the self may emerge into active government.
In this formulation of the function of the apparatus with which all educators have to deal (the mind and the brain), I have indicated the answer to the second question asked, which was:
"Are there definite types of activities, changing with the growing years and based on the phases of the growth process in the individual, that make for his best all-around development?"
I differ somewhat concerning the periods indicated by such occult teachers as Steiner, for though the seven year cycles have their place, the division is apt to be over-applied. I would also suggest ten year cycles of development, divided into two parts: seven of learning and three of application.
In the first ten years of a child's life he is taught to deal intelligently with information coming to him via the five senses to the brain. Observation, rapid response, and physical coordination as the result of intention, must be emphasised. The child must be taught to hear and see, to make contacts and to use judgment; and his fingers must then respond to creative impulses to make and produce what he sees and hears. Thus are laid the elements of the arts and crafts, of drawing and of music.
In the next ten years the mind is definitely trained to become dominant. The child is taught to rationalise his emotional and desire impulses, and to discriminate the right from the wrong, the desirable from the undesirable, and the essential from the nonessential. This can be taught him [9] through the medium of history and the intellectual training which the cycle of his life makes compulsory under the laws of the country in which he lives. A sense of values and of right standards is thus established. He is taught the distinction between memory training and thinking; between bodies of facts, ascertained by thinkers and tabulated in books, and their application to the events of objective existence, plus (and here lies a thought of real importance) their subjective cause and their relation to the world of reality of which the phenomenal world is but the symbol.
At the age of seventeen the study of psychology will be added to the rest of the curriculum and the nature of the soul and its relation to the World Soul will be investigated. Meditation along suitable lines will be part of the curriculum. It should be noted here, however, that the religious implications of meditation are needless. Meditation is the process whereby the objective tendencies and outgoing impulses of the mind are thwarted, and it begins to be subjective, to focus and to intuit. This can be taught through the medium of deep thinking on any subject – mathematics, biology, and so forth.
The tendency of the newer education should be to make the subject of the educational experiment the conscious possessor of his equipment; it should leave him standing clear-eyed before life, with open doors ahead of him into the world of objective phenomena and relationships; it should have brought him to the knowledge of a door leading into the world of Reality and through which he may pass at will and there assume and work out his relation to other souls.
This second question – relating to the type of experience which would aid the child to round out his development and be supplementary to the compulsory state curriculum – is well-nigh impossible to answer, owing to the wide differences in human beings and the practical impossibility of finding those teachers who work as souls and as minds.
[10]
Every child should be studied in three directions. First, to ascertain the natural trend of his impulses: Are they towards physical expression, towards manual labor, in which one would include such a wide range of opportunity as that of the mechanical factory worker and the trained skill of the electrician? Is there a latent capacity for one or other of the arts, a reaction to colour and form, or a response to music and rhythm? Is the intellectual calibre one that should warrant a definitely mental training in analysis, deduction, mathematics or logic? Then perhaps as life goes on our young people will be graded into two groups: the mystical, under which heading one would group those with religious, artistic and the more impractical tendencies; and the occult, which would include the intellectual, scientific and mental types. By the time a child is seventeen the training given should have enabled him to strike his note clearly, and should have indicated the pattern into which his life impulses will most probably run. In the first fourteen years, opportunity should be given to experiment in many fields of opportunity. Pure vocational training should not be emphasised until the later years of the educational process.
The time is coming when all children will be studied in the following directions:
1. Astrologically, to determine the life tendencies and the peculiar problem of the soul.
2. Psychologically, supplementing the best of modern psychology with a knowledge of the Seven Ray types, which colours eastern psychology (see pages 18-23).
3. Medically, with special attention to the endocrine system, plus the usual modern methods in relation to eyes, teeth and other physiological defects. The nature of the response apparatus will be carefully studied and developed.
4. Vocationally, so as to place them later in life where their gifts and capacities may find fullest expression [11] and enable them thus to fulfill their group obligations.
5. Spiritually. By this I mean that the apparent age of the soul under consideration will be studied, and the place on the ladder of evolution will be approximately noted; mystical and introspective tendencies will be considered and their apparent lack noted. Coordination between:
a. Brain and the response apparatus in the outer world of phenomena,
b. Brain and desire impulses, plus emotional reactions,
c. Brain and mind and the world of thought,
d. Brain, mind and soul,
will be carefully investigated so as to bring the entire equipment of the child, latent or developed, into functioning activity and to unify it into a whole.
The third question asks:
"What is the process of the unfoldment of the intellect in man? How does the higher mind manifest, if at all, in the growing years?"
It is not possible in the short time at our command to deal here with the history of the progress of mental development. A study of its racial growth will reveal much, for every child is an epitome of the whole. A study, for instance, of the growth of the God-idea in the human consciousness would prove a profitable illustration of the phenomena of thought development. A sequence of growth might most inadequately and briefly be tabulated as follows, based upon the process of unfoldment in a human being:
1. Response to impact, the infant's sense awakened. He begins to hear and see.
2. Response to possession and to acquisitiveness. The child begins to appropriate, becomes self-conscious and grasps for the personal self.
[12]
3. Response to the instinct governing the animal and desire nature, and to human tendencies.
4. Response to the group. The child becomes aware of his environment and that he is an integral part of a whole.
5. Response to knowledge. This begins with the impartation of informative facts, and so to the registration, through the memory, of these facts; thus are developed interest, correlation, synthesis and application to the exigencies of the life.
6. Response to the innate need to search. This leads to experiment on the physical plane, to introspection on the emotional plane, and to intellectual study and a love of reading or of listening, thus bringing the mind into some condition of activity.
7. Response to economic and sex pressure or to the law of survival. This forces him to use his equipment and knowledge and so take his place as a factor in the group life, and to promote group welfare by some aspect of active work and by the perpetuation of the species.
8. Response to pure intellectual awareness. This leads to a conscious free use of the mind, to individual thinking, to the creation of thoughtforms, and eventually to the steady orientation of the mind to a wider and wider field of realisation and awareness. These expansions of consciousness finally bring a new factor into the field of experience.
9. Response to the Thinker or the soul. With the registration of this response, the man enters into his kingdom. The above and the below become as one. The objective and the subjective worlds are unified. Soul and its mechanism function as a unit.
Towards this consummation all education should tend. Practically speaking, except in rare and highly evolved souls, [13] the higher mind does not manifest in children, any more than it did in infant humanity. It can only truly make its presence felt when soul and mind and brain are aligned and coordinated. Flashes of insight and vision when seen in the young, are frequently the reaction of their very sensitive response apparatus to group ideas and the dominant thoughts of their time and age, or of someone in their environment.
Let me now deal briefly with the points raised concerning the attitude of the teacher, particularly towards adult aspirants.
The true teacher must deal in truth and in sincerity with all seekers. His time (in so far as he is held by the time equation on the physical plane) is too valuable to waste in social politeness or in refraining from making critical comment where a good purpose would be served. He must depend thoroughly upon the sincerity of those whom he teaches. Nevertheless, criticism and the pointing out of faults and errors does not always prove helpful; it may but increase responsibility, evoke antagonism or unbelief, or produce depression – three of the most undesirable results of the use of the critical faculty.
By stimulating their interest, by producing a subjective synthesis in the group he is teaching, and by fanning the flame of their spiritual aspiration, the group may arrive at a right discrimination as to their joint quality and necessities, and thus they will render the ordinary faultfinding attitude of the teacher unnecessary.
Those upon the teaching ray will learn to teach by teaching. There is no surer method, provided it is accompanied by a deep love, personal yet at the same time impersonal, for those who are to be taught. Above everything else, I would enjoin upon you the inculcation of the group spirit, for that is the first expression of true love. Two points only would I make:
First of all, in teaching children up to fourteen years of age, it is necessary to bear in mind that they are emotionally [14] focussed. They need to feel, and rightly to feel beauty, strength and wisdom. They must not be expected to rationalise before that time, even if they show evidence of the power so to do. After fourteen years and during adolescence their mental response to truth should be drawn out and counted upon to deal with presented problems. Even if it is not there, an effort should be made to evoke it.
Secondly, an attempt should be made to approximate the child's place upon the ladder of evolution by a study of his background, his physical equipment, the nature of his response apparatus with its varied reactions, and his major interests. This enquiry sets up a subjective rapport with the child which is far more potent in its results than would be months and months of strenuously used words in the effort to convey an idea.
THEORY, METHODS AND GOALS <Pages 14,29>
All that I have to say here is still in the nature of introductory remarks. Please bear this in mind. I am anxious, however, to lay a sound foundation for our future discussions on the building of the antahkarana, so that we can work intelligently, but not critically. It is essential that as we start our work it should be based on that which is today in existence. Nature works without any gaps, and this is so even when (from the standpoint of academic science) there is an apparent hiatus between facts and known species. In transitional periods some of the bridging forms have disappeared and the gap appears to be there. But it is not so in fact. We have not yet discovered all that is to be found in the world of phenomenal appearances. We are passing through one of the great natural transitional periods at this time. We are laying the foundation for the emergence of a new species of human being – a more highly evolved unit within the human family – hence much of our problem, and much of the present failure to meet the demands [15] of the race, and to measure up to human need for development.
We have, in the world, a general theory as to education, and certain basic methods are universally employed. Countries vary greatly in the application of methods, and systems differ very considerably. All, however, teach these same fundamental things; they teach the youth of the country to read and write and to attain a fair measure of ability to deal with figures through instruction in elementary arithmetic. These three are curiously symbolic of the whole evolutionary unfoldment of the race.
Reading has to do with the clothing of ideas with form and is related to the first step in the creative process, wherein Deity, governed and impelled by an idea (embodying God's purpose and plan), converted that idea into the desired substance and clothed it with the needed outer appearance. Writing symbolises the method whereby the process is carried on, but it is of course far more personal in its implications. Reading is concerned essentially with the realisation of a clothed idea of some kind, whereas writing is, curiously enough, concerned with the individual's conscious self-relation to ideas, and his use of words in writing is the measure of the grasp he may have of these universal ideas. Arithmetic (and the power to add, to subtract, and to multiply) is related also to the creative process and concerns the production of those forms upon the physical plane which will adequately produce the idea and bring it to manifestation.
Vision might be regarded as concerning itself with the higher levels of the mental plane, whereon the idea is sensed and seen. Writing has a more definite relation to the concrete levels of the mental plane and to the ability of the man to bring through and express these visioned ideas in his own particular form. Arithmetic has a definite relation to subsequent aspects of the process and to the emergence of the idea into some correlated form upon the [16] physical plane. The visioning of the thoughtform is a process which must be succeeded by the appropriation of as much energy by the idea as is needed to make it effective or "apparent" (esoterically speaking). Of this the symbolism of arithmetic is the expression.
From another angle, man reads his destiny in the heavens and writes out that destiny in his life upon the earth; he reduces, knowingly or unknowingly, the idea of his soul to due and proper form, so that each life adds, subtracts and multiplies, until the sum of each soul's experiencing is complete. Thus, symbolically, the three basic ideas are held in elementary education, though their true meaning is divorced from reality and the right significance is entirely lost. All that we have, however, emerging slowly and definitely through the medium of world education, is built upon this unrealised scaffolding. The fundamental necessity which today confronts the educational world is the need to relate the process of unfolding the human mentality to the world of meaning, and not to the world of objective phenomena. Until the aim of education is to orient a man to this inner world of realities, we shall have the misplaced emphasis of the present time. Until we can arrive in our educational objectives at the bridging of the gap between the three lower aspects of man and the soul (a bridging which must take place upon the mental levels of consciousness), we shall make but little progress in right directions and all interim activity will be inadequate to the modern need. Until the fact of the higher mind is recognised, and the place which the lower concrete mind should fill as the servant of the higher is likewise recognised, we shall have the overdevelopment of the concrete materialising faculty – with its aptitude to memorise, to correlate facts and to produce that which will meet man's lower desire – but we shall not have a humanity which can truly think. As yet, the mind reflects the lower desire nature and does not attempt to cognise the higher.
[17]
When the right method of training is instituted, the mind will be developed into a reflector or agent of the soul and so sensitised to the world of true values that the lower nature – emotional, mental and physical or vital – will become simply the automatic servant of the soul. The soul will then function on earth through the medium of the mind, thereby controlling its instrument, the lower mind. Yet at the same time, the mind will remain the recorder and reflector of all information coming to it from the world of the senses, from the emotional body, and will register also the thoughts and the ideas current in its environment. At present, it is alas true, the trained mind is regarded as the highest expression of which humanity is capable; it is viewed entirely as a personality, and the possibility of there being something which can use the mind, as the mind in its turn uses the physical brain, is overlooked.
One of the things which we shall seek to do in our studies together is to grasp the relation of the world of meaning to the world of expression; we shall attempt to study the technique whereby this world of quality (which expresses itself through the world of meaning) can be entered and understood by the integrated consciousness of the intelligent human being.
Certain words will recur again and again as we work and study together; such words as meaning, quality, value – all of which stand revealed in their vital spiritual significance when man learns to grasp the fact of the higher realities and bridges the gap between his higher and his lower consciousness. The significance also of creative activity and the right understanding of what we call genius will likewise be made clearer, and in this way creative work will no longer be regarded as unique and manifesting sporadically as is now the case but will become the subject of trained attention, and so assume its normal place in man's unfoldment. It might be added here that creative activity in the field of art becomes possible when the first aspect of [18] the bridging energy of man can function and the soul (manifesting its third or lowest aspect) can begin to work. Creative work can be carried forward when two of the "knowledge petals" of the egoic lotus are unfolded. The man can produce, through knowledge and creative energy, something upon the physical plane which will be expressive of the soul's creative power. When two of the "love petals" are also unfolded, then a genius makes his appearance. This is a technical piece of information for those students who are studying the science of the Ageless Wisdom, but it is of no value to those who do not recognise symbology, or the fact of the higher ego or soul.
It might be of value here if I clarified my use of the words "higher ego." As you know, if you have read A Treatise on the Seven Rays, Vols. I and II (Esoteric Psychology), the soul is an aspect of the divine energy in time and space. We are told that the Solar Logos circumscribed for His use and for the meeting of His desire, a certain measure of the substance of space and informed it with His life and consciousness. He did this for His good purposes and in conformity with His self-realised plan and intent. Thus He submitted Himself to limitation. The human monad followed the same procedure and – in time and space – limited itself in a similar manner. On the physical plane and in the physical body, this phenomenal and transient entity controls its phenomenal appearance through the two aspects of life and consciousness. The life principle – the flow of divine energy through all forms – is temporarily seated in the heart, while the consciousness principle, the soul of all things, is located (temporarily as far as the form nature of a particular human unit is concerned) within the brain. As again you know, the life principle controls the mechanism through the medium of the blood stream, for "the blood is the life," and uses the heart as its central organ; whilst the consciousness principle [19] uses the nervous system as its instrument, with the intricate extensions of the organ of sensitivity, the spinal column.
The objective of education should therefore be the training of the mechanism to respond to the life of the soul. The higher Self or Soul is the sumtotal of the consciousness of the Monad, again in time and space. The lower self or soul is, for our purposes, as much of that sumtotal as any one person in any one life can use and express. This activity is dependent upon the type and quality of the body nature, the mechanism produced by soul activity in other lives, and the effect of reaction to environing conditions. The increasing of soul awareness, the deepening of the flow of consciousness, and the development of an inner continuity of awareness, plus the evocation of soul attributes and aspects upon the physical plane through the medium of its triple mechanism, constitute the objective of all education. These aspects are, as you well know:
1. Will or purpose. This, through education, should be developed to the point where the manifested life is governed by conscious spiritual purpose and the life tendency is correctly oriented towards reality.
The right direction of the will should be one of the major concerns of all true educators. The will-to-good, the will-to-beauty, and the will-to-serve must be cultivated.
2. Love-wisdom. This is essentially the unfolding of the consciousness of the whole. We call it group consciousness. Its first development is self-consciousness, which is the realisation by the soul that (in the three worlds of human evolution) man is the Three in One and One in Three. He can therefore react to the associated groups of lives which constitute his own little phenomenal appearance; self-consciousness [20] is, therefore, a stage on the way to group consciousness and is the consciousness of the Immediate.
Through education, this self-consciousness must be unfolded until the man recognises that his consciousness is a corporate part of a greater whole. He blends then with the group interests, activities and objectives. They are eventually his and he becomes group conscious. This is love. It leads to wisdom, which is love in manifested activity. Self-interest becomes group interest. Such should be the major objective of all true educational endeavour. Love of self (self-consciousness), love of those around us (group-consciousness), become eventually love of the whole (God consciousness). Such are the steps.
3. Active Intelligence. This concerns the unfolding of the creative nature of the conscious, spiritual man. It takes place through right use of the mind, with its power to intuit ideas, to respond to impact, to translate, analyse, and to construct forms for revelation. Thus the soul of man creates. This creative process can be described, as far as its steps are concerned, as follows:
a. The soul creates its physical body, its phenomenal appearance, its outer form.
b. The soul creates, in time and space, in line with its desires. Thus the secondary world of phenomenal things comes into being and our modern civilisation is the result of this creative activity of the soul's desire nature, limited by form. Ponder on this.
c. The soul creates through the direct agency of the lower mind and hence the appearance of the world of symbols which fill our united lives with interest, concepts, ideas and beauty, through the written word, the spoken word, and the creative [21] arts. These are the products of the thought of the thinkers of the race.
The right direction of this already developed tendency is the aim of all true education. The nature of ideas, the modes of intuiting them, and the laws which should govern all creative work are its goals and objectives. Thus we come to the world of attributes which supplement the activity of the three aspects, in the same way that the three major rays are enhanced and aided by the work of the four minor rays. These four attributive unfoldments in man, through the activity of the soul in manifestation, are:
4. The attribute of harmony, produced through conflict. This leads to release and to the eventual power to create. This is one of the attributes which education should deal with from the angle of the intuition and should hold before its exponents as personality and group objectives. It is the attribute latent in all forms and is that innate urge or discontent which leads man to struggle and progress and evolve in order finally to make atonement and union with his soul. It is the lowest aspect of that higher spiritual and monadic triad which reflects itself in the soul. It is the consciousness of harmony and beauty which drives the human unit along the path of evolution to an eventual return to his emanating Source.
Education must work, therefore, with this dissatisfaction and interpret it to those who are taught, so that they can understand themselves and work intelligently.
5. The attribute of concrete knowledge whereby man is enabled to concretise his concepts and so build thoughtforms whereby he materialises his visions and his dreams and brings his ideas into being. This he does through the activity of the lower concrete mind.
[22]
The true work of education is to train the lower man in right discrimination and true sensitivity to the vision, so that he can build true to the purpose of his soul and produce upon the earth that which will be his contribution to the whole. It is right here that the work of modern education has to begin. Not yet can man work with intelligence in the world of ideas and of patterns; not yet is he sensitive to the true spiritual values. This is the goal for the disciple, even though the masses cannot yet function on these levels. The first thing that must be done is to train the child in the correct use of the discriminating faculty and in the power of choice and of directed purpose. He must be brought to a truer understanding of the underlying purpose of being, and be led to work with wisdom in the field of creative activity, which means, in the last analysis, in the right use of the "mind stuff" (the chitta of Patanjali). Thus and only thus, can he be released from the control of his lower nature.
6. The attribute of devotion is the next to be considered. Devotion grows out of and is the fruit of dissatisfaction, plus the use of the faculty of choice. According to the depths of a man's discontent, and of his power to see clearly, he passes from one point of temporary satisfaction to another, each time demonstrating his devotion to a desire, to a personality, to an ideal, and to a vision, until he finally unifies himself with the ideal which is the highest possible to man. This is, first of all, the soul; and then the Oversoul or God.
Educators are therefore faced with the opportunity of dealing intelligently with the innate idealism to be found in any child, and with the interesting task of leading the youth of the world on from one realised goal to another. But this they must do in the future from the angle of the ultimate [23] soul objective and not, as in the past, from the angle of a particular standard of national education. This is an important point, for it will mark the shift of attention from the nonessential to the essential.
7. Finally the attribute of order, and the imposition of an established rhythm through the development of innate faculty to function under directed purpose and ritual. This particular attribute of divinity is now highly developed in one aspect, so that we have today much standardisation of humanity, and the autocratic imposition of a ritualistic rhythm upon public life in a large number of countries. It can be seen to perfection in the life in our public schools – but it is an undesirable perfection. This is partly due to the recognition that the unit or individual is only a part of a greater whole (a recognition which is much needed) and a part of the evolutionary unfoldment of the race. Owing, however, to our faulty application of any new truth it means as yet the submergence of that unit in the group, leaving him little opportunity for the free play of the individual will, intelligence, purpose and soul technique. Educators will have to work with this principle of innate attribute and this instinct to ordered rhythm, making it more creatively constructive and so providing, through it, a field for the unfoldment of soul powers.
I have digressed thus far so as to instill certain of the basic ideas which should underlie the educational tendencies. These thoughts, coupled with those already given, constitute a statement of the objectives before the educators of the world which you would find it of value to consider. Earlier I suggested the goal. I now link that goal up with possibilities, for I have here touched upon the [24] equipment (aspects and attributes) which is found, in some stage of development, in every human being. It is with these hidden traits and instincts that the future educational systems must work. They must not work, as they do today, with the brain apparatus and with the lowest aspects of the mind; nor must they lay their emphasis upon the effort to impress upon that brain and mind the facts, so-called, of the evolutionary process and of physical plane investigation.
The above remarks will serve to show you that the true educator should be working with energies in a world of energy; that these energies are tinged and qualified by distinctive divine attributes, and that each human being therefore can be regarded as an aggregate of energies, dominated by some one particular type of energy which serves to make him distinctive among his fellows, and which produces the differences among human beings. If it is true that there are seven major types of energy qualifying all forms, and that these in their turn are subdivided into forty-nine types of qualified energy, the complexity of the problem emerges clearly. If it is true that all these distinctive energies play constantly upon energy-substance (spirit-matter), producing "the myriad forms which make up the form of God" (Bhagavad Gita, XI), and that each child is the microcosmical representation (at some stage of development) of the Macrocosm, the magnitude of the problem becomes evident, and the extent of our demanded service will call forth to the utmost the powers which any human being can express at any given moment in time and space.
You will note that these words "in time and space" have repeatedly recurred in this instruction. Why is this? Because it must constantly be remembered that we are living in the world of illusion – an illusion which is temporary and transient and which will some day disappear, taking with it the illusion of appearance, the illusion of evolutionary [25] unfoldment, the illusion of separativeness, and the illusion of distinctive identity – that illusion which makes us say "I am." The educator of the future will start his service to the child with the recognition of this ephemeral and transient misconception of the soul, and will deal primarily with the mind aspect, and not with the imposition of as much imparted organised knowledge concerning phenomenal existence as the memory of the child is capable of grasping. How can I illustrate this changed attitude to you in the simplest form? Perhaps by pointing out that, whereas today parents and guardians of the child spend much of their time in answering or evading questions posed by the awakening consciousness of the child, in time to come the situation will be reversed. Parents will ceaselessly meet the demands of the emerging intelligence of the child by always enquiring of the child, Why? Why ask this? Why is it thus? – and so throwing always the responsibility of answering the questions upon the child, yet at the same time dropping the solution of the question subtly into the child's mind.
This process will begin in the fifth year of the child's life; the seeking intelligence (which is the child itself) will always be forced by the teacher into the position of inward search, not outer demand for a reply which can be memorised and which rests upon the authority of the older person. If this seems to you as yet impossible, remember that the children who will or have come into incarnation, after the period of increased stimulation found between the years 1935 and 1942, will normally and naturally respond to this evocation of the mind element.
One of the major functions of those who train the infant minds of the race will be to determine, as early as possible in life, which of the seven determining energies are controlling in each case. The technique to be later applied will then be built upon this important initial decision – hence again, the growing responsibility of the [26] educator. A child's note and quality will be early determined, and his whole planned training will grow out of this basic recognition. This is not yet possible, but will shortly be so, when the quality and nature of any individual etheric body can be scientifically discovered. This development is not as distant as might be supposed or anticipated.
It is not my intention to deal with the details of this process, nor to elaborate the methods whereby the children of the race can be trained. Our objective is to deal with the more universal and immediate necessity of bridging the gap between the different aspects of the lower self, so that an integrated personality emerges; and then of bridging the gap between the soul and the spiritual triad, so that there can be the free play of consciousness and complete identification with the One Life, thus leading to the loss of the sense of separateness and to the merging of the part with the Whole, with no loss of identity but with no recognition of self-identification.
Here an interesting point should be carefully noted. It holds the key to future racial unfoldment. For it the new science of psychology, which has developed so remarkably during the past thirty years, is preparing us. Students should train themselves to distinguish between the sutratma and the antahkarana, between the life thread and the thread of consciousness. One thread is the basis of immortality and the other the basis of continuity. Herein lies a fine distinction for the investigator. One thread (the sutratma) links and vivifies all forms into one functioning whole and embodies in itself the will and the purpose of the expressing entity, be it man, God or a crystal. The other thread (the antahkarana) embodies the response of the consciousness within the form to a steadily expanding range of contacts within the environing whole.
The sutratma is the direct stream of life, unbroken and immutable, which can be regarded symbolically as a direct stream of living energy flowing from the centre to the periphery, [27] and from the source to the outer expression or the phenomenal appearance. It is the life. It produces the individual process and the evolutionary unfoldment of all forms. It is, therefore, the path of life, which reaches from the monad to the personality, via the soul. This is the thread soul and it is one and indivisible. It conveys the energy of life and finds its final anchor in the centre of the human heart and at some central focal point in all forms of divine expression. Naught is and naught remains but life.
The consciousness thread (antahkarana) is the result of the union of life and substance or of the basic energies which constitute the first differentiation in time and space; this produces something different, which only emerges as a third divine manifestation, after the union of the basic dualities has taken place. It is the thread which is woven as a result of the appearance of life in form upon the physical plane. Speaking again symbolically, it might be said that the sutratma works from above downward and is the precipitation of life into the outer manifestation. The antahkarana is woven, evolved, and created as the result of this primary creation, and works from below upwards, from the without to the within, from the world of exoteric phenomena into the world of subjective realities and of meaning.
This "Path of Return," by means of which the race is withdrawn from outer emphasis and begins to recognise and register those inner conscious knowledges of that which is not phenomenal, has already (through the evolutionary process) reached a point of development wherein some human beings can follow along this path from the physical consciousness to the emotional, and from the emotional to the mental. That part of the work is already accomplished in many thousands of cases and what is now required is facility and right use of this power. This thread of energy, coloured by conscious sentient response, is later [28] coloured by the discriminating consciousness of the mind, and this produces that inner integration which makes man eventually an efficient thinking being. At first, this thread is used purely for lower selfish interests; it steadily gets stronger and more potent as time goes on, until it is a definite, clear, strong thread reaching from the outer physical life, from a point within the brain, straight through to the inner mechanism. This thread, however, is not identified with the mechanism, but with the consciousness in man. Through the means of this thread a man becomes aware of his emotional life in its many forms (note this phraseology), and through it he becomes aware of the world of thought; he learns to think and begins to function consciously on the mental plane, in which the thinkers of the race – a steadily increasing number – live and move and have their being. Increasingly he learns to tread this path of consciousness, and thereby ceases to be identified with the animal outer form and learns to identify himself with the inner qualities and attributes. He lives first the life of dreams, and then the life of thought. Then the time comes when this lower aspect of the antahkarana is completed, and the first great conscious unity is consummated. The man is an integrated, conscious, living personality. The thread of continuity between the three lower aspects of the man is established and can be used. It stretches, if such a term can be used (my intent being entirely pictorial), from the centre of the head to the mind, which is in its turn a centre of energy in the world of thought. At the same time, this antahkarana is interwoven with the thread of life or the sutratma which emerges from the heart centre. The objective of evolution in form is now relatively complete.
When this stage has been reached, the sensitive feeling-out into the environing universe still continues. Man weaves a thread which is like the thread the spider weaves so amazingly. He reaches out still further into his possible [29] environment and then discovers an aspect of himself of which he had little dreamt in the early stages of his development. He discovers the soul and then passes through the illusion of duality. This is a necessary but not a permanent stage. It is one which characterises the aspirant of this world cycle, perhaps I should say this manvantara or world period. He seeks to merge himself with the soul, to identify himself, the conscious personality, with that overshadowing soul. It is at this point, technically speaking, that the true building of the antahkarana must be begun. It is the bridge between the personality and the soul.
The recognition of this constitutes the problem with which the modern educator is faced. It is a problem that has always existed but it has concerned the individual hitherto more than the group. Now it concerns the group, for so many of the sons of men are ready for this building. Down the ages individuals have built their individual bridges between the higher and the lower, but so successful has been the evolutionary process that today the time has come for a group understanding of this emerging technique, for a group bridging, leading to a consequent or subsequent group revelation. This provides the modern opportunity in the field of education. It indicates the responsibility of the educator and points out the necessity for a new unfoldment in educational methods. The "group aspirant" must be met and the group antahkarana must be built. This, however, when rightly understood, will not negate individual effort. That always must be met; but the group understanding will increasingly aid the individual.
COORDINATION AND INTEGRATION <Pages 29,37>
Thus far we have been occupied with generalisations as to the educational processes later to be applied, with the mental apparatus which comes under definite and planned training, and which is subjectively and superconsciously [30] influenced during the process. I am presuming that you already grasp the necessity for the building of the antahkarana and for this bridging work. It is wise also to accept the fact that we are in a position to begin the definite process of constructing the link or bridge between the various aspects of man's nature, so that instead of differentiation there will be unity, and instead of a fluid, moving attention, directed here and there into the field of material living and emotional relationships, we shall learn to control the mind and to bridge the divisions, and so can direct at will the lower attention in any desired manner. Thus all aspects of man, spiritual and natural, can be focussed where needed.
This bridging work has in part already been done. Humanity has as a whole already bridged the gap between the emotional astral nature and the physical man. As I said elsewhere:
We might generalise in the following manner as to the stages of growth and consequent ability to become the agent of ever increasing powers, tapping the resources of dynamic energy in the three worlds:
Lower types of humanity use the sutratma as it passes through the etheric body.
Average men utilise almost entirely that part of the sutratma which passes through the astral plane. Their reactions are largely based on desire, and are emotional.
Intellectual men utilise the sutratma as it passes through the lower levels of the mental plane, down through the astral to the physical in its two sections. Their activities are energised by mind and not by desire, as in the earlier cases.
Aspirants of the physical plane use the sutratma as it passes through the two lower subplanes of the [31] abstract levels of the mental plane, and are beginning gradually to build the antahkarana, or the bridge between the Triad and the Personality. The power of the Ego can begin to make itself felt.
Applicants for initiation and initiates up to the third initiation use both the sutratma and the antahkarana, employing them as a unit. The power of the Triad begins to pour through, thus energising all human activities upon the physical plane, and vitalising in ever increasing degree the man's thought forms. The key to the formation of the Mayavirupa is found in the right comprehension of the process.
A Treatise on Cosmic Fire, pp. 959-960.
It should be noted here that the bridging has to be done in the consciousness aspect, and concerns the continuity of man's awareness of life in all his various aspects. The energy which is used in connecting, in consciousness, the physical man and the astral body is focussed in the solar plexus. Speaking in symbolical terms, many today are carrying that bridge forward and linking the mind with the two aspects already linked. This thread of energy emanates from, or is anchored in, the head. A few people are steadily linking the soul and the mind, which in its turn is linked with the other two aspects. The soul energy, when linked with the other threads, has its anchor in the heart. A very few people (the initiates of the world) having effected all the lower syntheses, are now occupied with bringing about a still higher union with that triple Reality which uses the soul as its medium of expression, just as the soul in its turn is endeavouring to use its shadow, the threefold lower man.
These distinctions and unifications are matters of form, [32] symbols in speech, and are used to express events and happenings in the world of energies and forces in connection with which man is definitely implicated. It is to these unifications that we refer when the subject of initiation is under consideration.
The life thread, the silver cord or the sutratma, is, as far as man is concerned, dual in nature. The life thread proper, which is one of the two threads which constitute the antahkarana, is anchored in the heart, whilst the other thread which embodies the principle of consciousness, is anchored in the head. This you already know, but this I feel the need constantly to reiterate. In the work of the evolutionary cycle, however, man has to repeat what God has already done. He must himself create, in both the world of consciousness and of life. Like a spider, man spins connecting threads, and thus bridges and makes contact with his environment, thereby gaining experience and sustenance. The spider symbol is often used in the ancient occult books and the scriptures of India in connection with this activity of the human being. The threads which man creates are triple and with the two basic threads which have been created by the soul, constitute the five types of energy which make man a conscious human being. The triple threads created by man are anchored in the solar plexus, the head and the heart. When the astral body and the mind nature are beginning to function as a unit, and the soul also is consciously connected (do not forget that it is always unconsciously linked), an extension of this fivefold thread – the basic two and the human three – is carried to the throat centre; when that occurs man can become a conscious creator on the physical plane. From these major lines of energy lesser lines can radiate at will. It is upon this knowledge that all future intelligent psychic unfoldment must be based.
In the above paragraph and its implications you have a brief and inadequate statement as to the Science of the [33] Antahkarana. I have endeavoured to express this in terms, symbolic if you will, which will convey some general idea of the process to your minds. We can learn much through the use of the pictorial and visual imagination. Many aspirants have already established the following links of the bridging antahkarana:
1. From the physical to the vital or etheric body. This is really an extension of the life thread between the heart and the spleen.
2. From the physical and the vital, regarding them as a unity, to the astral or emotional vehicle. This thread emanates from, or is anchored in, the solar plexus, and is carried upward by means of the aspiration till it anchors itself in the love petals of the egoic lotus.
3. From the physical and astral vehicles to the mental body. One terminal is anchored in the head, and the other in the knowledge petals of the egoic lotus, being carried forward by an act of the will.
Many, too, are in process of linking the three lower aspects, which we call the personality, with the soul itself, through meditation, discipline, service and directed attention. When this has been accomplished, a definite relation is established between the sacrifice or will petals of the egoic lotus and the head and heart centres, thus producing a synthesis between consciousness, the soul and the life principle. The process of establishing this interlinking and interrelation, and the strengthening of the bridge thus constructed, goes on until the third initiation. The lines of force are then so interrelated that the soul and its mechanism of expression are a unity. A higher blending and fusing can then go on.
It is necessary for me to stop at this point and indicate that all the above are simply word pictures of a process of [34] energy interrelations, and have a definite value if they can introduce and make real to you the fact of the indicated processes. Some aspirants and students have the mystical consciousness highly developed, and are therefore apt to resent and regard as unnecessary the more technical and intellectual presentation of a truth which they sense and know, but which remains a truth yet undefined. It is my purpose to assist you towards a greater definiteness of realisation and expression; this should in no way detract from the wonder and the beauty of what you sense, but should increase your power to know and also to make available to others the knowledge which you have gained. In the past the mystic expressed his realisation through love and practical kindness, expressing it on the physical plane through charitable deeds and self-sacrifice, and on emotional levels by his aspiration, his vision, and his ability to express the love of God to the world. The mystic today continues with the same process, but under the evolutionary urge becomes capable of more than this. He should be able to formulate his knowledge intelligently and to express his awareness clearly, in order that he may share it with the public which is steadily growing in intelligence, but greatly needs the vision. I therefore beg of you not to resent the technical formulation of truth, for if education means anything at all, and if we are to consider the ways in which education is to be applied to bring about this bridging and synthesis, it is essential that we avoid that mental laziness and mystical inertia which are characteristic of so many mystics and the line of least resistance for many would-be disciples.
It is necessary therefore that we grasp the facts that:
1. The new education will primarily be concerned with the scientific and conscious bridging between the various aspects of the human being, thus producing coordination and synthesis and an increased [35] expansion of consciousness through the establishing of right lines of energy.
2. The task of the new education is therefore the coordination of the personality, eventually bringing about its at-one-ment with the soul.
3. The new education will deal with, analyse and interpret the laws of thought, because the mind will be regarded as the link between the soul and the brain. These laws are the means whereby:
a. Ideas are intuited.
b. Ideals are promulgated.
c. Mental concepts or thoughtforms are constructed which in due time will make their impact telepathically upon the minds of men.
4. The new education will organise and develop the lower concrete mind.
5. It will teach the human being to think from universals to particulars, as well as to undertake the analysis of particulars. There will consequently be less emphasis in future schools upon the training of the memory. Interest will greatly aid the will to recall.
6. The new education will make a man a good citizen by developing the rational aspects of his consciousness and life, teaching him to use his inherited, acquired and endowed equipment for the evidencing of the social consciousness and attitudes.
7. Above all else, the educators in the new age will endeavour to teach man the science of unifying the three aspects of himself which are covered by the general title of mental aspects:
a. The lower concrete mind.
b. The Son of Mind, the Soul, the Self.
c. The higher, abstract or intuitional mind.
or:
a. The receptive mind or common-sense.
[36]
b. The individualised mind.
c. The illuminating mind.
8. The educators in the new age will deal with the processes or methods to be employed in bridging the gaps in consciousness between the different aspects. Thus the Science of the Antahkarana will be brought definitely to the attention of the public.
9. The extension of this concept of bridging will be developed to include not only the internal history of man, but also the bridging between him and his fellowmen on all levels.
10. It will include also the training of the human mechanism to respond to life impacts, and to the soul. This soul is essentially intelligence, vitally used on each plane. It functions as the discriminating mind on the mental plane, as the sensitive consciousness on the emotional plane, and as the active participator in physical life. This intelligent activity is always used from the wisdom angle.
11. The new education will take into consideration:
a. The mind and its relation to the energy body, the etheric body, which underlies the nervous system and which galvanises the physical body into activity.
b. The mind and its relation to the brain.
c. The mind and its relation to the seven centres of force in the etheric body, and their externalisation and utilisation through the medium of the major nerve plexi to be found in the human body, and their relation (which will become increasingly obvious) to the endocrine glands.
d. The brain as the coordinating factor in the dense body, and its capacity to direct the activities of the man through the medium of the nervous system.
[37]
In the above statements you will see how large is our theme, and yet it is one which I intend to cover with the utmost brevity, writing only a fundamental textbook which will serve as a signpost for the production of the new culture which will distinguish the Aquarian Age. Other disciples will later elaborate my theme, but the subject is as yet so little understood that much that could be said would be meaningless, even to the most intelligent.
Modern education is beginning to give some attention to the nature of the mind and to the laws of thought. In this connection we owe much to psychology and philosophy. There is also an increasing interest in the Science of Endocrinology as a material means of producing changes, usually in deficient children and morons. Nevertheless, until modern educators begin to admit the possibility that there are central units in man which underlie the tangible and visible mechanism, and will also admit the possibility of a central powerhouse of energy behind the mind, progress in education will be relatively at a standstill; the child will not receive the initial training and the foundational ideas which will enable him to become a self-directed, intelligent human being. Psychology, with its emphasis upon the three aspects of man – thought, emotional feeling, and the bodily organism – has already made a vital contribution and is doing much to bring about radical changes in our educational systems. Much remains to be done. The interpretation of men in terms of energy and the grasping of the seven types of energy which determine a man and his activities, will bring about immediate changes.
|
ВИТЯГ ІЗ ЗАЯВИ ТИБЕТЦЯ
Досить сказати, що я є тибетським учнем певного ступеню, але це мало про що вам говорить, оскільки всі – від скромного шукача істини до Самого Христа і вище – є учнями. Як і інші люди, я живу в фізичному тілі на кордоні Тибету, і час від часу (з екзотеричного погляду), коли це дозволяють мої інші обов'язки, керую великою групою тибетських лам. Тому й з'явилися повідомлення про те, що я є настоятелем одного з ламаїстських монастирів. Ті, хто пов'язаний зі мною у зв’язку з роботою Ієрархії (а всі справжні учні пов'язані з цією роботою), знають мене під іншим ім'ям і у зв’язку з іншою роботою. А.А. Бейлі знає, хто я є, і знає мене під двома моїми іменами.
Я є вашим побратимом, який пройшов Шляхом трохи далі, ніж середній учень, тож на мені лежить і більша відповідальність. Я є одним з тих, хто виборов собі право на більший обсяг світла, ніж середній здобувач чи шукач істини, що читає ці нотатки, і тому повинен служити передавачем світла, незважаючи ні на що. Я не є старим з погляду вчителів, але водночас не є й молодим і недосвідченим. Моя робота полягає в тому, щоб вчити і поширювати знання Позачасової Мудрості всюди, де знаходжу відгук, і я робив це упродовж багатьох років. Я намагаюся також допомагати Вчителю Морія та Вчителю Кут Хумі за будь-якої нагоди, оскільки я тривалий час пов'язаний з Ними та Їхньою роботою. Я вже сказав вам багато і водночас не сказав нічого такого, що могло б спонукати вас до сліпого послуху і нерозумної відданості, які виявляє емоційний шукач істини щодо Гуру чи Вчителя, з Яким він ще не здатний встановити зв'язок. Але він і не зможе досягти бажаного зв’язку доти, доки не трансформує емоційну відданість в бажання безкорисливо служити людству, а не Вчителю.
Книги, написані і розіслані мною, не вимагають прийняття чи схвалення. Вони можуть бути слушними, правдивими та корисними, а можуть і не бути такими. Це ваша справа переконатися в їхній істинності за допомогою правильної практики і вправляння в інтуїції. Ні я, ні А.А. Бейлі зовсім не зацікавлені в проголошенні цих книг натхненними писаннями або в тому, щоби про них говорили (затамувавши подих), як про працю одного з Учителів. Якщо ці книги подають істину в такий спосіб, що вона послідовно продовжує вже послані у світ вчення, якщо надана інформація переносить ваші прагнення і волю-до-служіння з емоційного рівня на рівень розуму (рівень, на якому Вчителя можна знайти), тоді вони відповідають своїй меті. Хай надане вчення буде прийнятим у випадку, коли воно пробуджує відгук просвітленого розуму світового працівника і викликає спалах його інтуїції. Але не інакше. Якщо викладені судження підтверджуються чи їх вважають дійсними, як такі що перевірені Законом Відповідностей, тоді все добре. Але якщо це не так, хай тоді учень не приймає сказаного.
Серпень 1934 року.
ВЕЛИКИЙ ЗАКЛИК
З витоку Світла в Розумі Бога
Хай світло струмує в розуми людей.
Хай світло зійде на Землю.
З витоку Любові в Серці Бога
Хай любов струмує в серця людей.
Хай Христос повернеться на Землю.
З центру, де Воля Бога відома,
Хай мета веде малі волі людей -
Мета, яку знають і якій служать Учителі.
З центру, який називають родом людським,
Хай План Любові та Світла здійсниться.
І запечатані будуть двері, за якими мешкає зло.
Хай Світло, Любов і Могутність відновлять План на Землі.
“Наведений Заклик, чи Молитва, належить людству, а не якійсь окремій особі чи групі. Краса та Могутність цього Заклику – в його простоті та висловленні певних основних істин, які природно приймає кожна людина. Це істина про те, що існує сутнісний Розум, який ми обтічно називаємо Богом; істина, що за всім видимим стоїть Любов, спонукальна сила Всесвіту; істина, що Велика Індивідуальність, яку християни називають Христом, прийшла на Землю і втілила цю любов так, щоб ми могли її зрозуміти; істина, що і любов, і розум є наслідками того, що називають Волею Бога; і, зрештою, самоочевидна істина, що лише з допомогою людства може бути втілений Божественний План”.
ПЕРЕДМОВА
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ПІД ЧАС СВІТОВОЇ КРИЗИ
Ця книга з філософії освіти виходить у часи кризи, яка викликає глибоке занепокоєння щодо збереження і збагачення людських цінностей. Це занепокоєння характеризує сучасне критичне мислення в галузі теорії освіти. Чи можемо ми відстоювати наш демократичний індивідуалізм за умов дії сил стандартизації західної машинної цивілізації, яка може поглинути і східний світ? Чи можемо ми компенсувати тоталітаризми, які обожнюють матеріалізм сучасної культури, що стає все більш індустріальною?
У травні цього року (1953) я побував на дводенному семінарі в Чикаго, який спонсорував Центр вивчення проблем гуманітарної освіти для дорослих (підрозділ Фонду Форда). Центр створений для висловлення занепокоєння щодо духовних основ нашої цивілізації. При формулюванні завдання “Освіта в демократичному суспільстві”, яке досліджувала наша група, ми дізнались таке:
“Освіта повинна задовольняти потреби людського духу. Вона покликана допомагати людям розвинути задовільну особисту філософію та відчуття цінностей, культивувати літературні, музичні та мистецькі смаки, розвивати вміння аналізувати проблеми і доходити до змістовних висновків.”
Таке формулювання завдань освіти вимагає перегляду її теорії та практики. Дослідження сучасних тенденцій розвитку освіти вказує на те, що професійні педагоги нарешті починають прояснювати загальну філософію, а також свідомо намагаються окреслити теорію освіти, яка відповідала б реаліям нового світу, що формується. Така філософія повинна задовольняти три фундаментальні потреби: (1) у психологічній теорії людської особи, якій слід “давати освіту”; (2) у соціальній теорії суспільства, яке ми намагаємось збудувати чи зберегти як придатне вмістилище для поширюваних ідеалів культури; (3) у світогляді чи космології, теорії про місце людини у Всесвіті, в якому вона є і глядачем, і актором.
Наше завдання – досягти певного всеосяжного синтезу, на зразок того, яким забезпечує своїх послідовників марксизм чи неосхоластика, але домогтись цього через вільно обрану співпрацю, яку відстоював Дьюї (Оехтеу). В якнайширшому розумінні, такий світогляд уможливить побудову планетарної цивілізації шляхом об’єднання всіх позачасових і транс-просторових істин про людину та всесвіт, які можна видобути з регіональних культур усіх часів та народів. Ці універсальні принципи, врешті-решт, забезпечать стандарти Освіти в Новій Епосі, як її визначає Тибетець.
Світ сьогодні страждає від культурної провінційності, заснованої на дуалізмі вивернутого назовні (чи об’єктивного) ставлення західного світу і спрямованості на внутрішнє (чи суб’єктивності) східних народів. Обидві цивілізації, у своїх крайніх формах, втратили рівновагу – кожна у своєму напрямі. Людина повинна поєднати обидва ідеали в гармонійному житті, щоб стати цілісною істотою, єдиною зі світом. Мені здається, що це найважливіша тема цієї праці.
Щодо майбутнього, засіб від соціальних розколів та психологічного роз’єднання, які стоять на перешкоді нашим сьогоднішнім зусиллям подолати розділення людства, можна відшукати у відновленні єдності принципів, на основі чого можна здійснити спробу інтеграції людських цінностей та досягнень. Причетність освіти до цього процесу очевидна. Як зазначає Тибетець, на суб’єктивних рівнях ми повинні забезпечити возз’єднання людської особистості та подолати двоїстість свідомості, яка є результатом культурного розділення внаслідок “заперечення особистого я”, як панівного принципу культури мирної цивілізації Сходу, і агресивного “індивідуалізму” Заходу, як ідеалу західної людини. Відповідно, нам потрібен не лише політичний синтез Всесвітньої Федерації, в якій східна та західна півкулі функціонують як права і ліва частини головного мозку людини, а Всесвітній Мозок є місцем, в якому перетинаються планетарні нерви, нам потрібні ще й планетарний спосіб життя, планетарна етика та планетарний спосіб відчувати, щоб забезпечувати могутню енергію для вирішення великих завдань, які стоять перед нами.
Саме зараз час відновити єдність об’єктивного та суб’єктивного, екстравертивних та інтровертивних цивілізацій, а також досягти оркестрової гармонійності культури. Японія не була агресивною країною, поки не навчилась цього в Заходу. До того, як її двері були насильно відкриті, її мистецтво та філософія були в гармонії зі східними традиціями. З освоєнням західних технологій вона відкинула свою давню культуру. Те, що відбулося в Японії, може відбутися також і в інших країнах Сходу, але Японія була відносно невеликою країною, а Китай, Індія та їхні сусіди – величезні й густонаселені. Борони нас Боже від того, щоб ці країни повторили історію Японії. Наша діяльність у сфері світового возз’єднання повинна включати в себе – через наші зусилля зрозуміти й оцінити – заклик до країн Сходу зберігати і розвивати засадничі цінності своїх регіональних культур. Поки Захід шукає принципи, на яких можна заснувати мирне й плідне життя, Схід може надати противагу нашому агресивному матеріалізмові.
Якщо цей новий синтез повинен відновити культурну та духовну єдність людства, то західному світові доведеться виробити смирення в стосунках із Сходом. Східний світ за своєю природою не породжуватиме фізичної енергії, щоб іти на Захід. Ми, західні люди, прийшли на Схід у пошуках ринків збуту для продукції нашої механічної енергії, і ми повинні повернутися в наш світ, намагнічені суб’єктивними енергіями Сходу, усвідомлюючи їх.
Наше агресивне комерційне проникнення у східні землі й тамтешні народи принесло неочікувані дивіденди, а саме: література, мистецтво і філософія Сходу стали доступними для Заходу. Ми можемо, якщо таким буде наш вибір, скористатись величезною спадщиною східної культури, хоча б завдяки найближчим бібліотекам.
Необхідно прикладати величезні зусилля в напрямі синтезу обох культур. Це наша головна надія на виживання в цьому вкрай поляризованому світі, поки ще є час. Якщо Схід відмовить нам у цьому часі і вирішить зустріти нас на наших власних засадах, це може стати кінцем історії для всіх нас, як на Сході, так і на Заході.
У наш час індустріалізації та експансії ми отримуємо все більше свідчень сили східної думки, яка проникає в науку, філософію та мистецтво Заходу. Психосоматична медицина, парапсихологія, аналітична психологія Юнга – це лише кілька прикладів прояву сучасних досліджень, орієнтованих на внутрішнє. Повернення духовного чинника в життя та освіту – це щось більше, ніж рецидив деяких ранніх форм християнської ідеології.
У системі освіти Нової Епохи поданий Тибетцем тип східно- західної філософії знайде своє належне місце. У ній ми бачимо такі елементи завершеної теорії:
- Суб’єктивне планування; теорія творчого саморозвитку індивіда.
- Об’єктивне планування; теорія сприятливого суспільства, в якому люди могли б гідно жити.
Психологічні й соціальні аспекти освіти Нової Епохи потрібно сформулювати настільки ясно, наскільки це можливо. Наступний крок – перевірка правильності принципів на практиці, на конкретних прикладах. При цьому тестування слід проводити радше в руслі оперативних методів індуської психології, ніж за допомогою західних позитивістських методів. І поки ця програма не пройде неупередженої перевірки, намагатися оцінювати її заздалегідь – це марна трата часу. І все ж, не варто вважати підходи стародавнього Сходу та сучасного Заходу двома взаємовиключними альтернативами. У деяких випадках ці підходи є лише двома способами вираження універсальних істин про людську природу, і ми не обмежені необхідністю їх протиставляти: “або-або”. Взаємний переклад з “мови” одного підходу на “мову” іншого може згладити незвичності термінології. Наприклад, думка Тибетця, що “медитація – це глибоке осмислення речей”, може бути подана як доктрина Дьюї. Розуміння полегшується, коли менше стає незнайомих елементів.
Те, що цей стисло викладений дослідницький проект є нагальною та невідкладною потребою, а не якоюсь невиразною філософською фантазією, підтверджує документ відділу в справах культури ЮНЕСКО, в якому тема для обговорення сформульована так: “Концепція людини і філософія освіти на Сході та Заході”. У цьому документі сказано:
“ЮНЕСКО не може залишатися байдужою до проблеми протистояння Сходу і Заходу; вона змушена безпосередньо мати справу з цією проблемою за нинішніх світових умов, зумовлених зростанням темпів об’єднання, зменшенням значущості відстаней, зростанням важливості технологій, поступовим досягненням усіма народами політичної незалежності та усвідомленням міжнародної відповідальності, але, насамперед, занепокоєнням та розгубленістю, що домінують в обох великих цивілізаціях минулого, які завтра готові дати народження єдиній цивілізації майбутнього, проте знітились перед загрозою світової кризи, що виходить далеко за межі їхніх можливостей контролювати її”.
У статті “Наша мета – Єдність”, опублікованій у “Вільному світі” за жовтень 1944 р., д-р Альберт Айнштайн з прикрістю відзначив “огидне матеріалістичне ставлення до життя, яке веде до необмеженого егоїзму”. Але як виправити цей матеріалізм та егоїзм нашої культури? Використовуючи апарат просторово-часового континууму теорії відносності? Звісно, Айнштайн цього не пропонує. Реально він не дає чіткого вирішення. А проста правда полягає в тому, що лише “ідеалізм” є противагою “матеріалізму”, і він повинен виходити з самої серцевини науки, як наслідок її еволюційного розвитку. Дослідники, яким відомі наукові факти, повинні взяти наші знання про природу і синтезувати з них цілісну систему принципів, щоб створити космологію Піфагора- Платона-Бруно, – картину світу, подібну до пантеїзму східної парадигми, в якій людина могла б глибоко шанувати природу, оскільки вона гідна такого благоговіння та глибокої поваги. Гуманізм є винятково антропоцентричним, і тому вкрай незбалансованим. Він потребує всесвітньої філософії, в якій нескінченний і вічний Космос давав би ще одну точку для побудови осі, навколо якої може поширюватись і зростати новий синтез.
