Ліз Бурбо - "5 травм, які заважають бути самим собою"
Lise Bourbeau "Les 5 blessures qui empêchent d'être soi-même", 2000, Canada
(Скорочено)
* Відкинутий - травма відкинутого (втікач)
* Покинутий - травма покинутого (залежний)
* Принижений - травма приниженого (мазохіст)
* Зрада - травма зради (контролюючий)
* Травма несправедливості (ригідний, жорсткий)
Першим серед дослідників, яким я повинна висловити свою вдячність, був австрійський психіатр ЗИГМУНД ФРЕЙД: це йому належить грандіозне відкриття несвідомого в людині; це він наважився заявити, що фізична природа людини невід’ємна від її емоційної та ментальної структури.
Я вдячна також одному з його учнів, ВІЛЬГЕЛЬМУ РАЙХУ, який, на мою думку, став великим предтечею метафізики. Він першим встановив незаперечний зв’язок між психологією та фізіологією.
В подальшому психіатри Джон П’ЄРРАКОС (Автор і засновник CORE ENERGETICS, Life Rhythm Publication) та Олександр ЛОУЕН (обидва учні Вільгельма Райха) відкрили біоенергетику і показали, що воля хворого до зцілення однаково важлива і для його фізичного тіла, і для емоцій, і для інтелекту.
Виникнення травм і масок
Все, що ми Вирішуємо робити чи не робити, все, що ми Робимо чи не робимо, що говоримо чи не говоримо, і навіть все, що ми Думаємо чи відчуваємо, тягне за собою певні наслідки. (І дуже часто ми шкодуємо, що так вчинили, що завдали комусь болю чи зробили помилку.) Ти повинен дати собі право на багаторазове повторення тої ж самої помилки чи неприємного досвіду, поки в тебе не накопичиться достатньо сміливості й рішучості, щоб змінити себе.
(Для того, щоб стати гармонійним, весь твій досвід, позитивний чи негативний, повинен бути «залагоджений».) Коли я згадую чи говорю про щось «не залагоджене», я завжди маю на увазі певний досвід, пережитий в неприйнятті себе.
Візьмемо для прикладу дівчину, яка була відкинута батьком, який очікував сина. У цьому випадку прийняти досвід означає дати своєму батькові право хотіти сина й відкинути власну доньку. А прийняти себе для цієї дівчини означає дати собі право злитися на батька й пробачити себе за те, що злилася на нього. Не повинно залишитися ніякого осуду батька чи самої себе — лише співчуття і розуміння тієї субособистості, яка страждає у кожному з них. Дізнатися, що досвід повністю завершений і залагоджений вона зможе тоді, коли в свою чергу, відторгнувши когось, дівчина не буде себе звинувачувати, натомість відчує до себе велике співчуття і розуміння.
Твої батьки мають власну проблему, яку їм треба вирішити через дитину, тобто через тебе. Цим пояснюється той факт, що зазвичай і батьки, і діти змушені мати справу з тими ж самими травмами.
(Дитина від народження поводиться природно і прямо виражає свої емоції.) Проте скоро після народження ми помічаємо, що наша потреба бути собою викликає незадоволення у дорослих. І ми робимо висновок, що бути природним недобре, неправильно. Це відкриття не є приємним і може викликати спалахи гніву в дитини, які дорослі приймають за нормальну «дитячу кризу» чи «підліткову кризу». Проте якщо дитині дозволити бути самою собою, вона буде поводитися природно, врівноважено і не буде влаштовувати «криз». На жаль, такі діти трапляються рідко. Натомість, за моїми спостереженнями, більшість дітей переживає чотири наступних етапи:
1-й етап — пізнання радості існування, буття самим собою;
2-й етап — страждання від того, що бути самим собою неможна;
3-й етап — період кризи, бунт;
4-й етап — щоб уникнути страждань, дитина поступається і врешті-решт будує з себе нову особистість, відповідну то того, чого хочуть від неї дорослі.
Деякі люди в’язнуть у третьому етапі і все подальше життя перебувають у стані протидії, гніву, чи кризи.
