СІМ ПРОМЕНІВ

КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА

Почуття інтровертне.

Почуття

(Карл Юнг "Психологічні типи". Розділ X. Загальний опис типів. 3 - Інтровертний тип. 3.3. Почуття. 3.4. Інтровертний почуттєвий тип.)

 Інтровертне почуття в основі своїй визначено суб'єктивним фактором. Для судження, створеного почуттям, це обумовлює настільки ж істотну відмінність від екстравертного почуття, наскільки істотна відмінність інтроверсії мислення від екстраверсії. Безсумнівно, це дуже важке завдання - інтелектуально зобразити інтровертний процес почуття або дати хоча б приблизний опис його, хоча своєрідна сутність цього почуття безумовно кидається в очі, якщо тільки взагалі помічаєш його. Так як це почуття підпорядковується головним чином суб'єктивним попереднім умовам і займається об'єктом лише на другому плані, то воно виявляється набагато менше і зазвичай так, що викликає непорозуміння. Це — почуття, яке, мабуть, знецінює об'єкти і тому в більшості випадків заявляє про себе в негативному сенсі. Про існування позитивного почуття можна, так би мовити, лише опосередковано здогадуватися. Інтровертне почуття намагається не пристосуватися до об'єктивного, а поставити себе над ним, для чого воно несвідомо намагається здійснити закладені в ньому Образи. Тому воно постійно шукає Образ, що не зустрічається в дійсності, але який воно до певної міри бачило раніше. Воно як би без уваги ковзає над об'єктами, які ніколи не відповідають його меті. Воно прагне до внутрішньої інтенсивності, для якої об'єкти, найбільше, дають певний поштовх. Глибину цього почуття можна лише передбачати, але ясно осягнути її не можна. Вона робить людей мовчазними і важкодоступними, адже воно, наче мімоза, згортається від грубості об'єкта, щоб відчути потаємні глибини суб'єкта. Для оборони воно висуває негативні судження почуття або вражаючу байдужість.

Початкові образи, як відомо, в тій же мірі є ідеями, як і почуттями. Тому такі базові ідеї, як Бог, свобода і безсмертя, мають настільки ж цінність почуття, наскільки і значення ідеї. Згідно цього можна було б перенести на інтровертне почуття все те, що було сказано про інтровертне мислення, з тим лише, що тут відчувається все те, що там мислиться. Але той факт, що думки за загальним правилом можуть бути виражені більш зрозуміло, ніж почуття, зумовлює те, що при такого роду почуттях потрібна надзвичайна словесна або художня здатність вираження вже для того, щоб хоч би приблизно зобразити або передати зовні їх багатство. Якщо інтровертне суб'єктивне мислення внаслідок своєї безвідносності (unrelatedness) лише насилу здатне пробудити адекватне розуміння, то у ще меншій мірі здатне до цього суб'єктивне почуття. Для того щоб передати себе іншим, воно повинно знайти зовнішню форму, здатну, з одного боку, сприйняти відповідним чином суб'єктивне почуття і, з іншого боку, передати його своєму ближньому так, щоб в ньому виник паралельний процес. Завдяки відносно великій внутрішній (так само, як і зовнішній) подібності між людьми такий вплив може бути здійснений, хоча буває надзвичайно важко знайти підходящу для почуття форму доти, доки почуття орієнтується, головним чином, все ще на скарбницю початкових образів. Якщо ж воно спотворюється егоцентризмом, тоді воно стає несимпатичним, адже в такому випадку воно займається переважно тільки своїм его. Тоді воно неодмінно викликає враження сентиментального себелюбства, із постійним прагненням викликати до себе інтерес (with its constant effort to arouse interest) і навіть хворобливого самолюбування. Як суб'ективована (subjectified) свідомість інтровертного мислителя прагне до абстракції абстракцій і тим досягає лише вищої інтенсивності, по суті, порожнього розумового процесу, так егоцентричне почуття поглиблюється до беззмістовної пристрасності, яка відчуває лише саму себе. Ця ступінь містично-екстатична; вона підготовляє перехід до екстравертних функцій, які були витіснені почуттям. Як інтровертному мисленню протистоїть примітивне почуття, якому об'єкти нав'язуються з магічною силою, так інтровертному почуттю протистоїть примітивне мислення, яке в сенсі конкретицизму і рабської залежності від фактів не має собі подібного. Почуття прогресивно звільняється (emancipating) від зв’язку з об'єктом і створює собі  відповідальну лише суб'єкту (answerable to the subject) свободу дії та совісті, яка може навіть відріктися від усіх традиційних цінностей. Несвідоме ж мислення тим сильніше попадає під владу об'єктивного.

 Інтровертний почуттєвий тип 

(Карл Юнг "Психологічні типи". Розділ X. Загальний опис типів. 3 - Інтровертний тип. 3.4. Інтровертний почуттєвий тип.)