Ліки від “хвороби сучасної людини” є. І в цій книзі, присвяченій питанням виховання та освіти в майбутньому, можна знайти багато їхніх складників. Реалізація цих принципів на практиці є роботою самого людства. Те, що елементи цієї теорії відповідають потребам і можуть бути зрозумілими сучасним педагогам, підтверджується тим, що в декількох місцях на їхній основі вже зроблено експериментальні кроки в галузі освіти, які повинні виразити потребу в синтезі. Одним із прикладів таких спроб є проект “самопізнання”, фінансований Фондом Форда, від якого надійшла пропозиція до факультету інтегральних досліджень у Пітсбургському університеті. Ось кілька цитат з цього документу:
“Запропоновано заснувати в університеті Пітсбургу новий факультет на додачу до трьох існуючих підрозділів гуманітарних, соціальних та природничих наук та факультетів, які входять у ці підрозділи, і назвати його факультетом об’єднаних досліджень. Він шукатиме взаємозв’язки між різними дисциплінами, які вже викладають в університеті. Його головне призначення – це розвиток навику рефлексивного синтезу та збирання або накопичення мудрості, необхідної для людської еволюції та особистісного саморозвитку”.
“Оскільки інтегральна інтерпретація та розуміння не є наукою в строгому розумінні цього слова, а швидше синоптичним осмисленням апріорних концепцій та принципів, цей факультет не повинен присуджувати вчені ступені у своїй царині. Факультет об’єднаних досліджень служить насамперед допоміжним факультетом для студентів і викладачів університету, які виконують основну (проте не важливішу) роботу в спеціалізованих сферах досліджень”.
“До сьогодні наші установи вищої освіти не мали особливої потреби в такому доповненні. Проте зі збільшенням кількості знань в спеціалізованих галузях, коли нас буквально накриває хвиля інформації, настав час серйозно поставитися до проблеми з’ясування того, що означають усі ці знання. Якщо університет не зможе синтезувати загальні засадничі елементи сучасної освіти, він не зможе виконати своєї історичної ролі в донесенні універсальних принципів до освічених людей, які шукають переваг гідного життя. Така нагальна потреба вимагає точного формулювання і усвідомлення, якщо ми хочемо свідомо вирішити цю проблему”.
Головна мета “прогресу навчання” (за Беконом) полягає в проливанні світла на чотири засадничі питання людського буття:
- Що таке людина?
- Яким є фізичний всесвіт, в якому людина живе?
- Які процеси еволюції спричинилися до того, що з матриці природи повстала людина і змогла стати тим самосвідомим і творчим індивідом, яким вона є тепер?
- Який тип суспільства є найкращим для прогресивного саморозвитку людини з огляду на те, що ми знаємо про космос і людську природу?
“У пошуку відповідей на ці запитання, надаючи студентам стимули та інформацію, необхідні для формулювання їхніх власних відповідей, викладачі Факультету об’єднаних досліджень не видаватимуть себе за експертів з інтеграції. Разом із зацікавленими студентами викладачі будуть шукачами синтезу. Для ілюстрації характеру пропонованих курсів наводимо можливі теми:
- Соціологія знання.
- Взаємовідносини релігії, філософії, науки та мистецтва.
- Теорія інформації, кібернетика та семантика.
- Історія та філософія науки.
- Історія та основи теорії демократичного державного управління (ідеологія).
- Внесок біології, соціології та психіатрії в людський добробут і прогрес.
- Єдність знань.
- Еволюція систем цінностей від первісної культури до сучасної індустріальної цивілізації”.
“Першою передумовою всіх таких курсів є те, що їх необхідно викладати на основі взаємодії хоча б трьох так званих науково- дослідних факультетів. Це заохочуватиме студентів і викладачів розвивати бачення – “незмінно бачити життя як ціле”.
Засіяні Тибетцем насіння-принципи впадуть у підготований ґрунт таких експериментальних царин.
Олівер Л. Рейзер
Кафедра філософії,
Університет Пітсбурга,
Пітсбург, Пенсільванія,
США
РОЗДІЛ 1
ЗАВДАННЯ НОВОЇ ОСВІТИ
ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ
Можна вважати, що матеріал книги стосується трьох різних аспектів однієї загальної теми – теми нових методів та ідей освіти майбутнього. Завдання полягає в тому, щоб пролити світло на культурне розкриття раси та розглянути наступний крок, який має бути зроблено в ментальному розвитку людства. Правильна освіта повинна бути продовженням методів минулого, забезпечувати простір для докладання зусиль у сьогоденні, а також приносити просвітлення тим, хто успішно реалізовував чи реалізовує зазначені цілі. Освіта повинна вказувати на духовне майбутнє. Саме це зараз потрібно.
Слово “духовне” не стосується так званих релігійних справ. Будь-яка діяльність, яка веде людську істоту вперед шляхом розвитку того чи іншого її аспекту (фізичного, емоційного, розумового, інтуїтивного, соціального) і дозволяє покращити наявний стан людини, є в основі своїй духовною за природою та вказує на життєздатність внутрішньої божественної сутності. Дух людини не вмирає; він перебуває вічно, прогресуючи від точки до точки, від стадії до стадії на Шляху Еволюції, неухильно й послідовно розкриваючи божественні атрибути й аспекти.
Трьома аспектами чи підтемами нашої загальної теми є:
- Методика навчання в майбутньому.
- Наука Антахкарани, яка описує спосіб усунення наявного в людській свідомості розриву між світом звичайного людського досвіду (потрійним світом фізично-емоційно- ментального функціонування) і вищими рівнями так званого духовного розвитку (світом ідей, світом інтуїтивного сприйняття, світом духовного прозріння та розуміння).
- Методи побудови Антахкарани. Побудова Антахкарани приводить до подолання фізичних і психологічних обмежень, які перешкоджають вільному вираженню людиною своєї внутрішньої божественності. Тут можна лише підготувати підґрунтя для цієї третьої підтеми, оскільки цей предмет включає використання поглиблених медитативних практик, до яких слід підходити поступово. Предмет медитації розглянуто в інших моїх книгах.
Може виникнути запитання: “Навіщо витрачати час на розгляд того, що поки належить майбутньому?” У відповідь нагадаю елементарний трюїзм і банальність окультизму: “Як людина мислить, такою вона і є”. Правильне для індивіда є правильним і для групи, і як група думає, так вона, врешті-решт, і реагує. Коли групові думки-хвилі проникають у ментальну атмосферу людства, тоді люди сприймають враження, надихаються ними, і запровадження нових способів життя та розвитку відбувається легше. Тут я намагаюсь лише коротко окреслити деякі загальні ідеї, що вкажуть вам на напрями мого мислення та мету, яку маю на увазі. Напевно найпростіше зробити це, сформулювавши певні цікаві твердження, які можуть привнести ясність.
- Досі освіта мала справу з мистецтвом узагальнення історії минулого (минулих досягнень у всіх сферах людської думки) та накопиченням людського знання. Вона мала справу з тими науками, які розвинулися в минулому. Насамперед вона орієнтована на минуле, а не на майбутнє. Хотів би нагадати, що я узагальнюю; є багато помітних незначних винятків з правила.
- Освіта передусім мала справу з організацією нижчого розуму, і якість дитини (якщо говорити про освіту) значною мірою оцінювали за її реакцією на накопичену інформацію, зібрані та впорядковані факти, які послідовно надавались, засвоювались і групувались для того, щоб оснастити дитину для конкуренції з іншими людьми, з інформацією, якою ті володіють.
- Освіта досі тренувала переважно пам’ять, однак з’являється усвідомлення, що такий підхід вже вичерпав себе. Дитина мала засвоювати факти, які раса вважає істинними, бо перевірила їх у минулому та визнала адекватними. Але кожна епоха має свій критерій адекватності. Епоха Риб мала справу з намаганням відповідати ідеалу, який відчувався. Тому ми маємо історію, яка приховує метод, за допомогою якого племена набували статусу націй через агресію, війни та завоювання. Це було показником расового досягнення.
В основі географії лежала подібна реакція на ідею експансії. З географії дитина дізнається, як люди, керовані економічними та іншими потребами, захоплювали території та приєднували землі. Це також вважали расовим досягненням, і цілком справедливо. У різних галузях науки також панує установка на завоювання територій, і це, знову ж, проголошують расовим досягненням. Завоювання науки, завоювання націй, завоювання території – усі вказують на метод Риб з його ідеалізмом, войовничістю та відособленням у всіх сферах (релігійній, політичній, економічній та інших). Але епоха синтезу, прийняття та розуміння вже прийшла, і нова освіта Епохи Водолія повинна почати дуже м’яко насичувати людську ауру.
- Освіта – це щось більше, ніж тренування пам’яті, і більше, ніж інформування дитини чи учня про досягнення минулого. Ці чинники важливі, минуле треба розуміти та вивчати, бо з нього має вирости нове: його квітка й плід. Освіта – це більше, ніж дослідження предмету й формування відповідних висновків, що дають можливість висувати гіпотези, які, своєю чергою, ведуть до подальших досліджень і висновків. Освіта – це більше, ніж щира спроба навчити дитину чи дорослого бути хорошим громадянином, розумним батьком, а не тягарем для держави. У неї набагато ширше призначення, ніж сформувати комерційно заможну людину, а не боржника. В освіти інші завдання, ніж зробити життя приємним та оснастити чоловіків і жінок культурою, яка дозволила б їм з цікавістю брати участь у всьому, що відбувається в трьох світах людських справ. Вона все це охоплює, але має бути також і чимось набагато більшим.
- З огляду на людський розвиток освіта має три головні завдання:
По-перше, як відзначено багатьма, вона повинна робити людину розсудливим громадянином, мудрим батьком і контрольованою особистістю; вона повинна надати змогу людині виконати свою частину світової роботи, підготувати її до миролюбного корисного життя в гармонії зі своїми ближніми.
По-друге, вона повинна надати людині можливість усунути розрив між різними аспектами її ментальної природи, і на цьому я особливо наголошую.
Як відомо, езотерична філософія навчає, що на ментальному рівні є три аспекти розуму, або того ментального створіння, яке ми називаємо людиною. Ці три аспекти є найважливішою частиною природи людини:
- Її нижчий конкретний розум, принцип здатності думати. Наші системи освіти мають справу саме з цим аспектом людини.
- Син Розуму. Ще його називають Его, або Душею. Це інтелектуальний принцип, принцип розуміння, який в езотеричній літературі має багато назв, зокрема, Сонячний Ангел, Агнішват- та, принцип Христа та інші. Релігія в минулому мала справу саме з цим принципом.
- Вищий абстрактний розум, хранитель ідей, передавач просвітлення до нижчого розуму, як тільки нижчий розум встановлює зв’язок з душею. З цим світом ідей працювала філософія.
Можемо ще так назвати ці три аспекти:
Розум, який сприймає. З ним мають справу психологи.
Індивідуалізований розум, Син Розуму.
Розум, який осяює, вищий розум.
По-третє, має бути усунуто розрив між нижчим розумом та душею завдяки побудові моста. Цікаво, що людство завжди це усвідомлювало і тому говорило в термінах “досягнення єдності”, “вироблення єднання” чи “здійснення вирівнювання”. Це все спроби висловити цю інтуїтивно усвідомлювану істину.
- Освіті упродовж нової епохи слід практикувати усунення розриву між трьома аспектами природи розуму: між душею та нижчим розумом, забезпечуючи в такий спосіб єднання душі та особистості; нижчого розуму, душі та вищого розуму. До цього раса людей зараз готова, і вперше в історії становлення людства праця над наведенням моста може просуватись вперед у відносно великих масштабах. Про це нема потреби говорити більше, оскільки це стосується технічних сторін Древньої Мудрості, про які багато сказано в інших моїх книгах.
- Тому освіта є Наукою Антахкарани. Ця наука та й сам цей термін є езотеричним способом висловити істину про необхідність побудови моста для усунення розриву. Антахкарана – це міст, який вибудовує людина за допомогою медитації, розуміння та магічної творчої роботи душі, міст між трьома аспектами своєї природи розуму. Тому першочерговими завданнями майбутньої освіти будуть:
- Досягнення вирівнювання між розумом і мозком через правильне розуміння внутрішньої будови людини, зокрема, її ефірного тіла й силових центрів.
- Побудова моста між мозком, розумом і душею, що приведе до створення інтегрованої особистості – вираження втіленої душі, що неухильно розвивається.
- Побудова моста між нижчим розумом, душею та вищим розумом, щоб просвітлення особистості стало можливим.
VIII. Отже, істинна освіта – це наука єднання складових частин людини, а також поєднання людини з її безпосереднім оточенням, а пізніше – з більшим цілим, в якому їй доводиться грати свою роль. Кожен аспект, який розглядають як нижчий, колись можна буде просто вважати вираженням наступного, вищого аспекту. Цим я висловив фундаментальну істину, в якій не лише втілена мета, але й вказана проблема, що повстає перед усіма зацікавленими в освіті. Ця проблема полягає в тому, щоб правильно оцінити місце центру чи фокусу людської уваги та відзначити, де саме переважно центрована свідомість людини. Тоді людину слід тренувати так, щоб стало можливим переміщення її фокусу у вищий провідник. Можна висловити цю ідею по-іншому: провідник, який має зараз, нібито, першочергове значення, може і повинен стати вторинним, будучи лише інструментом вищого провідника. Якщо астральне (емоційне) тіло є центром особистісного життя, то завдання процесу навчання людини в тому, щоб зробити її розумову природу панівним чинником; тоді її астральне тіло, яке отримує враження і є чутливим до навколишніх умов, перебуватиме вже під контролем розуму. Якщо розум є центром уваги особистості, то активність душі потрібно підвести до повнішого вираження. І так далі й далі просувається робота, поступово прогресує людина, поки не досягне вершини.
Принагідно зауважимо, що всі наші міркування про розум та необхідність побудови моста є лише практичною демонстрацією істини окультного афоризму: “Перед тим, як людина стане на Шлях, вона повинна сама стати цим Шляхом”. Символічно антахкарана є Шляхом. Це один з парадоксів езотеричної науки. Крок за кроком, щабель за щаблем ми вибудовуємо цей Шлях, подібно до того як павук плете свою павутину. Це той “шлях назад”, який ми вибудовуємо з себе, і одночасно це шлях, який ми знаходимо і йдемо ним.
ВІДПОВІДІ НА ДЕЯКІ ЗАПИТАННЯ
Тепер обговоримо три запитання про освіту, задані одним з учнів. Все, що зараз можливо, це лише окреслити ідеал, але, роблячи так, я ризикую справити враження мрійника настільки відірваного від дійсності, що будь-яке наближення до ідеалу за наявної системи вважатимуть неможливим.
У відповідь на перше запитання скажу, що основна діяльність усіх педагогів двоскладова:
- Тренувати мозок інтелектуально відгукуватися на враження, які надходять до нього від органів чуття і містять інформацію про зовнішній матеріальний світ.
- Тренувати розум виконувати три функції:
- Переробляти в процесі пізнання інформацію, що надходить до нього від мозку.
- Створювати мислеформи у відповідь на імпульси з фізичних рівнів; на емоційні реакції, які запускає природа почуттів-бажань; на світ мислення, в якому перебуває оточення людини.
- Орієнтувати себе в напрямку суб’єктивного духовного “я”, щоб зі стану потенційності це “я” могло перейти до активного керування.
У цьому окресленні функцій апарату (розуму і мозку), з яким усім педагогам доводиться мати справу, я відповів на друге поставлене запитання, а саме: “Чи існують певні, змінні з роками види діяльності, властиві етапам зростання індивіда, які сприяли б його найкращому всебічному розвитку?”
Мій погляд на періоди трохи відрізняється від тих, на які вказують такі окультні наставники, як Штайнер. Хоча семирічні цикли і мають місце, такий поділ схильні надмірно переоцінювати. Я б запропонував десятирічні цикли розвитку, які складаються з двох частин: семи років навчання і трьох років практичного застосування.
У перші десять років життя дитину вчать розумно переробляти інформацію, що надходить до неї в мозок від п’яти органів чуття. Особливо повинні розвиватися спостережливість, швидка реакція та фізична координація, як результат наміру. Дитину потрібно навчити чути й бачити, встановлювати контакт і виносити судження. Далі її пальці повинні відповідати на творчі імпульси, створюючи, оформляючи те, що вона бачить і чує. Так закладають елементи мистецтв і ремесел, малювання та музики.
У наступні десять років розум навчають домінувати. Дитину вчать давати раціональні пояснення своїм емоційним імпульсам та бажанням і відрізняти правильне від неправильного, бажане від небажаного, суттєве від неістотного. Цього можна навчати за допомогою вивчення історії та інтелектуального тренін- ґу, які в цьому циклі життя дитини є обов’язковими за законами країни, де вона живе. Так встановлюється відчуття цінностей та правильних норм. Дитину вчать розпізнавати відмінності між тренуванням пам’яті та мисленням; між стосами фактів, встановлених мислителями і зібраних у книгах, і їхнім застосуванням до подій об’єктивного існування, а також (що справді є дуже важливим) розпізнавати їхні суб'єктивні причини та зв’язок зі світом реальності, стосовно якого наш феноменальний світ є лише символом.
У сімнадцять років навчальну програму доповнює вивчення психології, а також дослідження природи душі та її зв’язку зі Всесвітньою Душею. Медитація в прийнятних для індивідууму формах також стає частиною навчальної програми. Тут слід зазначити, що релігійний підтекст медитації не є необхідним. Медитація – це процес, за допомогою якого зупиняють об’єктивні тенденції та вихідні імпульси розуму, внаслідок чого розум починає ставати суб’єктивним, зосередженим та інтуїтивним. Цього можна навчити через глибоке розмірковування над будь-якою темою математики, біології тощо.
Нова освіта повинна зробити суб’єкт освітнього експерименту свідомим господарем свого оснащення; вона має відкрити йому очі на життя, відчинити перед ним двері у світ об’єктивних явищ і стосунків; вона повинна підвести його до знання про двері у світ Реальності, через які він зможе пройти за власним волевиявленням, щоб там зав’язати та зміцнити стосунки з іншими душами – такою має бути тенденція нової освіти.
Відповісти на друге запитання (про види діяльності чи досвіду, які допомогли б дитині завершити свій розвиток, доповнюючи обов’язковий державний курс навчання) майже неможливо через величезні відмінності між людьми і практичну неможливість знайти вчителів, які працюють як душі та як розуми.
Кожну дитину слід вивчати в трьох напрямках. По-перше, щоб з’ясувати природу її імпульсів: тяжіє вона до фізичного вираження чи ручної праці, яка охоплює широкий спектр можливостей – від кваліфікації робітника на механічному заводі до майстерності досвідченого електротехніка? Чи є в неї приховані здібності до того чи іншого мистецтва, відгук на колір і форму, музику та ритм? Чи дозволяє інтелектуальний рівень дитини пройти ментальний вишкіл у галузі аналізу, дедукції, математики чи логіки? Далі, з плином життя, наших молодих людей, можливо, розділять на дві групи: містичну, в яку входитимуть ті, кому властиві релігійні, художні й різноманітні ідеалістичні нахили, і окультну, яка об’єднуватиме людей з інтелектуальними, науковими та ментальними нахилами. До сімнадцяти років отриманий вишкіл має дати дитині змогу чітко звучати на власній ноті, а також прояснити скерованість її основних життєвих імпульсів. У перші чотирнадцять років життя дитині повинна надаватися можливість пробувати себе в багатьох сферах реалізації можливостей. Акцент на чисто професійному приготуванні можна зробити в останні роки навчального процесу.
Настає час, коли дітей вивчатимуть з погляду:
- Астрології, щоб визначити життєві тенденції та специфічну проблему душі.
- Психології, доповнюючи найкраще в сучасній психології знанням семи променевих типів, яке забарвлює східну психологію (див. с. 29-33).
- Медицини з її сучасними методами лікування захворювань очей, зубів та інших фізіологічних дефектів, приділяючи особливу увагу ендокринній системі. Природу апарату відгуку будуть ретельно вивчати і розвивати.
- Професійної орієнтації, щоб пізніше рекомендувати їм місце в житті, де б їхні таланти та здібності могли знайти найповніше вираження і дозволили б їм виконати свої групові зобов’язання.
- Духу. Тут я маю на увазі, що будуть вивчати можливий вік душі та приблизно визначати її місце на щаблях еволюції; будуть аналізувати містичні та інтроспективні тенденції, або відзначати їхню явну відсутність. Координацію між:
- мозком та апаратом відгуку в зовнішньому світі явищ;
- мозком та імпульсами бажань, а також емоційними реакціями;
- мозком та розумом, а також світом думки;
- мозком, розумом і душею
ретельно досліджуватимуть, щоб задіяти та об’єднати в єдине ціле все, що є в дитині, приховане чи розвинене.
Третє запитання: “Яким є процес розкриття інтелекту в людині? Як вищий розум виявляє себе з роками, якщо взагалі виявляє?”
Неможливо за той короткий час, який нам відведено, висвітлити історію прогресу ментального розвитку. Вивчення цього зростання в расовому масштабі відкриє багато, бо кожна дитина є мініатюрним відображенням цілого. Наприклад, вивчення розвитку ідеї Бога в людській свідомості могло б послужити плідною ілюстрацією феномену розвитку мислення. Не зовсім адекватно, у першому наближенні, послідовність зростання можна коротко подати в такому вигляді, виходячи з процесу розкриття людської істоти:
- Відгук на вплив. Чуття немовляти пробудилися. Дитя починає чути і бачити.
- Відгук на володіння і накопичення. Дитина починає привласнювати, усвідомлює себе і хапає для свого особистого “я”.
- Відгук на інстинкт (який керує тваринною природою та природою бажання), а також на людські тенденції.
- Відгук на групу. Дитина починає розпізнавати своє оточення і те, що вона є інтегральною частиною цілого.
- Відгук на знання. Спочатку пізнають факти, потім за допомогою пам’яті їх реєструють; так розвивається інтерес, вміння зіставляти, синтезувати і використовувати їх на потребу дня.
- Відгук на внутрішню потребу досліджувати. Це спонукає до експериментування на фізичному рівні, самоаналізу в емоційній площині та інтелектуальних досліджень, до розвитку любові читати чи слухати, тим самим підводячи розум до певного стану активності.
- Відгук на економічний тиск і сексуальний потяг, або на закон виживання, що спонукає людину використовувати своє оснащення та знання і в такий спосіб зайняти своє місце, як чинника життя групи, сприяти груповому добробуту за допомогою деяких аспектів активної праці та через продовження роду.
- Відгук на чисто інтелектуальну обізнаність. Він веде до свідомого вільного використання розуму, індивідуального мислення, створення мислеформ і, нарешті, до стійкої орієнтації розуму на все ширші сфери усвідомлення й обізнаності. Ці розширення свідомості, врешті-решт, привносять новий чинник у поле досвіду.
- Відгук на Мислителя, або душу. З реєстрацією цього відгуку людина вступає у своє царство. Те, що вгорі, і те, що внизу, стають єдиним. Об’єктивний та суб’єктивний світи об’єднуються. Душа та її механізм функціонують як одне ціле.
Саме до такого завершення має скеровувати весь процес освіти. Практично ж, за винятком рідкісних високорозвинених душ, вищий розум не виявляє себе в дітях, як не виявляв він себе і в дитячому людстві. Він може зробити свою присутність дійсно відчутною тільки тоді, коли душа, розум і мозок є вирівняними та скоординованими. У молоді спалахи осяяння та бачення часто є реакціями їхніх дуже чутливих апаратів відгуку на групові ідеї та панівні думки свого часу і віку, або когось з їхнього оточення.
Тепер коротко обговоримо ставлення наставника до претендентів на учнівство, особливо дорослих претендентів.
Справжній наставник повинен бути правдивим і щирим з усіма кандидатами на учнівство. Його час (оскільки рівняння часу ще тримає його на фізичному рівні) занадто дорогий, щоб марнувати його на світську ввічливість, або утримуватися від критичних зауважень, які могли б послужити благій меті. Він повинен повністю покладатися на щирість тих, кого наставляє. Однак критицизм, вказування на недоліки і помилки не завжди є помічними; вони можуть лише посилити відповідальність, викликати антагонізм чи недовіру, а то й привести до депресії – це три найнебажаніші результати критики.
Наставник може підвести групу до правильного розпізнавання своєї спільної якості та своїх потреб – через стимулювання інтересу, формування суб’єктивного синтезу в групі, яку він наставляє, і роздмухування полум’я духовного устремління учнів, внаслідок чого звичайний для наставника пошук недоліків стане непотрібним.
Ті, хто знаходяться на промені вчительства, навчаться вчити, навчаючи. Немає надійнішого способу, за умови, що його супроводжує глибока особиста та водночас безособова любов до тих, кого наставляють. Я б заповідав перш за все прищеплювати груповий дух, бо це є першим вираженням істинної любові. Підкреслю лише два пункти:
Насамперед, навчаючи дітей до чотирнадцяти років, необхідно мати на увазі, що вони є емоційно орієнтованими. Вони потребують відчувати красу, силу та мудрість, і це правильно. У цей час від них не слід очікувати розважливості та раціональних пояснень, навіть якщо вони і демонструють до цього очевидну здатність. Після чотирнадцяти років і в часи юності їхній ментальний відгук на істину повинен заохочуватися, і на нього потрібно розраховувати при вирішенні наявних проблем. Навіть якщо цього відгуку нема, потрібно намагатись його пробудити.
По-друге, слід намагатися приблизно визначити місце дитини на щаблях еволюції, вивчаючи її походження, фізичне оснащення, природу апарату відгуку з його різноманітними реакціями та основні інтереси. Таке дослідження встановлює суб’єктивний взаємозв’язок з дитиною, що може дати набагато кращі результати, ніж довгі місяці посиленого використання слів у спробах передати ідею.
ТЕОРІЯ, МЕТОДИ ТА ЦІЛІ
Все, що я маю тут сказати, є лише вступними зауваженнями. Пам’ятайте про це, будь-ласка. І все ж, я прагну закласти міцну основу для подальшого обговорення питання побудови антахкарани, щоб ми могли працювати розумно, але без критики. Важливо, аби наша робота базувалася на тому, що є сьогодні. У природі нема розривів, навіть якщо (з погляду академічної науки) існує очевидна прогалина між фактами і відомими видами. У перехідні періоди деякі з’єднувальні форми зникають і здається, що є розрив. Але насправді це не так. Ми ще не відкрили всього, що можна виявити у світі феноменальних явищ. Зараз ми проходимо через один із великих природних перехідних періодів. Ми закладаємо підґрунтя для появи нового виду людської істоти, розвиненішої одиниці в людській родині. Звідси чимало наших проблем і невдач у тому, щоб виконати вимоги раси і задовольнити людську потребу в розвитку.
У світі утвердилась загальна теорія освіти, і певні основні методи використовують всюди. Країни сильно різняться за застосуванням цих методів, внаслідок чого системи освіти істотно відрізняються. У всіх, однак, навчають одних і тих же фундаментальних предметів; молодь навчають читати, писати та належно поводитися з числами завдяки освоєнню елементарної арифметики. Ці три здібності в дивний спосіб символізують все еволюційне розкриття раси.
Читання має справу з формою, в яку загорнуті ідеї. Воно стосується першого кроку у творчому процесі, коли Божество, яким керує і яке спонукає ідея (що втілює мету Бога і план), конвертує цю ідею в бажану субстанцію та одягає її, надавши необхідного зовнішнього вигляду. Письмо символізує метод, за допомогою якого цей процес здійснюють. Звичайно, письмо є набагато особистішим у підтекстах. Читання, по-суті, має справу з усвідомленням оформленої ідеї того чи іншого типу, тоді як письмо, і це досить незвично, пов’язане зі свідомим ставленням індивіда до ідей, і те, як він використовує слова, коли пише, характеризує міру його розуміння цих ідей. Арифметика (і здатність додавати, віднімати та множити) також стосується творчого процесу і має справу зі створенням тих форм на фізичному рівні, які адекватно представляють і виявляють ідею.
Можна вважати, що бачення пов’язане з вищими підрівня- ми ментального рівня, на яких ідею відчувають і бачать. Письмо стосується конкретніших підрівнів ментального рівня і здатності людини переносити побачені ідеї та виражати їх у власній особливій формі. Арифметика пов’язана з подальшими стадіями цього процесу та появою ідеї у відповідній формі на фізичному рівні. Візуалізація мислеформи є процесом, під час якого ідеї надають стільки енергії, скільки потрібно для того, щоб зробити її ефективною чи “очевидною” (кажучи езотерично). Арифметика символізує цей процес.
З іншого боку, людина читає свою долю на небесах і пише цю долю своїм життям на землі; свідомо чи несвідомо, вона зводить ідею своєї душі в належну відповідну форму, так що кожне життя щось додає, віднімає і множить, доки душа не набере необхідну суму життєвого досвіду. Отже, кажучи символічно, три основні ідеї закладено в елементарну освіту, хоч їхнє істинне розуміння далеке від реального, а їхнє істинне значення цілковито втрачене. Проте, все, що ми маємо, повільно й неухильно виявляється за допомогою світової освіти та вибудовується на цих неусвідомлених риштуваннях. Фундаментальна потреба, перед якою стоїть сьогодні педагогічний світ, – це необхідність налагодження зв'язку процесу розкриття людської ментальності зі світом істинного значення, а не зі світом об’єктивних явищ. Поки орієнтація людини на її внутрішній світ реальностей не стане призначенням освіти, ми матимемо неналежний акцент теперішнього часу. Поки усунення розриву між трьома нижчими аспектами людини і душею (а це має відбутись на ментальних рівнях свідомості завдяки побудові моста) ми не сформулюємо як завдання нашої освіти, не слід очікувати якогось прогресу в правильних напрямках, і будь-яка тимчасова активність не буде відповідати сучасним потребам. Поки факт існування вищого розуму не буде визнано і не буде усвідомлено місце нижчого конкретного розуму (як слуги вищого), ми матимемо надмірний ухил до конкретної матеріалізації (з її схильністю запам’ятовувати, співвідносити факти і створювати те, що задовольняє нижчі бажання людини) і не матимемо людства, здатного правильно мислити. Поки що розум відображає природу нижчих бажань, не намагаючись пізнати вищу природу.
З впровадженням правильного методу навчання розум розвиватимуть як відображувача чи агента душі, і він стане настільки чутливим до світу істинних цінностей, що нижча природа – емоційна, ментальна й фізична (чи життєва) – стане просто автоматичним слугою душі. Душа тоді функціонуватиме на землі за посередництва розуму, контролюючи в такий спосіб свій інструмент, нижчий розум. Водночас розум, як і раніше, залишиться реєстратором і відображувачем всієї інформації, що надходить до нього зі світу почуттів, від емоційного тіла, і буде фіксувати думки та ідеї, що циркулюють в його оточенні. На жаль, у наш час тренований розум вважають найвищим вираженням, на яке здатне людство; його розглядають цілковито як особистість і не помічають можливості існування чогось, що може використовувати розум так само, як той використовує фізичний мозок.
Одна з цілей, яку ми спробуємо досягнути нашими спільними дослідженнями, полягає в усвідомленні того, як світ значення пов’язаний зі світом вираження; ми спробуємо опрацювати методику, за допомогою якої розумна людська істота своєю інтегрованою свідомістю може увійти в цей світ якостей (що виражає себе через світ значення) і зрозуміти його.
Під час нашої спільної роботи та досліджень деякі слова будуть знову й знову повторюватися; такі слова, як сенс, якість, цінність та інші, які відкриваються у своєму життєвому духовному значенні, коли людина вчиться сприймати факт існування вищої реальності та долає розрив між своєю вищою і нижчою свідомістю. Яснішим стане також значення творчої активності та розуміння того, кого називають генієм, і творчу роботу не вважатимуть більше унікальною та такою, що виникає спорадично, як вважають зараз; вона стане об’єктом кваліфікованої уваги і займе своє належне місце в процесі людського розкриття. Тут слід додати, що творча активність у мистецтві стає можливою, коли перший аспект з’єднувальної енергії (моста, який вибудовує людина) може функціонувати, і душа (яка виявляє свій третій, або нижчий аспект) може почати роботу. Творча робота може просуватися, коли розкриті дві “пелюстки знання” егоїчного лотоса. Тоді людина з допомогою знань і творчої енергії здатна створювати на фізичному рівні щось, що буде вираженням творчої сили душі. Коли до того ж розкриті дві “пелюстки любові”, тоді з’являється геній. Ця частина технічної інформації призначена для учнів, які вивчають науку Споконвічної Мудрості, але не має жодної цінності для тих, хто не розпізнає символізму чи факту наявності вищого Его, чи Душі.
Було б корисно тут прояснити вжиті мною слова “вище Его”. Як ви знаєте, якщо читали перші два томи “Трактату про Сім Променів” (“Езотеричну Психологію”), душа є аспектом божественної енергії, проявленим у часі та просторі. Кажуть, що Сонячний Логос обмежив Себе для власної потреби, і для здійснення Свого бажання виокремив певну частину субстанції простору та наситив її Своїм життям і свідомістю. Він зробив це для Своїх благих цілей і відповідно до плану та наміру, як це Він усвідомлював. Отож, Він Себе обмежив. Людська монада зробила те ж саме, вона аналогічно себе обмежила в часі та просторі. На фізичному рівні та у фізичному тілі ця феноменальна перехідна сутність контролює свій феноменальний прояв за допомогою двох аспектів: життя та свідомості. Життєвий принцип (потік божественної енергії, що пронизує усі форми) тимчасово розташований у серці, тоді як принцип свідомості (душа всіх речей) локалізований (тимчасово, оскільки мова йде про природу форми індивідуальної людської одиниці) в мозку. Знову ж, як ви знаєте, життєвий принцип керує механізмом через кровоносну систему, бо “кров є життя”, і використовує серце як її центральний орган, тоді як принцип свідомості використовує, як інструмент, нервову систему та спинний мозок – складне поширення органу чутливості.
Тому тренування механізму відгукатись на життя душі має бути завданням освіти. Вище “Я”, Душа, є загальною сукупністю свідомості Монади, знову ж таки в часі та просторі. Нижче “я”, душа, являє собою ту частину цієї сукупності, яку будь-яка особа в поточному житті зуміє використати та виразити. Ця активність залежить від типу та якості тілесної природи, від механізму, створеного активністю душі в інших життях, і від реакції на навколишні умови. Завданнями освіти, загалом, є зростання знань того, що знає душа, поглиблення потоку свідомості, розвиток внутрішньої неперервності усвідомлення та втілення атрибутів і аспектів душі на фізичному рівні через її потрійний механізм. Цими аспектами, як відомо, є:
- Воля, або мета. За допомогою освіти цей аспект слід розвинути до рівня, на якому свідома духовна мета скеровує проявлене життя, і життєва тенденція правильно зорієнтована на реальність.
Вірна спрямованість волі повинна стати однією з головних турбот усіх справжніх педагогів. Необхідно культивувати волю- до-добра, волю-до-краси та волю-до-служіння.
- Любов-Мудрість. За своєю суттю це розкриття свідомості цілого. Ми називаємо її груповою свідомістю. Її першим проявом є самосвідомість, тобто осягнення душею (в трьох світах людської еволюції) того, що людина – це Три в Одному та Один у Трьох. Тому вона може реагувати на пов’язані з нею групи життів, які становлять її власний малий феноменальний прояв; тож, самосвідомість є етапом на шляху до групової свідомості та усвідомленням Безпосереднього.
За допомогою освіти цю самосвідомість необхідно розкривати доти, доки людина не усвідомить, що її свідомість є складовою частиною більшого цілого. Після цього людина поєднує себе з груповими інтересами, діяльністю та завданнями. Врешті- решт, вони стають її власними, і людина набуває групової свідомості. Це і є любов. Вона веде до мудрості, яка є любов'ю в проявленій активності. Інтерес до себе переходить в інтерес до групи. Це має бути головним завданням істинного освітнього починання. Любов до себе (самосвідомість), любов до оточуючих (групова свідомість) переходять, врешті-решт, у любов до цілого (Божественна свідомість). Такими є послідовні кроки.
- Активний Інтелект. Цей аспект пов’язаний з розкриттям творчої природи свідомої духовної людини. Це відбувається завдяки правильному використанню розуму з його здатністю інтуїтивно схоплювати ідеї, відгукуватись на впливи, пояснювати, аналізувати і конструювати форми для одкровення. Так творить душа людини. Покроково творчий процес можна описати так:
- Душа створює своє фізичне тіло, свій феноменальний прояв, свою зовнішню форму.
- Душа творить у часі та просторі відповідно до своїх бажань. Так входить у буття вторинний світ феноменальних речей, і наша сучасна цивілізація є результатом цієї творчої активності природи бажань душі, обмеженої формою. Подумайте над цим.
- Душа творить безпосередньо через нижчий розум – звідси поява світу символів, який насичує послідовності наших життів інтересом, концепціями, ідеями та красою через написане й усне слово та образотворчі мистецтва. Всі вони є плодами думок мислителів раси.
Призначенням істинної освіти є правильне скерування цієї вже розвиненої активності. Її цілі та завдання – роз’яснювати природу ідей, способи інтуїтивного вловлювання ідей, а також закони, які повинні скеровувати будь-яку творчу роботу. Так ми наближаємося до світу атрибутів, які доповнюють активність трьох аспектів, аналогічно як чотири малі Промені підсилюють роботу трьох головних, допомагаючи їм. Існують такі чотири атрибути, які розкриваються в людині через активність душі в проявленні:
- Атрибут гармонії, створеної через конфлікт. Він веде до звільнення і, зрештою, до здатності творити. Це один з атрибутів, який освітяни повинні розглядати з погляду інтуїції, ставлячи це перед учнями як особисте та групове завдання. Цей атрибут прихований у всіх формах, саме він створює внутрішній потяг і незадоволення, що спонукають людину боротись, прогресувати та розвиватись, щоб, врешті-решт, домогтись спокутування та єдності зі своєю душею. Це найнижчий аспект тієї вищої духовної та монадичної Тріади, який відображає себе в душі. Це свідомість гармонії та краси, що веде людську одиницю шляхом еволюції до остаточного повернення до своїх Витоків.
Педагоги повинні працювати з цією невдоволеністю та пояснювати її учням, щоб ті могли розуміти самих себе і працювати осмислено.
- Атрибут конкретного знання, що дає змогу людині конкретизувати свої концепції і будувати мислеформи, за допомогою яких вона матеріалізує своє бачення, мрії, ідеї, надаючи їм життя. Вона робить це за допомогою нижчого конкретного розуму.
Освіта реально повинна працювати над тим, щоб навчати нижчу людину правильно розрізняти та справді відчувати бачення, щоб вона могла якнайточніше будувати згідно з метою своєї душі, створюючи на Землі те, що буде її внеском у ціле. Саме з цього повинна починатися сучасна освіта. Людина ще не здатна з розумінням працювати у світі ідей та зразків; вона ще не відчуває істинних духовних цінностей. Це мета для учня, навіть якщо маси не здатні ще функціонувати на цих рівнях. Перше, що необхідно зробити, – це тренувати дитину правильно використовувати вміння розрізняти, здатності вибирати та спрямовувати себе до обраної мети. Необхідно підвести її до кращого розуміння мети, що лежить в основі буття, і підготувати до мудрої праці у сфері творчої активності, що означає, врешті- решт, правильне використання “розумової матерії” (чітти за Патанджалі). Так і лише так вона зможе звільнитись від диктату своєї нижчої природи.
- Атрибут відданості. Відданість походить з невдоволення, є наслідком невдоволення та здатності вибирати. Залежно від глибини свого невдоволення і здатності ясно бачити, людина переходить від одного тимчасового задоволення до іншого, щоразу демонструючи свою відданість – спочатку бажанням, потім особистості, далі ідеалу й баченню, поки, нарешті, не стане єдиним цілим з найвищим можливим для людини ідеалом. Насамперед, це душа, а потім Над-душа, чи Бог.
Тим самим педагоги стоять перед сприятливою можливістю працювати розумно з притаманним кожній дитині внутрішнім ідеалізмом і цікавим завданням вести світову молодь від однієї досягнутої мети до іншої. Проте в майбутньому вони повинні робити це з огляду на верховний задум душі, а не виходячи з окремих стандартів національної освіти, як у минулому. Це важливо, оскільки цей факт засвідчить зміщення уваги від несуттєвого до суттєвого.
- Нарешті, атрибут порядку і накладання встановленого ритму шляхом розвитку внутрішньої спроможності діяти згідно зі спрямовуючою метою та ритуалом. Цей конкретний атрибут божественності зараз високорозвинений лише в одному з аспектів; у наш час спостерігаємо значну стандартизацію людства і деспотичне накладання ритуалізованих шаблонів на суспільне життя в багатьох країнах. Бачимо, якої досконалості досягнуто в цьому в наших державних школах. Але це небажана досконалість. Частково це наслідок визнання того, що одиниця, або індивід, є лише частиною більшого цілого (і розпізнавання цього є вкрай необхідним) і частиною еволюційного розкриття раси. Однак, внаслідок невірного застосування нами будь-якої нової істини, це ще означає таке розчинення цього індивіда в групі, яке залишає йому мало можливостей для вільного прояву індивідуальної волі та інтелекту, а також цілей та духовних методів реалізації. Педагогам доведеться працювати з цим вродженим атрибутом, з цим інстинктом до впорядкованого ритму, роблячи його більш творчим та конструктивним і формуючи з його допомогою поле для розкриття здібностей душі.
Я так далеко відхилився від теми для того, щоб закласти певні засадничі ідеї, які повинні лежати в основі освітніх тенденцій. Ці думки в поєднанні з викладеними раніше – це, по суті, формулювання завдань, які стоять перед педагогами світу і які варто розглянути. Вище я запропонував мету. Тепер я поєдную цю мету з можливостями, для чого зачепив питання оснащення (аспекти та атрибути), властивого кожній людській істоті на певній стадії розвитку. Системи освіти в майбутньому повинні працювати саме з цими прихованими характерними рисами та інстинктами. Вони не повинні, як це є сьогодні, працювати з апаратом мозку та нижчими аспектами розуму. Також не повинні вони акцентувати на заповненні мозку та розуму так званими фактами еволюційного процесу і досліджень на фізичному рівні.
Наведені зауваження показують, що справжній педагог зобов’язаний працювати з енергіями у світі енергій; що енергії ці забарвлені та насичені якостями окремих божественних атрибутів і що кожну людину можна розглядати як сукупність енергій, одна з яких домінує; саме це і робить людину особливою серед своїх ближніх та створює усі відмінності між людьми. Якщо вірно, що існують сім головних типів енергії, які наділяють якістю всі форми, і що вони, своєю чергою, поділяються на сорок дев’ять типів енергії, які визначають якість, то складність проблеми є очевидною. Якщо вірно, що усі ці різні енергії безперервно впливають на енергію-субстанцію (дух-матерію), створюючи “міріади форм, об’єднаних у форму Бога” (Бхагавад-Гіта, XI), і що кожна дитина є мікрокосмічний образ (на певній стадії розвитку) Макрокосму, масштаб проблеми стає очевидним, і очікуване від нас служіння вимагає граничного напруження сил, які людина здатна продемонструвати в будь-який момент у часі та просторі.
Ви зауважите, що слова “у часі та просторі” неодноразово повторюються в цих інструкціях. Чому? Тому що треба постійно пам’ятати: ми живемо у світі ілюзії – ілюзії, яка є тимчасовою та скороминущою і яка одного дня зникне, захопивши з собою ілюзію видимого, ілюзію еволюційного розкриття, ілюзію відособлення та ілюзію особливої індивідуальності – ту ілюзію, що змушує нас стверджувати “Я є”. Педагог майбутнього почне своє служіння дитині з визнання цієї ефемерної та хибної концепції про душу і буде працювати насамперед над розумовим аспектом, а не забивати пам’ять дитини знаннями, пов’язаними з феноменальним існуванням. Як найпростіше проілюструвати таку зміну в підході? Напевно такими міркуваннями. Якщо сьогодні батьки та вихователі дитини витрачають багато часу, відповідаючи на запитання, які ставить свідомість дитини, що пробуджується, або ухиляючись від них, то в майбутньому ситуація стане зворотною. Батьки задовольнятимуть потреби інтелекту дитини, що розвивається, самі постійно запитуючи її: “Чому? Чому питаєш це? Чому це так?” – заохочуючи дитину до пошуку відповіді на запитання, водночас тонко підводячи її розум до відповіді.
Цей процес буде починатися на п’ятому році життя дитини. Вчитель завжди підштовхуватиме інтелект (тобто саму дитину), що шукає, до самостійного внутрішнього пошуку, а не вимагатиме відповіді, яку можна запам’ятати і яка ґрунтується на авторитеті старшого. Якщо це видається вам поки що неможливим, пам’ятайте, що діти, які увійшли чи увійдуть у втілення після періоду посиленої стимуляції між 1935 і 1942 роками, нормально і природно відгукуватимуться на таку стимуляцію розуму.
Одна з головних функцій тих, хто тренує дитячі розуми раси, полягатиме у визначенні, причому якомога раніше, які з семи визначальних енергій контролюють у кожному конкретному випадку. Метод, який застосовуватимуть пізніше, засновуватиметься на цьому важливому початковому визначенні (знову бачимо зростання відповідальності педагога). Спочатку встановлюватимуть ноту та якість дитини, і все її наступне навчання й виховання будуть вибудовувати на цьому важливому визначенні. Поки що це неможливо, але незабаром можна буде науково визначати якість та природу будь-якого індивідуального ефірного тіла. І станеться це швидше, ніж можна припускати.
У мої наміри не входить розгляд деталей процесу та ретельна розробка методів, за допомогою яких можна навчати дітей. Наше завдання – розглянути найуніверсальнішу та нагальну необхідність усунення розриву між різними аспектами нижчого “я”, щоб з’явилася інтегрована особистість; тоді актуальним стане усунення розриву між душею і духовною тріадою, щоб можливими стали вільна гра свідомості та повне ототожнення з Єдиним Життям, що спричинить втрату відчуття окремішності та злиття частини з Цілим, без втрати своєї індивідуальності, але і без ототожнення з “я”.
Відзначимо цікавий момент, який містить ключ до майбутнього розкриття раси. До цього нас готує наука психологія, яка так дивовижно розвинулась упродовж останніх тридцяти років. Учні повинні тренуватися розрізняти між сутратмою та антахкараною, між ниткою життя та ниткою свідомості. Одна з них є основою безсмертя, інша – основою неперервності. Дослідник тут знайде тонку відмінність. Одна нитка (сутратма) пов’язує усі форми в одне функціональне ціле й оживляє їх. Вона втілює в собі волю та мету сутності, що виражає себе (незалежно, людина це, Бог чи кристал). Інша нитка (антахкарана) втілює відгук свідомості всередині форми на постійно розширюваний спектр контактів у межах навколишнього цілого.
Сутратма є прямим потоком життя, неперервним і непорушним. Символічно її можна розглядати як безпосередній потік життєвої енергії від центру до периферії, від джерела до зовнішнього вираження чи феноменального прояву. Це і є життя. Воно створює індивідуальний процес та еволюційне розкриття усіх форм. Отже, це шлях життя, який пролягає від монади до особистості через душу. Це єдина й неподільна нитка душі. Вона передає енергію життя і остаточно закріплена в серцевому центрі людини та в деякій центральній фокусній точці в усіх формах божественного прояву. Нічого нема й нічого не залишається, крім життя.
Нитка свідомості (антахкарана) є результатом з’єднання життя та субстанції (базових енергій першої диференціації в часі й просторі). Вона породжує щось інше, що з’являється як третій божественний прояв лише після об’єднання основної двоїстості. Це нитка, яка сплітається в результаті появи життя у формі на фізичному рівні. Можна сказати (знову символічно), що сутратма працює згори донизу і є осадженням життя в зовнішній прояв. Антахкарана, зіткана, розвинена і створена як результат цього первинного творіння, працює знизу догори, від зовнішнього до внутрішнього, від світу екзотеричних феноменів до світу суб’єктивних реальностей і сенсу.
За допомогою цього “Шляху Повернення” рід людський відходить від акценту на зовнішньому і починає розпізнавати та реєструвати внутрішнє свідоме знання того, що не є феноменальним. Внаслідок процесу еволюції цей шлях вже досяг такої точки розвитку, коли деякі людські істоти можуть йти ним від фізичної свідомості до емоційної та від емоційної до ментальної. Ця частина роботи вже виконана в багатьох тисячах випадків, тепер потрібні сприятливі умови і правильне використання цієї здатності. Ця нитка енергії, забарвлена свідомим розумним відгуком, пізніше забарвлюється здатною розрізняти свідомістю розуму, і це створює ту внутрішню інтеграцію, яка, врешті- решт, робить людину ефективною істотою, що мислить. На початках цю нитку використовують винятково з нижчих егоїстичних інтересів; вона постійно зміцнюється з плином часу, аж поки не стає виразною, ясною, міцною ниткою, яка тягнеться від зовнішнього фізичного життя, від точки всередині мозку, прямо до внутрішнього механізму. Ця нитка, однак, ототожнена зі свідомістю в людині, а не з механізмом. Завдяки цій нитці людина стає обізнаною про своє емоційне життя в його багатьох формах (відзначте цей вираз), через неї вона дізнається і про світ думки; вона вчиться думати і починає функціонувати свідомо на ментальному рівні, на якому мислителі раси – кількість яких неухильно зростає – “живуть, рухаються та існують”. Вона все більше навчається прокладати цей шлях свідомості і в результаті перестає ототожнюватися з зовнішньою тваринною формою та вчиться ототожнюватися з внутрішніми якостями й атрибутами.
Спочатку вона живе життям мрій, потім життям думки. Далі приходить час, коли нижчий аспект антахкарани завершено і досягнуто першої великої свідомої єдності. Людина стає інтегрованою свідомою живою особистістю. Нитка неперервності між трьома нижчими аспектами людини встановлена і може використовуватися. Вона тягнеться, якщо можна вжити такий термін (я віддаю перевагу образним висловлюванням), від центру голови до розуму, який, своєю чергою, є центром енергії у світі думки. Водночас ця антахкарана переплітається з ниткою життя, чи сутратмою, яка виходить з серцевого центру. Після цього завдання еволюції у формі відносно виконано.
З досягненням цієї стадії продовжується чутливе сприйняття навколишнього світу. Людина сплітає нитку подібну до тієї, яку плете павук. Вона витягує її все далі в напрямку свого можливого оточення, а потім виявляє свій аспект, про який і не думала на ранніх стадіях свого розвитку. Вона відкриває душу і далі проходить через ілюзію двоїстості. Це необхідна тимчасова стадія, яка характеризує здобувача чи шукача істини в поточному світовому циклі, напевно краще сказати в цій Манвантарі чи в цьому світовому періоді. Він прагне злитися з душею, ототожнити себе, свідому особистість, із затіненою душею. Саме в цей момент, говорячи технічною мовою, має початись справжня побудова антахкарани, тобто моста між особистістю й душею.
Розпізнавання цього і становить проблему, перед якою стоїть сучасний педагог. Ця проблема існувала завжди, але дотепер це була проблема радше індивіда, ніж групи. Тепер вона стосується групи, бо багато синів людських готові до такої побудови. Упродовж століть індивіди вибудовували свої індивідуальні мости між вищим і нижчим, але еволюційний процес відбувався настільки успішно, що зараз настає час для групового розуміння цієї нової методології побудови групового моста, який веде до подальшого групового одкровення. Це зумовлює появу сучасної сприятливої можливості в галузі освіти. Вона вказує на відповідальність педагога і на необхідність розвитку нових методів в освіті. “Груповий шукач істини” має бути визнаний, групову антахкарану потрібно будувати. За правильного розуміння це, однак, не означає відкидання індивідуального зусилля. Воно завжди має знаходити підтримку, але групове розуміння все більше і більше допомагатиме індивідуальному.
КООРДИНАЦІЯ ТА ІНТЕГРАЦІЯ
Дотепер ми мали справу з узагальненням освітніх процесів, які повинні утвердитися в майбутньому, а також з ментальним апаратом, що проходить через певний спланований вишкіл, під час якого зазнає суб’єктивного та надсвідомого впливу. Припускаю, ви вже збагнули необхідність побудови антахкарани і цієї роботи з побудови моста. Мудро також визнати, що ми зараз перебуваємо на початку процесу побудови зв’язку чи моста між різними аспектами людської природи, щоб замість диференціації виникла єдність і замість нестійкої уваги, яка метається туди-сюди в полі матеріального життя та емоційних стосунків, ми навчились контролювати розум та долати розділення і в такий спосіб отримати можливість за допомогою волі скеровувати свою нижчу увагу в бажаному напрямі. Так всі аспекти людини (і духовні, і матеріальні) можна фокусувати в необхідному напрямі.
Робота з побудови моста частково вже виконана. Людство, як ціле, вже ліквідувало розрив між емоційною астральною природою і фізичною людиною. Як вже сказано в іншому місці:
“Стадії зростання та посилення здатності ставати посередником постійно зростаючих сил, скеровуючи ресурси динамічної енергії в три світи, можна узагальнено описати так:
Малорозвинені типи людей використовують сутратму, яка проходить через ефірне тіло.
Середні люди майже цілковито користуються тією частиною сутратми, яка проходить через астральний рівень. Їхні реакції ґрунтуються переважно на бажанні і є емоційними.
Інтелектуально розвинені люди використовують сутратму, яка проходить через нижчі підрівні ментального рівня і далі через астральний рівень на фізичний у двох його підрозділах. Енергія розуму стимулює активність цих людей, а не бажання, як у попередніх випадках.
Шукачі на фізичному рівні користуються сутратмою, що проходить через два нижчих підрівні абстрактних рівнів розуму, і поступово починають вибудовувати антахкарану, або міст між Тріадою й Особистістю. Могутність Его може вже відчуватися.
Кандидати на посвяту та посвячені до третього ступеню включно використовують сутратму і антахкарану як одне ціле. Могутність Тріади починає проливатись через людину, енерге- тизуючи будь-яку її активність на фізичному рівні, все сильніше наповнюючи життям мислеформи людини. Ключ до утворення Майявірупи приховано у вірному розумінні цього процесу.”