Саме протягом третього і четвертого етапів ми створюємо в собі нові особистості, маски — декілька масок, які служать нам для захисту від болю, який ми відчували на другому етапі. Цих масок всього п’ять, і відповідають вони п’яти основним душевним травмам, які переживаються людськими істотами. Багаторічні спостереження дозволили мені констатувати, що всі людські страждання можна звести до цих п’яти травм. Ось вони в порядку їх появи в житті людини:
ВІДКИНУЛИ, ПОКИНУЛИ, ПРИНИЗИЛИ, ЗРАДИЛИ, були НЕСПРАВЕДЛИВІ
Створення масок — це наслідок нашого прагнення приховати від самих себе або від інших людей нашу незалагоджену проблему.
|
Травми |
Маски |
Тип захисту (за Бреннан) |
|
ВІДКИНУТИЙ |
ВТІКАЧ |
|
|
ПОКИНУТИЙ |
ЗАЛЕЖНИЙ |
Оральний |
|
ПРИНИЖЕНИЙ |
МАЗОХІСТ |
Мазохістський |
|
ЗРАДА |
КОНТРОЛЮЮЧИЙ |
Психопатичний |
|
НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ |
РИГІДНИЙ (жорсткий) |
Ригідний |
Щоб краще представити, як пов’язані між собою травма й відповідна до неї маска, пропоную тобі аналогію: внутрішню травму можна порівняти з фізичною раною, з якою ти давно звикся, не звертаєш на неї уваги й не переймаєшся нею. А щоб не бачити рану, ти просто замотав її бинтом. От цей бинт і є еквівалентом маски. Ти вирішив, що так буде найкраще, так наче ти й не поранений. І ти дійсно вважаєш це вирішенням проблеми? Звичайно ні. Це лише спосіб нашої особистості дурити нас. Припустимо, що ти відчуваєш сильний біль щоразу, коли хтось торкається пов’язки. Якщо хтось в пориві любові хапає тебе за хвору руку, уяви його здивування, коли ти закричиш: «А-а-ай! Ти робиш мені боляче!» Хіба він хотів завдати тобі болю? Ні. І якщо тобі боляче щоразу, як хтось торкнеться твоєї руки, так це тому, що ти сам вирішив не займатися раною. Інші люди не винуваті у твоєму болю!
Те саме стосується твоїх травм. Ми дуже часто впевнені, що нас відкинули, покинули, зрадили, принизили, поводились із нами несправедливо. Насправді ж, щоразу, коли ми відчуваємо біль, це лише наша особистість переконує нас, що звинувачувати в цьому треба когось іншого.
Тепер я уже знаю, що чим більше звинувачуєш (себе чи когось), тим впертіше повторюється той самий досвід. Звинувачення призводить лише до одного результату: воно робить людей нещасними.
Маски, що створюються з метою самозахисту, проявляються в тілобудові й у зовнішності людини. Мене часто запитують, чи можна виявити душевні травми у маленьких дітей. Особисто я з великою цікавістю спостерігаю за своїми сімома внуками (на момент, коли я це пишу, їм від семи місяців до дев’яти років), і в більшості з них я вже виявляю душевні травми, закарбовані у їх фізичній зовнішності.
Наше тіло є настільки свідоме, що воно завжди знаходить спосіб повідомити, що у нас не в порядку, що не залагоджено.
Цілком можливо, що, читаючи описи окремих травм, ти будеш впізнавати себе у кожній із них — фізичне тіло не обманює. Тіло дуже точно відображає те, що відбувається всередині особистості. Набагато складніше впізнати себе в емоційному та ментальному плані. Наша особистість так легко не хоче відкриватися.
Можливо, ти відчуєш опір і бажання заперечити, коли будеш читати, що особи, які страждають на певну травму, перебувають у в конфлікті з одним із батьків. Перед тим як дійти до таких висновків, я перевірила не одну тисячу людей і переконалася, що це саме так: більше не залагоджених проблем залишається з тим із батьків, з ким у дитини чи підлітка було, здавалося б, більше взаєморозуміння. Це цілком нормально — людині важко повірити у свою злість на того з батьків, якого вона більше любила. Першою реакцією на таке твердження зазвичай буває заперечення, потім іде гнів, і лише після цього людина буває здатна подивитися в обличчя реальності. Це початок одужання.
