А.П. Сіннет - Окультний світ

А.П. СІННЕТ

ОКУЛЬТНИЙ СВІТ

Тому, чиє розуміння Природи та Людства настільки перевершує межі європейської науки і філософії, що лише ті з представників цих галузей знання, які обдаровані найбільш широким світоглядом, здатні уявити собі існування в Людині сил, схожих до тих, які постійно демонструє той, про кого я говорю, - КУТ ХУМІ ЛАЛ СІНГХУ, дружнє відношення якого дозволяє автору цієї книги мати право на увагу європейської спільноти; людині погодження якої автор запросив та отримав, з любов’ю присвячується ця невеличка книжка.

А.П.Сіннетт 1881р.

ВСТУП

У світі все ще існує філософська школа про яку сучасна культура вже не пам’ятає. Натяки на цю школу можна відчути у древніх філософських ученнях, добре відомих освіченим людям. Все ж натяки ці дають нам навряд чи більше уявлення про втрачене, ніж уламки забутої скульптури - і навіть навряд чи більше тому, що ми знаємо як виглядає людська фігура і тому можемо додати до тулуба уявні кінцівки, але ми не здатні відтворити у власній уяві сенс істин, що перейшли до нас за традицією від Платона і Піфагора, істин які розповідають про таємне знання древнього світу тим, у кого є ключ до їх змісту. Все ж, випадкова інформація може допомогти розшифрувати цю мову, а тих, хто готовий випробувати власні сили та віддати себе дослідженням, чекає найщедріша духовна нагорода.

Справа у тому, що сучасна метафізика і особливо сучасні природознавчі науки декілька останніх сторічь наосліп, помацки шукають підходи до знання, яким увесь цей час володіла окультна філософія (яким дивним не здавалося-би це ствердження на перший погляд). Завдяки низці вдалих обставин, я цілком переконаний, що це так. Я маю контакт з людьми, які отримали у спадщину більш високі знання про таємниці Природи та людства, ніж всі теорії, що розробила на цей час сучасна культура. Наразі я спрямований до того, щоби у загальних рисах викласти головні принципи цього знання, а також точно подати отримані мною експериментальні підтвердження того, що окультні науки надають посвяченим владу над силами природи, які недосяжні звичайним фізикам і, що у нас є всі підстави серйозно підійти до окультних наук щодо структури та призначення людської душі. Звісно на цей час люди навряд чи зможуть одразу повірити, що будь які серйозні знання можна отримати за межами блискучого осередка європейської культури. Сучасна наука, яка досягла відчутних результатів за допомогою відкритих методів дослідження, з величезним роздратуванням зустрічає припущення, що люди які досягли істинних знань у природничих науках або метафізиці, можуть бути задоволені тримаючи світоч під спудом. У цьому є джерело ствердження, що окультні філософи стародавності – єгипетські жреці, халдейські маги, єссеї, гностики, теурги-неоплатоніки та інші, що тримали своє знання у таємниці – дотримувалися цього лише тому, що бажали приховати той факт, що знають вони насправді дуже мало. Таємничість до душі лише шарлатанам, що намагаються дурити людей. З точки зору сучасної людини, це ствердження можна пробачати, але від нього у суспільстві складається уявлення, що вчення древніх містиків вивернули на виворот та тим самим викрили скудність знання древніх.

Таке уявлення є абсолютно помилковим. У минулі епохи люди науки працювали у атмосфері таємничості; замість того щоби оприлюднювати власні відкриття, вони таємно посвячували у них ретельно відібраних учнів. Мотивація такої поведінки цілком зрозуміла, хоча така політика і не беззаперечна. У будь якому випадку вчення цих людей не загубилося; воно передавалося на таємних посвяченнях та дійшло до наших днів. Не зважаючи на те, що методи та практичні досягнення цього вчення і наразі зберігаються у таємниці, воно доступне будь кому, хто терпляче та серйозно візьметься за вивчення проблеми, щоби переконатися, що методи ці значно ефективніші, а досягнення більш вражаючи, ніж ті за які так тримається сучасна наука.