“Трактат про Космічний Вогонь”, С. 959-960.
Зауважмо, що міст має бути побудовано в аспекті свідомості, він стосується неперервності усвідомлення життя у всіх його аспектах. Енергія, яку використовують для побудови моста (у свідомості) між фізичною людиною і астральним тілом, зосереджена в сонячному сплетінні. Говорячи символічно, багато хто сьогодні виконує цю роботу, поєднуючи розум з обома вже пов’язаними аспектами (астральним і фізичним). Ця нитка енергії виходить з голови (чи закріплена в ній). Поки що небагато людей встановлюють стійкий зв’язок між душею і розумом, який, своєю чергою, пов’язаний з двома іншими аспектами. Енергія душі, яка сплетена з іншими нитками, є закріпленою в серці. Дуже мало людей (мова про посвячених світу) після досягнення нижчого синтезу працюють над здійсненням ще вищого об’єднання з троїстою Реальністю, яка використовує душу як засіб свого вираження так само, як душа намагається використовувати свою тінь, тобто трискладову нижчу людину.
Ці відмінності та об’єднання стосуються форми та мовних символів і використовуються для вираження подій і того, що стається у світі енергій та сил, до зв’язку з яким людина безпосередньо причетна. Саме такі види об’єднань мають на увазі, коли розглядають предмет посвяти.
Нитка життя, срібний ланцюжок чи сутратма, є двоїстою за природою, якщо говорити про людину. Сама нитка життя, тобто одна з двох ниток, що являють антахкарану, закріплена в серці, тоді як інша, яка втілює принцип свідомості, закріплена в голові. Це ви вже знаєте, але я відчуваю необхідність повертатися до цього знову і знову. У роботі еволюційного циклу людина зобов’язана повторити те, що Бог вже зробив. Вона сама повинна творити, як у світі свідомості, так і у світі життя. Як павук, людина пряде сполучні нитки, вибудовуючи мости і встановлюючи контакт зі своїм оточенням, тим самим здобуваючи досвід і засоби для існування. Символ павука часто використовують у старовинних окультних книгах і священних писаннях Індії, коли мова йде про таку активність людської істоти. Людина створює нитку, яка є троїстою. Разом з двома базовими нитками, сформованими душею, маємо п’ять типів енергії, які роблять людину свідомою людською істотою. Три формовані людиною нитки закріплені в сонячному сплетінні, голові та серці. Коли астральне тіло та природа розуму починають функціонувати як одне ціле, а також є свідомий зв’язок з душею (не забувайте, несвідомо вони поєднані завжди), подовження цієї п’ятискладової нитки – дві базові й три людські – простягається до горлового центру; коли це стається, людина може стати свідомим творцем на фізичному рівні. Від цих головних ліній енергії актом волі можна простягати менші лінії. Саме на цьому знанні повинно ґрунтуватися в майбутньому все інтелектуальне психічне розкриття.
У наведеному вище абзаці та в його прихованому змісті маємо короткий і не цілком адекватний виклад Науки Антахкара- ни. Я намагався висловлюватися в термінах, якщо хочете, символічних, які донесуть до вас певне загальне уявлення про процес. Багато можна навчитися за допомогою живої, образної уяви. Чимало шукачів вже вибудували такі ланки антахкарани:
- Від фізичного до життєвого чи ефірного тіла. Реально це продовження нитки життя між серцем і селезінкою.
- Від фізичного і життєвого, вважаючи їх одним цілим, до астрального (емоційного) провідника. Ця нитка виходить з сонячного сплетіння, закріплена в ньому, і продовжується завдяки устремлінню, поки не закріпиться в пелюстках любові егоїчного лотоса.
- Від фізичного та астрального провідників до ментального тіла. Один кінець закріплений в голові, інший – в пелюстках знання егоїчного лотоса і продовжується вгору актом волі.
Багато людей перебувають також у процесі з’єднання трьох нижчих аспектів, які ми називаємо особистістю, з самою душею за допомогою медитації, дисципліни, служіння і спрямованої уваги. Коли це виконано, встановлюються певні взаємодії між пелюстками жертви чи волі егоїчного лотоса і головним та серцевим центрами, створюючи в такий спосіб синтез між свідомістю, душею та життєвим принципом. Процес встановлення такої пов’язаності, взаємозв’язку та взаємодії, а також зміцнення побудованого в такий спосіб моста триває аж до третьої посвяти. Лінії сили тоді є настільки взаємопов’язаними, що душа та її механізм вираження становлять єдність. Після цього може продовжуватись вище змішування і сплавлення.
Необхідно зупинитися на цьому та зауважити, що все сказане є просто словесними описами процесу взаємодії енергій і має певну цінність лише тоді, коли може познайомити та зробити реальним для вас фактичне існування зазначених процесів. Деякі шукачі істини та учні мають високо розвинену містичну свідомість, тому вони схильні обурюватись і вважати непотрібним таке технічне, інтелектуальне подання істини, яку вони відчувають і знають, але яка ще залишається невизначеною. Моя мета: допомогти вам краще визначити те, що треба усвідомити та висловити; це ніяк не повинно применшувати дива й краси того, що ви відчуваєте, але має посилити вашу здатність знати, а також робити набуте вами знання доступним для інших. У минулому містик виражав себе через любов і практичну доброту, виявляючи її на фізичному рівні благодійними справами й самопожертвою, а на емоційних рівнях – своїм устремлінням, баченням та вмінням виражати любов Бога до світу. Сьогодні містик продовжує робити те ж саме, але внаслідок еволюційного спонукання здатний до більшого. Він має вміти чітко формулювати своє знання інтелектуально та ясно висловлювати свою обізнаність, щоб ділитись із загальною масою людей, інтелектуальний рівень яких неухильно підвищується і яким вкрай бракує бачення. Тому прошу вас не обурюватися з приводу технічного формулювання істини, бо, якщо освіта взагалі хоч щось означає і якщо ми повинні з’ясувати, як застосовувати її для побудови моста та досягнення синтезу, то важливо уникати ментальної ліні та містичної інертності, які характерні для багатьох містиків і є лінією найменшого опору для багатьох потенційних учнів.
Тому необхідно усвідомити, що:
- Нова освіта буде мати справу насамперед з науковою і свідомою побудовою моста між різними аспектами людської істоти, щоб у такий спосіб виробляти координацію, синтез і все- зростаюче розширення свідомості через встановлення правильних ліній енергії.
- Тому завдання нової освіти полягає в координуванні особистості, що, врешті-решт, приведе до її єднання з душею.
- Нова освіта матиме справу з законами мислення, аналізом та інтерпретацією цих законів, тому що розум вважатимуть зв’язковою ланкою між душею і мозком. Ці закони є засобами, за допомогою яких:
- Інтуїтивно схоплюють ідеї.
- Поширюють ідеали.
- Будують ментальні концепції, чи мислеформи, які в належний час телепатично впливатимуть на розуми людей.
- Нова освіта буде організовувати і розвивати нижчий конкретний розум.
- Вона навчатиме людську істоту мислити від загального до часткового, не обходячи увагою аналіз часткового. Як наслідок, у майбутніх школах менше наголошуватимуть на тренуванні пам’яті. Інтерес відчутно допомагатиме волі згадати.
- Нова освіта формуватиме людину як доброго громадянина, розвиваючи раціональні аспекти її свідомості та життя, навчаючи її використовувати успадковане, набуте та освоєне оснащення для прояву своєї суспільної свідомості та свого становища в суспільстві.
- Понад усе інше, педагоги нової епохи намагатимуться навчити людину науки об’єднання трьох її аспектів. Їхня характерна загальна назва “ментальні аспекти”. Мовиться про
- Нижчий конкретний розум;
- Сина Розуму, Душу, “Я”;
- Вищий абстрактний чи інтуїтивний розум, або
- Розум, що сприймає, чи здоровий глузд;
- Індивідуалізований розум;
- Розум, що просвітлює.
- Педагоги нової епохи матимуть справу з процесами та методами усунення розривів у свідомості між різними аспектами. Отже, Наука Антахкарани стане загальнодоступною.
- Буде розширено концепцію побудови моста, щоб та включала не лише внутрішню історію людини, а й зведення мо- ста між нею та її ближніми на всіх рівнях.
- Вона включатиме також тренування людського механізму, щоб він відгукувався на імпульси життя і на душу. Ця душа є, по-суті, інтелектом, який використовується на кожному рівні. Він функціонує на ментальному рівні як розум, який розрізняє; на емоційному – як чутлива свідомість; у фізичному житті як його активний учасник. В основі такої інтелектуальної діяльності завжди лежить мудрість.
- Нова освіта буде розглядати:
- Розум та його зв’язок з енергетичним (ефірним) тілом, яке лежить в основі нервової системи і є провідником енергії для активності фізичного тіла.
- Розум та його зв’язок з мозком.
- Розум і його зв’язок із сімома центрами сили в ефірному тілі, їхню екстерналізацію і використання через головні нервові сплетіння в людському тілі, а також їхній зв’язок (все очевидніший з плином часу) з ендокринними залозами.
- Мозок, як чинник координації в щільному тілі, та його здатність керувати діяльністю людини за посередництва нервової системи.
З наведених тверджень видно, яка широка наша тема, і все ж я маю намір охопити її гранично коротко, описуючи лише за- садничі принципи, що послужить дороговказом для вироблення нової культури Епохи Водолія. Згодом мою тему розвинуть інші учні, а поки предмет розуміють погано, і багато з того, що можна було б сказати, виявиться безглуздим навіть для найрозумніших.
Сучасна освіта починає приділяти увагу природі розуму і законам мислення. Цим ми багато чим завдячуємо психології та філософії. Зростає також інтерес до Науки Ендокринології, яка за допомогою матеріальних засобів викликає зміни, особливо у відсталих дітей та недоумкуватих. Тим не менш, поки сучасні педагоги не почнуть припускати можливості існування в людині центрів, які лежать в основі відчутного та видимого механізму, а також можливість існування центрального джерела енергії, зовнішнім проявом якого є розум, освіта не вибереться з відносно глухого кута, дитина не отримуватиме належного початкового виховання та фундаментальних ідей, які б дали змогу їй ставати самостійною мислячою людською істотою. Психологія з її акцентом на трьох аспектах людини (думках, емоційних почуттях і тілесному організмі) вже зробила свій життєво важливий внесок і багато робить, щоб спричинити радикальні зміни в наших освітніх системах. Багато ще треба зробити. Дослідження людини з погляду енергії та розуміння семи типів енергії, які визначають людину та її активність, призведуть до швидких змін.
|
|
CHAPTER II - The Cultural Unfoldment of the Race
The Cultural Unfoldment of the Race
CIVILISATION AND CULTURE
[38]
Much emphasis is being laid today upon education – coordinating, relational, psychological, vocational and equipping. To this must be added the old method of memory training and the attempt either to infuse religion into the mind of the child or to omit it with decision and with purpose. Modern education has been primarily competitive, nationalistic and, therefore, separative. It has trained the child to regard the material values as of major importance, to believe that his particular nation is also of major importance and that every other nation is secondary; it has fed pride and fostered the belief that he, his group and his nation are infinitely superior to other people and peoples. He is taught consequently to be a one-sided person with his world values wrongly adjusted and his attitudes to life distinguished by bias and prejudice. The rudiments of the arts are taught him in order to enable him to function with the needed efficiency in a competitive setting and in his particular vocational environment. To read, to write and to be able to add and do elementary arithmetic are regarded as the minimum requirement; to know something of past events – historical, geographical, literary, philosophical and scientific – are likewise added in many countries and for certain classes of people. Some of the literature of the world is also brought to his attention.
[39]
The general level of world information is high but usually biassed, influenced either by national or religious prejudices, serving thus to make a man a citizen of his own country but not a human being with world relations. World citizenship is not emphasised. The teaching imparted stimulates the latent mass consciousness of the child, and evokes the memory (racial and individual) through the impartation of facts – uncorrelated facts – most of them unrelated to daily living. These facts could serve (if used as seed thoughts in meditation and technically employed) to recover from that race consciousness and racial memory, not only national history but past history as well. I mention this in order to emphasise the danger of such undue emphasis upon the past, for if this were done on a large scale it would prove disastrous; it would put a premium on racial and national ideals and objectives and would lead rapidly to racial crystallisation and senility – metaphorically speaking. An example of an effort in this direction was seen going on in Germany, and in a lesser way in Italy; it culminated in the Axis. Fortunately, the tide of life in the youth of any nation can be trusted to swing the thought of the race into a better direction than the evocation of past glory, so-called, and the emphasising of the things which should be left behind.
I would like here to enlarge somewhat upon the interpretation of the much used words (frequently also misused): culture and civilisation. For it is the production of some form of culture – material or spiritual, or material and spiritual – which is the objective of all education. Education is the major agent in the world.
Civilisation is the reaction of humanity to the purpose of any particular world period. In each age, some idea must be expressed in the current racial idealism. In Atlantean times, the idea that predominated was basically sensory religious idealism or mysticism, expressing itself in terms of approach to a felt but unseen deity, an expression of the [40] way of feeling. Yet there were highly sensitive races, composed of nations and groups who laboured over the development of the feeling nature, consciously sometimes, but mostly unconsciously. Their attitude to each other, as individuals or nations, was primarily sensitive and emotional – a state of consciousness (I cannot say state of mind) most difficult for the modern Aryan race to grasp, or even intuit, for with us the mind is beginning to function. Their attitude to the deity was equally sensitive, and their religious activities were mystical and devotional, devoid of any mental understanding. They were significantly emotional in reactions to beauty, to the terror evoked by divinity and to the emotional characteristics of God, to the sense of light and to wonder. The mysterious, the sense of awe, the following blindly of some recognised "sensitive" of a higher order than the ordinary human being, and the interpretation of God and nature in terms of feeling-perception – these laid the basis of that ancient civilisation and have largely coloured our present racial attitudes, at least up until the advent of Christ, Who wrought great changes in the human consciousness and ushered in a new civilisation. Children are still largely Atlantean in their consciousness; it is with them a form of recapitulation, analogous to the prenatal stage; the same recapitulation goes forward upon the Path when a man develops the mystical consciousness anew, after he has evoked his mental nature and prior to unfolding true occult awareness or knowledge and the reactions of the higher mind. The problem before Education is to take the Atlantean consciousness of the child and make it Aryan or mental. The Atlanteans had no educational system as we understand the term. The kings and priests intuited; the masses obeyed.
In the present race a different civilised attitude is emerging and is nearing its consummation. In each age, some idea functions and expresses itself in both racial and national idealisms. Its basic trend down the centuries has [41] produced our modern world and this has been strictly materialistic. A nation today is regarded as civilised when it is awakened to mental values and at the same time it is demanding material values; and when the mind (the lower mind) – in its memory aspect, its discriminating and separative aspects, its analysing functions, and its ability to formulate concrete ideas based on material perception, material desire and material purposes – is receiving the training which will make a material civilisation, and has made our material civilisation what it is today. With the emphasis shifting away from feeling-perception to mental attitudes towards life, with the desire to make the material life of the citizen of every nation the dominant factor in the national thought, with the mind unfoldment consecrated to material living, and with science definitely committed to the enunciation only of the provable and concerned only with the energies of material effect, is it any wonder that the major consideration of our modern civilisation lies in the field of the economic life? We are occupied with material conditions, with the object of increasing possessions, with bettering worldly situations, elaborating physical plane living, and substituting the tangible for the intangible, the concrete for the spiritual, and physical values for the subjective values. However, these latter must some day emerge into expression.
The above statement is superficial and of so general a character that it does not deal with the relatively small minority who do sense these larger values and are working to bring about their emergence into the racial life. These people are the custodians for the advance ideals of the current civilisation, but the energy which they release works out frequently in the establishment, temporarily, of the more concrete values. My remarks are only partial, and the facts equally so. I exaggerate perhaps; yet maybe I do not. Nevertheless, the fact remains that the two great civilisations about which we can really know anything – the Aryan [42] and the Atlantean – present two extreme objectives or positions towards which the humanity of the two periods directed and still direct their attention.
The Atlantean civilisation was definitely religious in its attitudes; religion was the commonplace of life and the raison d'être of all that was. The world after death was the subject of interest and unwavering, unquestioning belief. The subtle influences emanating from the unseen realms, the forces of nature and man's relation to them through a keen sensitivity, and the entire gamut of his emotional attitudes constituted the life of the race, and coloured all that there was or might have been of embryo thought. The result of all this, inherited by us when history as we now have it arose (from the time of the flood, whenever that might have been), can be expressed by such words as animism, spiritualism, lower psychism and feeling. The sense of God, the sense of immortality, the sense of subtler inner relationships, the sense of worship and the undue sensitivity of modern man is our outstanding heritage from the civilisations which existed upon old Atlantis.
Upon all this basic structure the exact opposite is being imposed today, and in the reaction – normal, right and developing – man is laying a superstructure in which the emphasis is increasingly upon the tangible, the material, the seen, and upon that which can be proved, diagnosed, analysed, and utilised for the improving of man's outer life and his material position upon the planet. Both civilisations have gone too far, and in the swing of the pendulum we shall inevitably return to a middle position, to the "noble middle path." This middle way, utilising the best and the highest ideals which the two preceding civilisations have produced, will characterise the coming Aquarian Age and its civilisations. Such an expression of the material and the immaterial, of the seen and the unseen, of the tangible and the spiritual has ever been the goal and the objective of those who comprehend the true meaning of culture. In [43] the last analysis, and for the purposes of our theme, civilisation concerns the masses and the racial consciousness, while culture concerns the individual and the unseen spiritual man. Therefore a civilisation which is a full expression of true culture lies far ahead in the development of the race.
Culture is the approximation of the two ways – feeling and mind; of two worlds – sensitivity and thought; and of the attitudes, relational in nature, which will enable a man to live as an intelligent, subjective being in a tangible physical world. The man of culture relates the world of meaning to the world of appearances and regards them in his mind (thus recognising them with his brain, an indication of an established link or relationship) as constituting one world with two aspects. He moves with equal freedom in both worlds, and with simultaneity as far as his consciousness or his sense of awareness is concerned. Even in Atlantean times there were those who comprehended the significance of culture as an outgrowth of civilisation.
The masses must be civilised as a step towards giving them that culture which will make of them true and significant human beings. A human being has perforce to be a man, capable of living in the world of external realities, and at the same time capable of recognising himself as living in an inner world, as a mind and a soul. He then expresses an inner subjective life of such potency that it controls and dominates the physical plane life, motivating it and giving it true direction. This attitude of the human being and the task of bringing this condition of consciousness to fruition, have been regarded for centuries as the task of organised religion, whereas it is essentially and necessarily that of education. It is true that the Church in ancient days was the educator of the time, but the emphasis was laid upon the inner and subjective life, and as a rule no attempt was made to fuse and blend the two – outer material well-being and inner spiritual existence. Education is the task of the outstanding [44] thinkers of the race and the responsibility of all governments, one however that they seldom recognise.
Finally, we shall seek to see what are the basic ideas (beginning with the recognised instincts) which have led man, step by step, to his present struggle for world betterment, group elevation and natural self-determination with a view – unconscious for the most part – of providing a better organ of expression within the living organism, humanity.
It is therefore a platitude and truism to state that humanity is today passing through a crisis of immense proportions. The causes of this crisis must be sought in many factors. They lie in the past, in the growth through evolution of certain basic tendencies in man; in past mistakes, present opportunities and the powerful activity of the Hierarchy of Love.* The future is of great promise, provided man can learn the lessons of the present which have been clearly presented to him; he must accept them and understand clearly the nature of his problem and of the crisis with its many ramifications and various implications.
The seething turmoil in which the masses of the people are now living and the emergence of one or two key people in every nation have a close relationship. These key people make their voices heard and evoke attention; their ideas are followed – rightly or wrongly – with attention, appreciation or distrust.
The slow and careful formation of the New Group of World Servers is indicative of the crisis. They are overseeing or ushering in the New Age and are present at the birthpangs of the new civilisation and the coming into manifestation of a new race, a new culture and a new world outlook. The work is necessarily slow and those of you who are immersed in the problems and pains find it hard to view [45] the future with assurance or to interpret the present with clarity.
In the field of education united action is essential. Surely a basic unity of objectives should govern the educational systems of the nations, even though uniformity of method and of techniques may not be possible. Differences of language, of background and of culture will and should always exist; they constitute the beautiful tapestry of human living down the ages. But much that has hitherto militated against right human relations must and should be eliminated.
In the teaching of history, for instance, are we to revert to the bad old ways wherein each nation glorifies itself at the expense frequently of other nations, in which facts are systematically garbled, in which the pivotal points in history are the various wars down the ages – a history, therefore, of aggression, of the rise of a material and selfish civilisation and one which had the nationalistic and, therefore, separative spirit, which has fostered racial hatred and stimulated national prides? The first historical date usually remembered by the average British child is "William, the Conqueror, 1066." The American child remembers the landing of the Pilgrim Fathers and the gradual taking of the country from its rightful inhabitants, and perhaps the Boston Tea Party. The heroes of history are all warriors – Alexander the Great, Julius Caesar, Attila the Hun, Richard Coeur de Lion, Napoleon, George Washington and many others. Geography is largely history in another form but presented in a similar manner – a history of discovery, investigation and seizure, followed frequently by wicked and cruel treatment of the inhabitants of the discovered lands. Greed, ambition, cruelty and pride are the keynotes of our teaching of history and geography.
These wars, aggression and thefts which have distinguished every great nation without exception are facts and cannot be denied. Surely, however, the lessons of the evils which they wrought (culminating in the war 1914-1945) can be [46] pointed out and the ancient causes of present day prejudices and dislikes can be shown and their futility emphasised. Is it not possible to build our theory of history upon the great and good ideas which have conditioned the nations and made them what they are, and emphasize the creativity which has distinguished all of them? Can we not present more effectively the great cultural epochs which – suddenly appearing in some one nation – enriched the entire world and gave to humanity its literature, its art and its vision?
The war produced great migrations. Armies marched and fought in every part of the world; persecuted peoples escaped from one land to another; welfare workers went from country to country, serving the soldiers, salvaging the sick, feeding the hungry and studying conditions. The world today is very, very small and men are discovering (sometimes for the first time in their lives) that humanity is one and that all men, no matter what the colour of their skin or the country in which they live, resemble each other. We are all intermingled today. The United States is composed of people from every known country; over fifty different races or nations compose the U.S.S.R. The United Kingdom is a Commonwealth of Nations, independent nations bound together into one group. India is composed of a multiplicity of peoples, religions and tongues – hence her problem. The world itself is a great fusing pot, out of which the One Humanity is emerging. This necessitates a drastic change in our methods of presenting history and geography. Science has always been universal. Great art and literature have always belonged to the world. It is upon these facts that the education to be given to the children of the world must be built – upon our similarities, our creative achievements, our spiritual idealisms, and our points of contact. Unless this is done the wounds of the nations will never be healed and the barriers which have existed for centuries will never be removed.
The educators who face the present world opportunity [47] should see to it that a sound foundation is laid for the coming civilisation; they must undertake that it is general and universal in its scope, truthful in its presentation and constructive in its approach. What initial steps the educators of the different countries take will inevitably determine the nature of the coming civilisation. They must prepare for a renaissance of all the arts and for a new and free flow of the creative spirit in man. They must lay an emphatic importance upon those great moments in human history wherein man's divinity flamed forth and indicated new ways of thinking, new modes of human planning and thus changed for all time the trend of human affairs. These moments produced the Magna Charta; they gave emphasis, through the French Revolution, to the concepts of liberty, equality and fraternity; they formulated the American Bill of Rights and on the high seas in our own time they gave us the Atlantic Charter and the Four Freedoms. These are the great concepts which must govern the new age with its nascent civilisation and its future culture. If the children of today are taught the significance of these five great declarations and are, at the same time, taught the futility of hate and war, there is hope of a better and happier as well as of a safer world.
Two major ideas should be taught to the children of every country. They are: the value of the individual and the fact of the one humanity. The war boys and girls have learnt, from appearances, that human life has small value; the fascist countries have taught that the individual is of no value except in so far as he implements the designs of some dictator – a Mussolini or a Hitler. In other countries, some people and some groups – through hereditary position or financial assets – are regarded as of importance and the rest of the nation as of little importance. In still other countries, the individual regards himself of so much importance and his right to please himself of so much moment that his relation to the whole is entirely lost. Yet the value of the individual and the existence of that whole we call Humanity [48] are most closely related. This needs emphasising. These two principles, when properly taught and understood, will lead to the intensive culture of the individual and then to his recognition of his responsibility as an integral part of the whole body of humanity.
In the schools of today (grammar or primary schools, high schools or secondary schools, universities or colleges, using terms in general use) there can be seen an imperfect and symbolic picture of the triple objectives of the new education: Civilisation, Culture, Unification.
The grammar or primary schools might be regarded as the custodians of civilisation; they must fit the child for citizenship, teach him his place as a social unit, and emphasise his group relations, thus fitting him for intelligent living and evoking the racial memory through the courses given, in order to lay the foundation for his human relations. Reading, writing and arithmetic, elementary history (with the emphasis upon world history), geography and poetry will be taught. They must teach him certain basic and important facts of living, foundational truths, coordination and control.
The high schools or the secondary schools should regard themselves as the custodians of culture; they should emphasise the larger values of history and literature and give some understanding of art. They should begin to train the boy or girl for that future profession or mode of life which it is obvious will condition them. Citizenship will be taught in larger terms and the world of true values be pointed out and idealism consciously and definitely cultivated. The practical application of ideals will be emphasised. They should teach the youth of the world in such a manner that he will begin to fuse the world of appearances and the world of values and of meaning in his consciousness. He should begin to relate the worlds of objective outer living and of inner subjective existence. I am choosing my words with care.
[49]
Our colleges and universities should be a higher extension of all that has been already done. They should beautify and complete the structure already erected and should deal more directly with the world of meaning. International problems – economic, social, political and religious – should be considered and the man or woman related still more definitely to the world as a whole. This in no way indicates neglect of individual or national problems or undertakings but it seeks to incorporate them into the whole as integral and effective parts, and thus avoid the separative attitudes which have brought about the downfall of our modern world.
The college or the university should in reality be the correspondence in the field of education to the world of the Hierarchy; it should be the custodian of those methods, techniques and systems of thought and of life which will relate a human being to the world of souls, to the Kingdom of God, and not only to other human beings upon the physical plane; not only to the world of phenomena but also to the inner world of values and quality.
Again I repeat, this fitting of a man for citizenship in the Kingdom of God is not essentially a religious activity, to be handled by the exponents of the great world religions. It should be the task of the higher education, giving purpose and significance to all that has been done. If this seems idealistic and impossible to you, let me assure you that by the time the Aquarian Age is in full flower, this will be the assured and recognised objective of the educators of that time.
The following sequence suggests itself as we consider the curriculum to be planned for the youth of the immediate generations:
Primary education Civilisation Ages 1-14
Secondary education Culture Ages 14-21
Higher education Spiritual Ages 21-28
It is only our economic material emphasis and pressure which force the young to work before they are mature. [50] It should also be remembered (and this is being more widely recognised) that the quality of the young children now coming into incarnation is steadily getting better and higher. They are in many cases abnormally intelligent, and what you (in your technical parlance) call their I.Q. is frequently phenomenally high. This will be increasingly the case, until young people of fourteen will have the equipment and intelligence of the brilliant college men and women of today.
It is not possible for me to prove the truth of these statements, but a study of the race and of the modern child in our more civilised countries will indicate trends and tendencies which may make my position sounder in your final estimation. You would all do well to study carefully this distinction between culture and civilisation.
Putting this same truth in other words, and recognising as a basic premise the essentially supernormal potentialities of the human being, we might say that:
The first effort of education to civilise the child will be to train and rightly direct his instincts.
The second obligation upon the educators will be to bring about his true culture, by training him to use his intellect rightly.
The third duty of education will be to evoke and to develop the intuition.
When these three are developed and functioning you will have a civilised, cultured and spiritually awakened human being. A man will then be instinctively correct, intellectually sound, and intuitively aware. His soul, his mind, and his brain will be functioning as they should and in right relation to each other, thus again producing coordination and correct alignment. Some day an analysis will be made of the contribution of the three great continents – Asia, Europe and America – to this triple unfoldment, as far as the Aryan race is concerned. The glory of humanity must, however, be remembered; it consists in this: each race has produced those who have expressed the highest [51] which was possible in their day and time – men who blended in themselves the triplicity of instinct, intellect and intuition. Their numbers were relatively few in the early stages of mankind's unfoldment, but the process of speeding up the development is rapidly going forward, and many are today fitting themselves for the "higher education" in the true sense of the term. Much more will be accomplished when the educators of the world grasp the purpose of the process as a whole planned unfoldment, and will then give their attention to the instinctual, intellectual and intuitive training of the race in such a manner that the whole twenty-eight years of training will be seen as an ordered, directed process, and the goal will be clearly visioned.
It will be apparent, then, that those to be taught will be gauged from the angles upon which I have touched:
a. Those capable of being rightly civilised. This refers to the mass of men.
b. Those capable of being carried forward into the world of culture. This includes a very large number.
c. Those who can add to the assets of civilisation and culture "the equipment" required for the process of functioning as conscious souls, not only in the three worlds of instinctual and intellectual living, but in the world of spiritual being also, and yet with complete continuity of consciousness and with a complete triple integration.
Not all can pass into the higher grades, and this must be appreciated. The gauging of ability will be based upon an understanding of the ray types (the science of esoteric psychology), on a comprehension of the condition of the glandular and physiological equipment, upon certain specific tests, and upon the new form of astrology.
I would here make a simple request to the earnest student. Ponder on the following four statements:
[52]
1. The antahkarana expresses the quality of the magnetism which opens the door into the teaching centre of the Great White Lodge.
2. The antahkarana is the conscious integrating force.
3. The antahkarana is the medium of light transference.
4. The antahkarana concerns the continuity of man's perception.
THE PROCESS OF UNFOLDMENT <Pages 52,59>
I would like to add to the preceding analogy one more, which will serve to clarify the process of unfoldment in your minds and make the entire theme (from the racial angle) still more clear and definite:
General racial development Civilisation Path of Purification
Training of the Intelligentsia Culture Path of Discipleship
Production of the Illuminati Illumination Path of Initiation
It will be apparent to you, therefore, that the whole goal of the future and of the present effort, is to bring humanity to the point where it – occultly speaking – "enters into light." The entire trend of the present urge forward, which can be noted so distinctly in the race, is to enable the race to acquire knowledge, to transmute it into wisdom by the aid of the understanding, and thus to become "fully enlightened." Enlightenment is the major goal of education.
It is precisely in this region of thought and of recognition that the distinction is found between the work of the Buddha and the work of the Christ. The Buddha achieved "Enlightenment" and was the first of our humanity to do so. Lesser grades of enlightenment have been frequently achieved by many previously incarnating Sons of God. Christ, because of the attainment of the Buddha and because of His own point in evolution, was enabled to inaugurate a new era and institute a new goal, wherein another divine principle was enabled to come into manifestation and to achieve [53] general recognition. He inaugurated the "age of love" and gave to the people an expression of a new divine aspect, that of love. The Buddha culminated the "age of knowledge." The Christ began the "age of love." Both ages embody and express two major divine principles. Thus the new education has been made possible by the work of the Buddha. This will indicate to you how slowly evolution moves. The new religion has been made possible by the work and the life of the Christ. Speaking esoterically, the knowledge petals of the human egoic lotus have unfolded, and the Buddha accelerated the rapid action of this happening. Now the love petals of the egoic lotus of the human family are also unfolding – the rapidity of this occurrence being the result of Christ's action. Can you understand the significance of what I am attempting to tell you, and can you grasp the meaning of what I am going to say?
The points that I am seeking to make are as follows:
Because the three knowledge petals of the human egoic lotus are now racially unfolded (and when I use the word "racial" I mean the human family and not the Aryan race), it is now possible for the love petals to unfold. The energy flowing from the outer tier of petals has had a triple effect:
1. It has vitalised the entire body of humanity, and has produced the present speed, intelligent (or should I say "intellectual"?) civilisation, and our modern culture, wherever it is found. The brain of humanity is now open to vitalisation, hence mass education.
2. It has opened a channel so that the love petals can vitalise the astral body of humanity, thus leading to general cooperation and group love. The heart of humanity is now open to vitalisation, hence the philanthropic, goodwill and welfare movements of today.
3. It will make possible, eventually, the vitalising of the mind body by the will or sacrifice petals, and [54] this will give awareness of the Plan, directed purpose, and group synthesis.
The first of these three knowledge petals opened in Lemurian times and brought a measure of light to the physical plane consciousness of humanity. The second opened in Atlantean times and brought light to the astral plane. And in our race, the Aryan, the third petal opened and brought the light of mental knowledge to man. Thus was completed (in the three races) the arduous task of vitalising the threefold manifested world (physical, astral, mental), and the energy of intelligence became a powerful, ruling factor. Now the task of vitalising man with the energy of love is proceeding and making much progress, and the effects (because they emanate from the second aspect of divinity) will be produced with great facility, and in the realm of conscious awareness. I say this for your encouragement.
Through the activity of the energy of knowledge you have:
Civilisation Culture Illumination
and in the second case you will have:
Cooperation Loving Understanding Group Love
There are higher correspondences for which we have as yet no adequate words.
Cooperative goodwill is all that can, at this time, be expected from the masses, and this is the sublimation of the forces released through civilisation. Loving understanding should be the hallmark of the cultured, wiser group, plus an ability to correlate the world of meaning with the world of outer effects. Ponder on this sentence. Group love is, and must be, the outstanding characteristic of the Illuminati of the world, and it is at this time the motivating power of the Masters of the Wisdom, until such time that enough disciples are expressive of this particular force.
[55]
When the will or sacrifice petals of the human egoic lotus are opened, there will then be the appearance of a still higher triad of correspondences. These will be known as:
Participation Purpose Precipitation
Therefore, as a result of the evolutionary processes in humanity, there will appear the following category of forces or energies, each of them demonstrating certain definite qualities, and they will parallel the opening of the petals in the human lotus (56).
You can note from the tabulation that the love petals are indeed showing signs of opening and this will make clear to you the possibility of certain hoped-for events. The world has to move forward regularly and in order. Premature happenings are usually disastrous.
All this concerns the cultural unfoldment of the race and is proceeding apace. When the conditioning factors are better understood and their method and purpose are grasped, we shall see an effort on the part of those interested in education to move with greater rapidity; this will hasten the achievement of culture by the masses, and the attainment of illumination by the more intellectual group.
There is one point that I would like to make here. In the future, illumination will be viewed primarily from the intellectual angle and the whole subject will be approached mentally, and not so definitely (as is the case today) from the angle of religion. Illumination, mysticism and religion have gone hand in hand. One of the major contributions of the present age to the unfoldment of the race has been the growing recognition that spirituality is not to be confused with and confined to the acceptance and the following of the precepts contained in the world Scriptures; it cannot be held down to the implications given to these Scriptures by an orthodox priestly caste, nor can the trends of ancient theologies govern. God can be known by His works, and these works can be more easily appreciated through the revelations
EDUCATION AND SCIENCE
I. KNOWLEDGE Civilisation Culture Illumination
PETALS
The Masses of Men The Intellectuals Spiritual Man
Path of Discipleship Path of Initiation Path of Purification
Plus
RELIGION AND PHILOSOPHY
II. LOVE Cooperation Loving Understanding Group Love
PETALS
The Intellectuals The Hierarchy World Aspirants
Plus
GOVERNMENTS AND SOCIAL ORDER
III. WILL AND Participation Purpose Precipitation
SACRIFICE (in the Plan) (Directed Will of all (of the Plan by the
PETALS Disciples) Hierarchy)
[57] of science than by the hymns, prayers and sermons of the churches throughout the world. What then will be the task of the churches in the future? And what will be the major objective of the coming new religion? Primarily it will be to bring about the opening of the love petals, thus inaugurating an era of true cooperation, loving understanding and group love. This will be done by training the people and the individual in the rules of Right Approach.
The keynote of the new education is essentially right interpretation of life past and present and its relation to the future of mankind; the keynote of the new religion must and should be right approach to God, transcendent in nature and immanent in man, whilst the keynote of the new science of politics and of government will be right human relations and for both of these education must prepare the child.
Those working in these three groups must eventually proceed in the closest cooperation, and it is for this planned understanding and this intelligent activity of mankind that the new education must prepare. In the above comments, plus what I have given earlier, you have the few suggestions which I have sought to make in connection with the cultural unfoldment of the race. The true history of humanity, which is long and varied and lost in the speculative indications of the esotericists (which, when true, are seldom susceptible of proof), have brought humanity to a point in its evolution wherein the light of knowledge is definitely permeating the dark places of the earth. A mass of information is now available to those who have the ability to read and write – and the number of these is growing every day – whilst the means of transmission and of communication have practically annihilated time and brought the whole world together as a functioning unit. A very high level of educational attainment is also emerging in all civilised countries. The average citizen is in possession of a vast amount of data on every imaginable subject. Much of it is ill-digested and [58] unusable, yet it tends to the general elevation of the mental process. The output of men's thoughts in writing and in speech, embodying that which is old, that which is new and modern, and that which is superficial and relatively worthless, is so vast today that it is impossible to register it, and the lifetime of a book is brief. To crown all, there is a definite effort to bring the resources of education within the reach of every man upon the planet. This eventually will be done, and the intended type of education will accomplish the following things, thus laying the ground for the future unfoldment of the higher and better education:
1. Make available to the average citizen what has "come to light" in the past.
2. Evoke interest in the new sciences and knowledge which are coming to light in the present.
3. Develop the memory and the power to recognise that which is presented to the mind.
4. Correlate the past with the present.
5. Train citizens in the rights and nature of possession, with the attention to the processes of enjoyment and right use of the material and intellectual gifts of life, and their relation to the group.
6. Indicate, after due study, the right vocation.
7. Teach the methods whereby the coordination of the Personality can be brought about.
All this will turn the man out into the arena of life with a certain amount of knowledge of what has been discovered in the past and what is his intellectual heritage; with a certain amount of mental activity, which can be developed and trained if the man himself so desires it and brings it about by the right handling of himself in relation to his environment; with certain mental ideals, dreams and speculations, which can be transmuted into valuable assets if the man is dowered with persistence, if his imaginative faculties have not been dulled by an unbalanced, enforced curriculum, [59] and if he has been fortunate enough to have a wise teacher and some understanding senior friends.
It will be apparent to you also that the task of the new education is to take the civilised masses and lead them on to the point where they are cultured; to take likewise the cultured people and train them in the ways of the Illuminati. Eventually it will be found that what is now taught in the schools of the esotericists will be part of the acknowledged curriculum imposed upon the rising generation, and that the teaching given to the advanced, thinking people of the world today will be adapted to the needs of the youth of the period.
THE NATURE OF ESOTERICISM <Pages 59,68>
Educators in the new age will lay an increasing emphasis upon the esoteric approach, and it might be of service if I here attempted to define esotericism in terms of the general average intelligence of esoteric students and their point in evolution. I would remind you that true esotericism is a far deeper thing (from the angle of the Hierarchy) than you can appreciate.
One of the most inadequate of the definitions of esotericism is that it concerns that which is concealed and hidden and which, even though suspected, still remains unknown. The inference is that to be an esotericist is to be among those who seek to penetrate into a certain secret realm to which the ordinary student is not permitted to penetrate. If this were all that it is, then every scientist and every mystic would represent the approach of the mental type and of the developed emotional type to the world of esotericism and of the hidden realities. This would not, however, be accurate. The mystic is never a true esotericist, for he is not dealing in his consciousness with energies and forces, but with that vague "Something other" (called God, the Christ, the Beloved) and therefore, in reality, with that which satisfies the hunger of his soul. The scientist who is [60] now so rapidly dealing with and entering into the world of forces and energies, is in reality a true esotericist – even if, in his effort to control the sought-for energies, he denies their source. That is of relatively small moment; later he will recognise their emanating source.
The basic approach for all who endeavour to grasp esotericism, or to teach esoteric students, is to lay the emphasis upon the world of energies and to recognise that behind all happenings in the world of phenomena (and by that I mean the three worlds of human evolution) exists the world of energies; these are of the greatest diversity and complexity, but all of them move and work under the Law of Cause and Effect. It is hardly necessary for me therefore to indicate the very practical nature of this definition and its applicability to the life of the individual aspirant, to community life and world affairs, or to the immediate conditioning levels of experimental spiritual energies which are constantly seeking impact upon or contact with the world of phenomena. This they do, under spiritual direction, in order to implement the Plan. The above statement is foundational in its importance; all other definitions are implicit in it, and it is the first important truth anent esotericism which must be learnt and applied by each aspirant to the mystery and the universality of that which moves the worlds and underlies the evolutionary process.
The first task of the esotericist is to comprehend the nature of the energies which are seeking to condition him and which work out into expression on the physical plane through the medium of his equipment or his vehicle of manifestation. The esoteric student has, therefore, to grasp that:
1. He is an aggregation of forces, inherited and conditioned by what he has been, plus a great antagonistic force which is not a principle and which we call the physical body.
[61]
2. He is sensitive to and should be increasingly aware of certain energies, at present unknown and of no use to him; of these he must eventually become aware, if he is to move deeper into the world of hidden forces. They may be energies which, for him, would be evil were he to work with them, and these must be distinguished and discarded; there are others which he must learn to use, for they would prove beneficial and would increase his knowledge, and should therefore be regarded as good. Bear in mind, however, that energies per se are neither bad nor good. The Great White Lodge, our spiritual Hierarchy, and the Black Lodge employ the same universal energies but with different motives and objectives; both groups are groups of trained esotericists.
The esotericist in training has, therefore:
1. To become aware of the nature of the forces which constitute his personality equipment and which he himself magnetically brought into expression in the three worlds. They form a combination of active forces; he must learn to differentiate between strictly physical energy, which is automatic in its response to other and inner energies, and those which come from emotional and mental levels of consciousness, focussing through the etheric body which, in turn, motivates and galvanises his physical vehicle into certain activities.
2. To become sensitive to the impelling energies of the soul, emanating from the higher mental levels. These seek to control the forces of the threefold man when a certain definite point in evolution is reached.
3. To recognise the conditioning energies in his environment, [62] seeing them not as events or circumstances but as energy in action; by this means he learns to find his way behind the scene of outer happenings into the world of energies, seeking contact and qualifying for the bringing about of certain activities. He thus acquires entrance into the world of meaning. Events, circumstances, happenings and physical phenomena of every kind are simply symbols of what is occurring in the inner worlds, and it is into these worlds that the esotericist must enter as far as his perception permits; he will sequentially discover worlds which will call for his scientific penetration.
4. For the majority of aspirants, the Hierarchy itself remains an esoteric realm which demands discovery and which will accept penetration. I am choosing my words with care in an effort to evoke your esoteric response.
Beyond this point of humanity's destined goal I seek not to go; to initiates and disciples who have not yet taken the Initiation of Transfiguration, the higher realms of awareness and the "secret Place of the Most High" (the Council Chamber of Sanat Kumara) remain deeply esoteric. It is a higher realm of energies – planetary, extra-planetary and inter-planetary; with them educators have no concern and with their consideration the teaching staff of an esoteric school is not called upon to deal. The task is to train students in the recognition of energy and force; to discriminate between the various types of energy, both in relation to themselves and to world affairs, and to begin to relate that which is seen and experienced to that which is unseen, conditioning and determining. This is the esoteric task.
There is a tendency among esoteric students, particularly those in the older Piscean groups, to regard any interest in the energies producing world events or which concern governments and politics as antagonistic to esoteric and [63] spiritual endeavour. But the newer esotericism which the more modern groups and the more mental types will sponsor sees all events and world movements and national governments, plus all political circumstances, as expressions of the energies to be found in the inner world of esoteric research; therefore they see no sound reason for excluding such an important aspect of human affairs from their reasoning and thinking and from the discovery of those new truths and techniques which may bring about the new era of right human relations. They ask: Why omit political research from the spiritual curriculum? They deem it to be of equal if not of greater importance than the activity of the churches; governments condition people and aid in the production of any current civilisation, forcing the masses of men into certain needed lines of thought. The churches and men everywhere need to learn that there is nothing in the entire world of phenomena, of forces and of energies, which cannot be brought under the control of that which is spiritual. All that exists is, in reality, spirit in manifestation. The masses today are becoming politically-minded, and this is viewed by the Masters as a great step forward. When the spiritually-minded people of the world include this relatively new area of human thought and its international activity within the field of their esoteric research, very great progress will be made.
Let me give you one simple illustration: War is, factually, a great explosion of energies and forces, generated on the inner planes where the esotericist ought to be working (but is seldom to be found), and finding its dire and catastrophic expression upon the physical plane. This is indicated today by the constant use of the terms "Forces of Light" and "Forces of Evil." When the inner, esoteric and predisposing causes of war are discovered through esoteric research, then war and wars will come to an end. This is in the nature of truly esoteric work, but is scorned by present day esotericists who regard themselves as spiritually [64] superior to such affairs and – in their ivory tower – concentrate on their own development, plus a little philosophy.
One point should here be stated: Esotericism is not in any way of a mystical and vague nature. It is a science – essentially the science of the soul of all things – and has its own terminology, experiments, deductions and laws. When I say "soul," I refer to the animating consciousness found throughout nature and on those levels which lie outside the territory usually called nature. Students are apt to forget that every level of awareness, from the highest to the lowest, is an aspect of the cosmic physical plane, and is therefore (from the angle of evolutionary process) material in nature, and (from the angle or point of view of certain divine Observers) definitely tangible and formed of creative substance. The esotericist is dealing with substance all the time; he is concerned with that living, vibrant substance of which the worlds are made and which – inherited as it is from a previous solar system – is coloured by past events, and is (as has been said) "already tinged with karma." It should also be noted that just as the physical plane, so familiar to us, is not regarded as a principle by the esoteric student, so the cosmic physical plane (from the standpoint of the cosmic lives) is likewise "not a principle." I give you here much food for thought.
It might be stated that the esotericist is occupied in discovering and working with those principles which energise each level of the cosmic physical plane and which are, in reality, aspects of the qualified life energy which is working in and through unprincipled substance. His task is to shift the focus of his attention away from the substance-form side of existence and to become aware of that which has been the source of form production on any specific level. It is his task to develop within himself the needed responsiveness and sensitivity to the quality of the life dominating any form until he arrives eventually at the quality of the ONE LIFE [65] which animates the planet and within Whose activity we live and move and have our being.
To do this, he must first of all discover the nature of his own qualified energies (and here the nature of the governing rays enters in) which are expressing themselves through his three lower vehicles of manifestation, and later through his integrated personality. Having arrived at a measure of this knowledge and having oriented himself towards the qualified life aspect, he begins to develop the subtle, inner mechanism through which contact can be made with the more general and universal aspects. He learns to differentiate between the quality or karmic predispositions of the "unprincipled" substance of which his form and all forms are made, and the qualified principles which are seeking expression through those forms and, incidentally, to redeem, salvage and purify them so that the substance of the next solar system will be of a higher order than that of the present one, and consequently more responsive to the will aspect of the Logos.
Viewed from this angle, esotericism is the science of redemption, and of this all World Saviours are the everlasting symbol and exponents. It was to redeem substance and its forms that the planetary Logos came into manifestation, and the entire Hierarchy with its great Leader, the Christ (the present world Symbol), might be regarded as a hierarchy of redeemers, skilled in the science of redemption. Once They have mastered this science, They can then pass on to the Science of Life and deal with the energies which will eventually hold and use the qualified, redeemed and then principled substance and forms. It is the redemption of unprincipled substance, its creative restoration and spiritual integration, which is Their goal; the fruits of Their labour will be seen in the third and final solar system. Their activity will produce a great spiritual and planetary fusion, of which the fusion of personality and soul (at a certain point upon [66] the path of evolution) is the symbol in the microcosmic sense. You can see by this the close relation between the work of the individual aspirant or disciple as he redeems, salvages and purifies his threefold body of manifestation and the work of the planetary Logos as He performs a similar task in connection with the "three periodical vehicles" through which He works: His personality vehicle, His soul expression and His monadic aspect.
By means of all that I have said you will realise that I am endeavouring to take the vagueness out of the word "esotericism," and to indicate the extremely scientific and practical nature of the enterprise upon which all esotericists are embarked.
Esoteric study, when coupled with esoteric living, reveals in time the world of meaning and leads eventually to the world of significances. The esotericist starts by endeavouring to discover the reason why; he wrestles with the problem of happenings, events, crises and circumstances in order to arrive at the meaning they should hold for him; when he has ascertained the meaning of any specific problem, he uses it as an invitation to penetrate more deeply into the newly revealed world of meaning; he then learns to incorporate his little personal problems into the problem of the larger Whole, thus losing sight of the little self and discovering the larger Self. The true esoteric viewpoint is always that of the larger Whole. He finds the world of meaning spread like an intricate network over all activity and every aspect of the phenomenal world. Of this network the etheric web is the symbol and design; and the etheric web to be found between the centres up the individual spinal column is its microcosmic correspondence, like a series of doors of entrance into the larger world of meaning. This, in reality, concerns the true Science of the Centres to which I have frequently referred. They are modes of conscious entry (when developed and functioning) into a world of subjective realities [67] and into hitherto unknown phases of the divine consciousness.
Esotericism is not, however, concerned with the centres as such, and esotericism is not an effort scientifically to awaken the centres, as many students think. Esotericism really is training in the ability to function freely in the world of meaning; it is not occupied with any aspect of the mechanical form; it is occupied entirely with the soul aspect – the aspect of Saviour, Redeemer and Interpreter – and with the mediating principle between life and substance. This mediating principle is the soul of the individual aspirant or disciple (if one may use such misleading wording); it is also the anima mundi in the world as a whole.
Esotericism therefore involves a life lived in tune with the inner subjective realities; it is only possible when the student is intelligently polarised and mentally focussed; it is only useful when the student can move among these inner realities with skill and understanding. Esotericism involves also comprehension of the relation between forces and energies and the power to use energy for the strengthening, and then for the creative use of the forces contacted; hence their redemption. Esotericism uses the forces of the third aspect (that of intelligent substance) as recipients of the energies of the two higher aspects and, in so doing, salvages substance. Esotericism is the art of "bringing down to earth" those energies which emanate from the highest sources and there "grounding them" or anchoring them. As illustration: it was an esoteric activity of a world-wide group of students which resulted in the giving out of the teaching anent the New Group of World Servers,* thereby grounding and fixing in the consciousness of humanity the fact of the existence and work of this basically subjective group; thus the work of that group was focussed and their redeeming activity intensified.
[68]
All true esoteric activity produces light and illumination; it results in the inherited light of substance being intensified and qualified by the higher light of the soul – in the case of humanity consciously functioning. It is therefore possible to define esotericism and its activity in terms of light, but I refrain from doing so because of the vagueness and the mystical application hitherto developed by esotericists in past decades. If esotericists would accept, in its simplest form, the pronouncement of modern science that substance and light are synonymous terms, and would recognise also that the light which they can bring to bear on substance (the application of energy to force) is equally substantial in nature, a far more intelligent approach would be made. The esotericist does deal with light in its three aspects, but it is preferable today to attempt a different approach until – through development, trial and experiment – the esotericist knows these triple differentiations in a practical sense and not just theoretically and mystically. We have to live down some of the mistakes of the past.
I have given you many other definitions in my various books, and some of them were quite simple; they can carry meaning today and will come to have more abstruse significances to you later on.
I would challenge all esotericists to attempt the practical approach which I have here outlined. I would ask them to live redemptive lives, to unfold their innate mental sensitivity, and to work continuously with the meaning which is to be found behind all individual, community, national and world affairs. If this is done, then the light will suddenly and increasingly shine upon your ways. You can become light-bearers, knowing then that "in that light you will see Light" – and so will your fellowmen.
|
РОЗДІЛ 2
КУЛЬТУРНЕ РОЗКРИТТЯ РАСИ
ЦИВІЛІЗАЦІЯ ТА КУЛЬТУРА
Сьогодні значну увагу приділяють освіті – психологічній, професійній, скерованій на координацію особистості та побудову стосунків, освіті, яка б озброювала знаннями. У контексті освіти необхідно ще згадати про старий метод тренування пам’яті та намагання нав’язати розуму дитини релігію, або ж знехтувати нею – рішуче і цілеспрямовано. Сучасну освіту побудовано переважно на суперництві, вона є націоналістичною і, отже, такою, що розділяє. Дитину виховують так, щоб вона ставила матеріальні цінності понад усе, а також вважала, що найважливішою є її нація, а інші – другорядні; це живить гордість і плекає віру дитини в те, що вона, її група, її нація є істотно вищі, ніж інші люди й народи. Отже, дитину виховують як однобічну особистість з неправильними уявленнями про світові цінності та упередженим і забобонним ставленням до життя. Зачатки мистецтв їй викладають для того, щоб вона могла успішно конкурувати у своєму колі та професійному оточенні. Уміння читати, писати і виконувати елементарні арифметичні дії вважають необхідним мінімумом. Знання про деякі події минулого – історичні, географічні, літературні, філософські та наукові – додають у багатьох країнах для певних класів людей. Викладають також дещо зі світової літератури.