Практикуючи методи зцілення, запропоновані в останньому розділі, ти побачиш, як твої маски потрохи тануть і як наслідок цього змінюється твоє тіло.
Відкинутий
Тілобудова ВТІКАЧА (Травма відкинутого)
Часто людям буває важко вловити різницю між двома поняттями — «відкинути» й «покинути». Покинути когось означає віддалитися від нього заради когось чи чогось іншого. Відкинути ж — означає відштовхнути, не бажати бачити поряд із собою та у своєму житті. Той що відкидає, використовує вислів: «Я не хочу», а той, хто покидає, каже: «Я не можу».
Бути відкинутим — дуже глибока травма; відторгнутий відчуває її як відмову від самої його сутності, як заперечення його права на існування. Зі всіх п’яти травм відчуття відкинутого проявляється першим (із самого моменту народження, а в багатьох випадках – навіть раніше), а це значить, що і причина подібної травми в житті людини виникає раніше за інші.
Підходящий приклад — небажана дитина, що з’явилася на світ «випадково». Якщо душа цього немовляти не справилася з переживанням відторгнутої, тобто не змогла залишитися сама собою і перебувати в благополуччі, не дивлячись на неприйняття, то воно неминуче буде переживати стан відкинутого. Яскравий випадок — дитина не тої статі. Існує також маса інших причин, внаслідок яких батьки відкидають свою дитину; нам важливо зрозуміти, що лише ті душі, яким необхідно пережити досвід відкинутих, притягуються до батьків певного типу: ці батьки неминуче відкинуть свою дитину.
Трапляється й так, що батьки не мають наміру відкидати дитину, проте дитина почувається відкинутою із-за найменшого приводу — після образливого зауваження, або коли хтось з батьків гнівається чи проявляє нетерплячість тощо. Людина, яка почувається відкинутою, необ’єктивна. Усі події вона інтерпретує через фільтри своєї травми, і почуття, що вона відкинута, лише загострюється, хоча, можливо, й не відповідає дійсності.
З того дня, коли немовля відчуло себе відкинутим, воно починає виробляти маску ВТІКАЧА.
Якщо травмуючи подія трапилася раніше, то людина з травмою відкинутого ще в утробі матері відчуває себе маленькою, намагається займати там якомога менше місця.
Маска втікача — це ще одна, нова особистість, характер, що розвивається як засіб ухилення від страждань відкинутого. Ця маска проявляється фізично тим, що тіло, чи частина тіла ніби хоче зникнути. Вузьке, стиснуте, воно ніби спеціально зроблене так, щоб легше було вислизнути, займати поменше простору, не бути видимим серед інших. Коли бачиш людину, подібну на привида — «шкіра та кості», — можна з високою вірогідністю припускати, що вона страждає від глибокої травми відкинутої істоти. Втікач — це особистість, яка сумнівається у своєму праві на існування. Тому тіло справляє враження погано припасованих один до одного фрагментів. Ліва сторона обличчя, наприклад, може помітно відрізнятися від правої.
Характерною особливістю втікача є маленькі обличчя та очі. Спостерігаючи за обличчям втікача, ти можеш буквально відчути на ньому маску, особливо на очах. Це їх спосіб не бути присутніми в тому, що відбувається навколо. Не бути присутніми, щоб не страждати.
Якщо спостерігаються не всі ознаки відкинутого, значить, і травма не така глибока.
Ще в дитинстві ми виробляємо не свою манеру поведінки, вважаючи, що вона захистить нас. Першою реакцією людської істоти, яка відчула себе відкинутою, є бажання втекти, вислизнути, зникнути. Дитина, яка почуває себе відкинутою і створює маску втікача, зазвичай живе в уявному світі. З тієї ж причини вона найчастіше буває розумною, розважливою, тихою та не створює проблем. З іншого боку, дитина такого складу хоче, щоб її помітили, хоча й не впевнена у своєму праві на існування.