Бо темрява таємниці, яка обгортала цю діяльність, ніколи не була здатною приховати самого її існування, і лише у наш час вона стала забутою. У минулому посвячені демонстрували сили, які надавало знання Природи, на величних публічних церемоніях. Ми легковажно припускаємо, що розповіді про схожі демонстрації є описами проявів магічної сили; а коли ми вирішили, що такого явища як магія не існує, то звідси висновок, що розповіді ці неодмінно брехливі, а люди про яких вони розповідають – шахраї. Але якщо припустити, що магія древніх була просто наукою магів – вчених людей, то і немає сенсу говорити про магію у сучасному значенні цього слова. А якщо припустити, що така наука, яка вже у стародавні часи була плодом тисячорічних досліджень і у деяких галузях перетнула ті межі, до яких щойно підійшла сучасна наука, то можна зробити висновок, що деякі такі демонстрації, пов’язані з древніми містеріями могли подавати собою виключно наукові експерименти, хоча вони і схожі на прояви магії – якими наразі вони здалися би нам, якби їх можна було відтворити.

У світлі цієї гіпотези сучасний практичний розум, що застосовує сучасні знання до предмету древніх містерій, може опинитися просто безглуздістю яка робить висновки спираючись на помилки сучасного невігластва.

Все ж, у нас немає потреби будувати гіпотези на цю тему. Факти цілком досяжні, якщо їх правильно шукати. Факти ці є такими: мудрість древнього світу – об’єднані наука та релігія, комбінація фізики та метафізики – була реальністю та існує до цього часу. Це і є Окультна Філософія, про яку йдеться на сторінках цієї книги. Окультна Філософія вже була системою знань, які набували розвитку таємно і протягом сторічь передавалися посвяченим ще до того, коли послідовники цього вчення почали робити публічні експерименти, щоби впливати на громадську думку у Єгипті та Греції. У наші дні адепти окультизму здатні виконувати такі експерименти та демонструвати результати, які доводять, що у розумінні сил Природи вони просунулися значно більше, ніж сучасна традиційна наука. Більше того, вони отримали у спадок від своїх величних попередників науку, яка займається не лише природознавством, але так саме і структурою та можливостями людської душі та духа.

Сучасна наука відкрила циркуляцію крові; окультні науки циркуляцію життєвої енергії. Сучасна фізіологія має справу лише з тілом, окультизм так саме і з душею, але не у якості об’єкту туманних слововиливів, а реальної сутності, яка має власні особливі якості, які можна вивчати разом з якостями тіла, або окремо від них.

Традиції окультизму і на цей час підтримуються головним чином на Сході – в Індії та прилеглих до неї країнах. Саме в Індії я доторкнувся до них і цю невеличку книжку я написав для того, щоби закарбувати все, що я пережив та поділитися знаннями які я отримав.

До того як викладати факти та події, я мушу заздалегідь зробити деякі загальні пояснення, інакше моя розповідь буде незрозумілою. Щоби пояснити велич окультної організації, так саме як і те вражаюче відкриття, що відлюдники Сходу можуть знатися на електриці більше ніж Тиндаль, ми мусимо мати на увазі справжній окультизм у тій формі у якій він застосовувався у всі часи. Окультна культура має собою плід величезних періодів розвитку, які мали місце ще далеко до того, коли цивілізація з’явилася на Сході. Протягом цього поступового розвитку, який у галузі фізичної науки вивів окультизм далеко за межі, які ми досягли, саме природознавство залишалося для нього об’єктом другорядної важливості. Головні сили окультизму були спрямовані на метафізичні дослідження, на приховані психічні можливості людини, які дозволяють окультисту досягти справжнього, заснованого на досвіді, знання про стан душі за межами тіла. Таким чином, тотожність системи окультизму з ученнями таємних товариств які існували у всі історичні епохи, викликає дещо значно більше, ніж чисто археологічна зацікавленість; ця тотожність надає нам ключа до філософії релігійного розвитку.

Окультизм це не просто приватне відкриття яке свідчить, що людство має деяку владу над Природою, якої не вдалося досягти шляхом більш вузького вивчення Природи з виключно матеріалістичних позицій; окультизм це осяяння що містить у собі всі духовні теорії минулого будь скільки гідні уваги; це вчення яке поєднує системи, на перший погляд відмінні одна від другої. Для духовної філософії окультизм те саме, що санскрит для порівняльної фізіології; це об’єднуючий стовбур для коренів різноманітних філософських систем. Саме так поєднуються у єдину сім’ю ідей юдаїзм, християнство, буддизм та єгипетська теологія. Окультизм не є новітнім винаходом або особливою сектою, але не існує жодної секти, прихильники якої могли обійтися без інформації отриманої від окультизму та такої, що проливає світло на концепцію Природи та призначення людини, інформації, зібрати яку допомогла членам цих сект їх особлива віра; по суті, кожний хто взяв на себе працю ясно усвідомити проблеми якими займається окультизм, мусить визнати у ньому учення, яке має величезну важливість для будь якої особи, яка намагається жити творчим, гідним людини життям і яка здатна усвідомити те, що знання про наше життя після смерті спираються на етику. Одна справа – куруватися туманним відчуттям того, що утримання від гріхів під час життя може опинитися корисним для існування після смерті, якщо таке існує; і, без сумніву, зовсім інше – усвідомлювати, що життя після смерті є підсумком того, як ви використали можливості, дані вам у цьому житті, абсолютно так, як решта складається з позитивних та негативних складових.