Загальний рівень інформованості про світ у дитини високий, але, як правило, необ’єктивний через національні чи релігійні упередження і служить тому, щоб зробити людину громадянином своєї країни, але не відкритою до світу людською істотою. На світовому громадянстві не наголошують. Таке виховання стимулює зародкову масову свідомість дитини і пробуджує пам’ять (расову та індивідуальну), наповнюючи дитину незв’язними фактами, більшість з яких не стосується щоденного життя. Ці факти, якщо використати їх як базові думки для медитації та творчо застосувати, могли б послужити звільненню від негативного впливу расової свідомості та расової пам’яті, і не лише національного, а й спільного минулого. Я згадую про це, щоб наголосити на небезпеці надмірного акценту на минулому, бо якби таке відбувалося в широкому масштабі, це могло б мати катастрофічні наслідки, оскільки стимулювало б расові та національні ідеали й завдання, швидко приводячи до расової кристалізації та згасання, якщо говорити образно. Приклад подібної спроби ми бачили в Німеччині й дещо меншою мірою в Італії; кульмінацією було створення Осі. На щастя, можна довіряти припливу життя через молодь будь- якої нації, що скеровує мислення раси в гідніше русло, ніж волання до так званої минулої слави і наголошування на тому, що повинно бути залишено позаду.
Хотілося б дати чіткіші тлумачення таких широко вживаних, але часто неправильно інтерпретованих слів, як культура та цивілізація, оскільки завданням освіти є створення певних форм культури – матеріальної чи духовної, або ж матеріальної та духовної. Освіта є важливим чинником у світі.
Цивілізація – це реакція людства на мету відповідного конкретного світового періоду. У кожній епосі певна ідея повинна бути виражена в поточному расовому ідеалізмі. В атлантичні часи домінувала ідея переважно чутливого релігійного ідеалізму, чи містицизму, яка виражала себе в термінах наближення до відчутного, але невидимого божества, як вираження шляху чутливості. Тоді жили надзвичайно чутливі раси, що складалися з націй та груп, які працювали над розвитком природи почуттів, іноді свідомо, але переважно несвідомо. Ставлення індивідів один до одного, як і націй, було насамперед чутливим та емоційним. Їхній стан свідомості (не можу сказати розуму) представникам сучасної арійської раси надзвичайно важко збагнути чи навіть інтуїтивно осягнути з огляду на те, що в нас починає діяти розум. Їхнє ставлення до божества було сенситивним, а релігійні діяльності – містичними, заснованими на відданості й зовсім позбавленими ментального розуміння. Вони були істотно емоційні у своїх реакціях на красу, жах, який вселяло божество, емоційні риси Бога, відчуття світла, чуда. Таємничість, відчуття побожного страху, сліпе слідування за якимсь визнаним “сенситивом”, який переважав за чутливістю звичайну людську істоту, тлумачення Бога та природи з позицій чуття-сприйняття, – все це становило основу тієї давньої цивілізації та здебільшого забарвлює наші теперішні расові установки, принаймні до приходу Христа, Який спричинив величезні зміни в людській свідомості та започаткував нову цивілізацію. Діти переважно все ще є атлантами за своєю свідомістю; для них це форма повторення, аналогічна до передпологового періоду; таке ж повторення маємо далі на Шляху, коли людина заново розвиває містичну свідомість після того, як пробудила свою ментальну природу, але ще не розкрила справжню окультну обізнаність чи знання та реакції вищого розуму. Проблема освіти полягає в тому, щоб перетворити атлантичну свідомість дитини в арійську чи ментальну свідомість. В атлантів не було системи освіти, як ми її розуміємо. Королі, жерці інтуїтивно сприймали, маси корилися.
У нинішній расі виникає та наближається до свого завершення інший цивілізаційний підхід. У кожній епосі певна ідея функціонує та виражає себе як у расовому, так і в національному ідеалізмі. Базова тенденція ідеї нашої епохи створила упродовж багатьох століть наш сучасний світ, і ця тенденція була винятково матеріалістичною. Сьогодні націю вважають цивілізованою, якщо вона пробуджена до ментальних цінностей, вимагаючи водночас цінностей матеріальних, і якщо розум (нижчий розум) – з його пам’яттю, здібностями розрізняти й розділяти, з його функціями аналізу та здатністю формулювати конкретні ідеї, що ґрунтуються на матеріальному сприйнятті, матеріальному бажанні та матеріальних цілях, – отримує вишкіл для формування матеріальної цивілізації. Цей розум, зрештою, і зробив нашу матеріальну цивілізацію такою, якою вона є сьогодні – зі зміщенням акценту від чутливого сприйняття в напрямі ментального ставлення до життя, з бажанням зробити матеріальне життя громадянина кожної нації домінуючим чинником національного мислення, з розкриттям розуму, який присвячує себе матеріальному способу життя, з наукою, яка чітко формулює тільки те, що можна довести, і працює лише з енергіями, які породжують матеріальні результати. І чи варто дивуватися, що головну увагу сучасна цивілізація приділяє сфері економічного життя? Ми працюємо з матеріальними умовами, щоб накопичувати власність, поліпшенням ситуації у світі, детально розробляючи життя фізичного рівня, підміняючи нематеріальне – матеріальним, духовне – конкретним, суб’єктивні цінності – фізичними. Однак, суб’єктивні цінності колись таки виявлять себе.
Наведене твердження є поверховим і настільки загальним, що не стосується відносної меншості тих, хто все-таки відчуває вищі цінності та працює над тим, щоб впровадити їх у життя раси. Ці люди зберігають високі ідеали нинішньої цивілізації, але енергія, яку вони вивільняють, часто працює, поки що, на утвердження конкретніших цінностей. Мої зауваження та факти є неповними. Можливо я перебільшую, а можливо й ні. Проте залишається факт, що обидві великі цивілізації (арійська й атлантична), про які ми можемо хоч щось сказати, представляють дві крайні цілі, до яких людство упродовж цих обох періодів спрямовувало і все ще спрямовує свою увагу.
Атлантична цивілізація була виразно релігійною за своїми підходами; релігія була банальністю життя та розумною основою всього, що було. Світ після смерті був предметом інтересу та непохитної беззаперечної віри. Тонкі впливи невидимих сфер, сил природи та зв’язок людини з ними завдяки загостреній чутливості, вся гама її емоційних підходів являли собою життя раси та забарвлювали все, що стосувалось чи могло стосуватись зародкового мислення. Успадкований нами результат усього цього з часів, коли виникла історія, яку ми зараз маємо (з часів всесвітнього потопу, коли б він не був), можна окреслити такими словами, як анімізм, спіритизм, нижчий психізм, сенситивність. Відчуття Бога, відчуття безсмертя, чуття тонких внутрішніх відносин, чуття поклоніння та надмірна чутливість сучасної людини – все це наша видатна спадщина від цивілізацій, що існували в часи стародавньої Атлантиди.
На усі ці базові структури зараз накладається прямо протилежне; і на свою реакцію – нормальну, правильну й таку, що розвивається, – людина зводить надбудову, де все більше наголошує на матеріальному, відчутному й видимому, на тому, що можна довести, діагностувати, проаналізувати та використати для поліпшення її зовнішнього життя, її матеріального становища на планеті. Обидві цивілізації зайшли надто далеко, і зворотний хід маятника неминуче поверне нас до серединного положення, на “благородний серединний шлях”. Цей серединний шлях, використовуючи кращі, найвищі ідеали, вироблені обома попередніми цивілізаціями, характеризуватиме майбутню Епоху Водолія з її цивілізаціями. Таке вираження матеріального та нематеріального, видимого й невидимого, матеріального й духовного завжди було метою і завданням тих, хто осягав справжнє значення культури. Врешті-решт, повертаючись до нашої теми, констатуємо, що цивілізація стосується мас і расової свідомості, тоді як культура – індивіду та невидимої духовної людини. Тому цивілізація, як повне вираження істинної культури, ще далеко попереду на шляху розвитку раси.
Культура – це зближення обох шляхів (почуття та розуму), двох світів (сенситивності та мислення), обох, відносних за природою підходів, які дадуть змогу жити людині, як розумній суб’єктивній істоті, в матеріальному фізичному світі. Культурна людина встановлює зв’язок між світом значень і світом явищ, розглядаючи обидва у своєму розумі (тим самим усвідомлюючи їх своїм мозком, що є показником встановленого зв’язку чи відносин між ними) як такі, що являють собою єдиний світ у двох своїх аспектах. Вона однаково вільно і одночасно орієнтується в обох світах (якщо мати на увазі її свідомість чи відчуття обізнаності). Навіть в атлантичні часи були ті, хто розумів значення культури як паростку цивілізації.
Маси повинні стати цивілізованими, це крок вперед до тієї культури, яка зробить їх дійсно справжніми людськими істотами. Людська істота, хоч не хоч, має стати людиною, здатною жити у світі зовнішніх реальностей та водночас усвідомлювати себе такою, що живе у внутрішньому світі як розум і душа. Тоді вона виражає внутрішнє суб’єктивне життя з такою силою, що воно контролює життя фізичного рівня, домінуючи над ним, мотивуючи його і надаючи йому вірний напрям. Досягнення такого рівня розвитку людської істоти, такого плідного стану свідомості віками вважали завданням релігійних організацій, тоді як це істотне й необхідне завдання освіти. Це правда, що в давні часи церква була вихователькою. Однак вона акцентувала увагу на внутрішньому, суб’єктивному житті, і, як правило, не було жодних спроб поєднати, сплавити зовнішній матеріальний добробут і внутрішнє духовне існування. Освіта є обов’язком видатних мислителів раси і відповідальністю усіх урядів, що, втім, вони рідко усвідомлюють.
Зрештою, подивимося, які базові ідеї (починаючи з відомих інстинктів), крок за кроком, привели людину до її нинішньої боротьби за поліпшення світу, груповий розвиток і природне самовизначення з наміром – хоча більшість цього не усвідомлює – створити кращий апарат вираження в живому організмі, людстві.
Тому банальною очевидністю є констатація того, що сьогодні людство проходить через кризу величезних масштабів. Причини цієї кризи слід вбачати в багатьох чинниках, які походять з минулого, в еволюційному розвитку певних базових тенденцій в людині, в минулих помилках, у нинішніх сприятливих можливостях і в потужній діяльності Ієрархії Любові (один з трьох головних центрів, через які проявляє себе Божественність: Шамбала, де Воля Бога відома; Ієрархія, де панує Любов Бога; Людство, яке втілює аспект Розуму Бога). Нас чекає велике майбутнє за умови, що людина зможе вивчити уроки сьогодення, які чітко їй показані; вона повинна прийняти їх і чітко усвідомити суть своєї проблеми та кризи з усіма її розгалуженнями й численними наслідками.
Вир потрясінь, в якому живуть зараз маси людей, і поява однієї чи двох ключових фігур у кожній нації – речі взаємопов’язані. Ключові фігури змушують себе почути, привертають увагу; за їхніми ідеями – правильними чи ні – уважно спостерігають, схвалюють, або ставляться з недовірою.
Поступове й ретельне формування Нової Групи Світових Служителів є показником кризи. Ці служителі здійснюють нагляд чи проголошують прихід Нової Епохи. Вони присутні при пологових муках нової цивілізації, при появі нової раси, нової культури, нового світогляду. Ця робота повинна бути повільною, і тим з вас, хто занурений в проблеми та страждання, важко з упевненістю дивитися в майбутнє чи ясно інтерпретувати сьогодення.
У галузі освіти важливо діяти спільно. Звичайно, базова єдність завдань повинна визначати освітні системи націй, навіть якщо однаковість методів і технік неможлива. Відмінності в мові, історичній спадщині та культурі завжди існуватимуть; вони утворюють прекрасний гобелен людського життя упродовж епох. Проте багато з того, що дотепер заважало встановленню правильних людських відносин, має бути і буде усунуте.
Невже, наприклад, при викладанні історії ми повернемося до старих поганих способів, коли кожна нація звеличувала себе і часто – за рахунок інших націй, коли факти систематично спотворювали, а основними віхами історії упродовж століть були війни (історія була історією агресії, злету матеріалістичної егоїстичної цивілізації, історією, що підживляла націоналістичний дух, а, отже, розділення, плекала расову ненависть і стимулювала національну гордість)? Перша історична дата, яку зазвичай запам’ятовує британська дитина, – це “Вільгельм Завойовник, 1066”. Маленький американець пам’ятає дату висадки перших англійських колоністів і поступове захоплення земель у корінного населення та ще, можливо, Бостонське чаювання. Усі герої історії – воїни: Олександр Великий, Юлій Цезар, Атілла, Ричард Левове Серце, Наполеон, Джордж Вашингтон та багато інших. Географія є тією ж історією, але в іншому вигляді – історією відкриттів, досліджень та захоплень, супроводжуваних часто грубим, жорстоким поводженням з корінним населенням відкритих земель. Жадібність, амбіції, жорстокість та гордість – ось ключові ноти нинішнього викладання історії та географії.
Війни, агресія, грабежі характеризують всі великі нації без винятку, – це факти, які неможливо заперечити. Звичайно, можна вказати на уроки злодіянь (що досягли вершини у війні 1914-1945 років), можна показувати стародавні причини нинішніх упереджень і антипатій, наголошуючи на їхньому безглузді. А хіба не можна будувати нашу теорію історії на великих благих ідеях, які обумовлювали нації і зробили їх тим, чим вони є, акцентуючи на творчому дусі, притаманному кожній з них? Хіба ми не можемо повніше представляти великі культурні епохи, які (раптово зародившись в якійсь нації) збагатили весь світ і подарували людству його літературу, мистецтво і бачення світу?
Війна викликала великі переселення народів. Армії проходили маршем по всьому світу, воюючи; переслідувані народи втікали з одних земель на інші; працівники гуманітарних служб переїжджали з країни в країну, щоб піклуватись про солдатів, рятувати хворих, годувати голодних і вивчати умови. Сьогоднішній світ дуже, дуже малий, і люди відкривають для себе (можливо вперше за своє життя), що людство є єдиним і що всі люди, незалежно від кольору шкіри і країни проживання, є схожими між собою. Ми всі сьогодні перемішалися. Сполучені Штати населені вихідцями з усіх відомих країн; більше п’ятдесяти різних народів і націй зібрані в СРСР. Сполучене Королівство є Співдружністю незалежних націй, пов’язаних разом в єдину групу. Індія – конгломерат народів, релігій і мов, звідси її проблеми. Сам світ є велетенським тиглем, з якого виходить Єдине Людство. Це вимагає корінних змін в наших методах викладання історії й географії. Наука завжди була універсальною. Велике мистецтво й література завжди належали всьому світові. Саме на цих фактах треба будувати освіту, яку ми даватимемо дітям світу, – на нашій подібності, наших творчих досягненнях, нашому духовному ідеалізмі та наших точках дотику. Поки цього немає, рани націй не залікувати і бар’єри, які існували віками, не усунути.
Педагоги, які зустрічаються з нинішньою сприятливою можливістю, повинні сприяти закладці здорового фундаменту прийдешньої цивілізації; вони повинні підтримувати загальне та універсальне за своїм масштабом, правдиве за своїм викладом та конструктивне за своїм підходом. Саме початкові кроки, які здійснять педагоги різних країн, неминуче визначать природу прийдешньої цивілізації. Вони повинні приготувати ґрунт для відродження усіх мистецтв і для нового та вільного припливу творчого духу людини. Їм слід особливо виділяти ті великі моменти людської історії, коли в людині запалала божественність, вказуючи нові шляхи мислення, нові способи людського планування, і тим самим назавжди змінила хід людських справ. У такі моменти народилася Велика Хартія Вольностей і завдяки Французькій революції проголошені були ідеї свободи, рівності та братерства; у такі часи було сформульовано американський Білль про Права і – в наш час у відкритому морі – Атлантична Хартія та Чотири Свободи. Ось ті великі концепції, які повинні визначати нову епоху з її цивілізацією, що зароджується, і майбутньою культурою. Якщо сьогодні пояснювати дітям значення цих п’яти великих декларацій і водночас показувати безглуздість ненависті та війни, тоді буде надія на кращий, щасливіший та безпечніший світ.
Дві головні ідеї слід доносити до дітей у кожній країні. Це цінність окремої людини та факт єдиного людства. Хлопчики і дівчатка часів війни з власного досвіду засвоїли, що людське життя нічого не варте. У фашистських країнах вчили, що індивід не має жодної цінності, за винятком випадків, коли він втілює задуми диктатора – Муссоліні чи Гітлера. В інших країнах деяких людей і певні групи – завдяки їхньому походженню чи фінансовому становищу – вважають важливими, в той час як решту нації – ні. У третіх країнах індивід вважає себе настільки важливим, а право чинити за власним бажанням настільки значним, що його зв’язок з цілим втрачено цілковито. Проте цінність індивіда та існування цілого, яке називають Людством, дуже тісно пов’язані. На цьому слід постійно наголошувати. Ці два принципи, належно вивчені і засвоєні, приведуть до високої культури індивіда, а далі й до визнання ним своєї відповідальності, як складової частини людства.
У сучасній школі (початковій, чи першого ступеню, середній, або другого ступеню, і вищій: університетах і коледжах, якщо користуватися загальноприйнятими термінами) можна бачити недосконале й символічне відображення трьох цілей майбутньої освіти: Цивілізації, Культури, Єдності.
Початкові школи (школи першого ступеню) можна розглядати як берегині нашої цивілізації; вони повинні готувати дитину бути громадянином, вчити її займати своє місце в соціумі, акцентуючи увагу на групових відносинах, готуючи її до осмисленої життєдіяльності та активізуючи через навчальні предмети расову пам’ять, щоб закласти основи правильних людських відносин. У них навчатимуть читанню, письму, арифметиці, елементарній історії (з акцентом на всесвітній історії), географії та поезії. Дитина має засвоїти основні, важливі факти життя, фундаментальні істини, навички координації та контролю.
Середню школу (школу другого ступеню) слід вважати берегинею культури; історії та літературі в ній надаватимуть більшого значення, а також даватимуть деяке розуміння мистецтва. У ній почнуть готувати дитину до майбутньої професії, або способу життя, який, очевидно, обумовлюватиме її життя. Ця школа даватиме ширше уявлення про громадянство, вказуватиме на світ справжніх цінностей і культивуватиме ідеалізм – свідомо та чітко. Особливу увагу вона приділятиме практичному втіленню ідеалів. Молодь світу навчатимуть так, що вона почне сплавляти у своїй свідомості світ явищ зі світом цінностей та сенсу, встановлювати зв’язок між світами об'єктивного зовнішнього життя та внутрішнього, суб’єктивного існування. Я ретельно добираю слова.
Наші коледжі й університети покликані розширювати вже зроблене. Вони мають прикрасити й довершити вже зведену структуру, вони повинні безпосередньо працювати зі світом сенсу. У цих закладах обговорюватимуть міжнародні проблеми (економічні, соціальні, політичні й релігійні), і людина чіткіше усвідомлюватиме свою єдність з усім світом. Це зовсім не означає нехтування індивідуальними чи національними проблемами та заходами, а означає лише пошук способів включити людей в ціле як складові ефективні частинки, щоб у такий спосіб уникнути відособлення, яке спричинило падіння нашого сучасного світу.
Коледж чи університет у галузі освіти дійсно повинен відповідати світу Ієрархії; він повинен бути хранителем тих методів, технік, систем мислення й життя, які встановлюють зв’язок людської істоти зі світом душ, з Царством Божим, а не лише з іншими людськими істотами на фізичному рівні, не лише зі світом феноменів, але і з внутрішнім світом цінностей та якості.
Повторюю: приготування людини до громадянства Царства Божого за своєю суттю не є релігійною діяльністю, з якою мають справу представники великих світових релігій. Це має бути завданням вищої освіти, що надає важливості та значущості всьому, що робилося. Якщо вам це здається ідеалістичним та неможливим, дозвольте запевнити вас, що коли Епоха Водолія буде в повному розквіті, це стане безумовно усвідомленою метою педагогів того часу.
Якщо розглянути навчальну програму для молоді найближчих поколінь, напрошується така послідовність:
Початкова освіта.... Цивілізація..................... Вік 1-14 р.
Середня освіта......... Культура........................... Вік 14-21 р.
Вища освіта ............... Духовність....................... Вік 21-28 р.
Тільки економічний, матеріальний тиск штовхає молодь працювати до настання зрілості. Треба також пам’ятати (і це все більше визнають), що якість дітей, які входять нині у втілення, стає все кращою і вищою. Вони в багатьох випадках надзвичайно розумні, їхній так званий (на вашій технічній мові) коефіцієнт розумового розвитку часто є феноменально високим. Таке зростання триватиме, поки оснащеність та інтелект чотирнадцятирічних не зрівняються з оснащеністю та інтелектом блискучого студента чи студентки коледжу наших днів.
Я не можу довести істинність цих тверджень, але вивчення раси і сучасних дітей у найцивілізованіших країнах вкаже на тенденції та напрями, які зможуть зробити мою позицію обґрунтова- нішою у ваших очах. Ви все зробите дуже правильно, якщо ретельно вивчите різницю між культурою та цивілізацією.
Іншими словами, визнаючи основним припущенням суттєво надприродні можливості людської істоти, можна сказати, що:
Першим зусиллям освіти, щоб зробити дитину дійсно цивілізованою, буде тренування та правильне скерування її інстинктів.
Другим зобов’язанням педагогів буде прищеплення дитині справжньої культури, навчаючи її правильно використовувати свій інтелект.
Третім обов’язком освіти буде пробудження та розвиток інтуїції.
Коли інстинкт, інтелект та інтуїція будуть розвинені та функціонуватимуть, ви матимете цивілізовану, культурну й духовно пробуджену людську істоту. Людина стане інстинктивно здоро- вою, інтелектуально розвиненою та інтуїтивно обізнаною. Її душа, розум і мозок будуть функціонувати як слід і в правильному взаємозв’язку, спричиняючи координацію та правильне вирівнювання. Колись буде проаналізовано вклад трьох великих континентів – Азії, Європи й Америки – в це троїсте розкриття, наскільки це стосується арійської раси. Але і про славу людства треба пам’ятати. А полягає вона в тому, що кожна раса дала тих, хто виразив найвище з можливого у свій час та у свою епоху, – людей, що поєднали в собі цю трійцю: інстинкт, інтелект та інтуїцію. На ранніх стадіях розкриття людства їх кількість була відносно невеликою, але розвиток пришвидшується, і багато хто сьогодні готує себе до “вищої освіти” в істинному розумінні цього терміну. Ще більшого вдасться досягти, коли педагоги світу збагнуть, що метою процесу є цілісне планомірне розкриття людини, і приділятимуть увагу тренуванню інстинкту, інтелекту та інтуїції раси, так що всі двадцять вісім років навчання розглядатимуть як упорядкований, спрямований процес, мету якого ясно видно.
Тоді тих, кого треба навчати, оцінюватимуть під різними кутами зору, зазначеними вище. Це будуть:
- Ті, кого можна зробити дійсно цивілізованими. Мова про маси людей.
- Ті, кого можна вести далі у світ культури. Їх дуже багато.
- Ті, хто цінні напрацювання цивілізації та культури може доповнити “оснащенням”, що дає змогу функціонувати як свідома душа не лише в трьох світах інстинктивної та інтелектуальної життєдіяльності, а й у світі духовного буття, з повною неперервністю свідомості й завершеною троїстою інтеграцією.
Не всі готові перейти на вищі щаблі, і це необхідно враховувати. Оцінку такої здатності будуть виконувати на підставі розуміння променевих типів (наука езотеричної психології), розпізнавання стану залоз і фізіологічного оснащення, деяких специфічних тестів і нового типу астрології.
Звертаюсь з простим проханням до серйозних учнів. Подумайте над такими чотирма твердженнями:
- Антахкарана виражає якість магнетизму, що відкриває двері до навчального центру Великої Білої Ложі.
- Антахкарана – це свідома інтегруюча сила.
- Антахкарана – це спосіб перенесення світла.
- Антахкарана забезпечує неперервність людського сприйняття.
ПРОЦЕС РОЗКРИТТЯ
Хотілося б навести ще одну аналогію, яка прояснить процес розкриття і зробить всю тему (щодо раси) яснішою та визначенішою:
Загальний розвиток раси Цивілізація Шлях Очищення.
Вишкіл інтелігенції ............ Культура... ... Шлях Учнівства.
Продукування просвітлених...Просвітлення... Шлях Посвячення.
Отже, для вас буде очевидним, що вся мета майбутніх і теперішніх зусиль – це підвести людство до точки, де воно, окультно кажучи, “увійде у світло”. Вся так чітко відчутна в расі нинішня тенденція до просування вперед полягає в тому, щоб здобувати знання, трансмутувати його в мудрість через розуміння і так стати “повністю просвітленим”. Просвітлення – основна мета освіти.
Саме в області мислення та усвідомлення лежать відмінності між працею Будди та працею Христа. Будда досяг “Просвітлення” і був першим серед нашого людства, хто зробив це. Багато хто з раніше втілених Синів Божих досягав менших ступенів просвітлення. Христос, завдяки досягненню Будди та у зв’язку з власною точкою еволюції, отримав можливість відкрити нову еру й поставити нову мету, з якою інший божественний принцип зміг виявити себе та стати загальновизнаним. Він розпочав “епоху любові” та дав людям вираження нового божественного аспекту – аспекту любові. Будда ознаменував собою кульмінацію “епохи знання”. Христос започаткував “епоху любові”. Обидві епохи втілюють у собі та є вираженням двох головних божественних принципів. Отже, нова освіта стала можливою завдяки праці Будди. Це показує, наскільки повільно просувається еволюція. Нова релігія стала можливою завдяки праці та життю Христа. Говорячи езотерично, пелюстки знання лотоса людського Его розкрились, і Будда прискорив цей процес. Нині пелюстки любові егоїчного лотоса людства також розкриваються – швидкість їхнього розкриття є результатом діяльності Христа. Чи можете ви зрозуміти значення того, що я намагаюся повідомити, і чи здатні ви збагнути сенс того, що я маю намір сказати?
Моменти, на яких я хочу зупинитися, такі:
Оскільки три пелюстки знання егоїчного лотоса людства зараз у расі є розгорнутими (коли говорю слово “раса”, я маю на увазі людство, а не арійську расу), стає можливим розкриття пелюсток любові. Енергія, що витікає з зовнішнього ряду пелюсток, спричинила потрійну дію:
- Вона оживила все тіло людства, породивши нинішню швидку, розумну (може краще сказати “інтелектуальну”?) цивілізацію і нашу сучасну культуру в усіх її проявах. Мозок людства тепер відкритий для стимуляції, звідси масова освіта.
- Вона відкрила канал, завдяки якому пелюстки любові можуть оживляти астральне тіло людства, що веде до загальної співпраці та групової любові. Серце людства тепер відкрите для стимуляції, звідси сучасні рухи – філантропічні, доброї волі та в ім’я зростання добробуту.
- Зрештою, вона зробить можливим оживлення тіла розуму за допомогою пелюсток волі чи жертви, що принесе знання Плану, спрямовуючої мети та групового синтезу.
Перша з цих трьох пелюсток знання відкрилась у лемурійські часи і певною мірою принесла світло на фізичний рівень свідомості людства. Друга відкрилась у часи Атлантиди і принесла світло на астральний план. У нашій арійській расі третя пелюстка відкрилась і принесла людині світло ментального знання. Так було виконано (в трьох расах) важке завдання оживлення троїстого (фізичного, астрального, ментального) проявленого світу, і енергія інтелекту стала могутнім керівним чинником. Зараз відбувається стимуляція людини енергією любові, і робота успішно просувається, так що результати у сфері свідомої обізнаності будуть досягатися швидко й легко (оскільки вони обумовлені Другим аспектом божественності). Кажу це, щоб вас підбадьорити.
Завдяки активності енергії знання маємо:
Цивілізацію Культуру Просвітлення.
У другому випадку матимемо:
Співпрацю Любляче розуміння ... Групову любов.
Існують і вищі відповідності, для позначення яких у нас поки що відсутні слова.
Добра воля до співпраці – ось все, чого можна очікувати від мас сьогодні, і вона є сублімацією сил, пропущених через цивілізацію. Любляче розуміння має стати характерною ознакою групи культурних мудрих людей, а також здатність пов’язувати світ сенсу зі світом зовнішніх наслідків. Вдумайтесь у цю фразу. Групова любов є і повинна бути рисою, яка чітко вказує на Просвітлених світу; у наш час це мотивуюча сила Вчителів Мудрості, і так буде доти, доки достатня кількість учнів не стануть виразниками цієї особливої сили.
З відкриттям пелюсток волі (жертовності) лотоса людського Его проявить себе ще вища тріада відповідностей, відома як:
Співучасть Мета Осаджування
Отже, в результаті еволюційного процесу в людстві проявлять себе такі категорії сил чи енергій, кожна з яких буде демонструвати певні якості, і це буде відбуватись паралельно з розкриттям пелюсток людського лотоса (див. таблицю нижче).
ОСВІТА ТА НАУКА
|
1. Пелюстки
Знання
|
Цивілізація
Маси людей
Шлях Очищення
|
Культура
Інтелігенція
Шлях Учнівства
|
Просвітлення
Духовна людина
Шлях Посвячення
|
плюс РЕЛІГІЯ ТА ФІЛОСОФІЯ
|
2. Пелюстки
Любові
|
Співпраця
Інтелігенція
|
Любляче розуміння
Шукачі істини
|
Групова Любов
Ієрархія
|
плюс УРЯДИ ТА СУСПІЛЬНИЙ ЛАД
|
3. Пелюстки Волі та Жертовності
|
Співучасть (у Плані)
|
Мета (Спрямована Воля усіх учнів)
|
Осаджування (Плану Ієрархією)
|
З таблиці видно, що пелюстки любові насправді вже виявляють ознаки свого розкриття, і це ясно говорить про можливість деяких бажаних подій. Світ повинен прогресувати методично й послідовно. Передчасні події зазвичай призводять до катастрофи.
Все це стосується культурного розкриття раси і швидко відбувається. Коли краще розумітимуть чинники обумовлення, а їхній метод і мету схоплюватимуть, ми побачимо намагання рухатися швидше в тих, хто зацікавлений в освіті; це пришвидшить освоєння культури масами та досягнення просвітлення групою інтелектуальніших людей.
Мені хотілося б пояснити один момент. У майбутньому просвітлення розглядатимуть переважно з погляду інтелектуальності й до всього предмету будуть підходити ментально, а не (як у наш час) з погляду релігійності. Просвітлення, містицизм і релігія досі йшли спільно. Одним з найважливіших внесків нинішнього століття в розкриття раси стало зростаюче визнання того, що духовність не треба підміняти прийняттям і наслідуванням вказівок, що містяться у світових Писаннях, і обмежувати ними; духовність не можна зводити до інтерпретацій Писань кастою ортодоксальних священиків; як не повинні керувати і тенденції давніх теологій. Бога можна пізнавати через Його діяння, а діяння ці легше оцінити через відкриття науки, ніж через гімни, молитви та проповіді священиків у всьому світі. Що ж тоді буде завданням церков у майбутньому? І яке найважливіше завдання прийдешньої нової релігії? Насамперед, вона сприятиме відкриттю пелюсток любові, наближаючи еру істинної співпраці, люблячого розуміння і групової любові. Це буде зроблено через виховання людей, індивідів у дусі правил Правильного Наближення.
Ключовою нотою нової освіти є істотно правильна інтерпретація життя минулого й теперішнього та його зв’язок з майбутнім роду людського; такою ж нотою нової релігії повинно бути правильне наближення до Бога, трансцендентного в природі та іманентного в людині, тоді як ключовою нотою нової науки політики та управління будуть правильні людські стосунки; і до цих обох (наближення до Бога та правильних людських стосунків) освіта повинна підготувати дітей.
Працівники цих трьох груп повинні, врешті-решт, перейти до найтіснішої взаємної співпраці, і саме до цього планомірного розуміння та інтелектуальної активності людства нова освіта повинна готувати. У викладених коментарях, а також у поданому раніше є те, що я хотів сказати у зв’язку з культурним розкриттям раси. Справжня історія людства, довга, різноманітна і затемнена спекулятивними домислами езотеристів (які, якщо й вірні, то рідко їх можна довести), підвела людство до точки еволюції, коли світло знання висвітлює темні місця Землі. Маса інформації тепер доступна тим, хто вміє читати та писати (а кількість їх зростає з кожним днем), засоби зв’язку та передачі інформації практично усунули час і перетворили весь світ в єдину функціональну одиницю. Надзвичайно високий рівень освіти з’явився у всіх цивілізованих країнах. У розпорядженні середнього громадянина є величезна кількість відомостей з якого завгодно предмету. Багато з них погано засвоєні і поки не застосовуються, проте сприяють загальній активізації ментальних процесів. Продукція людського мислення в письмовій та усній формі (включаючи застаріле, нове й сучасне, а також поверхове і відносно нікчемне) є сьогодні настільки величезною, що її неможливо реєструвати. Термін життя книги короткий. На довершення всього є певні намагання зробити ресурси освіти доступними для кожної людини на планеті. Зрештою, це буде зроблено, і, закладаючи основи всебічного навчання в майбутньому, освіта повинна:
- Робити доступним для середнього громадянина те, що “побачило світло” в минулому.
- Викликати зацікавлення в нових науках і знаннях, які з’являються в теперішньому.
- Розвивати пам’ять і здатність розпізнавати явлене розуму.
- Пов’язувати минуле з сьогоденням.
- Навчати громадян прав власності, пояснюючи її природу і приділяючи увагу радісному та правильному використанню матеріальних та інтелектуальних плодів життя, а також висвітлювати зв’язок кожного з групою.
- Вказувати на правильне покликання людини після належного дослідження.
- Навчати методів, які допоможуть забезпечити координацію особистості.
Все це виведе людину на арену життя з певним запасом знань, виявлених нею в минулому та тих, що є її інтелектуальною спадщиною; з певною здатністю до розумової активності, яку людина, якщо бажає, може розвивати та тренувати і яку напрацьовують через встановлення правильних стосунків зі своїм оточенням; з певними ментальними ідеалами, мріями й думками, які можна трансмутувати в цінні якості, якщо людина обдарована наполегливістю, а її уява не притлумлена незбалансованою, примусовою навчальною програмою, і якщо їй пощастило на мудрого вчителя та старших друзів, наділених певним розумінням.
Очевидно, обов’язок нової освіти полягає в праці з цивілізованими масами, щоб підвести їх до рівня культурної людини; точно так само освіта повинна працювати з культурними людьми, навчаючи їх методів Просвітлених. Зрештою те, що викладають нині в школах езотеризму, стане частиною визнаної навчальної програми, рекомендованої для підростаючого покоління, а вчення, яке дають сьогодні передовим мислячим людям світу, адаптують до потреб молоді того часу.
ПРИРОДА ЕЗОТЕРИЗМУ
Педагоги в майбутньому все більше наголошуватимуть на езотеричному підході, тому корисно спробувати визначити езотеризм з погляду узагальненого середнього інтелекту та точки еволюції тих, хто вивчає езотеризм. Зауважу, що справжній езо- теризм набагато глибший (з погляду Ієрархії), ніж ви здатні оцінити.
Одне з найнеадекватніших визначень езотеризму таке: це те, що має справу з прихованим і таємним, яке, навіть якщо і передчувають, все ж залишається невідомим. Висновок з цього може бути такий: бути езотеристом – це бути серед тих, хто намагається проникнути в певну таємничу царину, куди звичайному учневі не дозволяють проникати. Якби вся справа була лише в цьому, тоді будь-який науковець чи містик були б представниками підходів (відповідно ментального чи розвиненого емоційного типу) до світу езотеризму і прихованих реальностей. Однак це не зовсім так. Містик ніколи не буває справжнім езотеристом, оскільки має справу у своїй свідомості не з енергіями та силами, а з якимсь невиразним “Чимось іншим” (яке називає Богом, Христом, Улюбленим), а отже, насправді, з тим, що втамовує голод його душі. Науковець, який у наш час швидко входить у світ сил та енергій, працюючи з ними, є насправді істинним езотеристом, навіть якщо у своїх намаганнях контролювати шукані енергії він заперечує їхнє джерело, що відносно несуттєво; пізніше він розпізнає і джерело.
Базова установка всіх тих, хто намагається зрозуміти чи викладати езотеризм, полягає в тому, щоб наголошувати на світі енергій та визнавати, що за будь-якими подіями у світі явищ (мова про три світи людської еволюції) існує світ енергій. Ці енергії надзвичайно різноманітні та складні, але всі вони підкоряються Закону Причин і Наслідків. Тому вкрай важливо показати винятково практичну природу цього визначення та його застосовність до життя окремих шукачів істини, суспільства і справ у світі чи до безпосередніх обумовлюючих рівнів експериментальних духовних енергій, які постійно шукають можливості впливу чи зв’язку зі світом явищ. Вони це роблять під духовним керівництвом для того, щоб виконати План. Це твердження має фундаментальне значення; воно охоплює всі інші визначення; це перша важлива правда про езотеризм, яку повинен засвоїти й застосовувати кожний, хто прагне пізнати таємниці та універсальність того, що рухає світами і лежить в основі еволюційного процесу.
Перше завдання езотериста полягає в тому, щоб збагнути природу енергій, які намагаються його обумовити і виявитися на фізичному рівні через і за допомогою його оснащення чи провідника прояву. Отже, тому, хто вивчає езотеризм, доведеться засвоїти, що:
- Він є сукупністю сил, успадкованих та обумовлених тим, ким він був, а також великою протидіючою силою, яка не є принципом і яку ми називаємо фізичним тілом.
- Він чутливий до деяких енергій і повинен все більше їх усвідомлювати; ці енергії в даний час йому невідомі, і він не користується ними; врешті-решт, він повинен їх усвідомити, якщо збирається глибше проникнути у світ прихованих сил. Є енергії, які заподіяли б йому шкоду, якщо б він почав з ними працювати; він повинен їх розпізнавати й ухилятися від них. Є й інші енергії, які він зобов’язаний навчитися використовувати, оскільки вони корисні та збагатять його знання. Тому їх слід вважати благими. Зрозумійте, однак, що енергії самі по собі не є ні поганими, ні добрими. Велика Біла Ложа, наша духовна Ієрархія, і Чорна Ложа використовують одні й ті ж універсальні енергії, лише з різними мотивами та цілями; обидві ці групи складаються з досвідчених езотеристів.
Тому езотерист, що навчається, повинен:
- Ставати обізнаним про природу сил, які становлять його особистісне оснащення і які він сам магнетично притягнув до вираження в трьох світах. Вони утворюють комбінацію активних сил; він повинен навчитися відрізняти чисто фізичну енергію, яка автоматично відгукується на інші енергії, у тому числі й внутрішні, від тих, що приходять з емоційного і ментального рівнів свідомості, фокусуючись в ефірному тілі, яке мотивує та заряджає його фізичний провідник, спонукаючи його до певних дій.
- Ставати чутливим до спонукальних енергій душі, що надходять з вищих ментальних рівнів. Ці енергії намагаються взяти під контроль сили троїстої людини, коли та досягає певної точки еволюції.
- Розпізнавати обумовлюючі енергії у своєму оточенні, розглядаючи їх не як події чи обставини, а як енергію в дії. Так він вчиться за сценою зовнішніх подій знаходити шлях у світ енергій, що прагнуть вступити в контакт і привнести свою якість, щоб спричинити певну активність. Так він здобуває доступ у світ сенсу. Будь-які події, обставини, фізичні явища є лише символами того, що відбувається у внутрішніх світах; саме в ці світи повинен увійти езотерист, наскільки дозволяє його сприйняття; врешті- решт, він відкриє світи, які зажадають його наукового проникнення.
- Для більшості шукачів сама Ієрархія залишається езотеричною сферою, яку належить відкрити і яка прийме проникнення в себе. Я ретельно добираю слова в спробі пробудити ваш езотеричний відгук.
Я не хочу забігати далі цього етапу на шляху до призначеної людству мети; для посвячених та учнів, які ще не прийняли Посвяти Преображення, вищі сфери обізнаності та “таємне Місце Найвищого” (Дорадча Палата Саната Кумари) залишаються глибоко езотеричними. Це вища сфера енергій: планетних, міжпланетних, системних; з ними освітяни не працюють, і викладацький склад езотеричної школи закликають їх не розглядати. Їхнє завдання таке: навчати учнів розпізнавати енергію та силу; розрізняти типи енергій щодо себе та подій у світі та починати пов’язувати те, що є видимим і пережитим на досвіді, з тим, що невидиме, але обумовлює та є визначальним. Це езотеричне завдання освіти.
У тих, хто вивчає езотеризм, особливо в старих групах Епохи Риб, є тенденція розглядати будь-який інтерес до енергій, що породжують світові події чи стосуються урядової й політичної діяльності, як ворожий езотеричному чи духовному зусиллю. Проте новіший езотеризм, який підтримуватимуть сучасніші групи і ментально розвиненіші типи людей, розглядає будь-які події, всесвітні рухи та національні уряди, а також будь-які політичні умови як прояв енергій, що діють у внутрішньому світі езотеричного дослідження; тому вони не бачать поважної причини для того, щоб не осмислювати, не обговорювати настільки важливий аспект людської життєдіяльності й не розкривати ті нові істини та методики, які сприятимуть виникненню нової епохи правильних людських стосунків. Вони запитують: навіщо виключати політичні дослідження з духовної навчальної програми? Вони вважають політичну діяльність настільки ж важливою, якщо не важливішою за діяльність церков; уряди обумовлюють людей і сприяють зародженню нової цивілізації, схиляючи маси людей до певних необхідних напрямків мислення. Церквам і людям всюди треба засвоїти, що в цілому світі явищ, сил та енергій немає нічого, що не можна взяти під контроль з боку того, що є духовним. Все суще є насправді проявом духу. Маси сьогодні починають політично мислити, і Вчителі вважають це великим кроком вперед. Коли духовно мислячі люди світу включать цю порівняно нову область людського мислення та міжнародну діяльність у сферу свого езотеричного дослідження, буде досягнуто дуже великого прогресу.
Дозвольте проілюструвати. Війна – це, фактично, потужний вибух енергій та сил, породжений на внутрішніх планах, де езоте- рист мав би працювати (але рідко це робить). І цей вибух знаходить своє жахливе, катастрофічне вираження на фізичному рівні. На це вказує сьогодні постійне вживання термінів “Сили Світла” та “Сили Зла”. Коли внутрішні, езотеричні чинники, що сприяють виникненню війни, будуть відкриті під час езотеричного дослідження, війни припиняться. Таке дослідження за своєю природою є істинно езотеричною роботою, але нинішні езотеристи ним нехтують, вважаючи себе духовно вищими від таких справ, і у своїй вежі зі слонової кістки концентруються на власному розвитку та ще трохи на філософії.
Ще необхідно зауважити, що природа езотеризму зовсім не є містичною та розпливчастою. За своєю суттю це наука про душу всіх речей; вона має власну термінологію, експерименти, висновки і закони. Коли я тут кажу “душа”, я маю на увазі оживляючу свідомість, присутню в усій природі, а також на рівнях, які не стосуються того, що звично називають природою. Учні схильні забувати, що будь-який рівень обізнаності, від найвищого до найнижчого, є аспектом космічного фізичного плану, а тому (з погляду еволюційного процесу) є матеріальним за природою, а отже (з погляду деяких божественних Спостерігачів) відчутним і сформованим творчою субстанцією. Езотерист весь час має справу з субстанцією; його цікавить та жива, вібруюча субстанція, з якої зроблені світи, і яка, будучи успадкованою від попередньої сонячної системи, забарвлена минулими подіями і, як було сказано, “вже забарвлена кармою”. Слід також зауважити, що так само, як добре нам знайому фізичну площину нашого існування учні езотеризму не вважають принципом, так і космічний фізичний план (з погляду Космічних Життів) також “не є принципом”. Я даю вам тут чимало матеріалу для роздумів.
Можна стверджувати, що езотеристи відкривають і працюють з тими принципами, які насичують енергією кожний рівень космічного фізичного плану і є насправді аспектами наділеної якістю життєвої енергії, що діє в непринциповій субстанції та через неї. Завдання езотериста полягає в тому, щоб змістити фокус своєї уваги із субстанціального, формального боку існування, і усвідомити те, що було джерелом створення форми на будь- якому специфічному рівні. Саме це є його завданням – розвивати в собі необхідні чуйність та чутливість до якості життя, що домінує в будь-якій формі, поки він, зрештою, не прийде до сприйняття якості ЄДИНОГО ЖИТТЯ, яке оживляє планету, і в середині Чиєї сфери активності ми живемо, рухаємося та існуємо.
Для цього він повинен насамперед виявити природу власних, наділених якістю енергій (тут і виявляється природа керуючих Променів), які виражають себе через три його нижчі провідники прояву, а пізніше – через його інтегровану особистість. Засвоївши цей обсяг знань і зорієнтувавши себе на наділений якістю життєвий аспект, він починає розвивати тонкий внутрішній механізм, через який може вступати в контакт із загальнішими та універсальнішими аспектами. Він навчається розрізняти якість чи кармічні схильності “непринципової” субстанції, з якої створені його та всі інші форми, та наділені якістю принципи, які шукають вираження через ці форми, одночасно спокутуючи, звільняючи й очищаючи їх, так щоб субстанція наступної сонячної системи була вищого порядку, ніж субстанція нинішньої, і, як наслідок, чутливіше реагувала на вольовий аспект Логоса.
З цього погляду езотеризм є наукою покутування, і всі світові Спасителі є вічними символами та виразниками цього факту. Саме для того, щоб спокутувати субстанцію та її форми, втілився планетарний Логос, і всю Ієрархію з її великим Лідером, Христом (Символом нинішнього світу), можна розглядати як ієрархію Спасителів, спеціалістів з науки покутування. Коли Вони стануть Майстрами цієї науки, Вони зможуть перейти до Науки Життя і працювати з енергіями, які, врешті-решт, будуть контролювати і використовувати наділені якістю, викуплені і вже принципові субстанції та форми. Саме покутування непринципової субстанції, її творче відновлення та духовна інтеграція є Їхньою метою; плоди Їхньої праці будуть видимі в третій, заключній сонячній системі. Їхня діяльність породить велике духовне й планетарне злиття, чиїм символом у мікрокосмічному розумінні є злиття особистості з душею (в певній точці еволюційного шляху). Бачимо тісний зв’язок між роботою індивідуального учня, який покутує, рятує та очищає своє троїсте тіло прояву, і роботою Планетарного Логоса, що здійснює аналогічне завдання стосовно “трьох періодичних провідників”, через які Він діє: Його особистісного провідника, Його душевного вираження та Його монадичного аспекту.
З усього сказаного ви збагнете, що я прагну усунути невизначеність слова “езотеризм” і показати наукову та практичну суть тієї роботи, до якої залучені всі езотеристи.
Езотеричне навчання разом з езотеричним життям у свій час відкриває світ сенсу і, зрештою, вводить у світ значень. Езотерист починає із зусилля розкривати причину чому; він вирішує проблему походження інцидентів, подій, криз і обставин, щоб збагнути сенс, який вони для нього мають; осягаючи значення будь-якої специфічної проблеми, він використовує його як запрошення проникнути ще глибше в щойно відкритий світ сенсу; потім він вчиться включати свої маленькі особистісні проблеми в проблеми більшого Цілого, втрачаючи так своє маленьке “я” і виявляючи ширше “Я”. Істинний езотеричний погляд – це завжди погляд цього більшого Цілого. Езотерист виявляє, що світ сенсу охоплює розгалуженою мережею будь-яку активність, будь-який аспект феноменального світу. Ефірна тканина є символом і втіленням цієї мережі. Її мікрокосмічною відповідністю є ефірна тканина, яку можна знайти між центрами вздовж хребта індивіда, які наче ряд вхідних дверей у ширший світ сенсу. Сказане насправді стосується істинної Науки Центрів, на яку я часто покликаюсь. Центри (якщо вони розвинені та функціонують) є способами свідомого входження у світ суб’єктивних реальностей і раніше невідомих фаз божественної свідомості.
Однак езотеризм не працює з центрами як такими, езотеризм – це не спроба наукового пробудження центрів, як думають багато учнів. Насправді езотеризм – це навчання здатності вільно функціонувати у світі значення; він не цікавиться жодним аспектом механічної форми; він зайнятий винятково душевним аспектом (аспектом Спасителя, Покутника та Інтерпретатора) і принципом, який є посередником між життям і субстанцією. Цей прин- цип-посередник – душа індивідуального шукача істини чи учня (якщо можна вжити цей оманливий вираз); а також Аніма Мунді світу як цілого.
Отже, езотеризм передбачає життя, яке проживають у гармонії з внутрішніми суб’єктивними реальностями; це можливо лише тоді, коли учень інтелектуально поляризований і ментально сфокусований; лише тоді маємо справжній езотеризм, коли учень здатний майстерно і з розумінням рухатись цими внутрішніми реальностями. Езотеризм має на увазі також розуміння зв’язку між силами та енергіями і здатність використовувати енергію для посилення, а потім і для творчого використання сил, з якими є контакт. Звідси їх покутування. Езотерист використовує сили третього аспекту (аспекту інтелектуальної субстанції), як приймача енергій обох вищих аспектів, і в такий спосіб рятує субстанцію. Езотеризм – це мистецтво “зведення на Землю” енергій з найвищого джерела, щоб тут їх “укорінювати”, чи закріплювати. Як ілюстрація: саме езотерична діяльність всесвітньої групи учнів призвела до оприлюднення вчення про Нову Групу Світових служителів (“Трактат про Білу Магію”, с. 398-433. “Трактат про Сім Променів”, том II (Езотерична психологія), с. 629-751), тим самим зафіксувавши в людській свідомості факт існування та роботи цієї фундаментальної суб’єктивної групи; так була сфокусована робота цієї групи і посилена її діяльність покутування.
Будь-яка справжня езотерична діяльність веде до світла та просвітлення; у разі, коли людство діє свідомо, вона призводить до інтенсифікації світла, успадкованого субстанцією, та наділення його якістю вищого світла душі. Тому можна визначити езотеризм і його діяльність у категоріях світла, але я утримаюся від цього, бо за останні десятиліття езотеристами напрацьовані в цьому напрямі доволі розпливчасті містичні інтерпретації. Якщо езотеристи погодяться з твердженням (у його найпростішому вигляді) сучасної науки про те, що субстанція та світло – це тотожні поняття, і визнають, що світло, яке вони можуть привнести в субстанцію (прикладаючи енергію до сили), теж за своєю природою є субстанціональним, тоді зможе виникнути набагато інтелектуальніший підхід. Езотерист дійсно має справу зі світлом у трьох його аспектах, але сьогодні краще спробувати інший підхід, поки в результаті розвитку, спроб та експериментів езотерист не пізнає цю троїсту диференціацію практично, а не просто теоретично чи містично. Необхідно викорінити деякі помилки минулого.
Я дав вам багато інших визначень у моїх різноманітних книгах, і деякі з них є доволі простими; вони можуть нести певне розуміння сьогодні та виявити малозрозумілі для вас значення в майбутньому.
Закликаю всіх езотеристів дотримуватися окресленого мною тут практичного підходу. Прошу жити життям покутування, розкривати свою вроджену ментальну чутливість і безперервно працювати зі змістом, який стоїть за будь-якими індивідуальними, громадськими, національними та світовими справами. Якщо так будете жити, світло зненацька засяє і все яскравіше сяятиме на ваших шляхах. Ви зможете стати носіями світла, знаючи, що “у світлі цьому ви побачите Світло”. Так буде і з вашими ближніми.
|
|
CHAPTER III
The Next Step in the Mental Development of Humanity
The Present Transition Period <Pages 69,94>
There are three immediate steps ahead of the educational systems of the world, and some progress has already been made towards taking them. Bear in mind that under the evolutionary urge such steps are often made without any understanding of the true objectives, or any real grasp of the emerging significance and purpose. They are simply made because the need of the time makes them the obvious next step, because the old system is failing to accomplish its intended purpose, because the results are patently undesirable, and because some man of vision works out a newer method and imposes his will upon those around him in order to demonstrate the new ideal. These three immediate steps are:
First: The development of more adequate means of understanding and studying the human being. This will be made possible in three ways:
1. The growth and the development of the Science of Psychology. This is the science of the essential man, and is at this time being more generally recognised as useful to, and consistent with, the right development of the human unit. The various schools of psychology, [70] so numerous and separative, will each eventually contribute its particular and peculiar truth, and thus the real science of the soul will emerge from this synthesis.
2. The growth and the development of the Science of the Seven Rays. This science will throw light upon racial and individual types; it will clearly formulate the nature of individual and racial problems, it will indicate the forces and energies which are struggling for expression in the individual and in the race; and when the two major rays and the three minor rays (which meet in every man) are recognised and studied by the educator in connection with the individual, the result will be right individual and group training, and correct vocational indications.
3. The acceptance of the Teaching anent the Constitution of Man given by the esotericists, with the implied relation of soul and body, the nature of those bodies, their qualities and purpose, and the interrelation existing between the soul and the three vehicles of expression in the three worlds of human endeavour.
In order to bring this about, the best that the East has to offer and the knowledge of the West will have to be made available. The training of the physical body, the control of the emotional body, and the development of right mental apprehension must proceed sequentially, with due attention to the time factor, and also to that period wherein planned coordination of all aspects of the man should be carefully developed.
Second: The recognition of the facts of Esoteric Astrology.
When this becomes possible there will be an opportunity to train the child from its earliest breath. A careful record will be kept of that exact moment, the moment of birth, or [71] of the first breath, often accompanied by the first cry. Character delineations will be noted and compared with the developing subject and also with the ray chart, and the relation of these two – the horoscope and the ray chart – will be subjected to a careful analysis every seven years. These processes will guide the educator in the necessary steps which should be taken wisely to hasten the child's unfoldment. Modern ordinary astrology, with its prevision factor, its emphasis upon the nonessential points and upon the physical concerns of the incarnated soul, will be gradually superseded by the recognition of relationships, of life objectives, of basic character predispositions and of the soul purpose, and much will then become possible to the wise friend and guide of youth – which is what every educator should aim to be.