Перевагу (priority) інтровертного почуття я зустрічав, головним чином, у жінок. Прислів'я «Тихі води глибокі» якраз про цих жінок. У більшості випадків вони мовчазні, важкодоступні, незрозумілі, часто ховаються під дитячою чи банальною маскою, нерідко також відрізняються меланхолійним темпераментом.  Вони не красуються (shine) і не виступають вперед. Зазвичай вони віддаються керівництву свого, суб'єктивного орієнтованого почуття, тому їх істинні мотиви в більшості випадків залишаються прихованими. Зовні вони проявляють гармонійність, непримітність (inconspicuous), приємний спокій, симпатичний паралелізм, який не прагне викликати іншого, справити на нього враження, переробити його або змінити. Якщо ця зовнішня сторона виражена дещо яскравіше, то виникає легка підозра в неуважності або холодності, яка може дійти до підозри в байдужості до радощів і благополуччя  (comfort and wellbeing) інших. Тоді ясно відчувається рух почуття у зворотню від об'єкта сторону. У нормального типу це буває, однак, лише тоді, коли об'єкт якимось чином діє занадто сильно. Тому гармонійний супровід почуттям з боку цього типу має місце лише доти, доки об'єкт, перебуваючи у середніх тонах почуття, йде своїм власним шляхом і не намагається перетнути його шляху. Цей тип не слідує за справжніми емоціями об'єкта, він пригнічує їх і відхиляє (rebuffed) або, краще сказати, «охолоджує» їх негативним судженням почуття. Хоча і є постійна готовність спокійно і гармонійно йти рука об руку, проте до об'єкту не виявляється ні дружелюбність (amiability), ні тепла люб'язність (responding warmth), а проявляється ставлення, яке здається байдужим: холодне, часом навіть відштовхуюче ставлення. Іноді об'єкт починає відчувати, що все його існування зайве. По відношенню до якогось пориву або прояву ентузіазму цей тип спочатку проявляє прихильний нейтралітет, іноді з легким відтінком переваги та критики, від якого у чутливого об'єкта легко опускаються крила. При чому бурхлива (stormy) емоція може бути різко відкинута, із убивчою холодністю, якщо тільки вона випадково не захопить індивіда з боку несвідомого, тобто іншими словами, не оживить якогось забарвленого почуттям початковий образ і тим самим не захопить почуття цього типа. Коли таке стається, то жінка цього типу відчуває моментально просто-таки паралізованість, проти якої потім неминуче виникає ще більший опір (resistance), і ця протидія вразить у його найчутливіше місце. Відношення до об'єкта підтримується за можливості в спокійних і безпечних середніх тонах почуттів, при наполегливому та суворому ухиленні від пристрасті та її нестриманості (intemperateness). Тому вираження почуття залишається скупим і об'єкт тривалий час відчуває свою недооцінку, - якщо він це усвідомлює. Це, правда, не завжди має місце, адже нестача дуже часто залишається несвідомою; однак, з часом, в результаті несвідомої вимоги почуттів, він розвиває симптоми, добиваючись посиленої уваги до себе.

Так як цей тип у більшості випадків здається холодним і стриманим, то поверхневе судження легко заперечує у ньому будь-яке почуття. Але це в корені хибно, бо їх почуття є радше інтенсивні, ніж екстенсивні. Вони розвиваються вглиб. У той час як, наприклад, екстенсивне почуття жалю виявляється у відповідному місці в словах і діях і має властивість швидко знову звільнитися від цього враження, інтенсивне співчуття замикається і утримується від будь-якого вираження і набуває таким чином пристрасну глибину, яка вміщує в себе все страждання індивідуального світу і застигає в цьому. При надмірному співчутті воно здатне, можливо, прорватися і повести до вражаючого вчинку, який матиме, так би мовити, героїчний характер, але до якого ні об'єкт, ні суб'єкт не зуміють знайти правильного ставлення. Зовні і для сліпого ока екстравертної людини таке співчуття здається холодом, адже воно не виробляє нічого видимого, а в невидимі сили екстравертна людина вірити не здатна. Таке непорозуміння є характерною подією в житті цього типу і зазвичай занотовується як важливий аргумент, який свідчить про відсутність у нього будь-якого, більш глибокого чуттєвого ставлення до об'єкта. Але в чому полягає істинний предмет цього почуття, це навіть нормального типу дано лише у вигляді передчуття. Він висловлює свою мету і свій зміст перед самим собою, можливо, в сокровенній релігійності, що тривожно  оберігається від поглядів профана, або ж у поетичних формах, які він настільки ж ретельно оберігає від несподіваного вторгнення, не без таємного честолюбства, прагне таким чином встановити перевагу над об'єктом. Жінки, що мають дітей, вкладають багато з цього в них, таємно навіюючи їм свою пристрасність.