Я вже казав, що вражаюча важливість окультного знання пов’язана з тим, яким чином окультизм дає нам правильне, засноване на досвіді розуміння духовних явищ, які у всіх інших системах залишаються предметом спекуляцій або сліпої релігійної віри. Більше того, можна стверджувати: окультизм довів, що притаманна Природі гармонія та повільна послідовність, які ми спостерігаємо у фізиці, розповсюджується і на ті природні процеси, які пов’язані з феноменами метафізичного існування.

До того як почати викладати висновки, до яких прийшла окультна філософія щодо природи людини, імовірно потрібно відкинути заперечення яке можливо читач висуне на самому початку нашої розповіді. Як могло трапитися, що висновки такої важливості до цього часу залишалися у таємниці та були спадщиною, під ревнивою охороною купки посвячених? Та чи не у цьому є один з законів прогресу, що істина повідомляє про себе спрямуванням на світло, на простір? Чи буде розумним припустити, що найвеличніша істина, основа знання про людину та Природу, боїться явити себе світу? Чому стародавні прихильники та знавці окультної філософії не бажали ділитися безцінними скарбами власних досліджень?

Все ж, не моя справа виправдовувати ту наполегливість з якою окультисти до цього часу не лише позбавляли світ будь якої можливості познайомитися з їхнім знанням, але і тримали світ у невідомості щодо існування знання взагалі. Але у цьому випадку достатньо відзначити, що було-би безглуздо закривати очі на відкриту таємницю, яка може отримати часткове визнання у наші дні та відкидати її лише тому, що нас дивує поведінка людей, які могли-би відкрити її раніше, але вирішили цього не робити. Не більше розумно стверджувати, що таємничість окультистів дискредитує все, що вони у стані повідомити нам наразі про власні досягнення. Якщо на цей час яскраво світить сонце, його світло не можуть дискредитувати минулі показники барометру. Розповідаючи про досягнення окультистів, я застосовую факти, які дійсно мали місце і встановлену істину не може дискредитувати будь що. Без сумніву, у подальшому є сенс дослідити мотиви таємничості, яка відрізняла окультистів у всі часи. Можливо ми зможемо сказати на їхнє виправдання більше ніж це здається на перший погляд. Читач не на багато просунеться до розуміння природи тих якостей, якими володіють майстри окультизму, якщо не усвідомить, що практичне застосування таких якостей дуже бажано тримати у таємниці від світу. Але одна справа – відмовити більшості людства у ключах до таємниць окультної сили, а друга справа – приховувати сам факт існування таємниці, яку можна відкрити. Все ж, подальше обговорення цього питання доки що передчасне. На цей час достатньо буде звернути увагу на те, що секретність з рештою не можна назвати абсолютною, коли сторонні дослідники мають можливість знати про таємницю стільки, скільки я збираюся розповісти у цій книзі. Не підлягає сумнівам, що значно більше знань залишилося за недосяжною для нас межею; але дослідники які правильно візьмуться за справу, у бідь якому випадку зможуть знати ще набагато більше, а те, що можна вивчити на цей час, не є новим одкровенням, яке окультисти вперше, за примхою пропонують зовнішньому світу.