Third: The admittance of the fact of the Law of Rebirth as a governing, natural process.
This will serve as a determining factor in the racial life and will bring much light into the educational Field. The tracing and relating of basic trends to past racial unfoldments and to ancient racial episodes will prove of interest and of import, and though the recovery of past lives will be of no interest, the recognition of characteristics which have been inherited from the past will serve real purpose. Young people will then be studied from the standpoint of their probable point upon the ladder of evolution, and will be grouped as:
a. Lemurians, with physical predispositions.
b. Atlanteans, with emotional dominance.
c. Aryans, with mental tendencies and inclinations.
d. New race, with group qualities and consciousness and idealistic vision.
The time factor (from the angle of present attainment and possible goal in the immediate life) will be carefully considered, [72] and in this way there will be no lost motion; the boy or girl will meet with understanding help and with analysis, but not with ignorance and criticism; they will be safeguarded and not punished; they will be stimulated and not held back; they will be occultly recognised, and therefore will not constitute a problem.
It will be obvious to you that some decades must elapse before such a state of affairs can become possible and usual, but you will note that I have said "decades" and not "centuries." The earlier experiments along this line will become possible only in small schools of specially selected children or small colleges with a picked and trained faculty, cautiously ready to experiment. It is only by the demonstration of the advantage of the above methods of studying and training children that national educational authorities will be convinced of the light which these modes of approach to the delicate task of fitting the human being for life, can throw upon the problem. At the same time, it is essential that such schools and colleges preserve as much of the ordinary demanded curriculum as is possible, so as to be able to demonstrate their adequacy when in competition with other recognised educational systems.
If a true understanding of the seven ray types, of the constitution of man and of astrology, plus a right application of a synthetic psychology is of any use at all, it must demonstrate itself in the production of a correctly coordinated, wisely developed, highly intelligent and mentally directed human being.
The trouble with the majority of the previous attempts to impose a form of the new age education upon the modern child has been of a twofold nature:
First, there has been no compromise between the present form of education and the desired ideal; there has been no scientific bridging done; and no attempt has been made to correlate the best of the present methods (probably well adapted to the child of the period) and some of the more [73] appropriate methods embodied in the new vision, particularly those which can be easily approximated to those in use. Only in this way can the sequential steps be taken, until the new education is an accomplished fact and the old and the new techniques are welded into one appropriate whole. The visionary idealist has hitherto held the field and thus slowed up the process.
Second, the new methods can be tried out successfully only through the medium of most carefully selected children. These children must be watched from babyhood, their parents must be willing to cooperate in the task of providing right early conditions and right atmosphere, and their lives (their case histories) must be studied along the lines suggested earlier in this instruction.
Visionary, mystical hopes and dreams are useful in so far as they indicate a possible goal; they are of small use in determining process and method. The imposition of the new age ways in education, upon a child who is basically Atlantean or early Aryan in his consciousness, is a fruitless task and will do little really to help him. It is for this reason that a careful analysis of the child must be made from the very moment of birth. Then, with as full information as possible, the educator will endeavour to meet the need of the three major types of children: The Atlantean, or basically emotional, sensuous type; the early Aryan, or emotional-mental type; the later Aryan or early New Age type, which will be predominantly mental, and at the same time idealistic, brilliant, coordinated, and a personality.
The question here arises: How can such methods be employed without the whole process appearing too much like a laboratory experiment in which the child is regarded as a specimen – or a sample child – to be subjected to certain types of impression in which he is deprived of that free scope to be himself – an individual (which seems at all times so desirable and necessary) – and in which the entire process appears as an infringement of the dignity which is the [74] heritage of every human being? Such educational questions and objectives sound important and fine and imposing, but what do they really mean?
I have suggested that the textbooks be rewritten in terms of right human relations and not from the present nationalistic and separative angles. I have also pointed out certain basic ideas which should be immediately inculcated: the unique value of the individual, the beauty of humanity, the relation of the individual to the whole and his responsibility to fit into the general picture in a constructive manner and voluntarily; I have noted the imminence of the coming spiritual renaissance. To all of these I would like to add that one of our immediate educational objectives must be the elimination of the competitive spirit and the substitution of the cooperative consciousness. Here the question at once arises: How can one achieve this and at the same time bring about a high level of individual attainment? Is not competition a major spur to all endeavour? This has hitherto been so, but it need not be.
Today the average child is, for the first five or six years of his life, the victim of his parents' ignorance or selfishness or lack of interest. He is frequently kept quiet and out of the way because his parents are too busy with their own affairs to give him the needed time – busy with nonessential matters, compared to the important and essential business of giving their child a right start upon the pathway of life in this incarnation. He is left to his own resources or those of some ignorant nursemaid, at a stage when a destructive little animal should be developed into a constructive little citizen. He is sometimes petted and often scolded. He is dragged hither and thither, according to his parents' whims and interest, and he is sent to school with a sense of relief on their part, in order to get him occupied and out of the way. At school, he is frequently under the care of some young, ignorant though well-meaning person whose task it is to teach him the rudiments of civilisation – a certain superficial [75] attitude and form of manners which should govern his relations to the world of men, an ability to read and write and figure, and a smattering (rudimentary indeed) of history and geography and good form in speech and writing.
By that time however the mischief is done and the form which his later educational processes may take, from the age of eleven onward, is of small moment. An orientation has been effected, an attitude (usually defensive, and therefore inhibiting) has been established, a form of behaviour has been enforced or imposed which is superficial, and which is not based upon the realities of right relationships. The true person which is found in every child – expansive, outgoing and well-meaning as are the bulk of children in infancy – has consequently been driven within, out of sight, and has hidden itself behind an outer shell which custom and tuition have enforced. Add to this a multitude of misunderstandings on the part of loving but superficial and well-intentioned parents, a long series of small catastrophes in relation to others, and it is obvious that the majority of children get off to a wrong start and begin life basically handicapped. The damage done to children in the plastic and pliable years is often irremediable and is responsible for much of the pain and suffering in later life. What then can be done? What, apart from the more technical approaches outlined by me in earlier parts of this instruction, should be the effort on the part of parents and educators?
First, and above everything else, the effort should be made to provide an atmosphere wherein certain qualities can flourish and emerge.
1. An atmosphere of love, wherein fear is cast out and the child realises he has no cause for timidity, shyness or caution, and one in which he receives courteous treatment at the hands of others, and is expected also to render equally courteous treatment in return. This is rare indeed to find in schoolrooms [76] or in homes for that matter. This atmosphere of love is not an emotional, sentimental form of love but is based upon a realisation of the potentialities of the child as an individual, on a sense of true responsibility, freedom from prejudice, racial antagonisms, and above everything else, upon compassionate tenderness. This compassionate tenderness is founded on the recognition of the difficulty of living, upon sensitivity to the child's normally affectionate response, and upon a knowledge that love always draws forth what is best in child and man.
2. An atmosphere of patience, wherein the child can become, normally and naturally, a seeker after the light of knowledge; wherein he is sure of always meeting with a quick response to inquiry and a careful reply to all questions, and wherein there is never the sense of speed or hurry. Most children's natures are warped by the rush and hurry of those with whom they are perforce associated. There is no time to instruct them and to reply to their small and most necessary inquiries, and the time factor therefore becomes a menace to right development, and leads eventually to a life of evasions and of wrong perspectives. Their standard of values becomes distorted by watching those with whom they live, and much of it is brought to their attention by the impatience which is displayed towards them. This impatience on the part of those upon whom they are so pathetically dependent, sows in them the seeds of irritation, and more lives are ruined by irritation than can be counted.
3. An atmosphere of ordered activity, wherein the child can learn the first rudiments of responsibility. The children who are coming into incarnation at this time, and who can profit by the new type of education, are necessarily on the very verge of soul consciousness. One of the first indications of such soul contact is a [77] rapidly developing sense of responsibility. This should be carefully borne in mind. for the shouldering of small duties and the sharing of responsibility (which is always concerned with some form of group relation) is a potent factor in determining a child's character and future vocation.
4. An atmosphere of understanding, wherein a child is always sure that the reasons and motives for his actions will be recognised, and that those who are his older associates will always comprehend the nature of his motivating impulses, even though they may not always approve of what he has done or of his activities. Many of the things which the average child does are not in themselves naughty or wicked or intentionally bad. They are frequently prompted by a thwarted inquiring spirit, by the desire to retaliate for some injustice (based on the adult's lack of understanding his motivation), by an inability to employ time rightly (for the directional will is often, at this age, entirely quiescent and will not become active until the mind is beginning to function), and by the urge to attract attention – a necessary urge in the development of self-consciousness, but one which needs understanding and most careful guidance.
It is the older generation who foster in a child an early and most unnecessary sense of guilt, of sinfulness and of wrongdoing. So much emphasis is laid upon petty little things that are not really wrong but are annoying to the parent or teacher, that a true sense of wrong (which is the recognition of failure to preserve right relations with the group) gets overlaid and is not recognised for what it is. The many small and petty sins, imposed upon children by the constant reiteration of "No," by the use of the word "naughty." and based largely on parental failure to understand and occupy the child, are of no real moment. If these [78] aspects of the child's life are rightly handled, then the truly wrong things, the infringements upon the rights of others, the encroachments of individual desire upon group requirements and conditions, and the hurting or damaging of others in order to achieve personal gain, will emerge in right perspective and at the right time. Then the voice of conscience (which is the whisper of the soul) will not be deadened, and the child will not become anti-social. He only becomes anti-social when he has not met with understanding and therefore does not understand or when circumstances demand too much of him.
You might inquire here, after considering these four types of atmosphere regarded as essential preliminary steps to the new education: How, in this case, do you make allowance for inherited instinct, normal inclination based upon the point in evolution and character tendencies which are determined by ray forces and astrological influences?
I have not emphasised them there, even while recognising them as conditioning factors which must receive attention, because I have been dealing with the unnecessary and vast accumulation of imposed difficulties which are not innate in the child or truly characteristic of him, but which are the result of his environment and the failure of his home circle and existing educational agencies rightly to aid him in making his adjustments to life and his period. When there is wise handling from infancy, when the child is regarded as the most important concern of his parents and teachers (because he is the future in embryo), and when, at the same time, he is taught a sense of proportion by right integration into the little world of which he is a part, we shall see the major lines of difficulty, the basic character trends and the gaps in his equipment emerge clearly. They will not be hidden until the years of adolescence by the little sins and evasions and by the petty embryonic complexes, which have been imposed upon him by others and did not form a part of his innate equipment when he came [79] into incarnation. Then these major difficulties can be handled in an enlightened manner, and those basic tendencies which are undesirable can be offset through the wisdom of the educator, plus the cooperation and understanding of the child. He will understand because he is understood and consequently fearless.
Let us now formulate a more extended plan for the future education of the children of the world. We have noted that in spite of universal educational processes and many centres of learning in every country, we have not yet succeeded in giving our young people the kind of education which will enable them to live wholly and constructively. The development of world education has been progressively along three main lines, starting in the East and culminating today in the West. Naturally, I am speaking only in terms of the last two or three thousand years. In Asia, we have had the intensive training, down the centuries, of certain carefully chosen individuals and a complete neglect of the masses. Asia and Asia alone has produced those outstanding figures who are, even today, the object of universal veneration – Lao Tze, Confucius, the Buddha, Shri Krishna and the Christ. They have set Their mark upon millions and still do.
Then in Europe, we have had educational attention concentrated upon a few privileged groups, giving them a carefully planned cultural training but teaching only the necessary rudiments of learning to the masses. This produced periodically such important epochs of cultural expression as the Elizabethan period, the Renaissance, the poets and writers of the Victorian era and the poets and musicians of Germany, as well as the clusters of artists whose memory is perpetuated in the Italian School, the Dutch and the Spanish groups.
Finally, in the newer countries of the world, such as the United States, Australia and Canada, mass education was instituted and was largely copied throughout the entire civilised world. The general level of cultural attainment [80] became much lower; the level of mass information and competency considerably higher. The question now arises: What will be the next evolutionary development in the educational world?
Let us remember one important thing. What education can do along undesirable lines has been well demonstrated in Germany with its wrecking of idealism, its inculcation of wrong human relations and attitudes and its glorification of all that is most selfish, brutal and aggressive. Germany has proved that educational processes when properly organised and supervised, systematically planned and geared to an ideology, are potent in effect, especially if the child is taken young enough and if he is shielded from all contrary teaching for a long enough time. Let us remember at the same time that this demonstrated potency can work two ways and that what has been wrought out along wrong lines can be equally successful along right ones.
We need also to realise that we must do two things: We must place the emphasis educationally upon those who are under sixteen years of age (and the younger the better) and. secondly. that we must begin with what we have, even whilst recognising the limitations of the present systems. We must strengthen those aspects which are good and desirable; we must develop the new attitudes and techniques which will fit a child for complete living and so make him truly human – a creative, constructive member of the human family. The very best of all that is past must be preserved but should only be regarded as the foundation for a better system and a wiser approach to the goal of world citizenship.
It might be of value at this point to define what education can be, if it is impulsed by true vision and made responsible to sensed world need and to the demands of the times.
Education is the training, intelligently given, which will enable the youth of the world to contact their environment with intelligence and sanity, and adapt themselves to the [81] existing conditions. This today is of prime importance and is one of the signposts in a world which has fallen to pieces.
Education is a process whereby the child is equipped with the information which will enable him to act as a good citizen and perform the functions of a wise parent. It should take into consideration his inherent tendencies, his racial and national attributes, and then endeavour to add to these that knowledge which will lead him to work constructively in his particular world setting and prove himself a useful citizen. The general trend of his education will be more psychological than in the past and the information thus gained will be geared to his peculiar situation. All children have certain assets and should be taught how to use them; these they share with the whole of humanity, irrespective of race or nationality. Educators will, therefore, lay emphasis in the future upon:
1. A developing mental control of the emotional nature.
2. Vision or the capacity to see beyond what is, to what might be.
3. Inherited, factual knowledge upon which it will be possible to superimpose the wisdom of the future.
4. Capacity wisely to handle relationships and to recognise and assume responsibility.
5. The power to use the mind in two ways:
a. As the "commonsense" (using this word in its old connotation), analysing and synthesising the information conveyed by the five senses.
b. As a searchlight, penetrating into the world of ideas and of abstract truth.
Knowledge comes from two directions. It is the result of the intelligent use of the five senses and it is also developed from the attempt to seize upon and understand ideas. Both of these are implemented by curiosity and investigation.
[82]
Education should be of three kinds and all three are necessary to bring humanity to a needed point of development.
It is. first of all, a process of acquiring facts – past and present – and of then learning to infer and gather from this mass of information. gradually accumulated. that which can be of practical use in any given situation. This process involves the fundamentals of our present educational systems.
It is, secondly, a process of learning wisdom as an outgrowth of knowledge and of grasping understandingly the meaning which lies behind the outer imparted facts. It is the power to apply knowledge in such a manner that sane living and an understanding point of view, plus an intelligent technique of conduct, are the natural results. This also involves training for specialised activities. based upon innate tendencies, talents or genius.
It is, finally, a process whereby unity or a sense of synthesis is cultivated. Young people in the future will be taught to think of themselves in relation to the group, to the family unit and to the nation in which their destiny has put them. They will also be taught to think in terms of world relationship and of their nation in relation to other nations. This covers training for citizenship, for parenthood, and for world understanding; it is basically psychological and should convey an understanding of humanity. When this type of training is given, we shall develop men and women who are both civilised and cultured and who will also possess the capacity to move forward (as life unfolds) into that world of meaning which underlies the world of outer phenomena and who will begin to view human happenings in terms of the deeper spiritual and universal values.
Education should be the process whereby youth is taught to reason from cause to effect, to know the reason why certain actions are bound inevitably to produce certain results and why (given a certain emotional and mental equipment, plus an ascertained psychological rating) definite life trends [83] can be determined and certain professions and life careers provide the right setting for development and a useful and profitable field of experience. Some attempts along this line have been undertaken by certain colleges and schools in an effort to ascertain the psychological aptitudes of a boy or a girl for certain vocations but the whole effort is still amateurish in nature. When made more scientific it opens the door for training in the sciences; it gives significance and meaning to history, biography and learning and thus avoids the bare impartation of facts and the crude process of memory training which has been distinctive of past methods.
The new education will consider a child with due reference to his heredity, his social position, his national conditioning, his environment and his individual mental and emotional equipment and will seek to throw the entire world of effort open to him, pointing out that apparent barriers to progress are only spurs to renewed endeavour and thus seeking to "lead him out" (the true meaning of the word "education") from any limiting condition and train him to think in terms of constructive world citizenship. Growth and still more growth will be emphasised.
The educator of the future will approach the problem of youth from the angle of the instinctual reaction of the children, their intellectual capacity and their intuitional potentiality. In infancy and in the earlier school grades, the development of right instinctual reactions will be watched and cultivated; in the later grades, in what is equivalent to the high schools or the secondary schools, the intellectual unfoldment and control of the mental processes will be emphasised, whilst in the colleges and universities the unfoldment of the intuition, the importance of ideals and ideas and the development of abstract thinking and perception will be fostered; this latter phase will be soundly based upon the previous sound intellectual foundation. These three factors – instinct, intellect and intuition – provide the keynotes for the three scholastic institutions through which every [84] young person will pass and through which, today, many thousands do pass.
In the future, education will make a far wider use of psychology than heretofore. A trend in this direction is definitely to be seen. The nature – physical, vital, emotional and mental – of the boy or girl will be carefully investigated and his incoherent life purposes directed along right lines; he will be taught to recognise himself as the one who acts, who feels and who thinks. Thus the responsibility of the central "I," or the occupant of the body will be taught. This will alter the entire present attitude of the youth of the world to their surroundings and foster, from the earliest days, the recognition of a part to be played and a responsibility to be assumed and that education is a method of preparation for that useful and interesting future.
It, therefore, becomes increasingly apparent that the coming education could be defined in a new and broader sense as the Science of Right Human Relations and of Social Organisation. This gives a comparatively new purpose to any curriculum imparted and yet indicates that nothing hitherto included need be excluded, only a better motivation will be obvious and a nationalistic, selfish presentation avoided. If history is, for instance, presented on the basis of the conditioning ideas which have led humanity onward and not on the basis of aggressive wars and international or national thievery, then education will concern itself with the right perception and use of ideas, of their transformation into working ideals and their application as the will-to-good, the will-to-truth and the will-to-beauty. Thus a much needed alteration of humanity's aims from our present competitive and materialistic objectives into those that will more fully express the Golden Rule will come about and right relations between individuals, groups, parties, nations and throughout the entire international world will be established.
Increasingly, education should be concerned with the [85] wholes of life as well as with the details of daily individual living. The child, as an individual, will be developed and equipped, trained and motivated and taught then his responsibilities to the whole and the value of the contribution which he can and must make to the group.
It is perhaps a platitude to say that education should occupy itself necessarily with the development of the reasoning powers of the child and not primarily – as is now usually the case – with the training of the memory and the parrot-like recording of facts and dates and uncorrelated and ill-digested items of information. The history of the growth of man's perceptive faculties under differing national and racial conditions is of profound interest. The outstanding figures of history, literature and art and of religion will surely be studied from the angle of their effort and their influence for good or evil upon their period; the quality and purpose of their leadership will be considered. Thus the child will absorb a vast amount of historical information, of creative activity and of idealism and philosophy not only with the maximum of ease but with permanent effect upon his character.
The continuity of effort, the effects upon civilisation of ancient tradition, good and evil happenings and the interplay of varying cultural aspects of civilisation will be brought to his attention and the dry-as-dust information, dates and names will fall into the discard. All branches of human knowledge could, in this way, become alive and reach a new level of constructive usefulness. There is already a definite tendency in this direction and it is good and sound. The past of humanity as the foundation for present happenings and the present as the determining factor for the future, will increasingly be recognised and thus great and needed changes will be brought about in human psychology as a whole.
The creative aptitude of the human being should also, under the new era, receive fuller attention; the child will be spurred on to individual effort suited to his temperament [86] and capacity. Thus he will be induced to contribute what he can of beauty to the world and of right thought to the sumtotal of human thinking; he will be encouraged to investigate and the world of science will open up before him. Behind all these applied incentives, the motives of goodwill and right human relations will be found.
Finally, education should surely present the hypothesis of the soul in man as the interior factor which produces the good, the true and the beautiful. Creative expression and humanitarian effort will, therefore, receive a logical basis. This will not be done through a theological or doctrinal presentation, as is today the case, but as presenting a problem for investigation and as an effort to answer the question: What is man; what is his intrinsic purpose in the scheme of things? The livingness of the influence and the proclaimed purpose behind the constant appearance of spiritual, cultural and artistic world leaders down the ages will be studied and their lives subjected to research, both historical and psychological. This will open up before the youth of the world the entire problem of leadership and of motive. Education will, therefore, be given in the form of human interest, human achievement and human possibility. This will be done in such a manner that the content of the student's mind will not only be enriched with historical and literary facts but his imagination will be fired, and his ambition and aspiration evoked along true and right lines; the world of past human effort will be presented to him in a truer perspective and the future thrown open to him also in an appeal for his individual effort and personal contribution.
What I have written above in no way implies an indictment of past methods except in so far that the world today itself presents an indictment; it does not either constitute an impractical vision or a mystical hope, based on wishful thinking. It concerns an attitude to life and the future which many thousands of people hold today, and among them [87] many, many educators in every country. The errors and mistakes of the past techniques are obvious but there is no need to waste time in emphasising them or in piling up instances. What is needed is a realisation of the immediate opportunity, plus the recognition that the required shift in objectives and change in methods will take much time. We shall have to train our teachers differently and much time will be lost as we grope for the new and better ways, develop the new textbooks and find the men and women who can be impressed with the new vision and who will work for the new civilisation. I have sought only to emphasise principles and I do this with the recognition that many of them are by no means new but that they require new emphasis. I have endeavoured to show that now is the day of opportunity, for everything has to be built up again, for everything has been destroyed in the greater part of the world. The war has demonstrated that we have not taught aright. A better educational system should, therefore, be worked out which will present the possibilities of human living in such a manner that barriers will be broken down, prejudices removed and a training given to the developing child which will enable him, when grownup, to live with other men in harmony and goodwill. This can be done, if patience and understanding are developed and if educators realise that "where there is no vision, the people perish."
An international system of education, developed in joint conference by broadminded teachers and educational authorities in every country, is today a crying need and would provide a major asset in preserving world peace. Steps towards this are already being taken and today groups of educators are getting together and discussing the formation of a better system which will guarantee that the children of the different nations (beginning with the millions of children now demanding education) will be taught truth, without bias or prejudice. World democracy will take form when men everywhere are regarded in reality as equal; when boys [88] and girls are taught that it does not matter whether a man is an Asiatic, an American, a European, British, a Jew or a Gentile but only that each has an historical background and history which enables him to contribute something to the good of the whole, and that the major requirement is an attitude of goodwill and a constant effort to foster right human relations. World Unity will be a fact when the children of the world are taught that religious differences are largely a matter of birth; that if a man is born in Italy, the probability is that he will be a Roman Catholic; if he is born a Jew, he will follow the Jewish teaching; if born in Asia, he may be a Mohammedan, a Buddhist, or belong to one of the Hindu sects; if born in other countries, he may be a Protestant and so on. He will learn that the religious differences are largely the result of man made quarrels over human interpretations of truth. Thus gradually, our quarrels and differences will be offset and the idea of the One Humanity will take their place.
Much greater care will have to be given in picking and training the teachers of the future. Their mental attainments and their knowledge of their particular subject will be of importance, but more important still will be the need for them to be free from prejudice and to see all men as members of a great family. The educator of the future will need to be more of a trained psychologist than he is today. Besides imparting academic knowledge, he will realise that his major task is to evoke out of his class of students a real sense of responsibility; no matter what he has to teach – history, geography, mathematics, languages, science in its various branches or philosophy – he will relate it all to the Science of Right Human Relations and try to give a truer perspective than in the past upon social organisation.
When the young people of the future – under the proposed application of principles – are civilised, cultured and responsive to world citizenship, we shall have a world of men awakened, creative and possessing a true sense of values [89] and a sound and constructive outlook on world affairs. It will take a long time to bring this about, but it is not impossible as history itself has proved.
It will be only common sense, however, to realise that this integration is not possible for every student passing through the hands of our teachers. All, however, no matter what their initial capacity, can be trained in the Science of Right Human Relations and thus respond to the major objective of the coming educational systems. Indications of this can be seen on every hand but as yet the emphasis is not laid on it when training teachers or influencing parents. Much, very much, has been done by enlightened groups of men in all lands and this they have done whilst studying the requirements for citizenship, whilst undertaking research work connected with correct social relations (communal, national and international) and through the many organisations which are trying to bring to the mass of human beings a sense of responsibility for human happiness and human welfare. Nevertheless, the real work along these lines should be started in infancy so that the consciousness of the child (so easily directed) can from its earliest days assume an unselfish attitude towards his associates. It can be started very simply if the parents so desire; it can be carried forward progressively if parents and teachers demonstrate in their own lives what they teach. Finally the time will come, under these conditions, when in late adolescence a crisis, needed and planned, is precipitated in the young person's life, and he will then stabilise himself in the particular manner in which destiny ordains that he shall fulfil his task of right relationship through the means of vocational service.
It is bridging work which has now to be done – bridging between what is today and what can be in the future. If, during the next 150 years, we develop this technique of bridging the many cleavages found in the human family and in offsetting the racial hatreds and the separative attitudes of nations and people, we shall have succeeded in implementing [90] a world in which war will be impossible and humanity will be realising itself as one human family and not as a fighting aggregate of many nations and people, competitively engaged in getting the best of each other and successfully fostering prejudices and hatred. This has, as we have seen, been the history of the past. Man has been developed from an isolated animal, prompted only by the instincts of self -preservation, eating, and mating, through the stages of family life, tribal life and national life to the point where today a still broader ideal is grasped by him – international unity or the smooth functioning of the One Humanity. This growing idealism is fighting its way into the forefront of the human consciousness in spite of all separative enmities. It is largely responsible for the present chaos and for the banding together of the United Nations. It has produced the conflicting ideologies which are seeking world expression; it has produced the dramatic emergence of national saviours (so-called), world prophets and world workers, idealists, opportunists, dictators, investigators and humanitarians. These conflicting idealisms are a wholesome sign, whether we agree with them or not. They are definitely exploiting the human demand – urgent and right – for better conditions, for more light and understanding, for greater cooperation, for security and peace and plenty in the place of terror, fear and starvation.
It is difficult for modern man to conceive of a time when there will be no racial, national or separative religious consciousness present in human thinking. It was equally difficult for prehistoric man to conceive of a time when there would be national thinking and this is a good thing for us to bear in mind. The time when humanity will be able to think in universal terms still lies far ahead but the fact that we can speak of it, desire it and plan for it is surely the guarantee that it is not impossible. Humanity has always progressed from stage to stage of enlightenment and from glory to glory. We are today on our way to a far better civilisation [91] than the world has ever known and towards conditions which will ensure a much happier humanity and which will see the end of national differences, of class distinctions (whether based on an hereditary or a financial status) and which will ensure a fuller and richer life for everyone.
It will be obvious that very many decades must elapse before such a state of affairs will be actively present – but it will be decades and not centuries, if humanity can learn the lessons of war and if the reactionary and the conservative peoples in every nation can be prevented from swinging civilisation back on to the bad old lines. But a beginning can immediately be made. Simplicity should be our watchword for it is simplicity which will kill our old materialistic way of living. Cooperative goodwill is surely the first idea to be presented to the masses and taught in our schools, thereby guaranteeing the new and better civilisation. Loving understanding, intelligently applied, should be the hallmark of the cultured and wiser groups, plus effort on their part to relate the world of meaning to the world of outer efforts – for the benefit of the masses. World Citizenship as an expression of both goodwill and understanding should be the goal of the enlightened everywhere and the hallmark of the spiritual man, and in these three, you have right relations established between education, religion and politics.
All the work being done now is definitely transitional work and therefore most difficult. It infers a bridging process between the old and the new, and would present almost insuperable difficulties were it not for the fact that the coming two generations will bring in those types of egos who are competent to deal with the problem. Upon this fact those of you who are concerned with the educational system and situation, and who are bewildered by the presented vision and by the task of approximating the cherished possibilities, must rest back with confidence. Clear thinking, much love and a sense of true compromise (note this phrase) will do much to lay the needed foundations and keep the door of the [92] future wide open. A balancing process is going forward in this interim period, and to it the modern educator should pay due attention.
I can perhaps indicate the nature of this process. I have stated here and elsewhere that the soul anchors itself in the body at two points:
1. There is a thread of energy, which we call the life or spirit aspect, anchored in the heart. It uses the blood stream, as is well known, as its distributing agency and, through the medium of the blood, life-energy carries regenerating power and coordinating energy to all the physical organisms and keeps the body "whole."
2. There is a thread of energy, which we call the consciousness aspect or the faculty of soul knowledge, anchored in the centre of the head. It controls that response mechanism which we call the brain, and through its medium it directs activity and induces awareness throughout the body by means of the nervous system.
These two energy factors, which are recognised by human beings as life and knowledge, or as living energy and intelligence, are the two poles of a child's being. The task ahead of him is to develop consciously the middle or balancing aspect which is love or group relationship, in order that knowledge should be subordinated to the group need and interests, and that living energy should be turned consciously and with intention into the group whole. In doing this a true balance will be achieved and it will be brought about by the recognition that the Way of Service is a scientific technique for the achieving of this balance. Educators therefore have three things to bear in mind during this present period of transition:
[93]
1. To reorient the knowledge, the consciousness aspect or the sense of awareness in the child in such a manner that he realises from infancy that all that he has been taught or is being taught is with the view to the good of others more than of himself. He will therefore be trained to be definitely forward looking. Information as to the past history of the race will be given to him from the angle of the racial growth in consciousness and not so much from the angle of the facts of material or aggressive achievement as is now the case. As the past, in the child's mind, is correlated with the present, his capacity to correlate, unify and bridge, in the different aspects of his life and on various planes, will be developed.
2. To teach him that the life which he feels pulsing through his veins is only one small part of the total life pulsing throughout all forms, all kingdoms in nature, all planets, and the solar system. He will learn that he shares it with all that exists, and that therefore a true "blood Brotherhood" is everywhere to be found. Consequently, from the very start of his life, he can be taught relationship, and this the small child will be apt to recognise more quickly than will the average adult, trained in the ways and attitudes of the old age. When these two realisations – responsibility and relationship – are inculcated in the child from infancy, then the third objective of the new education will come with greater ease.
3. The unification in consciousness of the life impulse and the urge to knowledge will lead eventually to a planned activity. This planned activity will constitute service, and this, in its turn, will do three things for the child who is taught to practice it:
a. It will serve as a directional agency from the earliest years, finally indicating vocation and avocation and thus aiding in the choice of a life career.
[94]
b. It will draw out the best that is in the child and will make him a magnetic radiating centre in the place where he is. It will enable him to attract to himself those who can help him or be helped by him, those who can serve him and whom he best can serve.
c. It will therefore make him definitely creative, and so enable him to spin that thread of energy which, when added to the life thread and to the consciousness thread, will link head, heart and throat into one unified and functioning agency.
The meeting of the three aforesaid requirements will be the primary step (made on a racial scale) to the building of the antahkarana or the bridge between:
1. Various aspects of the form nature.
2. The personality and the soul.
3. The man and other human beings.
4. The man as a member of the human family, and his environing world.
You will note from this that education should be basically concerned with relations and interrelations, with the bridging or the healing of cleavages, and thus with the restoration of unity or synthesis. The establishment of the Science of Right Relations is the next immediate step in the mental unfoldment of the race. It is the major activity of the new education.
THE AQUARIAN AGE <Pages 94,98>
As a result of the bridging work which will be done in the immediate one hundred and fifty years ahead of us, the technique of bridging the various cleavages found in the human family, and of weaving into one strong cable the various threads of energy which tenuously, as yet, connect the various aspects of the inner man with the outer form. will have made [95] so much progress that the bulk of the intelligent people in the world and of all classes and nations will be integrated personalities. When this is the case, the science of the antahkarana will be a planned part of their training. Today, as we study this science and its related sciences of meditation and service, the appeal will be only to the world aspirants and disciples. Its usefulness will only be found at present to be for those special incarnating souls who are today coming into incarnation with such rapidity as a response to the world's need for help. But later the appeal will be general and its usefulness more nearly universal.
It is needless for me to outline for you the nature of the educational systems of the Aquarian Age because they would prove most unsuitable at this time. I mention them as it is necessary to remember that the work done during the next two centuries in the field of education is definitely temporary and balancing, and that out of the fulfillment of the task assigned to education will grow those more permanent systems which, in the new age, will be found flourishing everywhere.
Three major sciences will eventually dominate the field of education in the new age. They will not negate the activities of modern science but will integrate them into a wider subjective whole. These three sciences are:
1. The Science of the Antahkarana. This is the new and true science of the mind, which will utilise mental substance for the building of the bridge between personality and soul, and then between the soul and the spiritual triad. This constitutes active work in substance subtler than the substance of the three worlds of ordinary human evolution. It concerns the substance of the three higher levels of the mental plane. These symbolic bridges, when constructed, will facilitate the stream or flow of consciousness and will produce that continuity of consciousness, or that sense of unimpeded awareness, which will finally end the fear of death, [96] negate all sense of separateness, and make a man responsive in his brain consciousness to impressions coming to him from the higher spiritual realms or from the Mind of God. Thus he will more easily be initiated into the purposes and plans of the Creator.
2. The Science of Meditation. At present meditation is associated in the minds of men with religious matters. But that relates only to theme. The science can be applied to every possible life process. In reality, this science is a subsidiary branch, preparatory to the Science of the Antahkarana. It is really the true science of occult bridge building or bridging in consciousness. By its means, particularly in the early stages, the building process is facilitated. It is one of the major ways of spiritual functioning; it is one of the many ways to God; it relates the individual mind eventually to the higher mind and later to the Universal Mind. It is one of the major building techniques and will eventually dominate the new educational methods in schools and colleges. It is intended primarily to:
a. Produce sensitivity to the higher impressions.
b. Build the first half of the antahkarana, that between the personality and the soul.
c. Produce an eventual continuity of consciousness. Meditation is essentially the science of light, because it works in the substance of light. One branch of it is concerned with the science of visualisation because, as the light continues to bring revelation, the power to visualise can grow with the aid of the illumined mind, and the later work of training the disciple to create is then made possible. It might be added here that the building of the second half of the antahkarana (that which bridges the gap in consciousness between the soul and the spiritual triad) is called the science of vision, because [97] just as the first half of the bridge is built through the use of mental substance, so the second half is built through the use of light substance.
3. The Science of Service grows normally and naturally out of the successful application of the other two sciences. As the linking up of soul and personality proceeds, and as the knowledge of the plan and the light of the soul pour into the brain consciousness, the normal result is the subordination of the lower to the higher. Identification with group purposes and plans is the natural attribute of the soul. As this identification is carried forward on mental and soul levels, it produces a corresponding activity in the personal life and this activity we call service. Service is the true science of creation and is a scientific method of establishing continuity.
These three sciences will be regarded eventually as the three major concerns of the educational process and upon them will the emphasis increasingly be placed.
We have now laid the ground for a consideration of the three sciences which will dominate the thought of educators in the coming age. The building and the development of the antahkarana, the development of the power to control life and to work white magic through the science of meditation, and also the science of service whereby group control and group relationship are fostered and developed – these are the three fundamental sciences which will guide the psychologist and the educator of the future. These will also cause a radical change in the attitude of parents towards their children and in the methods which they employ to train and teach them when they are very young and in the formative years of their consciousness.
It should here be remembered that these parents themselves will have been brought up under this new and different regime and will themselves have been developed [98] under this changed mode of approaching the educational process. What may therefore seem to you mystical and vague (because of its newness, or its idealism and its emphasis upon a seeming abstract group consciousness), will seem to them normal and natural. What I am here outlining to you is a possibility which lies ahead for the next two or three generations; I am also referring to a recognition which a new educational ideology will normally permit to govern the mode of instruction.
|
РОЗДІЛ 3
НАСТУПНИЙ КРОК У МЕНТАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА
НИНІШНІЙ ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД
Освітні системи світу повинні зробити три найближчі кроки, і в цьому напрямі деякий прогрес вже є. Майте на увазі, що під дією еволюційного спонукання такі кроки часто роблять без жодного розуміння справжніх завдань чи реального осягнення їхнього значення та цілей, які виявляють себе поступово. Їх здійснюють просто тому, що потреба часу робить їх очевидним наступним кроком, оскільки старій системі вже не вдається досягати своєї мети, бо результати є небажаними, і хтось, хто наділений баченням, розробляє новий метод, щоб продемонструвати новий ідеал, впливаючи своєю волею на оточуючих. Ці три найближчі кроки такі:
Перший. Розвиток адекватніших засобів розуміння та вивчення людської істоти, що може бути здійснене трьома способами:
- Внаслідок поширення та розвитку Науки Психології. Це наука про сутнісну людину, і в наш час вона отримує все ширше визнання, як придатна для правильного розвитку індивіда та сумісна з ним. Кожна з численних і відособлених шкіл психології, врешті-решт, збагатить ціле своєю особливою та своєрідною істиною, і з їхнього синтезу виникне справжня наука про душу.
- Завдяки поширенню і розвитку Науки про Сім Променів. Ця наука прояснить природу расових та індивідуальних типів та проблем, вкаже на сили й енергії, які намагаються знайти своє вираження в індивіді та расі. Коли вихователь розпізнає й дослідить два головні та три малі Промені, які присутні в кожному індивіді, результатами будуть належне індивідуальне та групове навчання, а також правильна професійна орієнтація.
- Як результат прийняття езотеричного Вчення про будову Людини; йдеться про відносини душі й тіла, природу тіл, їхні якості та призначення, взаємозв’язок між душею та трьома її провідниками вираження в трьох світах прикладання зусиль людиною.
Для цього необхідно зробити доступним те найкраще, що може запропонувати Схід, і знання, накопичені Заходом. Вишкіл фізичного тіла, взяття під контроль емоційного тіла та розвиток правильного ментального розуміння потрібно здійснювати послідовно з належною увагою до чинника часу та періоду, упродовж якого необхідно ретельно розвинути заплановану координацію всіх аспектів людини.
Другий крок. Визнання фактів Езотеричної Астрології.
Коли це стане можливим, вихователі зможуть тренувати дитину з моменту її народження. Ретельно нотуватимуть точний момент народження (першого вдиху, який часто супроводжує перший крик). Виписуватимуть припущення про особливості характеру та порівнюватимуть їх з характером суб’єкта, який розвивається, та його променевою діаграмою. Зв’язок між гороскопом і цією діаграмою ретельно аналізуватимуть кожні сім років. Ці процедури підводитимуть педагога до необхідних кроків, які йому треба зробити, щоб прискорити розкриття здібностей дитини. Розпізнавання зв’язків, життєвих завдань, основних схильностей характеру та мети душі поступово приходитимуть на заміну сучасній звичайній астрології з її передбаченнями, її акцентами на неістотних деталях і фізичних інтересах втіленої душі. Багато тоді стане можливим для мудрого друга та наставника молоді, яким і повинен прагнути стати кожний педагог.
Третій: Прийняття Закону Перевтілення, як керівного природного процесу.
Це стане визначальним чинником у житті раси й принесе багато світла у сферу освіти. Простежування та співвіднесення базових тенденцій з досягнутими в минулому расовими розкриттями та древніми епізодами расових втілень стануть цікавими та важливими дослідженнями, і, хоч відновлення минулих життів не буде предметом інтересу, розпізнавання характерних рис, успадкованих у минулому, слугуватиме справжній меті. Молодих людей вивчатимуть з урахуванням їхнього ймовірного розташування на щаблях еволюції і групуватимуть як:
- лемурійців з їхньою фізичною поляризацією;
- атлантів з домінуванням емоційного;
- арійців з ментальними тенденціями та нахилами;
- представників нової раси з груповими якостями, груповою свідомістю та ідеалістичним баченням.
Ретельно враховуватимуть чинник часу (з погляду поточного досягнення та можливої мети поточного життя), і тому не буде марних зусиль. Хлопчик чи дівчинка отримуватимуть допомогу з розумінням і необхідним аналізом, а не стикатимуться з невіглаством і критикою; їх будуть застерігати, а не карати; їх стануть спонукати, а не стримувати. Дітей окультно розпізнаватимуть, а тому вони перестануть становити проблему.
Очевидно, що повинні минути кілька десятиліть перш, ніж такий стан справ стане можливим і звичним; зауважте: кажу “десятиліть”, а не “століть”. Ранні експерименти в цьому напрямі стануть можливими лише в маленьких школах для спеціально відібраних дітей, або в невеликих коледжах з добірним, підготованим викладацьким складом, готовим до обережного експериментування. Лише демонструючи переваги викладених методів навчання та виховання дітей, можна переконати авторитети в галузі національної освіти в тому, яке світло зможуть пролити подібні підходи до делікатного завдання підготування людської істоти до життя. Водночас важливо, щоб такі школи та коледжі зберегли якомога більше зі звичайної навчальної програми, щоб продемонструвати свою адекватність у конкуренції з іншими загальновизнаними освітніми системами.
Якщо правильне розуміння семи променевих типів, багатопланової будови людини, астрології, а також правильне використання синтетичної психології мають хоч якусь користь, то вона повинна виявити себе у формуванні правильно скоординованої, мудро розвиненої, високоінтелектуальної та ментально спрямованої людської істоти.
Проблеми більшості попередніх спроб застосувати форму освіти нової епохи до сучасних дітей мали двояку природу:
По-перше, не було компромісу між наявною моделлю освіти та бажаним ідеалом; не було наведено наукового моста між ними; не було спроб зіставити кращі з методів минулого (напевно цілком придатні для навчання дітей поточного періоду) з найвідповіднішими методами, що втілюють нове бачення, особливо тими, які легко можна наблизити до використовуваних. Лише так можна зробити послідовні кроки, поки нова освіта не стане встановленим фактом і старі та нові техніки не будуть поєднані в одне відповідне ціле. Досі переважав мрійливий непрактичний ідеалізм, що уповільнювало цей процес.
По-друге, нові методи можна успішно випробувати лише на ретельно відібраних дітях. Дітей цих варто спостерігати з дитинства, батьки їх повинні виявляти волю співпрацювати в забезпеченні – з самого початку – правильних умов і правильної атмосфери, а життя дітей, їхні життєві історії, повинні вивчатися згідно з напрямками, зазначеними раніше в цих інструкціях.
Непрактичні, містичні надії та мрії корисні лише остільки, оскільки вказують на можливу мету, однак вони приносять мало користі при розробці процесу та методу. Застосування освітніх методів нової епохи до дитини, яка за своєю свідомістю є атлантом чи раннім арієм, є справою безнадійною; реальної допомоги їй це не принесе. Саме тому дитину треба ретельно досліджувати з моменту народження. Тоді, маючи, по-можливості, максимальну інформацію, педагог буде намагатися задовольняти потреби дітей трьох головних типів: атлантичного (чи переважно емоційного, чуттєвого) типу; раннього арійського (чи емоційно-ментального) типу; пізнішого арійського типу чи раннього представника Нової Епохи, який буде переважно ментальним і водночас ідеалістичним, яскравим, координованим та особистістю.
Виникає запитання: “Як застосовувати подібні методи, щоб весь процес не занадто нагадував лабораторний експеримент, в якому дитину розглядають як зразок для випробувань чи модель, що сприймає певні види вражень, внаслідок чого її позбавляють свободи бути самою собою, індивідом (що в усі часи вважали таким бажаним і необхідним), і все, що відбувається, виявляється як порушення гідності, властивої кожній людській істоті”? Подібні проблеми та завдання освіти виглядають важливими, витонченими та зобов’язуючими, але що вони означають насправді?
Я запропонував переписати підручники з погляду правильних людських відносин, а не з позицій сучасного націоналізму та відособлення. Я також вказав на деякі основні ідеї, які слід негайно втілювати. Це унікальна цінність індивіда, краса людства, зв’язок індивіда з цілим та його відповідальність за те, щоб конструктивно й добровільно вписуватися в загальну картину. Я відзначив неминучість наближення духовного відродження. До цього додам, що одним з найближчих завдань у справі освіти має стати усунення духу суперництва і заміна його свідомістю, спрямованою на співпрацю. Тут же виникає запитання: “Як цього досягти, зберігаючи водночас високий рівень індивідуального досягнення? Хіба суперництво не є основним стимулом будь-якого починання”? Так було досі, але так бути не повинно.
Сьогодні середньостатистична дитина в перші п’ять-шість років свого життя є жертвою невігластва, егоїзму чи байдужості своїх батьків. Найчастіше її змушують сидіти тихо десь в куточку, оскільки батьки дуже зайняті своїми справами і не можуть приділяти їй час; вони зайняті несуттєвим у порівнянні з важливим та істотним – дати своїм дітям правильний старт на життєвому шляху в цьому втіленні. Дитину залишають саму на себе, або довіряють неосвіченій няньці на тому етапі, коли деструктивну маленьку тварину необхідно розвивати в конструктивного маленького громадянина. Її іноді балують, а частіше сварять. Залежно від своїх примх та інтересів батьки носяться з дитиною туди й сюди, і з відчуттям полегшення віддають до школи, щоб вона була зайнята і не плуталась під ногами. У школі нею, зазвичай, опікується юна, неосвічена, хоча й сповнена благих намірів особа, чиїм обов’язком є навчити її початкам цивілізованості (певним нехитрим навичкам і манерам, які регулюватимуть її стосунки з людьми), вмінню читати, писати, рахувати, поверхневих знань (дійсно, початків) історії й географії, а також гарним стилям мови та письма.
Однак, до того часу шкоди вже завдано, і не має особливого значення, яку освіту дитина отримуватиме згодом, після одинадцяти років і далі. Орієнтація вже закріпилась, позиція (зазвичай захисна, а тому скутість) зафіксована, манера поведінки (прищеплена чи нав’язана) є поверховою, зовнішньою і не ґрунтується на реаліях правильних відносин. Отже, справжня людина, що живе в кожній дитині (відверта, відкрита та добра, якими є більшість дітей в ранньому віці), загнана всередину, за межі видимого, прихована за зовнішньою оболонкою, нав’язаною звичаями і навчанням. Додайте до цього безліч непорозумінь з боку люблячих, але поверхових, діючих з кращих спонукань батьків, тривалі невдачі в стосунках з іншими, і стає очевидно, що більшість дітей беруть невірний старт, входячи в життя, по суті, неповноцінними. Шкода, яку наносять дітям у ті роки, коли вони є пластичними й легко піддаються впливу, часто непоправна; саме вона переважно і є причиною болю та страждань у подальшому житті. Як це виправити? Що могли б зробити батьки і педагоги, крім засвоєння чисто технічних відомостей, окреслених вище в цих інструкціях?
Насамперед і понад усе, треба намагатися забезпечити атмосферу, в якій можуть розквітати та виявлятися певні якості.
- Атмосферу любові, в якій відсутній страх і дитина розуміє, що немає причин для сором’язливості, страху чи побоювання, в якій інші привітно та люб’язно ставляться до неї і від неї чекають такого ж ввічливого ставлення до інших. Насправді таку атмосферу вкрай важко знайти в школах чи домівках. Ця атмосфера любові не є емоційною, сентиментальною формою любові; в її основі лежить усвідомлення потенціалу дитини як індивіда, почуття істинної відповідальності, свобода від упереджень та расового антагонізму і, насамперед, співчутлива чуйність. Ця співчутлива чуйність ґрунтується на усвідомленні, що життя важке, на чутливості до нормального приязного відгуку дитини, на знанні того, що любов завжди виявляє краще і в дитині, і в дорослому.
- Атмосферу терпіння, в якій дитина природно може стати шукачем світла знання; в якій вона впевнена, що завжди зустріне негайний відгук на запит, ґрунтовну відповідь на будь-які запитання, і в якій ніколи нема відчуття поспіху та квапливості. Більшість дитячих натур зіпсовані поспіхом і нетерпінням тих, з ким вони з необхідності пов’язані. У близьких немає часу їх наставляти, відповідати на їхні нехитрі, але такі потрібні запити, і чинник часу стає загрозою для правильного розвитку дітей, призводячи, врешті-решт, до життя ухилянь і невірних перспектив. Їхній стандарт цінностей спотворюється, коли вони спостерігають за тими, з ким живуть, і більша частина цього відкривається їм, коли вони відчувають відсутність витримки, дратівливість щодо себе. Ця відсутність витримки з боку тих, від кого вони так зворушливо залежні, сіє в них насіння роздратування, а роздратування зруйнувало більше життів, ніж можна собі уявити.
- Атмосферу впорядкованої активності, в якій дитина може почати вчитися відповідальності. Свідомість дітей, які приходять у втілення в наш час і які можуть отримати користь від нового типу освіти, перебуває на самій межі контакту зі свідомістю душі. Одна з перших ознак такого контакту з душею є швидко зростаюче почуття відповідальності. Це слід пам’ятати, оскільки прийняття на себе невеликих зобов’язань і розподіл відповідальності (що завжди пов’язане з тими чи іншими груповими відносинами) є потужним чинником, що визначає характер дитини та її майбутнє покликання чи професію.
- Атмосферу розуміння, в якій дитина завжди впевнена, що причини та мотиви її дій будуть розпізнані, старші партнери завжди зрозуміють суть її мотиваційних імпульсів, хоча можуть і не схвалювати те, що вона зробила чи робить. Багато чого з того, що робить звичайна дитина, само по собі не є наслідком неслухняності, капризування, недоброзичливості чи поганих намірів. Часто до цього спонукають пригнічення духу дослідження, бажання відповісти на несправедливість (що виникла через нерозуміння дорослими мотивів дитини), нездатність правильно вибрати час (бо спрямована воля в цьому віці, зазвичай, є абсолютно бездіяльною; воля стає активною лише з початком функціонування розуму) і прагнення привернути увагу (цілком необхідне для розвитку самосвідомості), яке, однак, потребує розуміння та дбайливого скерування.
Саме старше покоління формує в дитині раннє й абсолютно непотрібне відчуття провини, гріховності, відчуття того, що вона робить щось не те. Стільки шуму виникає через дріб’язкові речі, які насправді не є помилковими чи неправильними, а просто дратують батьків чи вчителя, що відчуття дійсно неправильного (тобто визнання свого невміння зберігати правильні відносини з групою) перекривається і не розпізнається. Багато малих і дрібних гріхів, накладених на дитину постійним повторенням “ні” та використанням слова “неслухняний” через нездатність зрозуміти та зайняти дитину, є взагалі неістотними. Якщо правильно поводитись з цими аспектами життя дитини, то розуміння дійсно неправильних речей, таких як порушення прав інших, намагання накласти індивідуальні бажання на групові потреби чи умови, заподіяння шкоди іншим заради власної вигоди, з’явиться в потрібний час і буде правильно спрямоване. У цьому випадку голос совісті (тобто шепіт душі) не ослабне, і дитина не стане асоціальною. Вона стає такою лише тоді, коли не зустрічає розуміння, і, отже, сама не розуміє, або у випадку, коли обставини вимагають від неї занадто багато.
Після розгляду цих чотирьох типів умов, як найважливіших попередніх кроків переходу до нової освіти, ви можете запитати: “А як же тоді враховувати успадковані інстинкти, природні нахили, зумовлені точкою еволюції, тенденції характеру, зумовлені променевими силами й астрологічними впливами?”
Я не наголошував на них – хоча й визнаю їх чинниками обу- мовлення, яким слід приділяти увагу, – тому що тут мова йшла про непотрібний, але величезний обсяг нав’язаних дитині труднощів, які їй не властиві й не виражають її єство, але які є наслідком впливу її оточення, нездатності її близьких і наявних навчальних закладів правильно допомогти їй пристосуватися до життя у відповідний час. Коли батьки та наставники будуть мудро поводитися з дитиною, вважаючи це своєю найважливішою справою (бо дитина є зародком майбутнього), коли її навчатимуть відчуттю пропорції, правильно інтегруючи її в той малий світ, частиною якого вона є, ми чітко побачимо головні труднощі дитини; основні схильності її характеру та прогалини в її оснащенні стануть очевидними. Їх не приховуватимуть до підліткового віку за дрібними провинами, ухиленнями та незначними ембріональними комплексами, які нав’язані дитині іншими людьми і які насправді не були частиною її внутрішнього оснащення, з яким вона прийшла у втілення. Тоді ці основні труднощі можна буде опрацьовувати через просвітлення, а небажані базові тенденції можна буде компенсувати мудрістю педагога, а також – завдяки співпраці та розумінню самої дитини. Дитина розумітиме, оскільки її розуміють, і тому вона не боятиметься.
Сформулюємо дещо розширений план майбутнього виховання дітей світу. Вже відзначали, що незважаючи на універсальні освітні процеси та численні центри навчання в кожній країні, нам ще не вдалося дати молодим людям освіту, яка допомогла б їм жити цілісно та конструктивно. Світова освіта поступово розвивалась за трьома головними напрямками. Цей процес розпочався на Сході і досяг свого найвищого рівня в наші дні на Заході. Зрозуміло, що я говорю лише про останні дві-три тисячі років. Століттями в Азії практикували інтенсивне навчання окремих, ретельно відібраних індивідів, за цілковитого нехтування масами. Азія і лише Азія породила такі визначні постаті, як Лао-Цзи, Конфуцій, Будда, Шрі Крішна, Христос, які навіть сьогодні є об’єктами загального шанування. Вони мали і все ще мають величезний вплив на мільйони.
