Як люди різного типу антропоморфують своє уявлення про Бога

Ставлення до питання про Бога і Душу, а також сам світогляд людини є інтегральним підсумком багатьох чинників, головні з яких – онтогенез людини і її філогенез та соціогенез. Таємницею індивідуальності є те, чому двоє людей, перебуваючи і формуючись у майже ідентичних умовах, часто приходять врешті до протилежних висновків у питаннях про те, що таке Буття, чи є Душа, чи вона безсмертна, чи є Бог тощо.

Питання про те, хто така людина, звідки вона взялась і до якого фінішного пункту вона прямує, цікавить і турбує майже кожного, можливо за винятком зовсім загрубілих людей. Ця цікавість не просто пізнавальна, а визначається тривогою людини за своє майбутнє і надією, що життя для людини не закінчується разом з її фізичною смертю, а продовжуватиметься в іншому світі-вимірі. Два різних варіанти відповіді на це питання: “так” або “ні”, а між ними – багато градацій де “так” і “ні” змішані в різних пропорціях і де особистісна свідомість людини метається між вірою та атеїзмом. Сучасна людина в ухваленні своїх рішень керується тим, що класичні психологи називають емоційним інтелектом (EQ – emotional intelligence) і просто інтелектом (IQ – intelligence quotient), а езотерична психологія називає кама-манасом (єдністю емоцій та інтелекту). Тобто чистого інтелектуального пізнання не може бути, поки є ще емоційна заангажованість і при не достатньо розвиненому емоційному інтелекті – її наслідок: упередженість.

Таким чином, різні відповіді про Буття, Бога і Душу, які дає людський конкретний розум, який ще й забарвлений емоційними преференціями, є упередженими та частковими, а відтак не можуть принести людині те, чого вона так прагне – справжнього глибинного спокою. Іронія ситуації полягає ще й у тому, що сам конкретний розум якраз сам дуже потребує визначеності, і надзвичайно некомфортно почуває себе, коли є невизначеність, особливо щодо питання про власну скінченність чи безсмертя. Саме через цю потребу в чіткій відповіді, людина, котра зазвичай ототожнена з власним розумом і емоціями, змушена вибирати один з полюсів – віру або ж безвір’я (ідеалізм або матеріалізм, релігійний фанатизм або атеїстичний фанатизм тощо), що з точки зору чесності щодо самої себе є самообманом, адже правда така, що кама-манас має визнати, що не знає відповіді, і помістити себе в стан невизначеності та уважності до того, що відбувається.

На прикладі типології К.Г. Юнга, перерахуємо, як різні типи людей антропоморфують Бога, приписуючи йому своїм розумом перш за все якості власного психотипу.

Тип 1. Екстраверт відчуттєвий  сприймає світ як силову взаємодію фізичних об’єктів.  Бог – це воля, котра є причиною всього. На низькому рівні розвитку людини Бог агресивний і свавільний плюс залежність від ритуалів-церемоніалів, багатого і яскравого вбрання та розкішного інтер’єру як церков так і власного житла.

Тип 2. Інтроверт відчуттєвий  сприймає світ, як єдність фізичних енергій і міжобʼєктних взаємодій. Бог – це гармонія і єдність, світ – це гармонійне поєднання енергій і форм. На низькому рівні розвитку людини – схильність приймати хаос за гармонію і нездатність відрізнити єдність від дисгармонійної суміші, примітивна екстрасенсорика.

Тип 3. Екстраверт емоційний (почуттєвий)  для нього світ є взаємодією з об’єктами, яка має приносити позитивні емоції. Бог – це любов; протестантські церкви з експресивними радісними піснями. Нижчий рівень – релігійна ейфорія.

Тип 4. Інтроверт емоційний (почуттєвий)  для нього світ – це взаємозв’язки між об’єктами з ціннісним наповненням. Бог – це “правильні” стосунки між людьми і “правильне” ставлення людини до Вищого, моральні цінності, правила, заповіді. На нижчому рівні – жорсткі догми і фанатизм.

Тип 5. Екстраверт мисленевий  сприймає світ як причинно-наслідкові ланцюги подій. Бог – це розумне начало, яке керує подіями у Всесвіті. На нижчому рівні має місце прагматичне меркантильне ставлення до Вищого, принцип "дай за дай": людина звертає до Бога свої молитви, а у відповідь очікує сприяння в соціальній, бізнесовій діяльності і в особистісному щасті.

Тип 6. Інтроверт мисленевий  сприймає світ як велику систему, що складається з багатьох підсистем і багатьох підрівнів.  Бог – це закони, якими взаємопов’язані об’єкти Всесвіту. На нижчому рівні – примітивний догматичний атеїзм, вважає все, що не може пізнати логіка таким, що апріорі не може існувати.

Тип 7. Екстраверт інтуїтивний  сприймає світ, як постійне радісне відкриття чогось нового.  Бог – це турботливий Отець, який дає можливість відкривати все нові таємниці, і який надихає людину новими ідеями. На нижчому рівні – інфантилізм, намагання уникати рутинної діяльності і очікування від Бога постійного везіння, цікавинок і розваг.

Тип 8. Інтроверт інтуїтивний  для нього світ є потоком часу, в якому проявляються події фізичного світу.  Бог – це Те, що виявляє себе в різних символах, знаках долі, натяках, які слід вміти правильно зчитувати і трактувати. На нижчому рівні – зайве ігнорування реальних подій і залежність від власних фантазій.

Якщо перебувати в стані уважної невизначеності, а це означає тотально приймати і проживати страх власного зникнення, що потребує значної психологічної мужності, то тоді, з часом, людина зможе відліпитись від власних емоцій та розуму, і можливо почне сприймати себе, як щось, що не зводиться до тілесно-емоційно-розумово-інтуїтивної природи. Тоді роль розуму та емоцій буде не в намаганні щось випродукувати про Божественне від себе, а – в спробі передати справжнє внутрішнє переживання Того. А вже сама інтерпретація розумом-емоціями буде залежати від психотипу людини, і зрозуміло – буде лише частково відображати Те, що значно перевищує і розум, і емоції, і відчуття, і інтуїцію.

Андрій Забава, консалтингова група "Сім Променів", Львів