Через те що розміри тіла такої дитини як правило менші за середні й вона може нагадувати ляльку або якусь крихку беззахисну істоту, мати може занадто опікуватися нею; тоді «бути любимою» для цієї дитини означає щось задушливе. Пізніше, коли хтось покохає її, першим її пориванням буде відкинути цю любов або втекти, тому що в неї все ще буде гніздитися страх задухи. Дитина, яку занадто опікають, почуває себе відкинутою, відчуває, що її не приймають такою, якою вона є. Якщо близькі намагаються робити і навіть думати за неї, то замість того, щоб почуватися любимою, дитина почувається відкинутою у своїх здібностях.
Втікач вважає за краще не прив’язуватися до матеріальних речей, бо вони можуть завадити йому втікати коли і куди заманеться. Здається, ніби він дивиться на все матеріальне зверху вниз. Він запитує себе, що він робить на цій планеті; йому дуже важко повірити, що він може бути щасливим тут. Особливо притягує його все те, що пов’язане з духом, а також інтелектуальний світ. Втікач визнає, що гроші необхідні, але радості вони йому не приносять.
Відсторонення втікача від матеріальних речей стає причиною труднощів у його сексуальному житті. Він готовий повірити, що сексуальність суперечить духовності.
Травма відкинутості переживається з одним з батьків своєї статі. Часто він теж страждає на подібну травму. І тоді цілком нормальними стають неприйняття і нелюбов до одного з батьків, аж до ненависті.
Роль того з батьків, який з нами однієї статі, полягає в тому, щоби навчити нас любити — любити себе і давати любов.
Той з батьків, що протилежної до нас статі, повинен навчити дозволяти любити себе і приймати любов.
Втікач не вірить у свою цінність, і тому використовує всі засоби, щоб стати бездоганним та отримати цінність як у власних очах, так і в очах оточуючих. Слово «НІХТО» — улюблене в його словнику, причому він застосовує його в однаковій мірі і до себе, і до інших.
Втікач шукає усамітнення, тому що боїться уваги навколишніх — він не знає, як при цьому поводитися, йому здається, що його існування занадто помітне. І в родині, і в будь-якій групі людей він тушується. Він вважає, що повинен терпіти до кінця найнеприємніші ситуації, ніби в нього нема права давати відсіч, і він не бачить варіантів порятунку.
У втікача як правило дуже мало друзів. Його вважають замкнутим і залишають у спокої. Він потрапляє у хибне коло: почуваючи себе відкинутим, він надягає маску втікача, щоб не страждати; інші перестають його помічати; він стає ще більш самотнім, що дає йому ще більше підстав почуватися відкинутим.
У втікача часто розвивається ПРОБЛЕМА ШКІРИ — щоб до нього не торкалися. Захворювання шкіри — це несвідомий спосіб захистити себе від дотиків. Рана відкинутого ниє і змушує його врешті-решт повірити, що якщо він втече у свій світ, то не буде більше страждати, тому що сам себе не відкине, і інші не зможуть його відкинути. Тому він часто ухиляється від участі у груповій роботі.
Втікач не відчуває ні прийняття, ні прихильності зі сторони того з батьків, що однієї з ним статі. Це не обов’язково означає, що один з батьків відкидає його. Це його, втікача, особисте відчуття. Тому його брати чи сестри можуть не відчувати цього і не мати цієї травми.
Людина, що відчуває страждання відкинутого, постійно шукає любові від того з батьків, що однієї з нею статі; вона може також переносити свій пошук на інших осіб тієї ж статі. Вона буде вважати себе неповною істотою, доки не завоює любові одного з батьків. Вона дуже чутлива до найменших зауважень зі сторони одного з батьків і завжди готова вирішити, що той її відкидає. В ній поступово розвивається гіркота й озлоблення, що часто переходить у ненависть, — таке сильне її страждання. Не забувай, що для ненависті потрібно дуже багато любові. Ненависть — це сильна, але розчарована любов.
Щодо того з батьків, який є протилежної статі, то втікач сам боїться відторгнути його и всіляко стримує себе у своїх діях і висловлюваннях по відношенню до нього, вдається для цього до різних хитрувань.