Пізніше в Європі освіта фокусувала свою увагу на кількох привілейованих групах, які отримували ретельно сплановане культурне виховання, даючи масам лише необхідні елементарні знання. Це періодично породжувало такі важливі епохи культурного вираження, як епоха Єлизавети чи Відродження, Вікторіан- ська доба з її поетами та письменниками, епоха поетів і музикантів Німеччини, а також періоди діяльності груп художників, пам’ять про яких зберегли назавжди італійська, голландська та іспанська школи.
Нарешті в молодих країнах світу, таких як Сполучені Штати, Австралія та Канада, було введено загальну освіту, яку здебільшого перейняв весь цивілізований світ. Загальний рівень культурних досягнень став набагато нижчим, а рівень масової поінформованості й компетентності – значно вищим. Постає запитання: “Яким буде подальший еволюційний розвиток освіти у світі?”
Нагадаємо один важливий момент. Що може дати неправильно скерована освіта, було яскраво продемонстровано в Німеччині з її руйнуванням ідеалізму, насаджуванням неправильних людських відносин та установок і звеличуванням усього найегоїстичні- шого, жорстокого та агресивного. Німеччина довела, що освітні процеси, належно організовані та контрольовані, систематично сплановані й просякнуті ідеологією, мають могутній вплив, особливо на малу дитину, яка тривалий час ізольована від будь-якого іншого вчення. Водночас пам’ятаймо, що продемонстрована в такий спосіб сила може діяти двояко, і те, що діяло в небажаних напрямах, може діяти настільки ж ефективно і в правильних напрямах.
Необхідно також усвідомити дві речі: особливу увагу треба приділяти вихованню дітей до шістнадцяти років (і чим вони молодші, тим краще) і, по-друге, потрібно починати з того, що у нас є, навіть усвідомлюючи обмеженість існуючих систем. Ми повинні зміцнювати хороші та бажані аспекти, розробити нові підходи та методи, установки та техніки, які підготують дитину до повноти життя і зроблять її справжньою людиною – творчим, конструктивним членом людської сім’ї. Потрібно зберігати все краще, що було в минулому, але розглядати його лише як фундамент для кращої системи та мудрішого наближення до мети – світового громадянства.
Зараз важливо визначити, чим може стати освіта, якщо керуватиметься істинним баченням і відповідатиме усвідомленим потребам світу та вимогам часу.
Освіта – це розумно проведене навчання, яке дає змогу світовій молоді розумно і зі здоровим глуздом контактувати зі своїм оточенням, а також пристосуватись до існуючих умов. Сьогодні це має першочергове значення і є одним з безсумнівних дороговказів для світу, що розсипався на шматки.
Освіта – це процес, під час якого дитину оснащують інформацією, що допомагає їй стати хорошим громадянином і виконати функції мудрих батьків. Вона повинна враховувати її спадкові схильності, расові та національні риси, додаючи до них знання, яке дало б змогу їй конструктивно працювати на своєму особливому місці у світі, виявляючи себе корисним громадянином. Освіта дитини матиме більшу психологічну спрямованість, ніж у минулому, тому отримана інформація застосовуватиметься до її конкретної ситуації. У кожного є якісь свої цінні якості, і треба вчити користуватися ними; цим кожний ділиться з усім людством, незалежно від раси чи національності. Тому в майбутньому педагоги наголошуватимуть на:
- Розвитку ментального контролю над емоційною природою.
- Передбаченні, чи здатності бачити те, що може бути, за тим, що є.
- Успадкованому фактичному знанні, на ґрунті якого можна вибудовувати мудрість майбутнього.
- Здатності мудро творити взаємини, визнавати відповідальність і брати її на себе.
- Здатності використовувати свій розум двома способами:
а. Як “здоровий глузд” (використовуючи цей вираз в його старому загальноприйнятому значенні), аналізуючи та синтезуючи інформацію, опрацьовану п’ятьма органами чуття.
- Як прожектор, що проникає у світ ідей та абстрактної істини.
Знання приходить з двох напрямків. Воно є результатом розумного використання п’яти органів чуття, а також зростає внаслідок спроб схоплювати та розуміти ідеї. Допитливість і дослідження забезпечують розвиток обох цих здатностей.
Освіта має бути трьох видів, і всі три необхідні, щоб підвести людство до необхідної точки розвитку.
Насамперед, це процес збирання фактів – минулого і сьогодення – і подальшого навчання здатності робити висновки та вибирати з маси поступово накопиченої інформації таку, яку можна практично використати в будь-якій ситуації. Цей процес забезпечує основи наших нинішніх систем освіти.
По-друге, це процес засвоєння мудрості, як продукту знання, і з’ясування сенсу, прихованого за зовнішньо наданими фактами. Це вміння так застосовувати знання, щоб природними результатами були здоровий спосіб життя, розуміння поглядів інших та осмислена поведінка. До цього належить також тренування спеціальних видів діяльності, які визначаються вродженими схильностями, талантами чи геніальністю.
Нарешті, це процес, під час якого культивують єдність чи чуття синтезу. У майбутньому молодих людей навчатимуть осмислювати себе в контексті їхнього зв’язку з групою, сім’єю та нацією, з якими їх звела доля. Їх також навчатимуть мислити категоріями загальносвітових відносин, думаючи про свою націю в контексті її зв’язків з іншими. Сюди входить виховання почуття громадянства, приготування до батьківських обов’язків і напрацювання світорозуміння; таке виховання буде психологічним за суттю і виражатиме розуміння людства. За такої системи навчання ми будемо розвивати як цивілізованих, так і культурних чоловіків і жінок, які наділені до того ж здатністю просуватись вперед (у міру розкриття життя) у світ сенсу, що лежить за світом зовнішніх явищ, і які почнуть бачити людські справи з погляду глибших духовних та універсальних цінностей.
Освіта повинна стати процесом, під час якого молодь навчатимуть розуміти причинно-наслідкові зв’язки, щоб вони знали причину того, чому певні дії неминуче ведуть до відповідних результатів і чому (при певному емоційному й ментальному оснащенні та на відповідному психологічному рівні) конкретні життєві тенденції можна визначати, а певні професії та види кар’єри можуть забезпечувати правильні умови для розвитку та корисне й сприятливе поле досвіду. Деякі спроби в цьому напрямку зроблено окремими школами та коледжами, які намагалися встановити психологічні схильності хлопчиків і дівчаток до певних професій, але всі ці зусилля є ще аматорськими за своєю суттю. Більш науковий підхід до навчання відкриває двері для вивчення наук, надає важливості та сенсу дослідженню історії, вивченню біографій, а також самому навчанню, тим самим відходячи від простого засвоєння фактів і грубого тренування пам’яті, які так характерні для методів минулого.
Нова освіта належно враховуватиме спадкові риси дитини, її соціальний стан, національні особливості, оточення, індивідуальне ментальне та емоційне оснащення. Вона буде намагатись відкривати дитині весь світ – для докладання зусиль, зазначаючи, що перешкоди, які виникають на шляху, є лише стимулом для відновлення зусиль, намагаючись у такий спосіб “вивести її з” будь- яких обмежених станів (в цьому і є справжнє значення слова “виховання”) і навчити її мислити в категоріях конструктивного світового громадянства. Нова освіта наголошуватиме на зростанні та ще більшому зростанні.
Педагоги майбутнього підходитимуть до проблем молоді з погляду інстинктивних реакцій дітей, їхніх інтелектуальних здібностей та інтуїтивного потенціалу. У дошкільні та перші шкільні роки відслідковуватимуть і розвиватимуть правильні інстинктивні реакції; у старших класах (у школі другого ступеню) наголошуватимуть на інтелектуальному розкритті й управлінні ментальними процесами; у коледжах та університетах увагу приділятимуть розкриттю інтуїції, важливості ідей та ідеалів і розвитку абстрактного мислення та сприйняття; в основі останньої фази лежатиме здоровий інтелектуальний фундамент, закладений раніше. Інстинкт, інтелект та інтуїція є ключовими чинниками трьох навчальних інституцій, через які проходитиме кожна молода людина і через які сьогодні проходять багато тисяч.
У майбутньому психологію використовуватимуть в освіті набагато ширше, ніж досі. Поступ у цьому напрямку вже чітко видно. Природу хлопчика чи дівчинки – фізичну, вітальну, емоційну та ментальну – будуть ретельно досліджувати, їхні невідповідні життєві цілі скеровуватимуть у правильне русло, і навчатимуть усвідомлювати себе як того, хто діє, хто відчуває і хто мислить. Так виховуватимуть відповідальність центрального “я”, мешканця тіла. Це повністю змінить нинішнє ставлення світової молоді до свого оточення. З ранніх років плекатимуть усвідомлення своєї ролі, яку треба буде зіграти, і відповідальності, яку треба буде на себе прийняти. Освіту ж вважатимуть методом приготування до корисного та цікавого майбутнього.
Тому стає все очевидніше, що майбутню освіту можна визначити – у новому та ширшому розумінні – як Науку Правильних Людських Відносин і Соціальної Організації. Це дає відносно нову мету будь-якій навчальній програмі та водночас показує, що нічого з того, що в неї було включено дотепер, не потрібно викидати, треба лише виявляти кращі мотиви та уникати націоналістичного, егоїстичного подання. Наприклад, якщо б історію подавали як історію ідей, які обумовлювали людство та вели його вперед, а не як історію агресивних воєн і грабежів у міжнародному чи національному масштабі, тоді освіта практикувала б правильне сприйняття і використання ідей, їх трансформацію в дієві ідеали та їхнє застосування у вигляді волі-до-добра, волі-до-істини та волі-до-краси. У такий спосіб відбудеться дуже потрібна зміна цілей людства від нинішніх конкурентних матеріалістичних до тих, що повніше виражають Золоте Правило, а також буде встановлено правильні відносини між індивідами, групами, партіями, націями у всьому світі.
Освіта все більше повинна мати справу як з цілим життям, так і з деталями повсякденного індивідуального життя. Дитину, як індивіда, розвиватимуть, оснащуватимуть, тренуватимуть та мотивуватимуть, а далі і навчатимуть брати на себе відповідальність перед цілим та визначати обсяг внеску в ціле, який вона може і повинна зробити.
Можливо тривіально говорити, що освіта обов’язково повинна розвивати розумові здібності дитини, а не практикувати тренування пам’яті та механічне запам’ятовування фактів, дат і незв’язної, погано засвоюваної інформації, як це вона робить сьогодні. Дуже цікавою є історія зростання людських здібностей сприйняття за дії різних національних і расових умов. Без сумніву, що вивчатимуть видатних постатей історії, літератури, мистецтва та релігії з погляду їх позитивного чи негативного впливу на свій час; розглядатимуть якість і мету їхнього лідерства. Так дитина не лише максимально легко засвоюватиме великий обсяг інформації про історію, творчу діяльність, ідеалізм та філософію, але все це також матиме постійний вплив на формування її характеру.
Її увазі запропонують безперервність докладання зусиль, вплив на цивілізацію стародавніх традицій, хороші та погані події, а також взаємодію різних культурних аспектів цивілізації, а суху як порох інформацію, дати та імена безжально відкидати- муть. У такий спосіб усі сфери людського знання зможуть ожити та піднятися на новий рівень конструктивної корисності. Вже є певна тенденція в цьому напрямку, і це добрий, здоровий знак. Все ширше усвідомлюватимуть, що минуле людства є основою нинішніх подій, а теперішнє є чинник, що визначає майбутнє, і це викличе великі необхідні зміни в людській психології загалом.
У новій епосі творчим нахилам людини приділятимуть більше уваги; дитину заохочуватимуть до індивідуальних зусиль, відповідних її темпераменту та здібностям. Це спонукатиме її дарувати світові таку красу, на яку вона здатна, і робити внесок у скарбницю людського мислення у вигляді правильного мислення; її заохочуватимуть до дослідження, світ науки відкриється перед нею. За всіма її спонуканнями стоятимуть мотиви доброї волі і правильних людських відносин.
Нарешті, освіта безумовно повинна запропонувати гіпотезу про душу в людині, як про внутрішній чинник, який створює добро, істину й красу. Так творче вираження й гуманні зусилля отримають логічне підґрунтя. Це буде здійснюватися не через теологічне чи доктринальне подання, як сьогодні, а у вигляді проблеми для дослідження і спроби відповісти на запитання: “Що таке людина? Яка її мета в загальній схемі речей?” Вивчатимуть дієвість впливу та проголошену мету світових лідерів у духовній, культурній та художній сферах, які безперервно з’являються упродовж віків; їхні життя стануть предметом історичного й психологічного дослідження. Це відкриватиме перед молоддю світу всю проблему лідерства та мотивації. Тому освіту надаватимуть у вигляді людського інтересу, людського досягнення та людської можливості. Це робитимуть у такий спосіб, що розум учня не лише збагачуватимуть історичними та літературними фактами, але й буде задіяна його уява. Його амбіції та устремління пробуджуватимуть в істинних і правильних напрямках. Світ колишніх людських зусиль йому подаватимуть у правильнішій перспективі, а майбутнє відкриватимуть як заклик до його індивідуальних зусиль та особистого внеску.
Все сказане не слід сприймати як звинувачення методів минулого, за винятком того, що сам сучасний світ є таким звинуваченням; сказане не є непрактичним баченням чи містичним сподіванням на ґрунті такого мислення, коли бажане приймають за дійсне. Все це стосується такого підходу до життя та майбутнього, якого дотримуються сьогодні багато тисяч людей, і серед них, зокрема, безліч педагогів у всіх країнах. Помилки та невдачі методів минулого очевидні; нема потреби витрачати час, акцентуючи на них увагу чи наводячи численні приклади. Що необхідно, так це усвідомлення найближчої сприятливої можливості та визнання того, що потрібна зміна цілей та методів триватиме довго. Нам доведеться по-іншому готувати вчителів, і пройде багато часу, поки ми відшукаємо нові, кращі шляхи, створимо нові підручники і знайдемо чоловіків і жінок, які сприймуть нове бачення і працюватимуть для нової цивілізації. Тут же ми лише намагаємося акцентувати увагу на принципах, розуміючи, що багато з них зовсім не є новими, проте вимагають нового акценту. Я намагався показати, що настав день сприятливої можливості, оскільки все потрібно вибудовувати заново, тому що в більшій частині світу все було зруйновано. Війна показала, що правильно ми не навчили. Тому повинна бути розроблена краща система освіти, яка дасть можливість людям жити, зруйнувавши всі бар’єри, відкинувши всі упередження та забобони і навчаючи дітей, що розвиваються, щоб ті, коли стануть дорослими, могли жити з іншими людьми в гармонії та добрій волі. Це можна зробити, розвиваючи терпіння й розуміння, а також, якщо педагоги усвідомлюватимуть: “Де нема бачення, там люди вироджуються”.
Міжнародна система освіти, розроблена спільно вчителями з широким світоглядом та авторитетами в галузі освіти у всіх країнах, є сьогодні нагальною необхідністю і забезпечить головний внесок у збереження миру в усьому світі. Кроки в цьому напрямку вже робляться; групи педагогів збираються разом і обговорюють структуру кращої системи, яка гарантувала б, що дітей різних націй (починаючи з мільйонів тих, хто вже сьогодні потребує освіти) навчатимуть істини без будь-яких упереджень чи забобонів. Демократія у світі буде побудована тоді, коли людей у всьому світі дійсно вважатимуть рівними; коли хлопчиків і дівчаток вчитимуть, що важливо не те, ким людина є (азіатом, американцем, європейцем, британцем, євреєм чи язичником), а лише те, що у кожного є своє історичне минуле, яке дозволяє йому зробити власний внесок у добро цілого, і що головна вимога – це позиція доброї волі та постійне зусилля розвивати правильні людські стосунки. Світова єдність стане доконаним фактом, коли дітей вчитимуть, що народження переважно обумовлює релігійні відмінності; якщо ви народились в Італії, ви, найімовірніше, будете католиком; якщо народились євреєм, отримаєте іудейське виховання; якщо народились в Азії, можете бути мусульманином, буддистом чи належати до однієї з індуїстських сект; якщо народились в якійсь іншій країні, можете бути протестантом тощо. Дітей навчатимуть, що релігійні відмінності є переважно результатом штучних суперечок з приводу людських інтерпретацій істини. Так нинішні суперечки та відмінності будуть поступово зведені нанівець, і уявлення про єдине людство займе їхнє місце.
У майбутньому набагато більше уваги приділятимуть відбору та підготовці вчителів. Їхній ментальний рівень і знання свого предмету будуть важливі, але ще більше значення матиме їхня свобода від упереджень і здатність бачити всіх людей членами однієї великої родини. Вихователь майбутнього повинен бути кращим психологом, ніж він є сьогодні. Він розумітиме, що, крім передачі академічного знання, його головний обов’язок – це пробуджувати у своїх учнів справжнє почуття відповідальності; неістотно, що він викладатиме (історію, географію, математику, мову, якусь науку чи філософію), він погоджуватиме все з Наукою Правильних Людських Відносин, намагаючись показати правильнішу перспективу соціальної організації, ніж ту, яка була в минулому.
Коли молоді люди майбутнього, застосовуючи запропоновані принципи, стануть цивілізованими, культурними й чутливими до ідеї світового громадянства, ми отримаємо світ пробуджених, творчих, наділених істинним відчуттям цінностей людей зі здоровим конструктивним поглядом на світові справи. Це займе багато часу, але це можливо, що довела сама історія.
Однак безумовно зрозуміло, що подібна інтеграція неможлива для кожного учня, що опиняється в руках наших вчителів. Хоча всіх, незалежно від їхніх вихідних здібностей, можна навчати Науки Правильних Людських Відносин, щоб вони відгукувались на головне завдання майбутніх систем освіти. Ознаки такої можливості можна бачити всюди, однак при підготовці вчителів та при роботі з батьками на цьому ще не наголошують. Багато, дуже багато чого вже зроблено освіченими групами людей у всіх країнах, і це вони зробили, вивчаючи питання громадянства, досліджуючи соціальні відносини в общинах, націях, між народами, а також багатьма організаціями, які намагаються виховувати в масах людей почуття відповідальності за людське щастя та людський добробут. Проте, таку роботу потрібно починати з раннього дитинства, щоб свідомість дитини (яку так легко спрямовувати) могла з ранніх років приймати безкорисливе ставлення до своїх товаришів. Впровадити це дуже просто, якщо батьки цього бажають; робота може успішно просуватися, якщо батьки та вчителі демонструють у власному житті те, чого навчають. При дотриманні цих умов, врешті-решт, настануть часи, коли в пізньому підлітковому віці таку необхідну та сплановану кризу будуть осаджувати в життя молодої людини, після чого вона стабілізує себе в певний спосіб там, де доля визначила виконати її завдання встановлення правильних людських відносин через служіння у професійній діяльності.
Зараз же необхідна робота з побудови моста; необхідний перехід між тим, що є сьогодні, і тим, що може бути в майбутньому. Якщо упродовж найближчих ста п’ятдесяти років ми розвинемо цей метод побудови мостів через властиві людській родині численні розколи, усунемо расову ненависть і тенденцію до відокремлення між націями та людьми, ми зуміємо побудувати світ, в якому війна буде неможливою і людство усвідомлюватиме себе єдиною родиною, а не сукупністю численних ворогуючих між собою націй та народів, які культивують упередження та ненависть і конкурують у прагненні відібрати найкраще одне в одного. Бачимо, що так було в минулому. Людина зі стадії ізольованої тварини, яку спонукали лише інстинкти самозбереження, тамування голоду та розмноження, через стадії родинного, племінного та національного життя досягла нинішньої точки, коли їй почав відкриватись ще вищий ідеал – ідеал міжнародної єдності, або мирного співіснування Єдиного Людства. Цей зростаючий ідеалізм прокладає собі дорогу на передній край людської свідомості, незважаючи на всі тенденції ворожнечі, яка розділяє. Значною мірою саме він відповідальний за нинішній хаос, як і за організацію Об’єднаних Націй. Він породив ідеології, які, конфліктуючи між собою, намагаються поширитись по всьому світу; він спричинив драматичну появу так званих рятівників нації, пророків і світових діячів, ідеалістів, опортуністів, диктаторів, дослідників і гуманістів. Наявність цього конфлікту ідеалізмів є добрим знаком, не залежно від того, згідні ми з ними чи ні. Вони є реакціями на нагальну та правильну людську потребу у створенні кращих умов життя, в більшому світлі й розумінні, в ширшій співпраці та безпеці, в мирі та достатку замість терору, страху й голоду.
Сучасній людині важко уявити собі час, коли людське мислення не визначатиме расова, національна чи відособлена релігійна свідомість. Так само важко було доісторичній людині уявити епоху, в якій присутнє національне мислення, і про це було б добре пам’ятати. Час, коли людство буде здатне мислити універсальними категоріями, ще далеко попереду, але сам факт, що ми можемо говорити про це, бажати цього і будувати щодо цього плани, безумовно, є гарантією, що це не є неможливим. Людство завжди прогресувало від однієї стадії просвітлення до іншої, від слави до слави. Сьогодні ми на шляху до значно кращої цивілізації, ніж ті, які світ коли-небудь знав, і до умов життя, які зроблять людство набагато щасливішим і покладуть край національній та класовій ворожнечі (внаслідок народження чи фінансового становища), а також забезпечать повніше та багатше життя для всіх.
Очевидно, дуже багато десятиліть повинно минути, перш ніж такий стан справ фактично утвердиться у світі. Саме десятиліть, а не століть – якщо людство засвоїть уроки світової війни, якщо реакційним і консервативним людям у кожній нації не дозволять повернути цивілізацію назад, на стару невірну колію. Але починати потрібно негайно. Простота має стати нашим гаслом, бо саме простота знищить наш матеріалістичний спосіб життя. Першою ідеєю, яку слід представити на розгляд мас і викладати в школі, безумовно є ідея доброї волі до співпраці, запорука нової, кращої цивілізації. Розумно застосовуване любляче розуміння має стати визначальною рисою груп культурних мудрих людей, які намагатимуться пов’язати світ сенсу зі світом зовнішніх зусиль – для блага мас. Світове громадянство, як вираження доброї волі та розуміння, має стати метою просвітлених людей в усьому світі та визначальною ознакою духовної людини. Ці три поняття відображають правильні відносини між освітою, релігією та політикою.
Виконувана тепер робота є найважчою, оскільки це робота перехідного періоду, яка повинна навести міст між старим та новим. Ця робота наштовхнулася б на майже непереборні труднощі, якби не той факт, що у двох майбутніх поколіннях увійдуть у втілення Его, які будуть у змозі вирішити цю проблему. У зв’язку з цим ті з вас, хто пов'язаний з освітою, хто натхненний запропонованим баченням і готовий взятися за здійснення заповітних можливостей, повинні наповнитись впевненістю. Ясне мислення, сильне почуття любові та вміння знаходити істинний компроміс (відзначте цю фразу) багато зроблять для того, щоб закласти потрібний фундамент і тримати двері в майбутнє широко відчиненими. У цей перехідний період процес зрівноваження прогресує, і сучасний педагог повинен приділяти йому належну увагу.
Напевно час вказати на природу цього процесу. Я стверджував, що душа закріплює себе в тілі у двох точках:
- У серці заякорена нитка енергії, яку називають життєвим чи духовним аспектом. Як добре відомо, вона використовує кровоносну систему як засіб свого поширення; з кров’ю життєва енергія несе відновлювальну силу та координуючу енергію до всіх фізичних органів, забезпечуючи “цілісність” тіла.
- У центрі голови закріплена нитка енергії, яку називають аспектом свідомості чи здатністю знати те, що знає душа. Ця нитка контролює той механізм відгуку, який називають мозком; через нього вона скеровує діяльність всього тіла та заповнює його усвідомленням за допомогою нервової системи.
Ці два енергетичні чинники, які людська істота розпізнає як життя та знання, або як життєву енергію та інтелект, є двома полюсами буття дитини. Перед дитиною стоїть завдання свідомо розвинути серединний аспект чи аспект, що зрівноважує, тобто любов чи групові відносини, так щоб знання підпорядковувалось груповим потребам та інтересам, а життєва енергія свідомо та з наміром служила груповому цілому. Результатом цього стане досягнення істинної рівноваги, і допоможе в цьому усвідомлення того, що Шлях Служіння є науковим методом досягнення цієї рівноваги. Тому в нинішній перехідний період педагоги повинні робити три справи:
- Переорієнтовувати знання, аспект свідомості чи відчуття обізнаності дитини так, щоб з раннього дитинства вона усвідомлювала: все, що її вчили чи навчають, має спрямовуватися швидше на благо інших, ніж на її власне благо. Її, отже, привчатимуть дивитися вперед. Інформацію про минулу історію раси даватимуть їй з погляду зростання свідомості людства, а не у вигляді фактів матеріальних досягнень і захоплень, як практикують нині.
Коли розум дитини стане пов’язувати минуле з сьогоденням, її здатність встановлювати співвідношення, поєднувати, наводити мости між різними аспектами свого життя на різних рівнях буде розвиватись.
2.. Вчити дитину, що життя, яке пульсує – як вона відчуває – в її венах, є лише маленька частинка загального життя, що пульсує у всіх формах, в усіх царствах природи, в усіх планетах і в Сонячній системі. Дитина дізнаватиметься, що вона поділяє його з усім сущим, а тому істинне “кровне Братство” можна знайти всюди. Отже, з самого початку життя її можна навчати відносин. Малюк швидше схоплює їхню суть, ніж середній дорослий, вихований на підходах та установках старої епохи. Коли ці два усвідомлення – відповідальності та відносин – прищеплювати дитині з раннього дитинства, легше буде досягти і третього завдання нової освіти.
- Об’єднання у свідомості життєвого імпульсу та сильного бажання знати приведе, врешті-решт, до спланованої діяльності. Ця організована діяльність буде служінням, і це, своєю чергою, матиме потрійний результат для дитини, яку навчатимуть його практикувати:
- З ранніх років служіння скеровуватиме її, вказуючи, врешті-решт, на її схильності та покликання, допомагаючи так у виборі життєвої кар’єри.
- Служіння виявлятиме найкраще в дитині, роблячи її магнетичним центром випромінювання в тому місці, де вона перебуває. Воно дасть змогу дитині притягувати до себе тих, хто може допомогти їй, або кому вона може допомогти, тих, хто може їй служити, і кому вона сама краще служитиме.
- Служіння робитиме її по-справжньому творчою, надаючи змогу сплітати нитку енергії, яка разом з нитками життя та свідомості об’єднає голову, серце та горло в єдиний функціональний механізм.
Відгук на ці три перераховані потреби буде основним кроком (зробленим у расовому масштабі) до побудови антахкарани чи моста між:
- Різними аспектами формальної природи.
- Особистістю та душею.
- Людиною та іншими людьми.
- Людиною, як членом людської родини, та навколишнім світом.
Бачимо, що освіта переважно повинна мати справу з відносинами і взаємозв’язками, побудовою мостів чи усуненням розколів, а, отже, відновленням єдності чи синтезу. Запровадження Науки Правильних Відносин є найближчим наступним кроком у ментальному розкритті раси. Це головне в новій освіті.
ЕПОХА ВОДОЛІЯ
У результаті цієї роботи з побудови мостів у найближчі сто п’ятдесят років метод усунення розколів у людській родині та сплетення в один міцний кабель різних ниток енергії, які поки що слабо зв’язують аспекти внутрішньої людини із зовнішньою формою, досягне такого прогресу, що переважна більшість мислячих людей світу, представників усіх класів і націй, стануть інтегрованими особистостями. Коли це станеться, наука антахкарани стане складовою частиною їхнього спланованого навчання. Сьогодні ж, коли ми вивчаємо цю дисципліну і пов’язані з нею науки медитації та служіння, заклик стосується лише світових шукачів істини та учнів. У наш час сприймати це вчення готові лише особливі душі, які швидко входять у втілення, відгукуючись на потребу світу в допомозі. Але пізніше заклик буде стосуватись усіх, і відгукуватись на нього будуть майже всюди.
Немає сенсу окреслювати для вас природу освітніх систем Епохи Водолія, бо вони виявляться абсолютно непридатними в наш час. Я згадую про них, оскільки необхідно пам’ятати: робота, яка виконуватиметься упродовж двох наступних століть у галузі освіти, є тимчасовою і такою, що зрівноважує. Лише після виконання цих покладених на освіту обов’язків з’являться довготрива- ліші системи, які в новій епосі розквітнуть повсюди.
Врешті решт, три основні науки домінуватимуть у галузі освіти в новій епосі. Не відкидаючи сучасної науки, вони інтегруватимуть її в ширше суб’єктивне ціле. Ці три науки такі:
- Наука Антахкарани. Це нова істинна наука розуму, в якій використовуватимуть ментальну субстанцію для побудови моста між особистістю та душею, а пізніше між душею й духовною тріадою. Це наука про активну роботу в субстанції, яка є тоншою, ніж субстанція трьох світів звичайної людської еволюції. Мова про субстанцію трьох вищих рівнів ментального плану. Символічні мости на цих рівнях, будучи побудованими, полегшують приплив чи потік свідомості та забезпечують ту неперервність свідомості, або те чуття усвідомлення без перешкод, яке остаточно усуває страх смерті, відкидає будь-яке відчуття відособлення і робить людину чутливою – своєю свідомістю мозку – до вражень, що надходять до неї з вищих духовних сфер чи з Розуму Бога. Так її легше посвячувати в цілі та плани Творця.
- Наука Медитації. В наш час медитацію асоціюють із сферою релігії. Але все залежить лише від теми. Медитацію можна застосовувати в будь-якій сфері, до будь-якого життєвого процесу. Фактично ця наука є допоміжною і підготовчою до Науки Антахкарани. Це дійсно справжня наука окультної побудови чи наведення моста у свідомості. Вона полегшує процес побудови, особливо на ранніх стадіях. Медитація є одним з головних способів духовного функціонування, одним з багатьох шляхів до Бога; вона поєднує індивідуальний розум з вищим розумом, а пізніше і з Універсальним Розумом. Це один з найважливіших методів побудови моста, який стане, врешті-решт, основою нових методів освіти в школі та коледжі.
Медитація призначена переважно для того, щоб:
- Розвинути чутливість до вищих вражень.
- Вибудувати першу половину антахкарани – між особистістю та душею.
- Забезпечити остаточну неперервність свідомості. За своєю суттю медитація – це Наука Світла, оскільки вона працює в субстанції світла. Одна гілка її переходить у Науку Візуалізації, тому що здатність візуалізувати зростає завдяки допомоги просвітленого розуму, в результаті чого пізніше учня можна вчити творити. Тут можемо додати, що побудову другої половини антахкарани (тієї, що ліквідує розрив у свідомості між душею та духовною тріадою) називають Наукою Бачення, бо, якщо першу половину моста вибудовують з ментальної субстанції, то другу – з субстанції світла.
- Наука Служіння нормально та природно виростає з успішного застосування двох перших наук. У міру того, як встановлюється зв’язок між душею і особистістю, а знання Плану та світло душі вливаються у свідомість мозку, підпорядкування нижчого вищому стає нормальним результатом. Ототожнення з груповими цілями і планами – це природний атрибут душі. Коли це ототожнення здійснюється на ментальному й душевному рівнях, воно породжує відповідну активність в особистісному житті, і саме цю активність називають служінням. Служіння – це справжня наука створення і науковий метод досягнення неперервності свідомості.
Ці три науки, зрештою, вважатимуть трьома головними предметами навчального процесу; їм приділятимуть все більше уваги.
Ми заклали основи для розгляду трьох наук, які визначатимуть мислення педагогів прийдешньої епохи. Побудова та стабілізація антахкарани, розвиток здатності контролювати життя та працювати методами білої магії, використовуючи науку медитації, а також наука служіння, завдяки якій напрацьовують та зміцнюють груповий контроль і групові взаємини, – ось три основні науки, які будуть дороговказом для психолога та педагога майбутнього. Вони спричинять також радикальні зміни у ставленні батьків до своїх дітей та методах, які батьки застосовуватимуть для виховання й навчання дітей, коли ті ще дуже молоді та коли відбувається формування їхньої свідомості.
Зауважимо, що й самих батьків виховуватимуть за інших, нових умов, які сформуються після зміни уявлень про навчальний процес. Тому те, що вам здається туманним і невизначеним (внаслідок своєї новизни чи ідеалізму та акценту на уявній абстрактній груповій свідомості), буде для них нормальним і природним. Все наведене для вас – це сприятлива можливість для двох чи трьох наступних поколінь; також маю на увазі усвідомлення, якому нова освітня ідеологія дозволить керувати навчальним процесом.
|
|
CHAPTER IV - The Culture of the Individual <Pages 98,142>
The Culture of the Individual
The culture of the individual will be approached from three angles, each contributing to the completed whole which is to make the individual: an intelligent citizen of two worlds (the world of objective existence and the inner world of meaning), a wise parent, a controlled and directed personality. We shall now proceed to take up these points.
I have not elaborated the teaching of the Aquarian Age nor dealt at all with the educational systems of that time. It is of no service to you to do so, and I am unable to really aid your thought if I jump you forward two hundred years into a civilisation and a culture of which, as yet, only the faintest indications can be seen. It is of more value if I lay the emphasis upon the emerging ideas which will govern future procedure in the next generation and carry the world through the most difficult transitional period which it has ever seen.
Certain basic ideals, emerging out of the current ideologies, are beginning to make their impact upon public consciousness. These ideals in themselves are essentially human reactions to divine ideas; they are consequently not entirely free from error and are necessarily coloured by the calibre of the minds which are formulating them; they are inevitably conditioned by past history, by national tradition and by racial trends of thought. There is, nevertheless, a curious uniformity about them, even when expressed by the followers [100] of widely diverging world idealism. If we are properly to understand these ideas and are to lay a right foundation, it would be of value perhaps if we discussed some of these universal attitudes and considered what they indicate in the light of the present world problems, and the indications of the coming world which we can draw therefrom.
THE ANGLE OF CITIZENSHlP <Pages 100,108>
There is a growing feeling amongst the citizens of most nations that the major task of the educational systems is to fit the child for citizenship. By that they mean that it is the task of the State and of the taxpayers so to train the child that he may be a cooperative, intelligent part of that organised whole which we call a nation; that he may be so disciplined that he can take his part in and make his contribution to the State and thus can be of social value yet play a distinct individual part, and at the same time a group-directed part, in the life of the community wherein he has been born and in which he must necessarily sustain himself; that his individual life and interests count less than the corporate life, and that the preliminary lesson he must be taught is the fact that he is a unit in a functioning group of similar units, each of whom is expected to contribute his quota of good to the whole.
The initial germ of this idea (amazing as it may seem) started when the first school was organised, thousands of years ago. These schools were very small at first, educating only a favoured few, but leading up gradually (usually via religious organisations) to that mass education and compulsory tuition which distinguishes the modern State schools, whose task it noticeably is to prepare millions of young people in the world for intelligent, but directed, citizenship.
Today, among the so-called enlightened nations, some kind of compulsory education is imposed upon the masses; the children of all nations are taught reading, writing and [101] the rudiments of arithmetic. They are supposed thereby to have a general idea of world conditions taught – geographically, historically and economically – and are supposed thereby to achieve some recognition, objectively and naturally, of the processes and reasons why the various nations have come to be what they are and where they are, and so to have gained a consciousness of a general planetary picture. The changing outlines of this picture are today producing mental flexibility in children, and this is, in many ways, a definite asset.
In producing citizens, however, the emphasis up till this time has been twofold. The aim of education has been so to equip the child that when he reached years of maturity he could take care of himself in the predatory world of modern life, earn a livelihood and become if possible rich and independent of those with whom his life was cast. In all this tuitional process the emphasis was laid upon himself as an individual, and the point of interest was upon what he was going to do, how he was going to live, and what he could get, make and achieve out of life.
In those conditions where the school bias was religious (as in Church schools of any kind), he was taught that he must endeavour to be good, and the selfish incentive was held before him that if he could do this he might some day go to Heaven and have a happy time. When these ideas had been instilled into him, when he had been forced by organisational pressure into the desired pattern and mould. when he had absorbed the needed amount of sketchy information about humanity and human achievements, and when his capacity to remember facts (historical, scientific, religious and other) had been developed, even though his power to think remained entirely undeveloped, he was turned loose upon the world and his ordained community to make good and to establish himself.
The above is, I realise, a broad generalisation. It leaves out of reckoning altogether the innate and inherent capacities [102] of the child, his achieved point of soul development, and any recognition of the powers with which he enters into life as a result of many previous life experiences. It leaves out also the influence of the many conscientious, spiritually-minded and highly evolved teachers who have – down the ages – set their mark upon the young people they have taught and thus oriented them and led them forward to better things. I am dealing solely with the institutional aspect of the educational systems and with the proven effect upon the young of every nation who have been subjected to these systems. The realised goals which the institutional teacher has set before himself have been narrow, and the consequent effect of his teaching and of his work has been the production of a selfish, materialistically-minded person whose major objective has been self-betterment in a material sense. This has been strikingly aided where any individual ambition has been present which would lead the child to operate willingly with the narrow selfish goal of the teacher. The natural idealism of the child (and what child is not an innate idealist?) has been slowly and steadily suffocated by the weight of the materialism of the world's educational machine and by the selfish bias of the world's business in its many departments, plus the emphasis always laid upon the necessity of making money.
Little by little this disastrous state of affairs (which reached its climax in the early years of this century) has been slowly changing, so that today in many countries the welfare of the State itself, the good of the Empire. the need of the Nation is held before the child from its earliest years as the highest possible ideal. He is taught that he must serve the State, Empire or Nation with the very best that is in him; it is strongly inculcated into his consciousness that his individual life must be subordinated to the greater life of the State or Nation, and that it is his duty to meet the national need, even at the expense of life itself. He is taught [103] that in times of great emergency he, as an individual, does not count at all, but that the larger corporate whole, of which he is an infinitesimal part, is the sole factor that matters. This is a definite step forward in the expansion of consciousness which the human race must achieve.
I would here remind you that it is the expansion of consciousness and the production of increased sensitivity and perceptive awareness which is the goal of all divine and hierarchical effort. The goal is not for betterment of material conditions. These will automatically follow when the sense of awareness is steadily unfolded. The future of humanity is determined by its aspiration and ability to respond to the idealism which is today flooding the world.
At this time also a still further step is taking place. Everywhere and in every country men are being taught in their earliest years that they are not only individuals, not only members of a state, empire or nation, and not only people with an individual future, but that they are intended to be exponents of certain great group ideologies – Democratic, Totalitarian, or Communistic. These ideologies are, in the last analysis, materialising dreams or visions. For these, modern youth is taught that he must work and strive and, if necessary, fight. It is therefore surely apparent that behind all the surface turmoil and chaos so devastatingly present today in the consciousness of humanity, and behind all the fear and apprehension, the hate and separativeness, human beings are beginning to blend in themselves three states of consciousness – that of the individual, of the citizen, and of the idealist. The power to achieve this, and to be all these states simultaneously, is now reaching down into those levels of human life which we call "submerged classes."
All this is very good and part of the ordained plan. Whether it is the democratic ideal, or the vision of the totalitarian state, or the dream of the communistic devotee, the [104] effect upon the consciousness of humanity as a whole is definitely good. His sense of world awareness is definitely growing, his power to regard himself as part of a whole is rapidly developing and all this is desirable and right and contained within the divine plan.
It is of course entirely true that the process is spoiled and handicapped by methods and motives that are highly undesirable, but human beings have a habit of spoiling that which is beautiful; they have a highly developed capacity of being selfish and material, and because the minds of men are as yet practically untrained and undeveloped, they have little power of discrimination and small ability to differentiate between the old and the new, or between the right and the more right. Having been trained in selfishness and in material attitudes while under parental control and in the educational systems of the day, their trend of thought normally runs along these undesirable lines.
In the Piscean Age which is passing, the youth in every country has been brought up under the influence of three foundational ideas. The result of these ideas might be expressed under the terms of the following questions:
1. What shall be my vocation in order that I may have as much of the material world as my state in life and my wants permit?
2. Who are the people who are above me, to whom I must look and whom I must honor, and who are those below me in the social order and how far am I able to mount in the social scale and so better myself?
3. From childhood I have been taught that my natural inclination is to do wrong, to be naughty, or (if the setting is narrowly orthodox) that I am a miserable sinner and unfit for future happiness. How can I escape the penalties of my natural predilections? [105]
The result of all this is to breed in the race a deep-seated sense of material and social ambition and also an inferiority complex which necessarily breaks out into some form of revolt in the individual, in racial explosions or, again speaking individually, in a rabidly self-centered attitude to life. From these distorted tendencies and retrogressive ideals the race must eventually emerge. It is the realisation of this which has produced in some nations the overemphasis on the national or racial good and on the State as an entity. It has led to the undermining of the hierarchical structure of the social order. This hierarchical structure is a basic and eternal reality, but the concept has been so distorted and so misused that it has evoked a revolt in humanity and has produced an almost abnormal reaction to a freedom and a license which are assuming undesirable dimensions.
The widespread demand of the youth of the world today (in some countries) for a good time, their irresponsibility and their refusal to face the real values of life, are all indicative of this. This is to be seen at its worst in the democratic countries. In the totalitarian states it is not permitted on the same scale, as the youth in those states are forced to shoulder responsibility and to dedicate themselves to the larger whole, and not to a life of material vocation and the wasting of their years in what I believe you slangfully call "a good time." This good time is usually had at the expense of others, and takes place in the formative years which inevitably condition and determine the young person's future.
I am not here speaking politically or in defense of any governmental system. A forced activity and then a forced responsibility, relegate the bulk of those so conditioned to the nursery stage or the child state, and humanity should be reaching maturity, with its willingness to shoulder responsibility and its growing sense of the real values of the standards of life. The sense of responsibility is one of the first indications that the soul of the individual is awakened. [106] The soul of humanity is also at this time awakening en masse, and hence the following indications:
1. The growth of societies, organisations and mass movements for the betterment of humanity everywhere.
2..The growing interest of the mass of the people in the common welfare. Hitherto the upper layer of society has been interested, either for selfish, self-protective reasons or because of innate paternalism. The intelligentsia and the professional classes have investigated and studied the public welfare from the angle of mental and scientific interest, based upon a general material basis, and the lower middle class has naturally been involved in the same interest, from the point of view of financial and trade returns. Today this interest has reached down to the depths of the social order and all classes are keenly alive and alert to the general, national, racial or international good. This is very well and a hopeful sign.
3. Humanitarian and philanthropic effort is at its height, alongside of the cruelties, hatreds and abnormalities which separativeness, overstressed national ideologies, aggressiveness and ambition have engendered in the life of all nations.
4. Education is rapidly becoming mass effort and the children of all nations from the highest to the lowest are being intellectually equipped as never before. The effort is, of course, largely to enable them to meet material and national conditions, to be of use to the State and no economic drag upon it. The general result is, however, in line with the divine plan and undoubtedly good.
5. The growing recognition by those in authority that the man in the street is becoming a factor in world affairs. He is reached on all sides by the press and the radio, and is today intelligent enough and interested [107] enough to be making the attempt to form his own opinions and come to his own conclusions. This is embryonic as yet, but the indications of his effort are undoubtedly there; hence the press and radio control which is found in all countries in some form or another, for there can never be any permanent evasion of the hierarchical structure which underlies our planetary life. This control falls into two major categories:
Financial control, as in the United States.
Government control, as in Europe and Great Britain.
The people are told just what is good for them; reservations and secret diplomacy colour the relation of the government to the masses, and the helplessness of the man in the street (in the face of authorities in the realm of politics, conditioning decisions such as war or peace, and theological impositions, as well as economic attitudes) is still pitiful, though not so great and so drastic as it was. The soul of humanity is awakening and the present situations may be regarded as temporary.
The purpose of the coming educational systems will be to preserve individual integrity, promote the sense of individual responsibility, encourage a developing group consciousness of basic individual, national and world relationships, meanwhile extroverting and organising capacity, interest and ability. At the same time there will be an effort to intensify the sense of citizenship, both in the tangible outer world of the physical plane and in the Kingdom of God and of soul relationships.
In order to bring this about, and thus completely change the present world attitudes and wrong emphases, the drastic and catastrophic present planetary situation has been permitted.
[108]
THE WORLD SITUATION AND IDEOLOGIES <Pages 108,116>
Before we take up the more technical side of our work, I would have you for a moment reflect upon the world situation and the world ideologies from the angle of education. I would have you consider it deeply from the point of view of the existing fundamental group relations, envisaging the necessity to prepare the youth of the future for the coming age – outlines of which can only now dimly be seen. I would like you to achieve if possible a general idea of the present world situation, dealing only with the broad and general outlines and omitting any study of detail or of specific personalities, except by way of illustration. In my other writings I have laid a foundation for this when I briefly endeavoured to consider the psychological problem of the various nations, its cause or causes, and the peculiar contribution which each specific nation has to make to the world whole.
We will try to recognise certain outstanding facts, though these facts may be more usually considered facts by esotericists than by the world in general. But we are working, or endeavouring to work, as esotericists. These facts are:
1. The fact that there are certain basic ideas which have come forth down the ages and have brought humanity to its present evolutionary point. Ideas are the substance of the evolutionary urge.
2. The fact that there is a hidden control which has persisted down the ages and which can be deduced from the definitely emerging plan, as far as the consciousness of man is concerned.
3. The fact that all growth is through experiment, struggle and persistence – hence the present modern upheaval. It is significant of a "pushing through" to the light, the light of the world, as well as the group antahkarana. [109]
It is obvious that a good deal of what I may give in these instructions may not prove of immediate application, but students are asked to ponder and to think along the lines which I may point out, for only as a nucleus of thinkers is thus formed who are responsive to the new educational ideas, does it become possible for the spiritual Hierarchy of Masters to achieve the intended results in Their work to bring into being the plans of God. The Masters can not and do not work without Their chosen physical plane focal points. I would ask you again to regard yourselves as outposts of the consciousness of Those Who, upon the inner side of life, are seeking to bring in new light upon the subject of social organisations, the relationship of the individual to the whole, and the new and desirable trends in education. I would ask you to submit yourselves to thought training with this in view. Note the manner in which I have worded this request: first, regard; then, train. First, faith as to contact; then the steps taken to facilitate and develop that contact.
Our theme is the study of the educational organisation of humanity, involving as it does (in its later stages) responsibility and right action. We shall consider, on broad lines, the development of man from an isolated personal unit, through the stages of family life, tribal life, national life, to the present stage of aspirational idealistic humanity. This idealism and this prevalent enquiry are responsible for the present world chaos; they have produced the conflicting ideologies, and the dramatic emergence of the national saviours, world prophets and workers, idealists, opportunists, dictators and investigators on all sides, in every department of human thought and in every land. This idealism is a good sign. It is also responsible for the seething unrest and the urgent demand for better conditions, more light and understanding, deepened cooperation, for a security based on right adjustments, and for peace and plenty in the place of fear, terror and starvation. [110]
It is not my intention to handle this subject from the angle of the many modern textbooks on government, on law, or on the many schemes (economic, political, etc.) which are today so dominantly engrossing attention. I do not intend to go into details or definitions. The exponents of the differing creeds can provide the needed literature and present their case far more successfully than I can. The protagonists of an ideology can express their beliefs and objectives more fervently and hopefully than is possible to me. I shall write for you as one who sees the pattern emerging more clearly than you, because I can see it both from the inside and the outside, and also from the blueprints in the custody of the Hierarchy. I shall write as one who has, in conference with workers in the Hierarchy, sought to comprehend the objectives and to cooperate with the immediate plans in this time of planetary crisis and upheaval, of drastic changes, and of the stepping up of humanity to new levels of living and higher states of consciousness; as one who has studied somewhat deeply into the records of the past and into the modes of meditation, and has achieved thereby a measure of inclusiveness of past, present and future which is naturally not possible for you at this time.
Some of the plans and ideas controlling hierarchical action I will seek to lay before you, leaving them to ferment in your minds, thus bringing to you either rejection or conviction. I but seek to suggest. It is for you to make deduction, to draw intelligent inferences, and to think along the lines indicated. I seek to have you steep yourselves in this line of thought so that my work with your minds may be facilitated and the group building of the needed bridges of light may go on apace. Forget not that I, too, have to make an effort to render my thought and ideas intelligible to you, and this can only be possible if I demonstrate wisdom and you demonstrate intelligence and perseverance. Where the [111] teacher is wise and the pupil intelligent, much then becomes possible.
I would ask that your attitude should also be (for a time at least) non-critical; that you discard temporarily your preconceived ideas; that you cultivate a willingness to consider and to weigh, not evidence this time, but an inner structure of esoteric happening of more import than the outer events, and thus grasp somewhat of the purpose of the new education. Ponder on this last phrase and deeply consider my meaning. I would have you achieve a vertical position, with a horizontal outlook. Ponder too on this phrase.
As we study the way of man as he gropes his way out of the animal condition to his present increasingly intellectual attitude, and as he presses forward into a future of widest possibility and opportunity, let us always remember that to the Custodians of God's Plan and to Those Who are working out the new developments, the form side of life, the outer tangible expression, is of entirely secondary importance. Your vision is oft distorted by the pain and suffering to which the form is subjected (either your own or that of others, individually or en masse), so that you do not see clearly the purpose and the urgency of the life within the form. To many of you, for instance, the World War was a supreme disaster, an agony to be averted in the future at any cost, a dire and dreadful happening indicative of the wickedness of man and the incredible blind indifference of God. To us, on the inner side, the World War was in the nature of a major surgical operation made in an effort to save the patient's life. A violent streptococcic germ and infection had menaced the life of humanity (speaking in symbols) and an operation was made in order to prolong opportunity and save life, not to save the form. This operation was largely successful. The germ, to be sure, is not eradicated and makes its presence felt in infected areas in the body of humanity. [112]
Another surgical operation may be necessary, not in order to destroy and end the present civilisation, but in order to dissipate the infection and get rid of the fever. It may not, however, be needed, for a process of dissipation, distribution and absorption has been going on and may prove effective. Let us work towards that end. But at the same time, let us never forget that it is the Life, its purpose and its directed intentional destiny that is of importance; and also that when a form proves inadequate, or too diseased, or too crippled for the expression of that purpose, it is – from the point of view of the Hierarchy – no disaster when that form has to go. Death is not a disaster to be feared; the work of the Destroyer is not really cruel or undesirable. I say this to you who am myself upon the Ray of Love and know its meaning.
There are two lines of destruction: that which is meted out by human beings with no understanding of the life purposes, who act blindly and ignorantly, prompted by selfish desire, by love of power or by hatred; there is also that which is permitted by the soul in due and right time, and it comes when a new vehicle of expression is demanded by the indwelling life. Therefore, there is much destruction permitted by the Custodians of the Plan and much evil turned into good, because the end is seen from the beginning, and the consciousness is ripe enough in experience to relinquish the form because of the sensed benefits to be gained. This is true of individuals, of nations and of races. Sensitivity to world suffering is a great and divine characteristic; when, however, it is qualified by emotion, it becomes separative in interpretation and focussed in partisanship and personalities, and thus develops into a glamour and an illusion, confusing the real issue and blinding men to the divine facts.
I would remind you that the esotericist always argues from universals to particulars. This I shall always do, and thus offset the detailed point of view, the distorted foreground [113] and the myopic vision of the student. We will study the major trends, the wide sweep of the emerging human consciousness, demanding – as it ceaselessly does – a change in education, religion and social organisation commensurate with its unfoldment. Civilisations, cultures, races and nations appear and disappear, but the same individualities come and go with them, garnering the fruits of experience, and progressively marching on to fuller Self-government and group organisation and synthesis.
I would remind you also that there is a peculiar quality in every human being – an innate, inherent characteristic which is inevitably present – to which one might give the name of "mystical perception." I use this term in a far wider sense than is usually the case, and would have you regard this quality of mystical perception as inclusive of:
1. The mystical vision of the soul, of God and the universe.
2. The power to contact and appreciate the world of meaning, the subjective world of the emerging reality.
3. The power to love and to go out to that which is other than the self.
4. The capacity to grasp and to intuit ideas.
5. The ability to sense the unknown, the desirable and the desired. The consequent determination and persistence which enable man to seek, search for and demand that unknown reality. It is the mystical tendency which has produced the great mystics of world renown, the large number of explorers, discoverers and inventors.
6. The power to sense, register and record the good, the beautiful and the true. It is this that has produced the writer, the poet, the artist and the architect.
7. The urge to discover and to penetrate to the secrets of God and of nature. It is this which produced the scientist, and the religious man.
From a study of these definitions you will see how inclusive the term "mystical perception" is. It is no more and no less than the power, innate in man, to reach out and to grasp that which is greater and better than himself, and which has driven him on, through progressively developing cultures and civilisations, until today he stands on the verge of a new kingdom in nature. It is the power to appreciate and to strive after the apparently unattainable good. Let this broad and general thesis therefore be in your minds as we study man's developing power of self-expression, self-determination and self-government.
What are the basic ideas (beginning with the recognised instincts) which have led man, step by step, to his present struggle for world betterment, group evaluation and natural self-determination, with a view – unconscious for the most part – of providing a better organ of expression within the living organism, humanity?
I dealt with this elsewhere when discussing the present Ray Plan for humanity in the field of politics, of religion and of education, and I should like to repeat part of what is there said for it has a direct bearing on our theme:
"In the final analysis, the main problem of world government is the wise use of ideas. It is here that the power of speech makes itself felt, just as in the department of religion or of education the power of the written word, of the printed page, is felt. In the field of politics, the masses are swayed by their orators, and never more so than now through the use of the radio. Great ideas are dinned into the ear of the public without cessation – theories as to dictatorship, communism, Nazism, fascism, marxism, nationalism and democratic ideals. Methods of rule by this or that group of thinkers are presented to the public, leaving them no time for consideration, or for clear thinking. Racial antipathies are spread, and personal preferences and illusions find expression, bringing about the deception of the unthinking. [115] The man who has a golden tongue, the man who has the gift of playing with words and can voice with emphasis people's grievances, the juggler in statistics, the fanatic with a certain and sure cure for social ills and the man who loves to fan race hatreds, can ever get a following. Such men can with facility upset the balance of the community and lead a body of unthinking adherents to a transient success and power, or to obloquy and oblivion.