У минулі історичні епохи всьому світові було відомо про окультизм набагато більше, ніж знають про це наразі на сучасному Заході. Не ревнощі окультистів, а фанатизм сучасної цивілізації винуватий у тому, що про результати сучасних досліджень психічних проявів європейські народи знають наразі значно менше, ніж мешканці Єгипту – у минулому, а Індії – на цей час. Щодо останніх, то вони дають можливість легко перевірити щойно викладену теорію і вам не буде важко побачити, що величезна кількість індусів переконана у істинності тих головних положень, які я намагаюся тут викласти. Далеко не всі індуси розмовляють на такі теми з європейцями, а якщо і роблять це, то не з великим бажанням тому, що європейці мають безглузду звичку сміятися над поглядами яких не розуміють або у які не вірять. Корінний мешканець Індії від такого сміху ніяковіє. Все ж, це жодним чином не може похитнути його віру, засновану на ученні, яке він завжди буде вважати правильним і підтвердженим випадковими епізодами з його особистого досвіду. Індуси загалом добре ознайомлені з тим, що існують люди які завдяки суворому виконанню особливого образу життя надбали незвичайні якості, які європейці, цілком помилково, назвали-би надприродними. Для індусів цілком звичайна думка про те, що люди з такими якостями живуть відлюдниками у місцях недосяжних для тих, хто має примхливе упереджене зацікавлення, але все ж, досяжні для гідних, рішучих та бажаючих окультного знання. Запитайте будь якого культурного індуса, чи доводилося йому чути про Махатм, йога-від’ю або окультні науки – сто проти одного, що він чув про них і (якщо лише він не є одним з гібридних продуктів англо-індійських університетів) повністю вірить у реальність сили йоги. Це не факт, що його відповідь європейцю одразу буде «так». Швидше за все, його відповідь буде протилежною з причини побоювань, про які вже йшлося. Але будьте наполегливим і ви отримаєте правду, як це трапилося, наприклад, зі мною у минулому році, коли я познайомився з одним дуже розумним індійцем-вакілом, який розмовляв англійською, був впливовою людиною та підтримував постійні стосунки з вищими чиновниками з числа європейців. Спочатку мій новий знайомий зустрів мої запитання, неначе він взагалі нічого не чув про це. Він накинув на обличчя бездумний образ цілковитого невігласа і відкидав будь яке знайомство з таким знанням. І лише коли ми зустрілися вдруге у мене вдома, за вільних обставин, моєму гостеві поступово почало подобатися, що я налаштований серйозно і сам дещо знаю про йогу - лише після цього він без побоювань відкрив для мене свої справжні думки щодо цього. Виявилося, що він не лише з самого початку знав, що я мав на увазі, але і володів інформацією про випадки та феномени окультного або надприродного характеру, багато з яких спостерігали члени його сім’ї, а деякі він сам.

Суть справи у тому, що у європейців немає жодних причин пояснювати ревнощами окультистів власне абсолютне невігластво у всьому, що стосується до цих людей, невігластво притаманне сучасному західному суспільству. До цього часу Захід був захоплений матеріальним прогресом за рахунок втрат душевного розвитку. Можливо, Захід вчинив би краще, якби обмежився рамками власної спеціалізації, все ж якщо концентрація на цій меті призвела до втрат у іншій сфері розвитку, захід може винуватити у цьому лише себе.

Одна людина (виходячи з манери її висловлювань вона була посвячена) сказала французькому письменнику Жаколіо, який тривалий час вивчав різні аспекти східного спіритизму: «Ви дослідили фізичну Природу; використавши її закони ви досягли чудових результатів, - я маю на увазі пару, електрику та інше. Ми протягом двадцяти тисяч років і навіть більше вивчали духовні сили; ми відкрили їх закони і використовуємо ці сили самі по собі або у взаємодії з матерією, викликаючи до життя явища ще більш дивовижні ніж ваші». Жаколіо додає: «Ми бачили речи які навряд чи хто наважиться описати – бо читачі матимуть сумніви щодо його здорового глузду… але все ж ми їх бачили».

Окультні феномени не потрібно плутати з феноменами спіритизму. Останні, чим вони не були-би, є такими маніфестаціями, які медіуми не можуть ні контролювати, ні розуміти. Перші ж суть досягнення свідомого живого оператора, який розуміє закони з якими він має справу. Якщо ці досягнення здаються дивом, то це провина спостерігача. Наперекір безглуздим посмішкам профанів, які здатні сміятися навіть не знаючи з чого, спірити чудово знають, що надприродні явища всіх видів – звичайна справа для дослідників, які полюють на них достатньо наполегливо. Все ж, спірити не здатні надати феноменам будь яке пояснення окрім надприродного. Вони хапаються за ту або іншу гіпотезу faute de mieux, а далі протягом обробки цієї ідеї вибудовують навколо фактів таку складну теоретичну конструкцію, що з великим небажанням дозволяють розглянути будь яку іншу гіпотезу у передчутті, що вона примусить переглянути погляди майже від точки відправлення. Але це неминуче, якщо спірити належить до різновиду дослідників, які попри все, спрямовані до істини, а не налаштовані закріпити позиції власного учення, будь що.