Чим більше втікач відкидає сам себе, тим сильніше його страх бути відкинутим. Він постійно принижує і недооцінює себе. Він часто порівнює себе з тими, хто в чомусь сильніший за нього, і таким чином розвиває в собі віру у власну второсортність. Він не помічає того, що в деяких сферах може перевершувати інших людей. Він ніяк не повірить, що хтось хотів би подружитися з ним, що хтось бачить у ньому супутника життя, що його можуть полюбити по-справжньому. Одна мати розказувала мені про своїх дітей: вони говорять їй, що люблять її, але вона не розуміє, за що вони її люблять!
Все складається так, що втікач постійно живе у невизначеному стані: якщо його обирають, він не вірить у це і сам себе відкидає — іноді до такої степені, що, фактично, провокує ситуацію; якщо ж його не обирають, то він почувається відкинутим іншими.
Втікач нерідко говорить (або думає), що всі його дії та думки нічого не варті. Коли на нього звертають увагу, він ніяковіє, йому починає здаватися, що він займає забагато місця. Якщо він займає багато місця, йому здається, що він комусь заважає, а значить, буде відкинутим тими, кого потурбує. Він приречений тушуватися доти, доки його травма не буде зцілена.
Коли він розмовляє і хтось перебиває його, він миттєво сприймає це як доказ того, що його не вартує слухати, і звично замовкає. Людина, не обтяжена травмою відторгнутого, в такому випадку робить висновок, що нецікавим виявилося її висловлювання — але не вона сама! Втікачу настільки ж важко висловити свою думку, коли його не питають: йому здається, що співрозмовники побачать в цьому конфронтацію та відкинуть його. Якщо в нього є питання чи прохання до когось, але ця людина зайнята, то він так нічого і не скаже. Він знає, чого хоче, але не наважується про це попросити, вважаючи, що це не настільки важливо, щоби турбувати інших.
Ще однією відмінною властивістю втікача є прагнення до досконалості у всьому, що б він не робив: він вважає, що якщо він схибить, то його засудять, а бути засудженим для нього те саме, що бути відкинутим. Оскільки він не вірить у власну досконалість, то намагається компенсувати це досконалістю, того, що він робить. Він плутає «бути» і «робити». Він так палко бажає все робити досконало, що робота забирає в нього занадто багато часу. І в кінцевому результаті саме із-за цього його відкидають.
Втікач настільки впевнений у своїй неспроможності подолати паніку, що врешті-решт дуже легко їй піддається. Страх перед власною панікою в багатьох ситуаціях призводить втікача до того, що він втрачає пам’ять. Він може навіть подумати, що в нього проблема с пам’яттю, а насправді у нього проблема зі страхом.
Наше его робить все можливе аби ми не помічали наших травм. Чому? Тому, що ми самі так боїмося знову переживати біль, пов’язаний з кожною травмою, що вдаємося до всіх можливих засобів, аби лише не признатися собі, що відчуваємо страждання відкинутої істоти із-за того, що самі ж себе й відкидаємо. А ті, хто нас відкидає, прийшли у наше життя для того, щоби показати нам, наскільки ми відкидаємо себе самі.
Цікаво спостерігати, як наші травми впливають на наше ставлення до їжі. Втікач як правило любить маленькі порції; він часто втрачає апетит, коли відчуває напади страху чи інших сильних емоцій. Зменшення ваги нижче норми, виснаження — це його спроба зникнути. Втікачі відчувають слабкість до солодкого, особливо коли відчувають сильний страх. Оскільки страх забирає в людини енергію, то введення цукру в організм може поповнити втрату.
Наші травми заважають нам бути самими собою; із-за цього в організмі виникають блоки і, як наслідок, хвороби. Кожному типу характеру властиві свої особливі захворювання.
Ось деякі типові для втікача хвороби.
* Він часто страждає на ДІАРЕЮ — він відкидає їжу раніше, ніж тіло встигає засвоїти її, так само як він відкидає ситуацію, яка могла б бути корисною для нього.
* Багато втікачів страждає на АРИТМІЮ — нерегулярність серцевого ритму. Це ще одна форма бажання уникнути болючої ситуації.
