Мікеланджело Буонарроті

Michelangelo Buonarroti

(1475-1564)

Мікеланджело Буонарроті народився 6 березня 1475 року в Капрезе, в Тоскані. Він був сином дрібного чиновника. Батько назвав його Мікеланджело: без роздумів, отримавши навіяння згори. Дитинство Мікеланджело пройшло частково у Флоренції, частково в сільській місцевості, в родовому обійсті. Матір хлопчика померла, коли йому було шість років. Сім’я століттями належала до вищих прошарків міста, і Мікеланджело вельми цим гордився. Водночас він залишався самотнім, жив досить скромно і на відміну від інших художників його епохи ніколи не прагнув покращити власне матеріальне становище. Перш за все він турбувався про свого батька і чотирьох братів. Лише на короткий період, вже в шістдесятилітньому віці, нарівні з творчою діяльністю, для нього набули також глибокого життєвого значення дружні відносини з Томмазо Кавальєрі і Вітторією Колонна.

В 1488 році батько віддав 13-річного Мікеланджело вчитись в боттегу (майстерню) Доменіко Гірландайо, котрий в той час вважався одним з кращих майстрів не лише у Флоренції, але й у всій Італії. Мікеланджело був настільки талановитим, що вражав навіть свого наставника.

Згодом Лоренцо Медичі (якого прозвали Лоренцо Розкішним), запросив юного Мікеланджело до себе в палац і відкрив йому доступ в свої сади, де була багата колекція творів античних майстрів. Хлопець практично самостійно оволодів  необхідними технічними навиками ремесла скульптора. Він ліпив з глини і рисував з творів попередників, безпомилково точно вибираючи са́ме те, що могло допомогти йому в розвитку власних вроджених здібностей.

 Після смерті Лоренцо Розкішного в 1492 році, Мікеланджело повернувся в отчий дім. Для флорентійської церкви Санто Спіріто він зробив дерев’яне розп’яття, яке і досі стоїть над головним вівтарем. 

В 1492 році покровитель Мікеланджело помер, і художник повернувся до рідного дому. У Флоренції в цей час почалися політичні негаразди, і в кінці 1494 р. Мікеланджело покинув місто. Відвідавши Венецію і Болонью, наприкінці 1495 р. він повернувся назад. Але ненадовго. Нове республіканське правління не сприяло умиротворенню міського життя, до всього іншого нагрянула епідемія чуми. Мікеланджело продовжив свої поневіряння. 25 червня 1496 він з’явився в Римі.

Наступні п’ять років він провів у “Вічному місті”. Тут його чекав перший великий успіх. Незабаром після прибуття Мікеланджело отримав замовлення на мармурову статую Вакха для кардинала Рафаеля Ріаріо, а в 1498-99 роках ще один – на мармурову композицію “П’єта” (в образотворчому мистецтві так традиційно називалася сцена оплакування Христа Богоматір'ю). Мікеланджелівську композицію визнали шедевром, що ще більше зміцнило його становище в художницькій ієрархії. Наступним замовленням стала картина “Поховання”, але її художник не закінчив, в 1501 році повернувшись у Флоренцію.
Життя в рідному місті на той час стабілізувалася. Мікеланджело отримав замовлення на величезну статую Давида.

Завершення в 1504 році “Давида”, подібно до “Оплакування Христа” у Римі, зміцнило репутацію Мікеланджело у Флоренції. Статую, замість раніше запланованого місця (біля міського собору), встановили в самому серці міста, навпроти Палаццо Веккьо, де розміщувався уряд міста. Вона стала символом нової республіки, яка боролася, як і біблійний Давид, за свободу своїх громадян.