Загалом, навряд чи знайдеться хоча-би один феномен спіритизму, який знавці окультизму не могли би відновити силою власної волі, підкріпленої розумінням можливостей Природи. Ми побачимо з безпосередньої розповіді про мої власні враження коли я спостерігав як найбільш типові феномени спіритизму відбувалися виключно за рахунок впливу людини. Щоби просвітити мене, було продемонстроване старе та добре обертання столу, яке у спіритизмі є передвісником більш вражаючих феноменів; обертання виробляли величезною кількістю способів, до того в умовах, які цілком відкидають гіпотезу про будь яке втручання духів. Я бачив як з голої стелі падали квіти; це відбулося за переконливих обставин у тому, що участь духів виключена, хоча все відбувалося у абсолютно «надприродному» стилі – у тому сенсі, що не застосовувалися будь які матеріальні обладунки, як і у випадку тих дощів з квітів, якими осипали себе деякі медіуми. Я знову і знову отримував «повідомлення» яке з’являлося на папері всередині моїх запечатаних конвертів, що створювала та передавала жива людина-кореспондент. Я маю свідоцтва про велику кількість інших феноменів, типових для спіритизму, які живі адепти виробляли таким самим чином; інформація ця отримана з других рук, та все ж дуже надійна. Але вести війну з спіритизмом наразі не моє завдання. Імовірно, те, що я маю повідомити, у середовищі спіритів сприймуть з більшою зацікавленістю ніж у широких колах звичайного світу тому, що спірити, на край випадок, знають на власному досвіді, що ортодоксальна наука нашого часу не знайома з останніми відкриттями щодо духу та матерії, у той час коли профан мусить тупо та наполегливо відкидати факти, якщо передчуває, що не може їх пояснити. Хоча факти спіритизму досяжні будь кому, хто шукатиме, вони все ж такі, що їх не можна взяти та кинути у обличчя «прагматичним» скептикам. Тому останні можуть і надалі заявляти про свою недовіру та не бачити яка безглузда їх позиція, хоча це цілком очевидно для посвячених. Все ж, (хоча традиційна наукова свідомість навряд чи з бажанням визнає моє свідоцтво правдивим, а мої пояснення прийнятними) я бажав-би декілька послабити вороже упередження заявою з самого початку, що окультизм не має нічого спільного з спіритизмом і «духи» не грали жодної ролі у кожному з тих «пара-нормальних» явищ, про які тут я маю намір розповісти.

ОКУЛЬТИЗМ ТА ЙОГО АДЕПТИ

Якості, які окультизм надає адептам, насамперед мають контроль над різними силами Природи, про які традиційній науці нічого не відомо; за їх допомогою адепт може вести розмову з іншим адептом, якою великою не була-би відстань між ними на земній поверхні. Цей психічний телеграф жодним чином не залежить від будь яких механічних умов або обладунків. Здатність адепта до ясно-бачення така велика та досконала, що у галузі світських справ на межі все-знання. Для більшості смертних тіло – це тюрма для душі. Ми бачимо лише те, що відбувається перед її вікнами, і розуміємо лише те, що потрапляє всередину нашої буцегарні крізь грати. Але адепт заволодів ключем від власної тюрми і може виходити з неї за бажанням. Для нього вона більше не буцегарня, а звичайне помешкання. Іншими словами, адепт може зі швидкістю думки перенести свою душу з тіла у будь яке місце за бажанням.

Вся будівля окультизму, до самої покрівлі, така далека від звичайних розповсюджених уявлень, що мені навіть важко визначитися, з чого почати розповідь про сутність його. Як пояснити конструкцію обчислювальної машини аудиторії, яка не знайома з простими механічними пристроями і не тямить у арифметиці? Високоосвічені прошарки сучасного європейського суспільства володіють чудовою літературною ерудицією та проявляють вишукану точність у спеціальних галузях науки; все ж, ці люди не знайомі навіть з елементарними азами окультизму і геть нічого не знають про можливості душі, як такої – на відміну від можливостей душі та тіла разом. Саме ці можливості вивчали віками окультисти. Результати, яких вони досягли, вражаюче чудові, але якщо людина прозаїчного складу розуму ознайомиться з ними без попередньої підготовки, то буде вражена та відчуватиме себе у світі див і чаклунства. Як на мапах, де означені океанські течії, ми побачимо, що нації всі більше або менше змішуються. Виключенням є лише китайці, які схожі до річки без притоки та відгалуження, і витоки якої сховані у тумані часу. Припустимо, що цивілізована Європа до останнього часу не контактувала з китайцями; припустимо так саме, що інтелектуальні задатки цієї нації значно кращі ніж вони є насправді, і що китайці розвинули деяку нову галузь фізичних наук до рівня, якого у дійсності досягли ми; припустимо, що саме цією галуззю ми у свій час зневажили. А далі уявимо, яким великим був би наш подив, якби ми ознайомилися з плодами китайських досліджень у їх досконалій витонченій формі, при цьому повз ознайомлення з початковою скромною стадією.