* Я вже говорила раніше, що рана відкинутого настільки болюча, що у втікача цілком логічно розвивається ненависть до одного з батьків, що однієї з ним статі, якого він, ще будучи дитиною, засудив за завдані йому страждання. Простити себе за ненависть до одного з батьків втікач не може и воліє не думати й не знати про існування цієї ненависті. Не даючи собі права на ненависть, він може довести себе до захворювання РАКОМ: ця хвороба пов’язана зі смутком, злістю, ненавистю — з душевним болем, що переживається на самоті. Якщо людині вдається прийти до визнання, що вона ненавиділа чи ненавидить одного з батьків, — раку не буде. Ракове захворювання вказує на те, що втікач не дав права страждати дитині в собі. Він не прийняв того, що по-людськи справедливо — ненавидіти того з батьків родителя, котрого вважаєш винуватим у своїх стражданнях.
* Для втікача характерне порушення ДИХАЛЬНИХ ФУНКЦІЙ, особливо під час паніки.
* Втікач схильний до АЛЕРГІЙ — це відображення неприйняття, яке він пережив чи переживає по відношенню до певних продуктів харчування чи речовинам.
* Він може використовувати БЛЮВАННЯ як показник його відрази до певної людини чи ситуації. Втікач може виразити своє відчуття словами: «Це нудотна людина» або «Мене нудить від твоїх розмов». Все це — способи виразити своє бажання когось або щось відкинути.
* ЗАПАМОРОЧЕННЯ чи ВТРАТА СВІДОМОСТІ — теж підходящі засоби, якщо дуже хочеться уникнути ситуацію чи людину.
* У серйозних випадках втікач рятується КОМОЮ.
* АГОРАФОБІЯ теж допомагає втікачу уникнути певних ситуацій чи людей, що можуть викликати у нього паніку.
* Якщо втікач зловживає цукром, він може спровокувати захворювання підшлункової залози: ГІПОГЛІКЕМІЮ, ДІАБЕТ.
* Якщо у нього накопичилося забагато ненависті до батьків внаслідок страждань відкинутої істоти, в нього може розвинутися ДЕПРЕСИВНИЙ або МАНІАКАЛЬНО- ДЕПРЕСИВНИЙ стан. Якщо він задумаю самогубство, то не каже про це, а коли переходить до дії, то передбачає все, щоб воно вдалося. Ті ж, хто каже про самогубство і зазвичай помиляється, коли переходить до дії, належить скоріше до категорії покинутих.
Перераховані хвороби можуть виникати і у людей з іншими типами травм, проте найчастіше спостерігаються у втікачів.
Якщо ти знаходиш у себе травму відкинутого, то цілком можливо, що той з батьків, що однієї з тобою статі теж почуває себе відкинутим тим з батьків, що однієї з ним статі; крім того, велика імовірність того, що він почувається відкинутим також тобою. Це може не усвідомлюватися жодною зі сторін, тим не менше це підтверджується тисячами людей-втікачів.
Пам’ятай: головна причина існування будь-якої травми — нездатність пробачити себе за рану, нанесену самому собі або іншим людям. Простити себе дуже важко, тому що, зазвичай, ми навіть не знаємо, що засуджуємо себе. Чим глибша твоя рана відкинутого, тим чіткіше вона вказує на те, що ти сам себе відкидаєш — або ж відкидаєш інших людей, ситуації та проекти.
Ми дорікаємо іншим за те, чого не бажаємо бачити в самих собі.
Ще одним індикатором того, що ми відкидаємо себе чи іншу людину, є сором. Ми переживаємо почуття сорому, коли хочемо сховатися чи сховати свою поведінку.
Поведінка втікача диктується страхом повторення страждань відкинутого.
Особистість у стані реагування не може бути урівноважена, не може бути зосереджена у своєму серці. Ось чому так важливо усвідомлювати, коли ти реагуєш, а коли залишаєшся самим собою.
Якщо ти виявляєш травму відкинутого у когось з оточуючих, не намагайся змінити його. Краще використай те, про що ти дізнаєшся з цієї книги, щоб розвинути в собі більше співчуття до інших людей, щоби краще розуміти природу їх реактивної поведінки.
Як виглядає енергетичне поле людини (аура) при травмі відкинутого - малюнок.
Травмі відкинутого відповідає шизоїдний захист за Барбарою Бреннан.
Наступний розділ "Травма покинутого" тут >>>
Переклади найкращих світових психологічних творів українською мовою тут >>