"In the aggregate of this play with ideas, and in the constant impact upon the human consciousness of the great concepts which lie back of our evolutionary process, the race is developing the power to think, to choose, and to build a sure foundation. Through the evolutionary presentation of these ideas there is a steady march towards a liberty of thought (through the old method of experiment, of discard, and of renewed effort with ever newer concepts) which will enable mankind to build true to the great thought patterns which underlie the outer structure of our world. The attentive minds of the age are constantly being made sensitive to these patterns, so that the individual mind can recognise them and wrest them out of the darkness into the light of day. Thus will the true patterns be made available, to play their part in leading the race towards its destiny, towards those deeper realisations which mould the racial types, and to that synthesis of understanding which will result in a realisation of Brotherhood. Thus thoughts play their part, and the problem of ideas will be increasingly understood, until the time may come when we shall have our trained intuitives and thinkers who will be able to work directly in the world of concepts and bring through (for the use of the race) the pattern ideas upon which to build. In saying this I realise that I may be accused of romancing and of communicating the impossible; but time will demonstrate the truth of that which I predict. The world structure emerges from and is built upon certain inner thought patterns, and it is these thought patterns which are producing [116] the present flood of governmental experiments among all nations. But today there is no training given upon the process of contacting the world of patterns and upon the true interpretation of ideas, and hence the problems. Later, when the race sees its problem with clarity, it will act with wisdom and train with care its Observers and Communicators. These will be men and women in whom the intuition has awakened at the behest of an urgent intellect; they will be people whose minds are so subordinated to the group good, and so free from all sense of separativeness, that their minds present no impediment to the contact with the world of reality and of inner truth. They will not necessarily be people who could be termed 'religious' in the ordinary sense of that word, but they will be men of goodwill, of high mental calibre, with minds well stocked and equipped; they will be free from personal ambition and selfishness, animated by love of humanity and by a desire to help the race. Such a man is a spiritual man."
A Treatise on the Seven Rays, Vol. I, p. 179-181.
REASONS FOR THE PRESENT WORLD UNREST <Pages 116,125>
Let me list for you some of the reasons for the present world unrest, reminding you that many of them are based upon causes which lie in so remote a past that history knows nothing of them, and they appear meaningless to you because you have no clear idea of the nature of early humanity. Some grasp of the essential situation will be of value if you are to follow development in the future intelligently.
First, the point reached by humanity itself is one of the major and primary causes. This evolutionary status has brought mankind to the threshold of a door upon the great path of evolution and has indicated an unfoldment which necessitates drastic changes in man's entire attitude to life and to all his world relations. These changes are being self-initiated by him and are not imposed upon him by an outside [117] force or by the coercion of humanity in any form. This is an important point to be grasped. It might therefore be stated that;
1. Man is now at the point where the principle of intelligence is so strongly awakened within him that nothing can arrest his progress into knowledges which would be dangerously misused and selfishly applied if nothing were done to call a halt and thus safeguard him from himself – even at the cost of temporary pain. He must be taught to react to a higher and better sense of values.
2. Millions of human beings are now integrated or at the point of integration. They are beginning to function as a unity within themselves, preparatory to a higher process which will enable them consciously to integrate into the greater Whole. From the form side of manifestation, mind, emotion and brain are working in unison. Now the higher correspondence of these lower forces – wisdom, love and direction – must appear; the more subtle energies must be enabled to express themselves. Instinctively and mystically, humanity perceives that need with a clear definiteness. The instinct to go forward to higher achievement, to enquire and to search for that which is better, remains potent. Humanity can be trusted to push onward and to make progress. The Hierarchy of Love is, however, endeavouring to hasten the process, thereby taking the risk of complications in so doing.
3. Certain men and women in every field of human thought are expressing the potency of the unfoldment of their achieved integration and (if you will but believe it) the reality of their soul contact, by emerging out of the dead level of humanity. They stand forth above their fellows through the very force of their personality-integration and because they can [118] function as high grade and idealistic persons. From the altitude at which they stand (relatively high from the human standpoint, and interesting from the hierarchical point of view), they are seeking to mould the racial thought and life to a certain pattern which seems to them – according to their inclination, type and ray – to be desirable.
These individuals in the fields of government, religion, science, philosophy, economics and sociology are having a united powerful effect, some of it of a high and good order, some of it not so good. They affect their civilisation materially if their emphasis is there; they produce a cultural effect subjectively and spiritually if that is the impression they seek. Their motives are often sound and good, for they all have a touch of true idealism, but – being as yet inexperienced in the ways of the soul – they make many mistakes, are sidetracked in dangerous ways and lead many people into error and trouble. In the long run, the result will be the awakening of the public consciousness, and that is ever good.
Second, the emerging of a new racial type. The subjective outlines of this type can already clearly be seen. So glamoured are we by the form side that many claims are made today that the new race is to be found in America. The new race is forming in every land, but primarily in those lands where the fifth or Caucasian races are to be found. Among the fourth race peoples, however, a few, such as those to be found among the Chinese and the Japanese, are being discovered by the Hierarchy and are making their real and esoteric contribution to the whole.
Let me also make one definite statement at this point which may cause some surprise. The fifth kingdom in nature, the spiritual, will emerge out of the fifth root race. Such is the esoteric control of the Law of Correspondence. I would [119] remind you nevertheless that the only fourth root race people to be found upon our planet are the Chinese, the Japanese, the various Mongoloid races in Central Asia (and they are somewhat intermixed with the Caucasian race) and the hybrid groups found in the many islands in the southern waters in both oceans and hemispheres, as well as the descendants of the races which a million years ago made the South American continent famous for its civilisation. I am necessarily widely generalising.
The new racial type is far more a state of consciousness than a physical form; it is a state of mind more than a peculiarly designed body. In time, however, any developed state of consciousness invariably conditions and determines the body nature and produces finally certain physical characteristics. The outstanding type of awareness of the coming new race will be the widespread recognition of the fact of the mystical perception. Its primary quality will be the intuitive understanding and control of energy; its contribution to the development of humanity is the transmutation of selfish desire into group love. This can be seen working out noticeably even today in the attitudes of great national leaders who are not, as a rule, animated at all by selfish ambition, but are controlled by love of their nation and thus by some definite form of idealism – hence the great emerging ideologies. Ponder on this point, get a wider picture of the growth of the human consciousness, and grasp somewhat the goal of the new and coming educational system.
Third, the ending of the Piscean Age, which has brought to the point of crystallisation (and therefore of death) all those forms through which the Piscean ideals have been moulded. They have served their purpose and done a great and needed work. It might be asked here: What are the major Piscean ideals?
1. The idea of authority. This has led to the imposition of the different forms of paternalism upon the [120] race – political, educational, social and religious paternalism. This may be either the kindly paternalism of the privileged classes, seeking to ameliorate the condition of their dependents (and there has been much of this; or the paternalism of the churches, the religions of the world, expressing itself as ecclesiastical authority; or the paternalism of an educational process.
2. The idea of the value of sorrow and of pain. In the process of teaching the race the necessary quality of detachment, in order that its desire and plans shall no longer be oriented to form living, the Guides of the race have emphasised the idea of the virtues of sorrow and the educational value of pain. These virtues are real, but the emphasis has been overdone by the lesser teachers of the race, so that the racial attitude today is one of sorrowful and fearful expectancy and a feeble hope that some reward (in a desirable and usually material form, such as the heaven of the various world religions) may eventuate after death, and thus compensate for all that has been undergone during life. The races today are steeped in misery and an unhappy psychological acquiescence in sorrow and pain. The clear light of love must sweep away all this and joy will be the keynote of the coming new age.
3. To the above thought must be coupled the idea of self-sacrifice. This idea has lately shifted from the individual and his sacrifice to the group presentation. The good of the whole is now held theoretically to be of such paramount importance that the group must gladly sacrifice the individual or group of individuals. Such idealists are apt to forget that the only true sacrifice is that which is self-initiated, and that when it is an enforced sacrifice (imposed by the more powerful and superior person or group) it is apt [121] to be, in the last analysis, the coercion of the individual and his enforced submission to a stronger will.
4. The idea of the satisfaction of desire. Above everything else, the Piscean Age has been the age of material production and of commercial expansion, of the salesmanship of the products of human skill which the general public is educated to believe are essential to happiness. The old simplicity and the true values have been temporarily relegated to the background. This was permitted to continue without arrest for a long period of time because the Hierarchy of Wisdom sought to bring the people to the point of satiety. The world situation is eloquent today of the fact that possession and the multiplication of material goods constitute a handicap and are no indications that humanity has found the true road to happiness. The lesson is being learnt very rapidly and the revolt in the direction of simplicity is also rapidly gaining ground. The spirit of which commercialism is the indication is doomed, though not yet ended. This spirit of possession and the aggressive taking of that which is desired has proven widely inclusive and distinguishes the attitude of nations and of races as well as individuals. Aggression in order to possess has been the keynote of our civilisation during the past fifteen hundred years.
Fourth, the coming into manifestation of the Aquarian Age. This fact should provide the grounds for a profound and convinced optimism; nothing can stop the effect – growing, stabilising and final – of the new, incoming influences. These will inevitably condition the future, determine the type of culture and civilisation, indicate the form of government and produce an effect upon humanity, as has the Piscean or Christian Age, or the earlier period governed by Aries, the Ram or Goat. Upon these steadily emerging influences [122] the Hierarchy counts with assurance, and the disciples of the world must likewise learn to depend upon them. The consciousness of universal relationship, of subjective integration and of a proven and experienced unity will be the climaxing gift of the period ahead of us.
In the coming world state, the individual citizen – gladly and deliberately and with full consciousness of all that he is doing – will subordinate his personality to the good of the whole. The growth of organised brotherhoods and fraternities, of parties and of groups, dedicated to some cause or idea, is another indication of the activity of the coming forces. The interesting thing to note is that they are all expressive of some grasped idea more than of some specific person's determined and imposed plan. The Piscean type of man is an idealist along some line of human development. The Aquarian type will take the new ideals and the emerging ideas and – in group activity – materialise them. It is with this concept that the education of the future will work. The idealism of the Piscean type and his life upon the physical plane were like two separate expressions of the man. They were often widely separated and were seldom fused and blended. The Aquarian man will bring into manifestation great ideals, because the channel of contact between soul and brain, via the mind, will be steadily established through right understanding, and the mind will be used increasingly in its dual activity – as the penetrator into the world of ideas and as the illuminator of life upon the physical plane. This will ultimately produce a synthesis of human endeavour and an expression of the truer values and of the spiritual realities such as the world has never yet seen. Such again is the goal of the education of the future.
What is the synthesis which will later be thus produced? Permit me to list a few factors without elaboration:
1. The fusion of man's differentiated spiritual aspirations, as expressed today in many world religions, into [123] the new world religion. This new religion will take the form of a conscious unified group approach to the world of spiritual values, evoking in its turn reciprocal action from Those Who are the citizens of that world – the planetary Hierarchy and affiliated groups.
2. The fusion of a vast number of men into various idealistic groups. These will form in every realm of human thought and they in turn will gradually be absorbed into ever larger syntheses. I would call your attention to the fact that if the various educational groups found in the world today, in every country, were to be listed, certain underlying and analogous trends would appear: their wide diversification, their basic foundation upon some idea of human betterment and their unity of goal. Their many ramifications and subsidiary groups constitute a vast interlocking network throughout the world which is indicative of two things:
a. The steadily growing power of the man in the street to think in terms of ideals which are founded upon certain ideas and which have been put forward by some great intuitive.
b. The gradual upward shift of man's aspirational consciousness by these ideas, his recognition of the idealism of his fellow men and his consequent training in the spirit of inclusiveness.
This growing trend towards idealism and inclusiveness is, in the last analysis, a trend towards love-wisdom. The fact that men today misapply these ideals, lower the vision and distort the true picture of the desired goal, and prostitute the early grasp of beauty to the satisfaction of selfish desire, should not prevent the realisation that the spirit of idealism is growing in the world and is not, as in the past, confined to a few advanced groups or one or two great intuitives. The discussions of the man in the street are today [124] connected with some political, social, educational or religious philosophy, based on some school of idealism. From the standpoint of Those Who are responsible for man's evolutionary development, a great step forward has been made in the last two hundred years. What were the themes of the intellectuals and the philosophers in the middle ages are today the points for animated discussion in restaurants, railway carriages, or wherever people consort, argue and talk. This is apt to be forgotten, and I would ask you to ponder on its implications and to enquire what is liable to be the final outcome of this widespread ability of the human mind to think in terms of the larger Whole and not only in terms of personal interest, and to apply forms of idealistic philosophy to the life of practical affairs. Today man does both these things.
What, therefore, does this indicate? It signifies a trend in the consciousness of humanity towards the fusion of the individual with the whole, without his losing, at the same time, his sense of individuality. Whether he joins a political party, or upholds some form of welfare work, or joins some of the many groups occupied with forms of esoteric philosophy, or becomes a member of some prevalent ism or cult, he is increasingly aware of an expansion of consciousness and of a willingness to identify his personal interests with those of a group which has for its basic objective the materialising of some ideal. Through this process it is believed that the conditions of human living will be bettered or some need will be met.
This process is going on today in every nation and in all parts of the world, and a census of the world educational groups and the world religious groups (to mention only two out of many possible categories) would prove the staggering number of such bodies and affiliations. It would indicate the differentiation of thought, and at the same time substantiate my conclusion that men are everywhere turning towards synthesis, fusion, blending and mutual cooperation for certain [125] visioned and specific ends. It is, for mankind, a new field of expression and of enterprise. Hence the frequent misapplications of the newer truths, the distortion of the values sensed and the perversion of the truth to suit individual aims and ends. But as man gropes his way along these lines, and as the many ideas and the various ideologies present to him points of choice and indicate emerging standards of living and of relationship, he will gradually learn to think with greater clarity, to recognise the differing aspects of truth as expressions of a basic subjective reality, and – relinquishing no part of the truth which has set him or his group free – he will learn also to include his brother's truth along with his own.
When this attitude has been developed in the field of practical education we shall find nations and individuals developing the ideas which seem to suit the national or personal psychology, yet recognising the reality, potency and usefulness of the point of view of other individuals and nations. When, for instance, the ideas contained in the teaching on the seven rays are of general recognition, we shall find the growth of psychological understanding, and the nations and the world religions will arrive at mutual understanding.
THE ANGLE OF PARENTHOOD <Pages 125,133>
I began with the angle of citizenship for two definite reasons: first, because it is a basic rule in esotericism to argue always from the universal to the particular, and secondly, the theme of citizenship, of the relationship of the unit to the whole and of the individual to the state, is the all-engrossing topic today in world affairs. With it newspapers, radio dialogues and governmental appeals all deal. This subject necessarily embodies the whole problem of individual freedom and of collective responsibility. This subtle relationship must be understood and expressed by humanity in line [126] with the underlying principles of the entire human and planetary structure. This structure is that of an all-embracing Hierarchy. In spite of the rationalisation of men's minds, this Hierarchy exists and extends from the atom of substance at the very depth of manifestation to the entire solar system; it expresses in its graded ascent every type of consciousness, from that of the infinitesimally small to that of the infinitely great. It is with a small section of the hierarchical structure – and a very small section at that – that we are engaged. Our field of investigation is that of the fourth Creative Hierarchy, which is the hierarchy of human beings; it concerns the relations of the members of this hierarchy within its hierarchical periphery; it deals also with a possible range of existence in the subhuman realms on a lower rung of the ladder of hierarchical existence, and with that hierarchical structure which is found immediately above the human in the scale of beings that of the fifth or spiritual kingdom, the Kingdom of God.
With that great hierarchical unit which we call the animal kingdom, the third kingdom in nature, man is definitely related through the medium of his animal, etheric and astral bodies. He is also related to the kingdom of souls, because his own soul is an integral part of that kingdom, just as his physical body is an integral part of the animal kingdom. The aspect of himself which is strictly and specifically human is the mind or mental body; this is essentially the organ of relationship to all other human races.
In connection with our subject, therefore, I would have you bear in mind that the "threads of lighted consciousness" which we unfailingly create, and which eventually form the antahkarana, have to be woven between each and every hierarchical unit, and that within the human kingdom itself these connecting relationships and bridging factors have to be established between unit and unit and between group and group.
In the earlier stages this is effected on a mass scale by [127] means of the influence of the prevailing culture and civilisation. This, through its external impact and through the medium of its telepathic influence, makes a gradual and slow change, for at the beginning of the evolutionary process development is so slow as to be scarcely recognisable. Inevitably, however, subjective changes are wrought in the life of the individual. As evolution proceeds the process becomes increasingly rapid, until today in the so-called civilised countries, the areas affected by civilisation are speedily widening and the cultural effects are as rapidly deepening.
It is hard for the modern thinker to conceive of that time when there was no racial, national or blended religious consciousness such as is expressing itself in the world today. Even the most imaginative man is unable to visualise a state of mind wherein the consciousness was purely instinctive, self-engrossed in the physical sense, and unable to register any wider contacts than those of mate, offspring, and the call of physical appetites. Some study of such a state of consciousness has been attempted in connection with the evolution of the tribes which are fast dying out in the modern world, but even here it is impossible to make adequate allowance for the subtler impressions and influences which are the result of united thought and inner mental pressure of the civilised part of humanity. Gradually the world of men has become increasingly self-aware and is being sharply differentiated (with the relationship at the same time recognised) from the animal. The state of consciousness related to the kingdom of souls is divided into various psychological schools, or is termed either occult or mystical.
We could therefore, in connection with the consciousness of humanity, divide the entire subject into three parts:
1. That concerning the tangible apparatus, the animal body, and the response mechanism whereby objective and outer contacts are made possible.
2. That concerning the inner or psychological life of [128] man. This consists mainly of desire, aspiration, ambition and mental activity, and all of these can manifest either in their animal, psychical, mental or spiritual forms.
3. That concerning the spiritual life of man and his relationship to the world of souls, which involves, incidentally, his relationship to his own soul.
As time has progressed, these three developing aspects in the realm of consciousness have brought humanity to the recognition, not only of man's own inner personal relationships (incidentally leading to an understanding of his own physical, psychological and mental equipment), but they have brought mankind also to a realisation of the various human group relationships of which the first and the most important hitherto has been the family group-unit. It is here that one of the major distinctions between the human state of consciousness and that of the animal has developed, through the divine imposition of the Law of Necessity. This law has provided opportunity for the development of the sense of responsibility for the care of the family. Once an animal or a bird can fend for itself physically, it is cast off by the parent or parents and left to its own resources. In the case of the human family, the physical care of the child, as well as its psychological unfoldment, has gradually been extended until either the parent or the church, the community or the state, is responsible for him for many years – the time element varying according to the country of birth and social status.
This has entirely altered the aspect of affairs and the first group, therefore, of which any individual child becomes normally aware is the family group as a unit in the community. In that particular group relationship, throughout the ages (both symbolically and indeed in fact), the following factors – underlying the very structure of existence itself – [129] are preserved and developed and are held before the race as that which is ultimately ideal:
1. The recognition of hierarchical status, which is, in the last analysis, the relation of the lesser to the greater, of the weaker to the stronger and of the more experienced to the less experienced. Thereby the sense of protection is developed, which is the working out of one form of the love aspect in the universe.
2. The recognition of responsibility, inherited, applied or shouldered. This is the relation of the older to the younger, of the wise to the ignorant. Thereby the need of providing opportunity for the unfoldment of knowledge is developed.
3. The recognition of the faculty of forgiveness, which is, or rather should be, the expression of the relationship between unit and unit within the larger group, or of group and group within a still larger whole. Forgiveness is essentially the process whereby each gives to each along psychical lines, and it is one of the rudimentary expressions of the quality of self-sacrifice which is, in its turn, an aspect of the will nature of Deity. Being therefore related to the monadic or will life, it is as yet completely misunderstood and misinterpreted. It is in reality the sense of synthesis or of identification and of "each for all and all for each." This sense is being developed today as never before, but it is still so embryonic that words do not help in explaining it. This faculty of forgiveness is not a form of magnanimous forgetting or overlooking, neither is it a gesture of superiority whereby the slate is wiped clean. It is the very breath of life itself – the giving of all to all and for all.
4. The recognition of group interplay within the larger world relationship – justly, harmoniously and rhythmically. [130] It is the sense of right relations, carried forward consciously and harmoniously developed.
In the period which is coming, and under the influence of the new education, these four basic recognitions will be inculcated and taught to every child in school and college. They will thus govern and develop the new form of family unit which must inevitably come into existence.
The family group (like all else in human affairs) has shared in the general separativeness, selfishness and individual, isolated exclusiveness, based on class distinctions, inherited tradition, racial attitudes and national custom. Families (under any category and bracket) present a united front to the world; parents defend their own children and position and situation, right or wrong; family pride, tradition, pedigree are overemphasised, leading to the different barriers which today separate man from man, family from family and group from group. The grip of the past upon families is a factor which is largely responsible for the revolt of modern youth against parental control, though other factors – such as rebellion against enforced religion and old outworn standards and philosophies – are equally responsible. However, under the coming world order, educators will prepare the young people in school and college for participation in an active and consciously realised group life. For this they will be prepared by training them in the recognition of the four factors I have listed as essential to human progress at this time. These will, when grasped and practiced, produce the needed right relationships and eventually a harmonious world.
Hierarchy, responsibility, group interplay, and forgiveness or sacrifice – these are the four categories of recognition which will enable each person to do his part and take his share in bridging between person and person, between group and group, and between nation and nation, thus establishing that new world of recognised corporate relationships [131] which will eventually produce the civilisation of light and love which will be characteristic of the Aquarian Age.
It is these four concepts which lie behind the Science of the Antahkarana, the Science of Meditation, and the Science of Service. Their connotations have to be interpreted in no sentimental sense, or in the coin of current ideas, but always from the angle of a trained intelligence and of a spiritually developed consciousness.
Parenthood will not be regarded primarily as an animal function or as a purely social or economic function, which are the usual lines of approach at this present time. The establishing of a deliberately prepared or constructed thread of light (as a definite part of the world-antahkarana) between parent and child, even in the prenatal stages, will be carefully taught. Thus a close rapport will be brought about "in the light" yet without establishing undue mental control and authority. This latter sentence will show you how impossible it has been to date to hasten the teaching of this new science of the antahkarana. Today it is beginning to be possible to lay the foundation for this new teaching, because the young people in every land are forcing upon their parents and their teachers the idea of their essential and determined independence. The revolt of youth, in spite of all the immediate and individual disasters, has been a desirable thing and has prepared the way for the establishing of right and better relations, based upon the premises which I have laid down.
It is of course impossible for me to do more than indicate here the basis of the new education which will prepare the youth of the world for the responsibilities and duties of parenthood. The entire problem is tied up with that of sex, and also with the problem of the state and its control, far more than is generally conceded. Those are two problems which are only emerging today into their full significance, and with them I cannot here deal. Parenthood is the result, and the ordained result, of the relation of two animal [132] bodies, and I would have you ponder – even if ineffectually – upon the wider group implications of this statement. Parenthood is what makes a state, a nation, and a group possible as far as manifestation is concerned, and here again the vastness of the problem is staggering. Parenthood has also a close symbolic relationship to the Hierarchy, for the family unit is the symbol upon earth of the Hierarchy, and it is through the two facts of sexual relationship and physical birth that the vast Hierarchy of Souls can achieve physical manifestation and attain spiritual perfection in the three worlds of human evolution. One could (and this fact should be carefully borne in mind) divide the Hierarchy into two basic groups:
1. Those souls who have reached perfection and achieved the status of divine servers.
2. Those souls who are in the processes of evolution and passing through the periods of continual incarnation.
The idea of generation, birth and subsequent manifestation runs like a guiding thread through all esoteric thought. The ancient teachers of the race, sent out by the Hierarchy from time to time, ever employed the symbolism of natural process in order to illustrate and make clear the needed instruction, and lay that spiritual foundation of truth which will in the coming age lead the race into new ways and a new manner of thought. For the esotericist, there is the process of birth into the darkness of physical incarnation which – in its turn – is the foreordained preparatory process which leads to birth into light, carried forward in the light and producing the externalisation of the body of light. This continuing process (for in all ages this birth into light has been going forward) will produce that future world of light which it is the purpose of the natural processes of evolution to reveal. This is the "second birth" spoken of [133] in the New Testament, in which a man is "born again" into the world of light and love.
From the angle of the new education, these new concepts will govern the mental attitude of parents in the coming civilisation, and for this the adolescent must be prepared. It is the misinterpretation of the newer concepts which is prevalent at this time and is thus producing the emphasis laid – in certain countries and among nationalists of all countries – upon the necessity to increase the birth rate. Attention is now being paid to birth rate, its rise and fall, to correct care of mothers and children, even in the prenatal period, and to the education of parents everywhere. Out of all this, new ideas and attitudes must eventually arise which will be in line with the coming world culture and concepts. But today, the motive for this solicitude is wrong. The interior impulse to deal with the whole problem of parenthood in a newer and better way is right. The objectives, however, which are held before the race are not the highest or the most desirable. The necessity of the times will eventually produce radical changes in the approach to family life, parenthood and the training of children, and for this a nucleus is preparing the way – or can do so if faithful, attentive and intelligent work is done.
TRENDS INDICATIVE OF FUTURE DEVELOPMENTS <Pages 133,140>
As I said before, this subject of parenthood and child training is too great for ample or satisfactory discussion in these brief instructions, but certain statements can be made which will be indicative of future developments and point the way to where the changed attitude may be anticipated. Let me list them as follows:
1. The emphasis in the future will shift from the urge to produce large families to that of producing quality and intelligence in the offspring. This will include that science of which eugenics is the distorted and [134] exoteric indication. When the fact of the etheric body with its force centres is scientifically established, the above prophecy will assume significance and meaning.
2. The need of an increasing birthrate will be eventually regarded as erroneous, and this for three reasons which it would profit you to study:
a. Many souls are rapidly achieving perfection and passing away altogether from our planetary life. This process will be intensified during the coming Aquarian Age. It should be remembered that the door will be shut for some time as yet upon the animal kingdom, and for a long period no individualisation will culminate in materialisation into physical bodies. Technically, any individualisation which may take place will be that which is technically called "individualisation into pralaya, there to await the inevitable call." There will be, therefore, no necessity for a massed and hurried creation of human forms.
b. The economic situation will make it necessary that certain physical restrictions should be imposed, because it is now evident that beyond a certain point the planet cannot support humanity. This is more fundamental in its implications than you can imagine. Again, we have evidence of a growing realisation of the race along this particular line; that realisation is as yet distorted and much misunderstood and is today producing the promiscuous use of contraceptive methods. As the intelligence of the race is developed (and that is going on apace), as the Laws of Rhythm and Approach are grasped, it will then be found that there are certain innate reactions which will negate conception, and that then the mechanical means will no longer be required. This sounds as yet extremely [135] vague and almost impossible, but the race is rapidly achieving personality control (e'en though our idea of rapidity may not be yours) and this, in its turn, must produce certain automatic and inherent changes. This is a point which must be grasped by esotericists.
c. The widespread promiscuity of the sexes, and the rule in many countries which entitles a man to possess many wives (which is an insult to the woman), will eventually and inevitably cease. It is, in the last analysis, a form of legalised prostitution, and the fact that it has the endorsement of tradition and centuries of practice does not mitigate this position which I take. Through this lack of regulation and of essential rhythm, the natural consequences have occurred, and millions of souls have been brought into incarnation who were never intended at this time to incarnate and achieve exoteric manifestation. This fact is largely responsible for much of the present economic distress and for the modern planetary dilemma. The economic situation and the necessity to provide for the unduly large population of the planet lies behind much of the aggression and greed of the nations down the ages, and for the effort being made today as never before to provide better and more adequate living conditions. War has consequently been the inevitable result of this undue and unlimited propagation of the human species. This lack of sexual control has brought into the world thousands of unwanted children whose appearance is solely the result of accidental and uncontrolled sexual relations, and in no way indicates the planned intention of parents – planned because intended to offer experience to incarnating souls, with the conscious intent of [136] offering the opportunity to hasten the "birth into the light" of those particular souls, thus rendering service to the divine plan.
3. The science of eugenics and of sex hygiene and the development of mentally controlled relationships will steadily grow. Much that is now taught along these lines is erroneous and wrongly motivated, being based upon fear, expediency and the desire for improved racial attributes and physical perfection. The right form of scientific sex control, leading to those right conditions in which souls may incarnate, cannot be imposed by law. The desired ends may be aided by educational methods and already this is being done in a tentative and embryonic manner; but the real change in human consciousness which is needed will appear only as the race itself is brought under a rhythmic law – under which, for instance, the animal lives function, or the seasonal law under which forms in the vegetable kingdom operate – thus transferring the whole concept on to a higher turn of the evolutionary spiral. This, when it is brought about, will produce certain fundamental changes – regulated sex life, an organised parental life, and mental differences in the racial attitude towards the sex relation and its ordained consequence, Birth.
4. As yet, it is only the religious person who thinks in terms of the two necessitated and inevitable births, the physical and the spiritual, and he thinks of the relation between the two as purely symbolic and not in any way to be interpreted literally. Yet there is a close relation and an analogy between the two which, as time elapses, will become more clear. There can be no new birth, no creation of the "body of light," and no "manifestation of the sons of God" apart from the process of physical incarnation. There can be no fusion of the opposites of soul and personality [137] apart from the physiological processes of sex, and I say this deliberately, for it is in the relation of the sexes that the element of time enters into the experience of the soul, and the understanding of this will come when the doctrine of reincarnation is properly comprehended and taught universally. It is here that sex magic and the inner tantric teachings have gone so woefully astray, and been centralised upon individual development and the attainment of some experience which is presumed to promote spiritual attainment. The underlying idea, governing all that has been given out on the sex relation heretofore, is twofold in its implications:
a. To provide bodies for incarnating souls so that certain destined evolutionary unfoldments may be carried forward, and the attainment of an equally destined and inevitable spiritual unfoldment becomes possible.
b. To impart the scientific procedure whereby bodies "built in the dark" may gradually be superseded by bodies "built in the light." Thus will be brought about the manifestation of the foundational light aspect of the world and its underlying structure.
5. The sex relation has, therefore, only one major objective, which is to produce physical bodies for incarnating souls. The relation between the soul and the personality is consequently a higher aspect of the basic sex expression of the universe, and this relation is intended to bring about the appearance of a son of God as light in the world, enabling him to say, as did the Christ, that he is "the light of the world," and to fulfill the injunction, "let your light shine." Again, the relation between humanity and the Hierarchy is intended to produce the radiance of group light and cause to emerge, out of these two [138] planetary groups or bodies, through their close fusion and scientific interrelation, that form of divine manifestation to which the name "the Kingdom of God" has been given in the West.
I would ask you to ponder on these five points or statements which are only intended to be suggestive, to evoke brooding thought and to indicate those elementary ideas which will bring in the newer attitudes to parental responsibility. In the world today there are many thinking men and women who are conscious of and earnestly desiring the above, and who are working towards these ends. But the mass of the people in their untold millions are totally unaware of the situation, either in its economic or esoteric aspects. One of the tasks of the educator of the future will be to teach the meaning of the Law of Rebirth, and thus bring about such a profound change in the racial attitude to life and sex, to birth and parenthood, that sex rhythm, cyclic experience, psychological preparation and directed, controlled body-building may go forward and supersede the present methods, which are based upon an uncontrolled response to the sex urge and desire, and the unthinking procreation of children. The vast population of the world today is the result of an animal response to those urges and of the general promiscuity, which is perhaps the outstanding factor, esoterically speaking and from the standpoint of the Hierarchy, of the present world distress, economic difficulties and national aggressions. Think this out, for it holds a clue.
Summing up very briefly, I would say that the objective before the race as it enters into the new age is to "create in the light through the ordained activity of the light-body." This involves the understanding of the different light expressions – the light of understanding, the light of a prearranged and comprehended process and the light of experience. With these more subtle aspects of light leading, [139] controlling and directing the human consciousness in relation to racial generation and the perpetuation of the species, and with the science of light (a science dealing with that which concerns substance and form, for it must not be forgotten that light and substance are synonymous terms) forming an integral part of the education of parents and adolescents, we can then look forward to adjustments and changes, which are bound to come, with confidence and assurance that all will be well.
The motives leading to marriage will undergo profound changes during the next one thousand years, though the basic motive – that of love between two people – will remain unchanged or more properly emphasised and selflessly expressed. The attitude of parents towards their children will alter dramatically and the responsibility angle will be continuously emphasised, though that responsibility will be concerned primarily with the time, opportunity and correctness of producing the forms which incarnating souls will assume. The idea of the need for rapid procreation and the production of large families through which the state can achieve its end will be changed. The preparation of adults for the duties of parenthood and their training in the basic necessities of the coming child will shift increasingly to the mental and spiritual levels of consciousness and be less given to physical preparations. The light which is in the parents, which in the days to come will be seen clairvoyantly by an increasing number of people, will be scientifically related to the embryonic light in the child, and the thread of light connecting parent and child (of which the umbilical cord is the exoteric symbol) will be skillfully and patiently constructed. The child will come into incarnation with its light body already embedded and functioning in the physical body and this will be due to the intelligent mental work of the parents. This is not so today, except in the case of very advanced egos, for the light body is inchoate and diffused and simply hovers over the physical form of the child, waiting [140] for an opportunity to enter and irradiate the consciousness. Thus will be brought about an integration in the light substance of the planet which is lacking at this time; and the production of this integration will be definitely initiated by the trained parents of the new age and facilitated, as the child matures, by the teaching and influence of the illumined educator.
This all sounds to you necessarily peculiar and too abstract and farfetched to make much sense. I would have you remember that much which is familiar to you today and which constitutes a definite part of the recognised facts of daily life would, a few hundred years ago, have been regarded as equally peculiar, incomprehensible and impossible. What is really taking place is the hastening of the processes of light manifestation, and this has become possible because of the point of attainment of humanity and the increased stimulation which is being applied to the race by the Hierarchy, assisted by forces emanating from Shamballa.
THE ANGLE OF PERSONALITY CONTROL <Pages 140,142>
Much that I could say here would simply be a repetition of that which you already know and have been taught. Many of you who are reading my words here are steeped in the ideas which I have been seeking to impart to humanity for the past years, for it was in 1919 that I first started writing through the cooperation of A.A.B. In these writings I have sought to do two things:
1. Teach the basic necessity for certain great fusions – individual, racial and spiritual:
a. The fusion or integration of the different aspects of man's nature – physical, emotional and mental. When this has been accomplished we shall have the manifestation of the integrated elemental forces to which we give the name of the Personality, producing [141] the manifestation of a powerful, self-directed, high grade human being.
b. The fusion of the personality and the soul. This has to be carried out consciously and deliberately, with the willingness of these related parts of a great divine whole to see the personality subjected to changes and transmutations, produced as a result of soul contact. This will lead to the manifestation of the indwelling soul, the Christ consciousness, the Solar Angel.
c. The ultimate fusion of humanity with the Hierarchy, producing the manifestation of God's Kingdom on earth. This will be the consummation of all the other fusions, and will have produced certain great planetary, racial and national fusions which are incidental and necessary to progress and its inevitable results.
These fusions are not carried forward as listed above in an ordered sequential fashion. There is much overlapping and lack of balance in the process, but though there may be differences and difficulties in the lengthy process, the end is inevitable and unalterable. The Kingdom of God, the consummation of it all, will appear upon the planet.
2. Inculcate the methods, productive of quality and not just of quantity, which will facilitate the emergence of certain great divine characteristics. These will, in due time, change the world and bring in the new attitudes and states of consciousness. These, when they are matured and recognised, will bring about the appearance of the culture and civilisation which is, for the race, the next planned and desired development.
Need I, therefore, talk to you about personality development and control? Is not that something which you have [142] considered and worked at for years? Can I tell you anything of a practical nature that you do not already know and strive to attain? Shall I increase your present responsibility by repetition? I think not. The new culture will emerge and come into being, as all of those who have a consciousness of light and the goal of pure service (which such a consciousness inevitably entails) proceed with their appointed task – a self-appointed task in every case – of living and teaching the truth about light, as opportunity offers.
|
РОЗДІЛ 4
КУЛЬТУРА ІНДИВІДА
Розглянемо культуру індивіда з трьох позицій, які вказують на те, як з нього можна зробити інтелектуального громадянина двох світів (світу об’єктивного існування та внутрішнього світу сенсу), мудрого батька й контрольовану, спрямовану особистість.
Я не розвивав вчення Епохи Водолія і зовсім не працював над освітніми системами цієї епохи. Це не принесло б вам користі, бо я й справді не можу допомогти вам, навіть якби відправив вас на двісті років уперед, в цивілізацію та культуру, невиразні ознаки яких поки ледь-ледь помітні. Краще наголосити на ідеях, які з’являються і які скеровуватимуть майбутні процеси в наступному поколінні та проведуть світ через найважчий за всю його історію перехідний період.
Деякі основні ідеали, що випливають з нинішніх ідеологій, починають впливати на суспільну свідомість. За своєю суттю ці ідеали є реакціями людей на божественні ідеї, тому вони не цілком вільні від помилок і, безумовно, несуть на собі відбиток тих розумів, які їх формулюють; вони неминуче обумовлені минулою історією, національними традиціями та расовими тенденціями мислення. І все ж, ці ідеали дивно схожі, навіть коли їх висловлюють послідовники дуже різних ідеалістичних світоглядів. Якщо ми збираємося належно зрозуміти ці ідеї та закласти правильний фундамент, мабуть, варто було б обговорити деякі з цих універсальних підходів і розглянути їхнє значення у світлі нинішніх світових проблем, а також обговорити ознаки прийдешнього світу, які ми можемо виявити завдяки їм.
ПИТАННЯ ГРОМАДЯНСТВА
Серед громадян більшості націй міцніє переконання в тому, що підготувати дитину до національного громадянства є головним завданням освітніх систем. Під цим розуміють, що держава й платники податків зобов’язані так виховати дитину, щоб вона могла стати здатною до співпраці мислячою частиною організованого цілого, яке називають нацією; так її дисциплінувати, щоб вона могла брати участь і зробити свій внесок у справи держави, стаючи соціально значущою, все ще відіграючи свою власну, індивідуальну, але водночас орієнтовану на групу роль в житті суспільства, в якому народилась і в якому повинна давати собі раду; показати, що її індивідуальне життя та інтереси менш значущі, ніж життя цілого, і що попередній урок, який вона повинна засвоїти, є той, що вона є одиницею у функціональній групі таких же одиниць, від кожної з яких очікують внеску на благо цілого.
У зародку ця ідея (якою б дивною не здавалася) проросла, коли тисячі років тому були організовані перші школи. Ці школи були спочатку крихітними і давали освіту лише небагатьом обраним, але поступово привели (як правило через релігійні організації) до масової освіти та обов’язкового навчання, які характерні для сучасних державних шкіл, чиє завдання – готувати мільйони молодих людей у світі до того, щоб вони стали думаючими, але спрямованими громадянами.
Сьогодні для мас в так званих освічених країнах існує певне обов’язкове навчання; дітей усіх націй навчають читати, писати та зачатків арифметики. Вважають, що вивчаючи географію, історію та економіку, діти повинні сформувати загальне уявлення про світ і завдяки цьому досягти об’єктивного природного розуміння процесів і причин, які дозволили різним націям стати тим, чим вони є. Так діти повинні досягти усвідомлення загальної планетарної картини. Мінливі контури цієї картини формують в дітях сьогоднішнього дня ментальну гнучкість, а це багато в чому цінна риса.
Акцент освіти в справі формування громадянина до останнього часу був подвійний. Метою освіти було так оснастити дитину, щоб вона з досягненням зрілості могла подбати про себе в хижому сучасному світі, заробити кошти для існування, стати, по- можливості, багатою й незалежною від тих, з ким зводить її життя. В центрі навчального процесу стояв індивід, все оберталося навколо того, що індивід збирається робити, як збирається жити і що може отримати, зробити та досягти в житті.
За таких умов, якщо школа була з релігійним ухилом (наприклад, церковна), дитину вчили, що вона повинна намагатися бути хорошою. При цьому висували такий егоїстичний мотив: якщо дитина зможе це робити, то колись потрапить на небеса і знайде там щастя. Коли подібні ідеї заволодівали нею, коли під організованим тиском вона починала відповідати бажаному зразку та еталону, коли вона засвоювала потрібну кількість схематичної інформації про людство та людські досягнення, і коли в неї розвивалася здатність запам’ятовувати факти (історичні, наукові, релігійні та інші), навіть якщо її здатність мислити залишалася абсолютно нерозвиненою, її випускали у світ, у відповідну громаду, робити добро і утверджувати себе.
Я усвідомлюю, що викладене є широким узагальненням. Воно абсолютно не враховує вроджених і властивих дитині навиків, досягнутої нею точки душевної еволюції та здібностей, з якими вона вступає в життя і які є результатом численних попередніх життєвих досвідів. Це не враховує також впливу багатьох сумлінних, духовно мислячих і високорозвинених вчителів, які – в усі віки – залишали свій слід у молодих людях, яких вони навчали, орієнтували й вели вперед, до кращого. Я говорю лише про формальний аспект освітніх систем і про їхній очевидний вплив на молодь будь-якої нації. Цілі, які ставив перед собою формальний наставник, були вузькими, а логічним результатом його викладання та роботи ставало формування егоїстичної, матеріалістично мислячої особистості, головним завданням якої було поліпшення свого матеріального становища. Цьому винятково сприяла наявна в тій чи іншій мірі індивідуальна амбіція, яка спонукала дитину охоче діяти згідно з вузькою егоїстичною метою вчителя. Природний ідеалізм дитини (а яка дитина не є вродженим ідеалістом?) повільно, але неухильно помирав під вагою матеріалізму світової педагогічної машини та егоїстичного ухилу світового бізнесу з його численними підрозділами, а також внаслідок постійного наголошування на необхідності робити гроші.
Поступово такий згубний стан справ (що досяг своєї кульмінації в перші роки нашого століття) змінювався, і тепер у багатьох країнах добробут самої держави, благо імперії, задоволення потреб нації тримають перед дитиною з ранніх років як найвищий можливий ідеал. Її вчать, що служінню державі, імперії чи нації вона має віддавати найкраще, що в неї є; в її свідомість настійно впроваджують, що її індивідуальне життя повинно підпорядковуватись життю держави чи нації, що її обов’язок – служити нації, навіть ціною свого життя. Її вчать, що за надзвичайних обставин вона, як індивід, не має жодного значення, а єдиним чинником, що має значення, є спільне ціле, нескінченно малою частиною якого вона є. Це певний помітний крок у розширенні свідомості, який рід людський має зробити.
Нагадую, що саме розширення свідомості та підвищення чутливості й сприйнятливої обізнаності є метою будь-якого божественного та ієрархічного зусилля. Поліпшення матеріальних умов не є метою. З неухильним розкриттям усвідомлення це відбувається автоматично. Устремління людства та здатність відзиватись на ідеалізм, який сьогодні наповнює світ, визначають майбутнє людства.
В цей час робиться подальший крок. У кожній країні людей з малих років вчать, що вони є не лише індивідами, не лише членами держави, імперії чи нації, не лише людьми з індивідуальним майбутнім, а й навчають того, що їм призначено також бути представниками деяких великих групових ідеологій – демократичної, тоталітарної чи комуністичної. Врешті решт, ці ідеології є матеріалізованими мріями чи баченнями. Заради реалізації ідеалів відповідної ідеології – як вчать сучасного юнака – він повинен працювати, віддавати себе й боротись, якщо буде потрібно. Звідси очевидно, що, незважаючи на весь зовнішній безлад і хаос, що вирує сьогодні у свідомості людства, незважаючи на страх і побоювання, ненависть і відособлення, людські істоти починають поєднувати в собі три стани свідомості: індивіда, громадянина та ідеаліста. Здатність досягати цього й перебувати в усіх трьох станах одночасно доходить сьогодні до рівнів людського життя, властивих так званим “найбіднішим верствам населення”.
Все це дуже добре і є частиною плану, який все і визначає. Незалежно від того, чи це є демократичний ідеал, бачення тоталітарної держави чи комуністична мрія, всі вони мають благий вплив на свідомість людства загалом. Відчуття обізнаності про події у світі чітко зростає, здатність вважати себе частиною цілого швидко розвивається, і все це бажано, правильно і є частиною божественного плану.
Цілком зрозуміло, що цей процес псують і гальмують вкрай небажаними методами та мотивами, але людські істоти мають звичку псувати прекрасне; у них сильно розвинена здатність бути егоїстичними та матеріалістичними, а оскільки розуми людей ще практично нетреновані та нерозвинені, їм бракує здатності розпізнавання та вміння відрізняти старе від нового чи правильне від правильнішого. Оскільки їх виховували в егоїзмі та на матеріальних установках, поки вони перебували під контролем батьків та освітніх систем свого часу, їхнє мислення природно протікає уздовж цих небажаних напрямків.
В Епосі Риб, що минає, молодь у кожній країні виховували під впливом трьох фундаментальних ідей. Суть їх можна висловити так:
- Яким має бути моє професійне покликання, щоб я міг мати стільки в матеріальному світі, скільки мені потрібно для мого становища в житті та моїх бажань?
- Хто є ці люди, які вищі за мене, на яких я повинен рівнятись і шанувати, і хто ці нижчі за мене за соціальним статусом, і як високо я здатний піднятися соціальними сходинками, щоб поліпшити своє життя?
- З дитинства мене вчили, що моя природна схильність – це чинити неправильно, бути неслухняним, або стверджували (якщо оточення вузько ортодоксальне), що я жалюгідний грішник, негідний щастя в майбутньому. Як мені уникнути покарання за мої природні схильності?
Як наслідок цього всього в расі розвинулись глибоко вкорінені почуття матеріальної та соціальної амбіції, а також комплекс меншовартості, що неминуче проривається назовні в тому чи іншому вигляді протесту в індивіді, в расових вибухах, або ж, знову кажучи про індивіда, в нестримно самоцентрованому ставленні до життя. Від цих перекручених тенденцій та регресивних ідеалів раса повинна, врешті-решт, відійти. Саме внаслідок усвідомлення цього факту деякі нації надмірно акцентують національне й расове благо та державу. Це призвело до підриву ієрархічної структури соціального устрою, що є базовою та вічною реальністю. Це поняття так спотворювали і неправильно використовували, що в людстві, врешті-решт, виник протест стосовно ієрархічної структури, що спричинило майже ненормальну реакцію на свободу і надмірну вільність, які набувають небажаного розмаху.
Сьогодні дуже поширена (в деяких країнах) вимога молоді проводити час у задоволеннях, її безвідповідальність і відмова від реальних цінностей життя – усе це ознаки цієї реакції. У найгіршому випадку це можна бачити в демократичних країнах. У тоталітарних державах цього не допускають в такому масштабі, оскільки молодь там змушують брати на себе відповідальність і присвячувати себе більшому цілому, а не занурюватися в матеріальне життя і витрачати свої роки на те, що називають “приємним проведенням часу”. Зазвичай, людина “приємно проводить час” за рахунок інших, причому це відбувається в роки її формування, які неминуче обумовлюють і визначають майбутнє молодої людини.
Я не говорю тут з погляду політики чи з позицій захисту якоїсь системи правління. Примусова діяльність і примусова відповідальність відкидають переважну більшість людей на стадію ясел чи дитинства, а людству вже час досягти зрілості з її готовністю брати на себе відповідальність та її глибоким відчуттям реальної ціни високих стандартів життя. Почуття відповідальності є однією з перших ознак того, що душа індивіда пробуджується. Душа людства теж нині пробуджується в масах, і свідченням цього є такі факти:
- Поява товариств, організацій та масових рухів на благо людства в усьому світі.
- Зростання зацікавлення мас народу в спільному благу. Дотепер у цьому був зацікавлений вищий прошарок суспільства, або з егоїстичних міркувань, щоб захистити себе, або внаслідок вродженого патерналізму. Інтелігенція та вчені досліджували суспільний добробут з позицій ментального, наукового інтересу на матеріальній основі. Нижча частина середнього класу природно зацікавлена в матеріальній основі з огляду на фінанси і торгівлю. Сьогодні це зацікавлення притаманне вже низам, усі класи чутливо реагують на спільне, національне, расове чи міжнародне благо. Це дуже добрий знак, що вселяє надію.
- Гуманітарні й благодійні зусилля досягли своєї кульмінації поряд з жорстокістю, ненавистю та відхиленнями, породжуваними відособленням, гіпертрофованими національними ідеологіями, агресивністю та амбіцією в житті всіх націй.
- Освіта швидко стає масовою, діти всіх націй (і вищих класів, і нижчих) стають інтелектуально оснащеними, як ніколи раніше. Звичайно, зусилля спрямовані переважно на те, щоб навчити їх задовольняти матеріальні й національні потреби і бути корисними для держави, а не економічним тягарем. Однак, загальний результат відповідає божественному плану і є, без сумніву, хорошим.
- Можновладці починають визнавати, що людина з вулиці стає вагомим чинником у світових справах. З нею встановлюють усебічний контакт через пресу й радіо; людина середнього розвитку сьогодні достатньо інтелектуальна і зацікавлена у формуванні власної думки та висновків. Хай у зародковому стані, але ознаки її зусиль очевидні; звідси контроль над пресою та радіо, який існує в тому чи іншому вигляді в усіх країнах, оскільки не може бути жодного довготривалого відхилення ієрархічної структури від тієї, що є в основі нашого життя на планеті. Цей контроль розпадається на дві великі категорії:
Фінансовий контроль, як у Сполучених Штатах.
Урядовий контроль, як в Європі та Великобританії.
Людям говорять, що саме для них добре; взаємодія уряду з масами забарвлена застереженнями й таємною дипломатією. Безпорадність людини з вулиці (перед політичною владою, яка приймає важливі рішення, такі як рішення про війну чи мир, про теологічні нав’язування чи економічні відносини) все ще жалюгідна, хоч і не така велика й радикальна, як раніше. Душа людства пробуджується, і нинішнє становище можна вважати тимчасовим.
Метою майбутніх освітніх систем стане збереження індивідуальної цілісності людини, вироблення в неї почуття індивідуальної відповідальності, заохочення розвитку групового усвідомлення базових індивідуальних, національних і світових відносин поряд із зовнішньою відкритістю, організаторськими навичками, зацікавленістю та компетентністю. Водночас зусилля освіти будуть скеровані на посилення почуття громадянства і в матеріальному зовнішньому світі на фізичному рівні, і в Царстві Бога та відносин між душами.
Саме для тотальної зміни сучасних світових підходів та неправильних акцентів і було допущено те жахливе, катастрофічне становище, яке сьогодні існує на планеті.
СТАНОВИЩЕ У СВІТІ ТА ІДЕОЛОГІЇ
Перш, ніж перейти до технічного аспекту нашої роботи, хотілося б, щоб ви замислились над становищем у світі та світових ідеологіях з погляду освіти. Було б добре розглянути їх глибше, з погляду існуючих базових групових відносин, враховуючи необхідність готувати молодь майбутнього до приходу нової епохи, обриси якої у наш час ледь-ледь помітні. Хотілося б, щоб ви отримали, по-можливості, загальне уявлення про нинішню ситуацію у світі, розглядаючи лише широкі узагальнення, не згадуючи деталей, або окремих особистостей, хіба що як ілюстрації. В інших своїх книгах я вже заклав підґрунтя для цього, коли намагався коротенько розглянути психологічні проблеми різних націй, їх причину чи причини і той особливий внесок, який кожна нація повинна зробити у світове ціле.
Спробуємо усвідомити деякі виразні факти, хоча, зазвичай, такими їх вважають радше езотеристи, ніж світ загалом. Але ми працюємо, або намагаємося працювати, як езотеристи. Ось ці факти:
- Існують деякі базові ідеї, які дійшли до нас через століття і привели людство до його нинішньої точки еволюції. Ідеї – це суть еволюційного спонукання.
- Факт наявності прихованого контролю, який існував упродовж епох і про який можна судити з плану, що виразно стає явним настільки, наскільки це дозволяє свідомість людини.
- Факт, що будь-яке зростання відбувається завдяки експерименту, боротьбі та наполегливості – звідси нинішнє сум’яття. Це важливо для “прикладання зусиль” у просуванні до світла, для принесення світла у світ і для побудови групової антахкарани.
Очевидно, багато з того, що я можу дати в цих інструкціях, не можна довести через безпосереднє застосування, але я прошу учнів розмірковувати та думати у вказаних напрямках, бо лише після формування ядра мислителів, чутливих до нових ідей у галузі освіти, духовна Ієрархія Вчителів зможе домогтися намічених результатів у Своїй роботі втілення планів Бога. Вчителі не можуть працювати і не працюють без Своїх фокусних точок, обраних на фізичному рівні. Я знову прошу вас вважати себе аванпостами свідомості Тих, Хто на внутрішньому боці життя прагне пролити нове світло на питання громадських організацій, взаємовідносин між індивідом і цілим, а також на нові бажані тенденції в освіті. Я просив би вас піддати себе ментальному вишколу з цією метою. Зверніть увагу на послідовність у виконанні прохання: спочатку увага, потім вишкіл. Спочатку віра в контакт, потім кроки, щоб полегшити та розвинути цей контакт.