Саме у такому становищі опинилися окультні науки. Не рахуючи древньої епохи, більше віддаленої від нас, ніж ми можемо собі уявити, окультисти завжди складали особливу расу, але не расу у фізичному сенсі, не расу об’єднану спільними тілесними ознаками, не націю у будь якому сенсі цього слова, але стале товариство людей вищого розуму, яких з’єднували узи більш міцні, ніж будь який інший зв’язок, відомий людству – людей з беззаперечною спрямованістю до вивчення традицій та таємниць само-удосконалення, переданих попередниками. Увесь цей час потік цивілізації, на передових хвилях якого прямує європейська культура, зневажливо йшов повз того єдиного предмету досліджень, яким зайняті окультисти. Недивно, що дві лінії цивілізації розійшлися так далеко одна від другої, що надбали цілком несхожі форми. Залишається лише гадати, який прийом отримає наша спроба знову познайомити кузенів – чи приймуть її терпляче або визнають безсоромною спробою – нав’язати самозванця рідні.

Я вже нагадував, що окультист може відпускати свою душу з тіла. Потрібно відзначити, що при цьому він переконується, що у нього дійсно є душа; це відкриття не дозволяє тіні сумнівів та є результатом його дії. Порівняльне вивчення міфів інколи називали релігієзнавством. Якщо на світі існує справжнє релігієзнавство, то це без сумніву, окультизм. Можливо під час поверхового розгляду не зовсім зрозуміло, чому релігійна істина більше відкривається тимчасово звільненій від тіла душі, а не душі яка досліджує ідеї за посередництвом фізичних почуттів. Та все ж, очевидно, що сходження у нематеріальну сферу, де отримання знання перетворюється на процес чистого сприйняття, у той час коли інтелектуальні здатності працюють на всю силу та зосереджені у не матеріальній людині, сприяє кращому усвідомленню релігійної істини.

Я щойно згадав «нематеріальну людину», відмінну від тіла з його фізичними почуттями; але ствердження яке я мушу зробити таке складне, що до того як схилити читача терпляче реагувати на цю фразу, я примушений забракувати її за неточність. Окультна філософія встановила, що внутрішня сутність без плоті, якою і є людина як дещо відмінне від фізичного тіла, служить лише оболонкою чогось ще більш без плоті – тобто сама є матеріальною.

Культурні люди у власній більшості вірять, що у людини є душа, яка так або у інший спосіб, продовжує життя після смерті тіла; але вони вимушені визнати, що знають про це дуже мало. Чимало людей з числа найбільш культурних мають щодо цього серйозні сумніви. Дехто вважає, що дослідження у галузі природознавства дозволили припустити, що навіть думка може бути різновидом руху та підкріплюють гіпотезу про те, що після смерті тіла від людини нічого не залишається. Окультна філософія не будує жодних припущень щодо цієї теми; вона просто знає реальний стан справ.

Святий Павло, який сам був окультистом казав, що людина складена з тіла, душі та духа. Такий розподіл погано збігається з теорією про те, що після смерті людини її душа навіки потрапляє на небеса або до пекла. До чого зводяться загальновизнані припущення про те, що відбувається при цьому з духом і чи є дух у якості елемента, відмінного від душі? Кожний ортодокс розбудовує щодо цього власну гіпотезу. Або душу проголошують вмістилищем для почуттів, а дух – інтелектуальних якостей, або vice versa (навпаки). Ніхто не може підвести під це міцну основу, навіть основу одкровення. Все ж, коли Святий Павло застосував наведений тут вислів, він жодним чином не був у владі туманних фантазій. Дух, про який він казав, можна характеризувати як душу душі. На цей час це не мусить нас займати. Важливе положення, висунуте окультизмом у тому, що хоча душа значно більш тонка та без плоті, вона все ж, є матеріальною сутністю. Вона матеріальна не у тому сенсі як це розуміє хімія, а у тому сенсі, як це зрозуміли-би природознавчі науки en block, якби розрізнені щупальці різних наукових галузей стали-би більш чуттєвими та працювали би у більшій гармонії. Якщо ми кажемо про якусь гіпотетичну субстанцію, що визначити її атомну вагу і хімічні властивості неможливо, то цим ми не заперечуємо її матеріальності. Всі хто вірять у існування ефіру, який передає світло, вважають його матеріальним, хоча безодня відмінностей відрізняють його від самого розрядженого газу. До наукової істини не завжди підходять з того самого боку. Одне можна сприймати безпосередньо, друге – посередньо або мати на увазі, але останнє не стає з цієї причини менш правильним. Ми робимо висновок про матеріальність ефіру спостерігаючи за поведінкою світла; основа для висновку про матеріальність душі є та, що вона підлегла впливам різноманітних сил. Гіпотетичний вплив – це сила, джерелом якої є фізичні якості гіпнотизера. Ця сила впливає на душу людини на відстані та виробляє ефект, відчутний для неї та як факт для інших. Звісно, це лише ілюстрація, а не доказ. Моя мета наразі – якомога краще розповісти про відкриття у галузі окультизму (і можливо у розповіді будуть недоліки) не намагаючись з самого початку викласти докази щодо кожного елементу з них. Далі я зможу довести, на край випадок, деякі їх елементи, і тому інші можна буде визнати як істину, встановлену посередньо.