Цікава історія ще одного замовлення, що надійшло від міста, - на картину «Битва під Кашино» для Палаццо Веккьо. Її сюжетом повинна була стати перемога венеціанців над пізанцями у битві під Кашино, що відбулася в 1364 році. Драматизм ситуації поглиблювався тим, що другу картину для Палаццо Веккьо («Битва при Ангьярі») брався писати Леонардо да Вінчі. Леонардо був на 20 років старший за Мікеланджело, але молодий художник прийняв цей виклик з відкритим забралом. Леонардо і Мікеланджело недолюблювали один одного, і багато хто з цікавістю чекали, чим закінчиться їхня суперництво. На жаль, обидві картини не були завершені. Леонардо залишив свою роботу після нищівної невдачі, яку зазнав, експериментуючи з новою технікою настінного розпису, а Мікеланджело, створивши чудові етюди до «Битви під Кашино», поїхав у березні 1505 в Рим за покликом папи Юлія II.
Втім, добрався він до місця призначення лише в січні 1506, провівши кілька місяців у каменоломнях Каррари, де відбирав мармур для замовленої йому усипальниці папи Юлія II. Спочатку планувалося прикрасити її сорока скульптурами, але незабаром папа охолов до цього проекту, а в 1513 році помер. Почалася багаторічна суперечка між художником і родичами покійного. У 1545 році Мікеланджело все-таки закінчив роботу над гробницею, що виявилась лише блідою тінню початкового задуму. Сам художник називав цю історію «трагедією з усипальницею».

Зате інше замовлення папи Юлія II увінчалось повним тріумфом Мікеланджело. Ним стала розпис зводу Сікстинської капели у Ватикані. Її художник виконав між 1508 і 1512 роками. Коли фреска була представлена на суд глядачів, її визнали твором нелюдської сили.
Замінивши Юлія II на папському престолі Лев X (Медічі) в 1516 році замовив Мікеланджело проект фасаду церкви Сан-Лоренцо у Флоренції. Його варіант в 1520 році був відхилений, але це не завадило художнику отримати наступні замовлення для тієї ж церкви. До виконання першого з них він приступив у 1519 році, це була усипальниця Медічі. Другий проект - знаменита бібліотека Лауренціана для зберігання унікальної колекції книг і манускриптів, що належали сім'ї Медічів.
Зайнятий цими проектами, Мікеланджело більшу частину часу залишався у Флоренції.
У 1529-30 роках він відповідав за міські оборонні споруди в протистоянні з військами Медічі (їх вигнали з Флоренції в 1527 році). У 1530 році Медічі повернули собі владу, і Мікеланджело, рятуючи своє життя, втік з міста. Однак папа Климент VII (теж з роду Медічі) гарантував Мікеланджело безпеку, і художник повернувся до перерваної роботи.
У 1534 році Мікеланджело знову, і вже назавжди, повернувся в Рим. Папа Климент VII, який мав намір доручити йому розпис «Воскресіння» для вівтарної стіни Сікстинської капели, помер на другий день після приїзду художника. Новий папа, Павло III, замість «Воскресіння» замовив для тієї ж стіни розпис «Страшний суд». Ця величезна фреска, закінчена в 1541 році, ще раз підтвердила геніальність Мікеланджело.
Останні двадцять років свого життя він майже цілком присвятив архітектурі.
При цьому він ще встиг створити дві чудових фрески для капели Паоліна у Ватикані (“Навернення Савла” і “Розп’яття св. Петра”, 1542-50 роки). Починаючи з 1546 року Мікеланджело займався реконструкцією собору святого Петра у Римі. Відмовившись від ряду ідей своїх попередників, він запропонував своє власне бачення цієї будівлі. Остаточний вигляд собору, освяченого лише в 1626 році, все-таки, перш за все, плід саме цього генія.
Мікеланджело завжди був глибоко віруючою людиною, до кінця життя його релігійне почуття загострилося, про що свідчать його останні роботи. Це серія малюнків, що зображають розп'яття, і дві скульптурні групи «П'єта». У першій художник зобразив самого себе в образі Йосипа Аримафейського. Другу скульптуру завершити завадила смерть Мікеланджело на 89 році життя, 18 лютого 1564.

{imageshow sl=1 sc=2 /}