Наша тема – вивчення організації освіти людства, пов’язаної (на пізніх стадіях) з відповідальністю та правильною дією. Розглянемо в загальних рисах розвиток людини від ізольованої особової одиниці, через стадії родинного життя, племінного життя, національного життя до нинішньої стадії ідеалістичного людства, сповненого устремління. Цей ідеалізм і цей домінуючий дух дослідження відповідальні за сучасний світовий хаос; вони створили ідеології, які між собою конфліктують, призвели до драматичної появи національних спасителів, світових пророків і працівників, ідеалістів, опортуністів, диктаторів і дослідників у всіх сферах людського мислення, в усіх країнах. Цей ідеалізм – добрий знак. Він відповідальний і за безлад, і за наполегливу вимогу кращих умов, більшого світла й розуміння, поглибленої співпраці, безпеки на основі правильних врегулювань, а також за вимогу миру й достатку на заміну страху, терору та голоду.
У мої наміри не входить розгляд предмета з позицій численних сучасних підручників з проблем управління, законодавства чи багатьох схем (економічних, політичних тощо), які сьогодні так захоплюють увагу. Я не збираюсь вдаватись у подробиці чи давати визначення. Представники різних напрямів за допомогою наявної літератури можуть подати свою справу набагато успішніше, ніж я. Прихильники ідеологій можуть висловити свої переконання та завдання палкіше і з більшою надією, ніж це можливо для мене. Я буду писати для вас як той, хто бачить ясніше за вас ті нові зразки чи схеми, які тільки з’являються (бо бачу їх і зсередини, і ззовні, а також на кресленнях, що зберігаються в Ієрархії). Я буду писати як той, хто, радячись з працівниками Ієрархії, намагався осягнути завдання та співпрацювати з найближчими планами в нинішній час планетарної кризи та сум’яття, суворих змін і піднесення людства на нові рівні життя та вищі стани свідомості; як той, хто трохи глибше вивчив записи минулого та способи медитації, і досяг тієї міри прийняття минулого, сьогодення та майбутнього, яка поки, природно, неможлива для вас.
Я спробую подати деякі плани та ідеї, які керують ієрархічною дією, щоб вони впливали на ваші розуми і спонукали вас їх визнати чи відкинути. Я лише пропоную. Вам робити висновки і мислити в зазначених напрямках. Я намагаюся, щоб ви самі заглибилися в цей напрям мислення, щоб моя робота над вашими розумами полегшилася, і групова побудова необхідних мостів світла могла просуватися швидко. Не забувайте: мені теж доводиться прикладати зусилля, щоб зробити свої думки й ідеї зрозумілими для вас, а це можливо, тільки якщо я виявляю мудрість, а ви
- інтелект і наполегливість. Де наставник мудрий, а учень розумний, багато що стає можливим.
Я просив би, щоб ваше ставлення (принаймні якийсь час) не було критичним, щоб ви тимчасово відкинули свої упереджені ідеї та культивували готовність осмислювати й зважувати – цього разу не докази, а важливішу за зовнішні події внутрішню структуру того, що езотерично відбувається, і тим самим змогли певною мірою схопити мету нової освіти. Подумайте над цією фразою, глибоко промедитуйте її зміст. Намагайтеся досягнути вертикального спрямування при горизонтальному баченні. Глибоко подумайте і над цією фразою.
Вивчаючи шляхи людини, те, як вона напомацки шукає шлях з тваринного стану до нинішнього, інтелектуальнішого стану і пробивається в майбутнє з його найширшими сприятливими можливостями, завжди пам’ятатимемо, що для Хранителів Божественного Плану та Тих, Хто формує нові обставини, формальний бік життя, зовнішнє матеріальне вираження має цілком другорядне значення. Біль та страждання форми (свої власні чи інших, індивідуальні чи масові) часто спотворюють ваше бачення, так що ви не бачите ясно цілі та нагальної потреби життя у формі. Для багатьох з вас, наприклад, Світова Війна стала найбільшим лихом, агонією, яку в майбутньому необхідно уникнути за будь- яку ціну, страшною жахливою подією, показником гріховності людини та неймовірно сліпої байдужості Бога. Для нас же, для тих, хто на внутрішньому боці, Світова Війна була чимось на зразок серйозної хірургічної операції, зробленої в спробі врятувати життя пацієнта. Якщо говорити символічно, страшна стрептококова інфекція загрожувала життю людства, і операція була зроблена для того, щоб продовжити сприятливу можливість та врятувати життя, а не форму. Операція була значною мірою успішною. Вірус, однак, не вдалось викорінити, і він дає про себе знати в заражених місцях тіла людства.
Можливо буде потрібна ще одна хірургічна операція, але не для того, щоб зруйнувати і покласти край нинішній цивілізації, а щоб усунути інфекцію і позбутися лихоманки. Можливо в цьому потреби не буде, оскільки процес розкладання, класифікації та поглинання вже розпочався і може виявитися ефективним. Давайте працювати заради такого результату. Проте не будемо забувати, що саме Життя, його мета та свідомо спрямована доля мають значення; а також те, що коли форма виявляється неадекватною, надто хворою чи неповноцінною для вираження цієї мети, то з погляду Ієрархії нема нічого страшного в смерті цієї форми. Смерть не є нещастям, якого треба боятися; робота Руйнівника насправді не є жорстокою чи небажаною. Це кажу вам я, той, що сам перебуває на Промені Любові та знає її значення.
Є два способи руйнування: той, до якого вдаються людські істоти, які, не розуміючи життєвих цілей, діють сліпо й неосвіче- но з мотиву егоїстичного бажання, бажання влади та ненависті; і той, який допускає душа в належний та правильний час, а саме, коли внутрішньому життю потрібен новий провідник вираження. Тому Хранителі Плану допускають значні руйнування, і багато зла перетворюється в добро, оскільки остаточний результат видно з самого початку, а свідомість достатньо визріла і набралась досвіду, щоб залишити форму заради відчутних благ, які будуть отримані. Це вірно для індивідів, націй та рас. Чутливість до страждання світу – це велика божественна властивість; але обмежена емоцією, вона розділяє в інтерпретації, стає на чийсь бік, фокусуючись на особистостях, і так перетворюється на чари та ілюзію, перестає сприймати реальність і робить людей сліпими до божественних фактів.
Хотів би нагадати вам: езотерист у своїх доказах завжди йде від загального до конкретного. Я незмінно так роблю, компенсуючи в такий спосіб конкретну позицію, спотворену поверхневу панораму та короткозоре бачення учня. Ми вивчатимемо основні тенденції, широкий спектр проявленої людської свідомості, яка вимагає змін в освіті, релігії та соціальній організації, бо вона невпинно це робить відповідно до свого розкриття. Цивілізації, культури, раси та нації з’являються і зникають, але одні й ті ж індивідуальності приходять і йдуть разом з ними, пожинаючи плоди досвіду та просуваючись до все повнішого самоконтролю, групової організації та синтезу.
Хотів би нагадати також, що в кожної людської істоти є особлива якість, внутрішня, неодмінно присутня, вроджена властивість, яку можна назвати “містичним сприйняттям”. Я вживаю цей термін в набагато ширшому розумінні, ніж зазвичай, і хочу, щоб ви включали в якість містичного сприйняття:
- Містичне бачення душі, Бога та всесвіту.
- Здатність вступати в контакт і оцінювати світ сенсу, суб’єктивний світ реальності, який виявляє себе.
- Здатність любити та йти назустріч іншому.
- Уміння схоплювати, інтуїтивно вловлювати ідеї.
- Уміння відчувати невідоме, бажане, необхідне. Рішучість і наполегливість, що дають змогу людині шукати ту невідому реальність, прагнути її, вимагати її. Це та містична тенденція, яка створила великих містиків зі світовим ім’ям, велику кількість дослідників, першовідкривачів і винахідників.
- Здатність відчувати, реєструвати та відзначати добре, прекрасне й істинне. Саме вона народжувала письменника, поета, художника та архітектора.
- Прагнення відкривати та проникати в таємниці Бога й природи. Це те, що створювало вченого та релігійну людину.
Попрацюйте з цими визначеннями і побачите, наскільки містким є це “містичне сприйняття”. Це не більше і не менше, ніж вроджена здатність людини тягнутися та схоплювати те, що є більшим і кращим, ніж вона сама, що вело її через культури та цивілізації, які послідовно розвивались, аж поки вона не опинились сьогодні на порозі нового царства природи. Це здатність відчувати й прагнути блага, яке виглядає наче недосяжним. Тому пам’ятайте цю широку загальну тезу під час вивчення здатності людини до самовираження, самовизначення та самоконтролю, які розвиваються.
Які ж базові ідеї (починаючи з відомих інстинктів) крок за кроком привели людину до її нинішньої боротьби за поліпшення світу, групові цінності та природне самовизначення, щоб – хоч це здебільшого й не усвідомлюється – створити кращий орган вираження в живому організмі, людстві?
Я про це говорив в іншому місці під час обговорення нинішнього променевого Плану для людства в галузі політики, релігії та освіти, і дещо, що безпосередньо стосується нашої теми, я повторю:
“Врешті-решт, головна проблема світового врядування полягає в мудрому використанні ідей. Саме тут дає про себе знати могутність мови, так само як у релігії чи освіті відчувається могутність письмового слова, друкованої сторінки. У політиці масами керують оратори, і ніколи їхній вплив не був настільки очевидним, як у наш час завдяки радіо. “Великі” ідеї безперервно втовкмачують в голови громадськості: теорії диктатури, комунізму, нацизму, фашизму, марксизму, націоналізму, ідеали демократії. Різні групи мислителів пропонують громадськості свої способи управління, не залишаючи їй часу на їх розгляд чи осмислення. Расова неприязнь, особисті вподобання та різного роду ілюзії обов’язково знаходять собі вираження, обманюючи нездатних мислити. Людина, яка добре володіє мовою, має дар грати словами і здатна виразно озвучити невдоволення людей, людина, яка майстерно жонглює статистичними даними, фанатик, що пропонує панацею від усіх соціальних захворювань, чи той, що розпалює расову ненависть – ніхто з них ніколи не залишиться без послідовників. Такі люди легко розхитують суспільну рівновагу і приводять своїх легковажних прихильників до тимчасового успіху і влади, або до ганьби та забуття.
У всій цій грі з ідеями, за умов постійного впливу на свідомість великих концепцій, що лежать в основі нашого еволюційного процесу, людство розвиває здатність мислити, вибирати та будувати надійний фундамент. Через еволюційне представлення цих ідей відбувається неухильний рух до свободи думки (через використання старого методу експерименту, відкидання невідповідного і подальшої роботи вже з новішими концепціями), яка дозволить людству правильно будувати згідно з великими ментальними праобразами, які лежать в основі зовнішньої структури нашого світу. Уважні розуми епохи стають все чутливішими до цих праобразів, так що індивідуальний розум може розпізнавати їх і виводити з темряви на світло. Саме так ці істинні зразки стають доступними і рухають людство до його призначення, до тих глибших усвідомлень, які формують расові типи, і до того синтетичного розуміння, яке призведе до реалізації Братства. Так думки відіграють свою роль, і проблема ідей буде розумітися все краще, поки, врешті-решт, не прийде час, коли ми матимемо своїх тренованих інтуїтивів і мислителів, здатних безпосередньо працювати у світі ідей та черпати (для всіх) праобрази ідей для побудови. Я усвідомлюю, що подібними проголошеннями піддаю себе ризику бути звинуваченим у перебільшенні й утвердженні неможливого, але час підтвердить істинність моїх пророкувань. Світова структура з’являється і вибудовується на основі певних внутрішніх ментальних праобразів, і саме ці праобрази викликали нинішню хвилю урядових експериментів серед усіх націй. Але ніхто сьогодні не вчить проникати у світ праобразів та істинно інтерпретувати ідеї, тому і виникають проблеми. Пізніше, коли люди ясно побачать причину, вони діятимуть мудро й ретельно готуватимуть своїх Спостерігачів і Зв’язкових. Це будуть чоловіки й жінки, в яких силою наполегливого інтелекту пробуджена інтуїція. Їхні розуми будуть настільки віддані груповому благу і вільні від будь-якого відчуття відособлення, що ніяк не перешкоджатимуть контакту зі світом реальності та внутрішньої істини. Вони не обов’язково будуть “релігійними” в повсякденному розумінні цього слова, але це будуть люди доброї волі, високого рівня ментального розвитку з добре оснащеним розумом. У них не буде ні особистих амбіцій, ні егоїзму, а надихати їх буде любов до людства та бажання допомагати йому. Такі люди і є духовними”.
“Трактат про Сім Променів”, т. I, сс. 179-181.
ПРИЧИНИ ТЕПЕРІШНІХ СВІТОВИХ ЗАВОРУШЕНЬ
Дозвольте перерахувати для вас деякі причини нинішнього сум’яття у світі, нагадавши, що багато з них сягають корінням у таке віддалене минуле, що історії про них нічого невідомо, і вони здаються вам безглуздими, тому що ви не маєте чіткого уявлення про природу раннього людства. Деяке розуміння поточної ситуації необхідне, якщо ви збираєтеся розумно відстежувати розвиток у майбутньому.
По-перше, однією із значних і головних причин є сама точка еволюції, досягнута людством. Цей еволюційний статус роду людського привів його до порога дверей великого шляху еволюції та вказав на розкриття, яке неминуче несе за собою рішучі зміни в усьому ставленні людини до життя та всіх її світових взаємодій. Людство само ініціює ці зміни, їх не нав’язує жодна зовнішня сила чи примус. Це важливо збагнути. Тому можна стверджувати:
- Нині людина перебуває в точці, в якій принцип інтелекту настільки пробуджений, що ніщо не може загальмувати розвиток знання. Це знання може бути небезпечно неправильно застосоване та егоїстично використане, якщо нічого не зробити, щоб зупинити людину і в такий спосіб захистити її від самої себе – навіть ціною тимчасового болю. Вона повинна навчитись реагувати на вищі й кращі відчуття цінностей.
- Мільйони людських істот вже інтегровані, або перебувають у точці інтеграції. Вони починають функціонувати як єдність всередині себе, готуючись до вищого процесу, який дасть їм змогу свідомо інтегруватися в більше Ціле. Якщо дивитись з формального боку проявлення, то розум, емоції та мозок працюють в унісон. Тепер повинні виявити себе вищі відповідності цих нижчих сил – мудрість, любов і спрямування; слід дозволити тоншим енергіям виражати себе. Інстинктивно та містично людство ясно сприймає цю потребу. Як і раніше, могутнім є інстинкт йти вперед до вищого досягнення, запитувати й шукати краще. Людству можна довіряти в його прагненні йти вперед, прогресувати. Тим не менш, Ієрархія Любові намагається ще більше прискорити цей процес, приймаючи на себе ризик можливих ускладнень.
- Деякі чоловіки й жінки в усіх сферах людської думки виражають міць досягнутої ними інтеграції та (якби ви тільки повірили!) реальність контакту зі своєю душею, підносячись над мертвим рівнем людства. Вони піднімаються над своїми побратимами завдяки самій силі своєї особистісної інтеграції й тому, що вони здатні діяти як висококласні та ідеалістичні особи. З висоти, на якій вони стоять (досить високої з погляду людства й цікавої з погляду Ієрархії), вони прагнуть формувати расове мислення й життя за деяким праобразом, який (відповідно до їхніх схильності, типу та променю) видається їм бажаним.
Ці індивіди у сферах управління, релігії, науки, філософії, економіки та соціології мають потужний сукупний вплив, почасти високий та благий, почасти не дуже. Вони впливають на цивілізацію матеріально, якщо таким є акцент їхнього існування, або спричиняють культурний вплив суб’єктивно й духовно, якщо прагнуть саме такого вираження. У них часто здорові, благі мотиви, оскільки всі вони зазнали дотику істинного ідеалізму, але – будучи поки недосвідченими в підходах душі – вони роблять багато помилок, відхиляються на небезпечні стежки і вводять багатьох людей в оману та неприємності. У довготривалій перспективі результатом буде пробудження суспільної свідомості, а це завжди добре.
По-друге, поява нового расового типу. Його суб’єктивні риси вже чітко видно. Ми, однак, настільки засліплені матеріальними формами. Сьогодні є маса тверджень про те, що нова раса народжується в Америці. Нова раса формується в будь-якій країні, хоча переважно там, де проживають представники п’ятої (чи білої) раси. Однак і серед народів четвертої раси, таких як китайці та японці, Ієрархія також виявляє деяких людей, які роблять свій реальний езотеричний внесок у ціле.
Дозвольте навести тут одне твердження, яке може дещо здивувати. П’яте, духовне царство природи виділиться з п’ятої корінної раси. Такий езотеричний Закон Відповідностей. Проте, нагадаю, що до представників четвертої корінної раси на планеті зараз можна віднести китайців, японців, різні монголоїдні раси Центральної Азії (і вони певною мірою змішалися з арійською расою), гібридні групи на безлічі островів у південній частині обох океанів і півкуль, а також нащадків рас, які мільйони років тому прославили Південну Америку своєю цивілізацією. Я широко узагальнюю з необхідності.
Новий расовий тип – це швидше стан свідомості, ніж фізична форма, радше стан розуму, ніж своєрідно сформоване тіло. Але з часом будь-який розвинений стан свідомості незмінно обумовлює і визначає тілесну природу, створюючи, врешті-решт, конкретні фізичні характеристики. Видатною рисою усвідомлення прийдешньої нової раси стане широке визнання містичного сприйняття. Головною його якістю буде інтуїтивне розуміння та контроль над енергією, а основним внеском у розвиток людства – трансмутація егоїстичного бажання в групову любов. Це помітно вже сьогодні в позиціях великих національних лідерів, яких, як правило, надихає зовсім не егоїстична амбіція, їх спонукає любов до своєї нації, тобто певна форма ідеалізму (звідси виникнення великих ідеологій). Подумайте над цим, намагайтесь побачити ширшу картину розширення людської свідомості та зрозумійте хоч трохи мету майбутньої нової системи освіти.
По-третє, завершення Епохи Риб, яка довела до точки кристалізації (а отже, смерті) усі форми, через які формувались ідеали цієї епохи. Вони послужили своїй меті та виконали велику й потрібну роботу. Можуть запитати: “А які ж головні ідеали Епохи Риб?”
- Ідея авторитету. Вона привела до різних форм патерналізму – політичного, освітнього, громадського й релігійного. Це може бути добрий патерналізм привілейованих класів, які намагаються поліпшити життя тих, хто від них залежить (і вони це багато в чому роблять); опіка церков, релігій світу, що виявляє себе як авторитет духовенства; патерналізм процесу навчання.
- Ідея цінності скорботи та болю. Провідники раси наголошували на ідеї корисності скорботи й виховного значення болю в процесі навчання відсторонення – необхідної якості для того, щоб бажання й плани людей не орієнтувалися більше на життя форми. Ці чесноти є реальними. Однак, менші наставники раси перестаралися з їх прославленням. Як наслідок, раса сьогодні виявляє скорботне, сповнене страху очікування того, що якась нагорода (в бажаній, зазвичай матеріальній формі, такій як небеса різних світових релігій) усе ж прийде після смерті, компенсувавши те, що довелося зазнати в житті. Раси сьогодні занурені в страждання та нещасну психологічну мовчазну згоду на скорботу та біль. Ясне світло любові повинно змести все це, і радість стане ключовою нотою прийдешньої нової епохи.
- Викладену думку необхідно об’єднати з ідеєю самопожертви. Акцент цієї ідеї останнім часом змістився з рівня індивіда з його жертовністю – на рівень групи. Благо цілого тепер теоретично вважають настільки важливим, що група повинна без вагань жертвувати заради нього індивідом чи групою індивідів. Такі ідеалісти схильні забувати, що справжньою є жертва з власної ініціативи, і що, будучи примусовою (нав’язаною могутнішою чи вищою персоною або групою), вона все-таки є насильством над індивідом, його вимушеним підпорядкуванням сильнішій волі.
- Ідея задоволення бажання. Понад усе, Епоха Риб була ерою матеріального виробництва та комерційної експансії, вміння продавати продукти людської майстерності, які, як вчили вважати широку громадськість, є важливими для щасливого життя. Колишня простота й справжні цінності були тимчасово на задньому плані. Такому стану справ було дозволено тривати довгий період часу, тому що Ієрархія Мудрості намагалася підвести людей до точки пересичення. Світова ситуація красномовно свідчить сьогодні про те, що володіння та примноження матеріальних благ є перешкодою, а не ознакою того, що людство знайшло свою справжню дорогу до щастя. Урок цей засвоюється дуже швидко, поривання до простоти також швидко набирає силу. Дух, ознакою якою є меркантильність, приречений, хоча він ще живий. Цей дух володіння та агресивного захоплення бажаного зараз широко розвинений і характерний для націй та рас так само, як і для індивідів. Агресія заради володіння була ключовою нотою нашої цивілізації упродовж п’ятнадцяти останніх століть.
По-четверте, початок прояву Епохи Водолія. Факт цей повинен вселяти глибокий, переконливий оптимізм; ніщо не може зупинити нові впливи – наростаючі, стабілізуючі та остаточні. Вони неминуче обумовлюватимуть майбутнє, визначатимуть тип культури та цивілізації, вказуватимуть на форми правління та впливатимуть на людство, подібно до того, як це було в Епоху Риб чи Християнства, або ж у попередньому періоді під управлінням Овна. На ці впливи, які неустанно посилюються, Ієрархія впевнено розраховує, і учні світу аналогічно повинні вчитися на них покладатися. Свідомість універсальних взаємовідносин, суб’єктивної інтеграції, доведеної та пережитої єдності, стане вищим даром прийдешньої епохи.
У майбутньому індивідуальний громадянин підпорядковуватиме свою особистість благу цілого – охоче й обдумано, повністю усвідомлюючи все, що він робить. Зростання організованих братств і спільнот, партій та груп, відданих якійсь справі чи ідеї, є ще однією ознакою активності нових сил. Цікаво зазначити, що всі вони швидше виражають якусь усвідомлену ідею, ніж певний, нав’язаний конкретною людиною план. Тип людини Риб – це ідеаліст, що діє в напрямку якоїсь лінії людського розвитку. Людина Водолія братиме нові ідеали та ідеї, що виявлятимуться, і в груповій активності матеріалізуватиме їх. Саме ця концепція спрямовуватиме освіту майбутнього. Ідеалізм людини Риб та її життя на фізичному плані – два її різні вираження, які часом дуже далекі одне від одного, рідко поєднуючись і сплавляючись між собою. Людина Водолія проявить великі ідеали на практиці, оскільки канал контакту між душею та мозком через розум стійко встановиться завдяки правильному розумінню, а розум все ширше використовуватимуть в його двоїстій активності – для проникнення у світ ідей та для прояснення життя на фізичному рівні. Зрештою, це забезпечить синтез людського зусилля та вираження істинніших цінностей та духовних реальностей, яких світ ще не бачив. І це теж є метою освіти в майбутньому.
Що ж це за синтез, який згодом буде забезпечено? Дозвольте перерахувати кілька факторів без детального роз’яснення:
- Злиття різних духовних устремлінь людства, виражених сьогодні в численних світових релігіях, у нову світову релігію, яка набуде вигляду свідомого об’єднаного групового наближення до світу духовних цінностей, викликаючи у відповідь дію Громадян того світу (планетарної Ієрархії і причетних до неї груп).
- Сплавлення величезної кількості людей в різні ідеалістичні групи. Вони формуватимуться в кожній сфері людської думки і поступово поєднуватимуться в ще більше ціле. Звертаю увагу на такий факт. Якщо розглянути різні освітні групи, що діють сьогодні в будь-якій країні світу, то можна відзначити подібні основні тенденції: широке розмаїття; базування на тій чи іншій ідеї покращення людського добробуту; єдність мети. Численні основні та допоміжні групи формують гігантську всесвітню мережу, яка свідчить про дві речі:
- Неухильно зростаючу здатність звичайної людини мислити в категоріях ідеалів, заснованих на певних ідеях і висунутих тим чи іншим великим інтуїтивом.
- Поступовий розвиток свідомості людини під впливом цих ідей, визнання людиною ідеалізму своїх побратимів і, як наслідок, розвиток духу прийняття.
Ця прогресивна тенденція до ідеалізму та прийняття, врешті- решт, є тенденцією до любові-мудрості. Той факт, що люди зловживають ідеалами, занижують бачення, спотворюють істинну картину бажаної мети та проституюють зародкові проблиски краси на догоду егоїстичним бажанням, не заважає усвідомленню того, що дух ідеалізму у світі зростає і не обмежується, як у минулому, кількома просунутими групами чи одним-двома великими інтуїтивами. Дискусії звичайних людей сьогодні пов’язані з тією чи іншою політичною, соціальною, освітньою або релігійною філософіями, які засновані деякими школами ідеалізму. З погляду Тих, Хто відповідальний за еволюційний розвиток людини, великий крок вперед зроблено за останні дві сотні років. Те, що було темами для дискусій інтелектуалів і філософів середньовіччя, тепер є предметом жвавого обговорення в ресторанах, у потягах, скрізь, де люди спілкуються, сперечаються, розмовляють. Про це схильні забувати, і я просив би подумати над наслідками цього, запитуючи себе, до чого в результаті приведе широко розповсюджена здатність людського розуму мислити в категоріях більшого Цілого, і не лише з огляду на особистий інтерес, а прикладаючи поняття ідеалістичної філософії до справ практичного життя. Сьогодні людина робить і те, і інше.
Отож, про що це свідчить? Це вказує на тенденцію у свідомості людства до злиття індивіда з цілим, але без втрати ним відчуття індивідуальності. Незалежно від того, вступає індивід у політичну партію чи веде благодійну діяльність, приєднується до однієї з численних груп, що займаються езотеричною філософією, чи стає прихильником якогось поширеного “ізму” чи культу, він все більше усвідомлює розширення свідомості та готовність ототожнити свої особисті інтереси з інтересами групи, яка має своїм основним завданням матеріалізувати якийсь ідеал. Він вірить, що завдяки цьому процесу поступово умови людської життєдіяльності будуть поліпшуватися, а ті чи інші потреби – задовольнятися.
Сьогодні цей процес відбувається в кожній нації, в усіх куточках світу, і перепис наявних у світі освітніх і релігійних груп (якщо згадати лише ці дві з багатьох можливих категорій) показав би неймовірну кількість таких колективів. Це свідчить про диференціацію мислення і водночас підтверджує мій висновок про те, що люди всюди повертаються до синтезу, злиття, зближення та співпраці згідно з їхнім баченням цілей і завдань. Для людського роду це нова сфера вираження та підприємливості. Звідси часті неправильні застосування новітніх істин, спотворення цінностей, які відчуваються, перекручення істини заради індивідуальних цілей та розрахунків. Проте, в міру того, як людина намацує свій шлях в цьому напрямі, а різноманітні ідеї та ідеології надають їй можливість вибору і вказують на виникаючі критерії життєдіяльності та взаємин, вона поступово навчиться мислити ясніше, усвідомлювати різні аспекти істини як вираження базової суб’єктивної реальності та – не відкидаючи жодного аспекту істини, яка привела її чи її групу до свободи, – навчиться поєднувати істину свого ближнього зі своєю власною.
Коли такий підхід утвердиться у сфері практичної освіти, ми виявимо, що нації та індивіди розвивають ідеї, які, як виглядає, відповідають національній чи особистій психології, водночас визнаючи реальність, дієвість і корисність поглядів інших індивідів і націй. Наприклад, коли ідеї вчення про сім променів отримають загальне визнання, ми засвідчимо зростання психологічного розуміння, а нації та світові релігії прийдуть до взаєморозуміння.
ПИТАННЯ БАТЬКІВСТВА
Я почав з теми громадянства з двох міркувань: по-перше, основне правило езотеризму – завжди рухатися від загального до конкретного; по-друге, тема громадянства, відносин одиниці та цілого, індивіда й держави є всепоглинаючою темою в сьогоднішніх світових справах. З цією темою усі мають справу – газети, радіо, уряди. Цей предмет необхідно поєднує в собі проблеми індивідуальної свободи та колективної відповідальності. Людство повинно розуміти та виражати такі тонкі відносини згідно з принципами, що лежать в основі будови всього людства та планети. Таку ж будову має і всеохоплююча Ієрархія. Незважаючи на раціональні пояснення людського розуму, Ієрархія існує та поширюється на все – від атому субстанції в глибинах прояву до сонячної системи загалом; у своїй багаторівневості вона виражає усі типи свідомості, від свідомості нескінченно малого до свідомості нескінченно великого. Ми маємо справу лише з малою, дуже малою частиною ієрархічної структури. Сферою нашого дослідження є сфера Четвертої Творчої Ієрархії, тобто ієрархії людських істот; це сфера взаємин членів цієї ієрархії в межах сфери її активності; вона поширюється і на можливий спектр існування долюдських царств на нижчих щаблях ієрархічного існування, і на існування п’ятого чи духовного царства, Царства Божого, яке на шкалі буття є найближчим до людського вищим царством.
З цією великою частиною ієрархічної будови, яку називають тваринним царством, третім царством природи, людина виразно пов’язана своїми тваринним, ефірним та астральним тілами. Вона також пов’язана і з царством душ, оскільки її власна душа є інтегральною частиною цього царства, так само як її фізичне тіло є інтегральною частиною тваринного царства. Той її аспект, який є чисто людським, а це розум чи ментальне тіло, це, по-суті, орган стосунків з іншими людьми.
Тому стосовно нашого предмету хотілося б, щоб ви мали на увазі: “нитки освітленої свідомості”, які ми невідступно створюємо і які, зрештою, формують антахкарану, повинні сплітатися між усіма ієрархічними рівнями, а в самому людському царстві ці канали та мости, які сполучаються і поєднуються, повинні створюватися між окремими індивідами та між окремими групами.
На ранніх стадіях у масовому масштабі цього досягають за допомогою впливу панівної культури та цивілізації. Внаслідок своєї зовнішньої дії та телепатичного впливу це забезпечує поступові повільні зміни, хоча на початку еволюційного процесу розвиток цей настільки повільний, що його ледь помітно. Проте, суб’єктивні зміни неминуче впливають на життя індивіда. З еволюцією процес пришвидшується, і сьогодні в так званих цивілізованих країнах швидко розширюються сфери, які перебувають під впливом цивілізації, а культурний вплив швидко поглиблюється.
Сучасному мислителю важко собі уявити час, коли не було расової, національної чи релігійної свідомості в тому вигляді, в якому вони є в сьогоднішньому світі. Навіть людина, обдарована найбагатшою уявою, не здатна подумки уявити собі стан розуму, коли свідомість була чисто інстинктивною, зануреною у фізичні відчуття, нездатною реєструвати ширші контакти, ніж контакти зі статевим партнером і потомством, та поклик фізичних потреб. Деякі спроби дослідження такого стану свідомості виконують у племенах, які швидко вимирають у сучасному світі, але навіть у цьому випадку неможливо зробити адекватну поправку на тонкі враження і впливи як результат дії сукупного мислення та внутрішнього ментального впливу цивілізованої частини людства. Поступово світ людей стає самосвідомішим і різко відділяється від тваринного (хоча й визнаючи взаємозв’язок з ним). Стан свідомості, пов’язаний з царством душ, по-різному називають різні школи психології; говорять і про окультну чи містичну свідомість.
Тому можна розділити свідомість людей на три частини:
- Пов’язану з апаратом відчуттів, тваринним тілом, механізмом відгуку, через який об’єктивні зовнішні контакти стають можливими.
- Ту, що стосується внутрішнього чи психологічного життя людини. Вона включає в себе переважно бажання, устремління, амбіцію та ментальну активність; всі вони можуть виявляти себе у тваринних, психічних, ментальних чи духовних формах.
- Ту частину, яка пов’язана з духовним життям людини та її стосунками зі світом душ та з власною душею.
Поступово ці три аспекти розвинулись у сфері свідомості і не лише підвели людину до розпізнавання власних внутрішніх, особистих стосунків (що, між іншим, веде до розуміння свого фізичного, психологічного й ментального оснащення), але й привели людський рід до усвідомлення різних групових відносин, з яких першими і найважливішими дотепер були відносини в сім’ї. Саме в ній розвинулась одна з головних відмінностей між людським станом свідомості та тваринною свідомістю – завдяки божественному накладенню Закону Необхідності. Цей Закон забезпечив можливість розвинути почуття відповідальності за свою сім’ю. Як тільки тварина чи птах здатні фізично подбати про себе, батьки полишають своє дитинча на самого себе. У людській сім’ї тривалість фізичної турботи про дитину, як і турботи про її психологічний розвиток, поступово зростала з часом, і сьогодні батьки чи церква, суспільство чи держава багато років є відповідальними за неї (тривалість ця залежить від країни народження і соціального статусу).
Це зовсім змінило стан справ, і першою групою, про яку індивідуальна дитина стає природно обізнаною, є її сімейна група як одиниця спільноти. У цих сімейних групових стосунках століттями (як символічно, так і фактично) зберігаються, розвиваються і втримуються перед расою як ідеали такі чинники, які лежать в основі всієї структури існування:
- Усвідомлення ієрархічного статусу, що, врешті-решт, є ставленням меншого до більшого, слабшого до сильнішого, менш досвідченого до досвідченішого. Так розвивається почуття заступництва як одна з форм аспекту любові у світі.
- Усвідомлення відповідальності, успадкованої, набутої чи прийнятої на себе. Таким є ставлення старшого до молодшого, мудрого до неосвіченого. Отже, зростає потреба в надаванні можливості розкривати знання.
- Усвідомлене вміння прощати, що є, або, вірніше, має бути вираженням відносин між індивідами всередині більшої групи, або між групами всередині ще більшого цілого. Прощення – це, по-суті, процес, в якому кожен психічно віддає кожному; це одне із зародкових виражень самопожертви, яке є аспектом природи волі Божества. Оскільки прощення пов’язане з монадичним чи вольовим життям, його поки що зовсім неправильно розуміють і невірно тлумачать. Насправді прощення – це почуття синтезу чи ототожнення: “один – за всіх, і всі – за одного”. Здатність прощати розвивається сьогодні дуже швидко, але все ж таки поки ще є настільки зародковим умінням, що словами його не пояснити. Воно не є ні великодушним забуттям, ні зверхністю, коли дивляться згори на щось, ні жестом вищості, коли списують старі борги. Це дихання самого життя – дає все всім і для всіх.
- Усвідомлення групової взаємодії в межах ще ширших світових взаємовідносин – справедливих, гармонійних і ритмічних.
Це відчуття правильних відносин, які розвиваються свідомо та гармонійно.
У прийдешній період під впливом нової освіти ці чотири базові усвідомлення прищеплюватимуть кожній дитині, їх навчатимуть у школах і коледжах. У такий спосіб вони стануть обумовлювати та розвивати новий вид сім’ї, який неодмінно виникне.
Сімейна група (як і всі інші людські групи) схильна до загального відособлення, егоїзму, індивідуалізму та ізолюючої винятковості, в основі яких лежать класові відмінності, успадковані традиції, расові установки й національні звичаї. Сім’ї (будь-якої категорії та рангу) стоять єдиним фронтом проти всього світу; батьки захищають (правильно чи ні) власних дітей, становище, ситуацію. Надмірний наголос на сімейній гордості, традиціях, походженні зводить різноманітні бар’єри, які роз’єднують людей, сім’ї, групи. Тиск минулого на сім’ї значною мірою відповідальний за бунт сучасної молоді проти батьківського контролю, хоч у такій же мірі його спричинило і повстання проти нав’язування релігії, застарілих стандартів і філософій. Однак за умов майбутнього світового устрою педагоги готуватимуть молодь у школах і коледжах до участі в активному свідомому груповому житті і робитимуть це через усвідомлення чотирьох перелічених чинників, як найважливіших для людського прогресу в цей час. Ці засвоєні та застосовувані на практиці чинники приведуть до необхідних правильних відносин і створять, врешті-решт, гармонійний світ.
Ієрархія, відповідальність, групова взаємодія та прощення чи жертовність – ось чотири категорії усвідомлення, які дають змогу кожному робити свою справу і зводити свою частину моста між людьми, групами та націями, утверджуючи в такий спосіб новий світ усвідомлених цілісних взаємин, який, врешті решт, створить характерну для епохи Водолія цивілізацію світла та любові.
Саме ці чотири концепції лежать в основі Науки Антахкарани, Науки Медитації та Науки Служіння. Їхнє значення слід інтерпретувати не в сентиментальному розумінні й не в світлі банальних поточних ідей, а завжди – з погляду тренованого інтелекту та духовно розвиненої свідомості.
Батьківство не вважатимуть переважно тваринною функцією чи чисто соціальною, або економічною, як це звичайно прийнято в наш час. Будуть ретельно навчати встановленню свідомо приготованої чи сконструйованої нитки світла (як частини світової антахкарани) між батьками і дитиною, навіть на внутрішньо- утробній стадії. Так між ними буде створений тісний зв’язок “у світлі”, але без встановлення невластивого ментального контролю та влади. Остання фраза показує, чому не можна було донедавна поспішати з викладанням нової науки антахкарани. Сьогодні з’являється можливість закласти основи цього нового вчення, тому що молоді люди всюди змушують батьків і вчителів визнати ідею своєї сутнісної невід’ємної незалежності. Бунт молоді, незважаючи на всі безпосередні індивідуальні потрясіння, був бажаним і підготував умови для встановлення правильних і кращих відносин на основі викладених передумов.
Звичайно, все, що я можу, це вказати тут на засади нової освіти, яка підготує молодь світу до відповідальності та батьківських обов’язків. Ця проблема пов’язана з проблемою сексу, а також з проблемою держави та її контролю, причому набагато більше, ніж вважають. Значення обох цих проблем у своїй повноті починає виявлятись лише сьогодні, але я не можу тут говорити про них. Батьківство є результатом стосунків між двома тваринними тілами. Хотілося б, щоб ви подумали – хай навіть ні до чого і не прийшовши – про ширший, груповий підтекст цього твердження. Батьківство – це те, що забезпечує існування держави, нації, групи, якщо дивитись з погляду маніфестації. І знову грандіозність проблеми просто приголомшує. Батьківство символічно близько пов’язане з Ієрархією, оскільки сім’я є символом Ієрархії на Землі, і саме за допомогою сексуальних стосунків і фізичного народження численна Ієрархія Душ здатна входити у фізичне проявлення та досягати духовної досконалості у трьох світах людської еволюції. Ієрархію можна розділити (це слід ретельно обміркувати) на дві основні групи:
- Душі, які досягли досконалості та отримали статус божественних служителів.
- Душі, які перебувають в процесі еволюції та проходять через період перевтілень.
Ідея зачаття, народження і подальшого прояву проходить провідною ниткою через усе езотеричне мислення. Древні наставники раси, яких час від часу посилала Ієрархія, завжди використовували символізм природного процесу для ілюстрації, необхідних пояснень та закладання духовної основи істини, яка в прийдешній епосі виведе расу на нові можливі напрямки і новий спосіб мислення. Для езотериста існує процес народження в пітьму фізичного втілення, який є визначеним заздалегідь підготовчим процесом, що веде до народження в світлі, просуває в світлі та забезпечує прояв тіла світла. Цей тривалий процес (народження у світлі відбувалося в усі часи) створить прийдешній світ світла, виявити який і є метою природних процесів еволюції. Це і є “друге народження”, про яке говорить Новий Заповіт, коли людина “народжується вдруге” – у світі світла та любові.
З погляду нової освіти такі нові концепції визначатимуть ментальний настрій батьків у майбутній цивілізації, і саме до цього юнаків і дівчат треба готувати. У наш час в деяких країнах та серед націоналістів усіх країн переважає неправильна інтерпретація цих нових уявлень щодо збільшення народжуваності. Всюди звертають увагу на народжуваність, її зростання та падіння, на правильну турботу про матір і дитину, включно з передпологовим періодом, на навчання батьків. На основі цього усього повинні, врешті-решт, виникнути нові ідеї та уявлення, які відповідатимуть майбутній світовій культурі та її концепціям. Але сьогодні мотив цієї турботи є помилковим. Внутрішній імпульс – по-новому підійти до проблеми батьків – правильний. Але завдання, які повстають перед расою, не є найвищими й бажаними. Потреби часу самі забезпечать радикальні зміни в підході до сімейного життя, функцій батьківства та навчання дітей, і вже існує ядро людей, які прокладають шлях, або можуть робити це, якщо проводити чесну, старанну та осмислену відповідну роботу.
ТЕНДЕНЦІЇ, ЩО СВІДЧАТЬ ПРО МАЙБУТНІЙ РОЗВИТОК
Як було відзначено, тема батьківства та виховання дітей є занадто великою для розлогого, або хоча б достатнього обговорення в наших коротких інструкціях. Однак, можна сформулювати деякі твердження, які окреслять майбутній розвиток і позначать шлях, на якому зміни в людському ставленні до батьківства і виховання можна очікувати. Дозвольте мені їх перерахувати:
- У майбутньому акцент на бажанні створювати великі родини зміститься на турботу про якість та інтелектуальний розвиток свого потомства. Цьому сприятиме наука, спотвореним екзотеричним вираженням якої є євгеніка. Коли факт існування ефірного тіла з його силовими центрами буде науково встановлено, це набуде свого значення та сенсу.
- Збільшення народжуваності стануть, врешті-решт, вважати помилковим з трьох міркувань, які корисно дослідити:
- Багато душ швидко досягають досконалості та назавжди зникнуть з нашого планетарного життя. Цей процес інтенсифікується упродовж прийдешньої Епохи Водолія. Слід пам’ятати, що двері з тваринного царства ще деякий час залишаться закритими, і тривалий час не буде індивідуалізації у фізичних тілах. Єдина можлива індивідуалізація буде – якщо говорити технічною мовою – “індивідуалізацією в Пралайю, щоб очікувати там неминучого поклику”. Тому не буде необхідності в поспішному масовому створенні людських форм.
- Економічна ситуація викличе необхідність накладення деяких фізичних обмежень, оскільки вже зараз очевидно, що планета не в змозі прогодувати надмірну кількість людей – понад певну межу. Це твердження набагато глибше у своїх наслідках, ніж ви можете собі уявити. Знову ж, маємо зростаюче усвідомлення расою цього факту, хоч воно поки що спотворене, багато в чому хибне, і штовхає сьогодні до бездумного використання протизаплідних засобів. З розвитком інтелекту раси (а це швидко відбувається) та розуміння Законів Ритму і Наближення в людини виявляться деякі вроджені реакції, які зроблять випадкове зачаття неможливим, і механічні засоби стануть неактуальними. Це видається поки що вкрай незрозумілим і майже неможливим, але раса швидкими темпами досягає особистісного контролю (навіть якщо наше уявлення про швидкість може розбігатись з вашим), що, своєю чергою, автоматично й неминуче повинно привести до змін. Езотеристи повинні це збагнути.
- Широко поширена нерозбірливість у статевих стосунках і надане чоловікові в багатьох країнах право мати багато дружин (що образливо для жінки) з часом неминуче зникнуть. Зрештою, це форма легалізованої проституції, і те, що за нею стоїть традиція і століття практики, не пом’якшить моєї позиції. В результаті відсутності регулювання та необхідного ритму мали місце певні природні наслідки, і втілювались та отримували екзотеричну маніфестацію мільйони душ, які зовсім не збиралися втілюватися в той час. Це значною мірою спричинило нинішній економічний занепад і сучасну планетарну дилему. Економічні труднощі та необхідність годувати надмірне населення планети лежать в основі агресії та жадібності націй упродовж століть, а також зусиль, які, як ніколи раніше, прикладаються сьогодні для забезпечення кращих життєвих умов. Війна, зрештою, була неминучим результатом неналежного надмірного розмноження людей. Відсутність контролю статевих стосунків призвела до народження тисяч небажаних дітей, поява яких є винятково результатом випадкових, безконтрольних статевих зв’язків, і ніяк не свідчить про сплановані наміри батьків – надати поле досвіду втілюваним душам, свідомо запропонувати їм можливість пришвидшити своє “народження у світлі” і в такий спосіб послужити божественному плану.
- Наука євгеніки та статевої гігієни буде стійко розвиватися, а взаємини – все більше ментально контролюватися. Багато чого з того, що нині навчають у цьому напрямі, є помилковим і неправильно мотивованим, ґрунтуючись на страху, доцільності, бажанні поліпшити расові властивості та домогтись фізичної досконалості. Неможливо законодавчо змусити до правильного, наукового контролю статевих стосунків, який забезпечує гідні умови для втілення душ. У досягненні бажаних цілей можуть допомогти освітні методи. Пробні, початкові кроки в цьому напрямі вже робляться, але необхідні реальні зміни в людській свідомості виявлятимуться лише в міру того, як сама раса стане підкорятися ритмічному закону, за яким функціонують, наприклад, тварини, чи закону зміни пір року, за яким живуть форми рослинного царства, втілюючи так цю концепцію на іншому витку еволюційної спіралі. Це, якщо станеться, призведе до деяких фундаментальних змін – регульованого статевого життя, упорядкованого батьківства та ментальних відмінностей у ставленні раси до статевих стосунків та їхнього планомірного результату – народження.
- Поки що лише релігійна людина мислить категоріями обох народжень, фізичного й духовного, причому вона вважає, що між ними є чисто символічний взаємозв’язок, який не слід інтерпретувати буквально. Проте, між ними існує тісний взаємозв’язок та аналогія, що з часом ставатиме все очевиднішим. Без фізичного втілення не може бути ні нового народження, ні створення “тіла світла”, ні “прояву синів Божих”. Не може бути злиття душі й особистості у відриві від фізіологічних статевих стосунків, і я стверджую це обдумано, бо саме при взаємодії статей елемент часу входить у досвід душі, і розуміння цього прийде, коли доктрину перевтілень будуть належно усвідомлювати та повсюдно викладати. Саме тут сексуальна магія та внутрішні тантричні вчення так жахливо зійшли на манівці, акцентуючи індивідуальний розвиток і проживання досвіду, який, нібито, сприяє духовному досягненню. Базова ідея, що лежить в основі всього сказаного про секс раніше, є двояка за своїм підтекстом. Статеві стосунки покликані забезпечувати:
- Створення тіл для душ, які втілюються, щоб здійснювалися необхідні еволюційні розкриття і ставало можливим досягнення так само судженого й неминучого духовного розвитку.
- Науковий процес, в якому тіла, “вибудувані в пітьмі”, можна поступово заміняти тілами, “вибудуваними у світлі”. У такий спосіб буде спричинено прояв засадничого світлового аспекту світу та його основної структури.
- Тому в статевих стосунків є лише одне головне завдання: забезпечувати втілювані душі фізичними тілами. Відносини між душею та особистістю є наступним, вищим аспектом базового вираження принципу статі у всесвіті, і ці відносини повинні привести до появи Сина Божого, як світла у світі, даючи змогу йому сказати, як казав Христос, що він є “світло світу”, і виконати припис: “Хай сяє ваше світло”. Знову ж, відносинам між людством та Ієрархією призначено породжувати випромінювання групового світла та створювати з обох планетарних груп чи органів – завдяки їх тісному злиттю і науковій взаємодії – ту форму божественного прояву, яку на Заході називають “Царство Боже”.
Я просив би обміркувати ці п’ять тверджень. Їхнє єдине призначення – спонукати до роздумів, виношувати ці думки й виділити елементарні ідеї, які приведуть до появи нового ставлення до батьківської відповідальності. Сьогодні у світі чимало мислячих чоловіків і жінок, які усвідомлюють сказане, щиро прагнуть його здійснити і працюють у цьому напрямі. Але маси, численні мільйони людей, взагалі не обізнані про стан справ ні в економічному, ні в езотеричному аспектах. Одним з обов’язків педагога в майбутньому буде розкриття сенсу Закону Перевтілення (Відродження), щоб у такий спосіб спричинити настільки глибоку зміну в расовому підході до життя та сексу, до народження й батьківства, що ритм статевих стосунків, знання циклів, психологічний вишкіл та цілеспрямоване контрольоване вибудовування тіла зможуть розвинутись і витіснити теперішні методи, в основі яких лежить неконтрольований відгук на сексуальний потяг і бажання та бездумне народження дітей. Надміру численне населення нашого світу є результатом тваринного відгуку на ці потяги та загальної нерозбірливості в статевих стосунках, і це, кажучи езотерично, з погляду Ієрархії, ймовірно, є основним чинником нинішнього світового занепаду, економічних труднощів і міжнаціональної агресивності. Обміркуйте це, оскільки в цьому – ключ.
Коротко підсумовуючи, скажу, що перед расою при вступі в нову епоху стоїть завдання: “творити у світлі за допомогою призначеної для цього активності тіла світла”. Це твердження включає усвідомлення різних проявів світла: світла розуміння, світла заздалегідь підготованого й осмисленого процесу, світла досвіду. З цими витонченими аспектами світла, які ведуть, контролюють та скеровують людську свідомість у питаннях продовження роду людського, і наукою світла (яка має справу з субстанцією та формою, тому що не можна забувати, що світло й субстанція – синоніми), що становлять невід’ємну частину навчання батьків і молоді, ми зможемо очікувати майбутніх врегулювань і змін з упевненістю, що все буде добре.
В найближче тисячоліття радикально зміняться мотиви шлюбу, хоча основний мотив – любов між двома людськими істотами – залишиться незмінним, але безкорисливіше вираженим. Ставлення батьків до своїх дітей стане зовсім іншим. Постійно наголошуватиметься на відповідальності, хоча вона переважно буде пов’язана з часом і можливістю створення адекватної форми для втілення душі. Зміниться уявлення про необхідність частіше народжувати й створювати велику родину в інтересах держави. Приготування дорослих до обов’язків батьківства, навчання того, як задовольняти основні потреби майбутньої дитини, все більше зміщуватимуться на ментальні й духовні рівні свідомості, а фізичному вихованню приділятимуть набагато менше уваги. Світло в батьках, яке в майбутньому все більше людей сприйматиме за допомогою яснобачення, почнуть науково співвідносити зі світлом, яке зароджується в дитині. Нитку світла, яка поєднує батьків з дитиною (екзотеричним символом якої є пуповина), будуть майстерно і дбайливо вибудовувати. Дитина втілюватиметься зі своїм функціонуючим тілом світла, вже вмонтованим у фізичне тіло, і це завдяки осмисленій ментальній роботі батьків. А поки що це не так, за винятком дуже розвинених Его; сьогодні тіло світла, не- розвинене й розмите, просто ширяє над фізичною формою дитини, очікуючи можливості увійти й осяяти свідомість. У такий спосіб досягатиметься інтеграція у світлову субстанцію планети, якої ще бракує сьогодні; ініціювати цю інтеграцію будуть підготовлені батьки нової епохи за сприяння просвітлених педагогів у міру дорослішання дитини.
З необхідності все це звучить для вас своєрідно, видається занадто абстрактним і надуманим, щоб мати великий сенс. Хотілося б нагадати, що багато чого з того, що сьогодні відомо і є визнаним фактом щоденного життя світу, кілька століть тому вважалося настільки ж своєрідним, незрозумілим і неможливим. Що насправді відбувається, так це прискорення процесів прояву світла, і це стало можливим завдяки точці, яку досягнуло людство, та наростанню стимуляції раси з боку Ієрархії за сприяння сил, які надходять із Шамбали.
ПИТАННЯ КОНТРОЛЮ ОСОБИСТОСТІ
Багато з того, що я можу тут повідомити, виявилося б простим повторенням того, що ви вже знаєте і засвоїли. Багато хто з вас, хто читає ці рядки, прийняли ідеї, які я прагну передати людству останнім часом, адже я почав писати у співпраці з А. А. Б. ще в 1919 р. У своїх книжках я намагався робити дві речі:
- Навчати основної необхідності деяких великих злиттів: індивідуальних, расових і духовних, а саме:
- Злиття (чи інтеграції) різних аспектів людської природи: фізичної, емоційної та ментальної. Коли це станеться, ми отримаємо прояв інтегрованих природних сил, які називаємо Особистістю; це сформує могутню самостійну високорозвинену людську істоту.
- Злиття особистості й душі, яке має здійснюватися свідомо і з наміром, коли є готовність цих складових частин великого божественного цілого піддати особистість змінам та трансмутаціям, які відбуваються внаслідок контакту з власною душею. Це призведе до прояву втіленої в людині душі, Христової свідомості, Сонячного Ангела.
- Остаточне злиття людства з Ієрархією, що призведе до прояву Царства Божого на Землі. Це буде завершення усіх попередніх злиттів і забезпечить певні великі планетарні, расові та національні злиття, нагально необхідні для прогресу та його неминучих результатів.
Усі ці злиття здійснюються не так упорядковано й послідовно, як описано. Багато відбувається одночасно і неврівноважено. І хоча цей тривалий процес супроводжують труднощі та відхилення, кінцевий результат неминучий та незмінний. Царство Боже, як завершення всього цього, виникне на планеті.
- Впроваджувати методи, які сприяють змінам якісним, а не просто кількісним, і полегшують появу деяких великих божественних характеристик. У свій час вони змінять світ і сформують нові ставлення та стани свідомості. Визрілі та визнані, вони забезпечать появу культури та цивілізації, які є для раси наступним запланованим і бажаним кроком еволюційного розвитку.
Чи потрібно після цього говорити про розвиток особистості та контроль над нею? Хіба не над цим ви роздумували й працювали роками? Чи можу я повідомити вам щось практичне, чого б ви ще не знали й не намагалися досягти? Чи повинен я посилювати вашу відповідальність повтореннями? Не думаю. Нова культура з’явиться та увійде в буття, коли всі, що перебувають у свідомості світла й націлені на чисте служіння (що неминуче для тих, хто перебуває в цій свідомості), почнуть виконувати свої завдання – ті, які кожен взяв на себе сам, – жити в істині й навчати істини про світло за кожної нагоди.
|