Душа матеріальна та входить до складу більш грубого матеріального тіла; саме такий стан речей дозволяє окультисту робити ствердження щодо цього. Він може запросто позбавитися сумнівів та переконатися у тому, що душа існує і за власною природою матеріальна, коли за визначених умов, відокремлює її від тіла, а потім знову повертає на місце. Інколи окультист може це робити навіть з душами інших людей, та все ж головне його досягнення у тому, щоби зробити це з власною душею. Коли я кажу, що окультист знає, що у нього є душа, то посилаюся саме цю якість. Він знає про це так саме як знає будь яка людина, що вона власник чудового пальта. Вона може зняти пальто і стане очевидним, що воно є дечим окремим від нього самого. Але потрібно пам’ятати, що вона є душа, а річь яку вона зняла є тіло. Як результат цих дій ми отримуємо переконаність у вирішенні великої проблеми життя після смерті. Коли мова йде про те, чи можливе існування за межами тіла, адепт не покладається на віру або на метафізичні спекуляції. Він переходить до такого існування коли забажає. Навіть якщо визнати, що сама по собі здатність тимчасово визволятися від тіла ще не гарантує адепту знання про те, яка доля очікує його після кінцевого визволення під час смерті, вона все ж, дозволяє йому точно знати, у яких умовах почнеться його подорож до світу іншого. Доки тіло живе, душа є, так-би мовити, прив’язаним аеростатом (хоча трос, що утримує довгий, еластичний та легкий). Літаючи на прив’язі, пілот не обов’язково знатиме про те, куди попливе аеростат, коли механізм на землі нарешті зруйнується і аеростат летітиме за вітром. Але якщо ви стали аеронавтом ще до початку подорожі та, як я раніше зазначав, знаєте що аеростат існує для повітроплавання – то це вже непогано.

Якби ця єдина якість, щойно описана, була кінцем адепта, у ній була-би безмежна велич. Але це далеко не кінець – навпаки це швидше лише початок. Мені дали зрозуміти, що ті схожі до чаклунства подвиги, на які здатні адепти окультизму, відбуваються завдяки гарному знайомству з деякою природною силою, яка на санскриті має назву акаша. У власній книзі «Майбутня раса» покійний лорд Булвер Літтон (чий зв’язок з окультизмом, очевидно, був більш щільний, ніж про це припускає світ) у образній, фантастичній манері описує дива, які виробляються за допомогою сили вриль у світі, куди потрапляє його герой. Очевидно, що під назвою вриль, лорд оспівує акашу. «Майбутня раса» його книги у багатьох значних деталях цілком не схожа на адептів. По-перше це нація. Всі її члени, до того з дитинства, на рівних керують силами підлеглими адептам – або точніше деякими з них тому, що не всі вони описані у книзі. Перед нами лише чудова казка, заснована на досягненнях окультизму. Але жодна людина, яка вивчала останні не може не побачити та не визнати, що автор «Майбутньої раси» був знайомий з головними ідеями окультизму, а можливо і більше. Не менше про це свідчать інші містичні романи лорда Булвера – «Заноні» та «Дивна історія». Другорядний персонаж у романі «Заноні» Менджур відкрито подається у якості великого адепта східного окультизму – точно як люди про яких я говорив. Важко зрозуміти чому у такому випадку, коли лорд явно мав наміри дотримуватися реальних фактів окультизму з більшою точністю, ніж у «Майбутній расі», він чогось вирішив зробити Менджура останнім представником братства розенкрейцерів. Стражі окультної науки не численні, особливо якщо знати, яку вагу мають ті знання, яким вони не дають зникнути. Ці люди погоджуються з тим, що їх мало. Але вони ніколи не дозволяли, щоби їх чисельність доходила до рівня, загрозливого до самого існування окультистів на землі у якості організованого співтовариства. Знову таки, важко зрозуміти, чому лорд Літтон за тих знань якими він безсумнівно володів, використав свою інформацію для прикрас у власних творах, а не спробував викласти її світові у формі, яка примусила би людей більш серйозно поставитися до неї. Зрозуміло, були-би цим незадоволені, не можна виключити, що сам лорд Літтон так поважав та любив таємне знання, що вважав за краще викласти інформацію у таємничому, завуальованому вигляді, зрозумілому лише читачам близьким за духом та промайнула повз банальні розуми, не викликаючи того гнівного несприйняття, яке забезпечене цим сторінкам якщо вони потраплять до рук фанатиків від науки, релігії або великої філософії загальних місць (звичайно, за умови, що книга ця взагалі притягне будь яку увагу).

Потрібно розуміти, що акаша – це сила для якої у нас немає назви і так саме досвіду, придатного підвести нас до розуміння її природи. Нам може допомогти лише думка про те, що вона на стільки перевершує силою, вишуканістю та різноманітністю електрику, наскільки електрика перевершує силу пари.

Саме завдяки знайомству з властивостями акаші, адепт може виробляти ті фізичні феномени, які, як я незабаром зможу довести, у межах його компетенції разом з іншими, значно більш вражаючими можливостями.

Хто ж ці адепти, що керують колосальними силами, про які йдеться? Є причини вважати, що такі адепти жили у всі історичні епохи, і на цей час такі люди є в Індії та прилеглих до неї країнах. Те, що знання успадковані цими людьми, ідентичні до знань стародавніх посвячених окультизму, беззаперечно виявилося під час вивчення поглядів, яких дотримуються адепти та якостей які у собі вони розвивають. Цей висновок був зроблений на основі багатої кількості літературних джерел; на цей час достатньо лише сформулювати його, а на можливості зв’язку з посвяченими далі буде. Доки що розглянемо той стан у якому наразі перебувають адепти.

Вони об’єднані у деяке братство, або Таємне Товариство з власними відділеннями по всьому Сходові, але головна його резиденція, я вважаю розташована у Тибеті. Все ж, у сучасній Індії так саме не перевелися адепти, і саме з цієї країни Товариство отримує більшість нових членів. Справа у тому, що це велике Братство подає собою водночас і найбільш недосяжну і найбільш відкриту організацію світу; тут раді новобранцям будь якої національності і раси, з якої країни вони не походили-би, все ж, за умови, що вони володіють необхідними характеристиками. Як сказала мені одна людина, яка сама у числі адептів, брама завжди відчинена для того, хто постукає у неї, але такий вже шлях до цієї брами, що лише рішучі та непохитні шукачі мають шанс його подолати. Звісно, я можу описати небезпеки цього шляху лише у самих загальних рисах; та все ж, читачеві необов’язково вивчати секрети посвячення, щоби зрозуміти який характер має навчання, через яке мусить пройти неофіт, щоби отримати звання знавця окультизму. Мене неодноразово запевняли, що адептами не народжуються, а стають, і процес цього становлення головним чином у руках самої людини.

У чому не були-би перші випробування на шляху до нижчих рівнів окультизму, кандидата на посвячення, як мені відомо, ніколи допускають до них раніше ніж через сім років після того, коли він був прийнятий у якості послушника. При цьому немає жодної гарантії, що цей семирічний строк не буде подовжений ad libitum. У кандидата навіть немає впевненості, що його будь коли допустять до посвячення того або іншого роду. Однієї такої важкої невизначеності, здавалося-би достатньо, щоби відлякнути більшість європейців від спроб потрапити до сфер окультизму, як би сильно він не цікавив їх у інтелектуальному плані. Але така невизначеність – не є примхою деспотичного товариства, яке так би мовити глузує над своїми, сповненими бажання вчитися, прихильниками. Іспити крізь які мусить пройти неофіт – зовсім не дивакуваті розіграші і не імітація якихось-то жахливих небезпек. Це так саме не штучні перешкоди, збудовані майстрами окультизму, щоби випробувати холоднокровність учнів, неначе вчитель їзди верхи, що встановлює бар’єри для стрибків. Природа науки, яку намагається дослідити учень тка, що її одкровення шокують розум та піддають випробуванню будь яку відвагу. У інтересах самого кандидата необхідно спочатку випробувати його характер, непохитність у досягненні цілі, а можливо, так саме і його психічні та фізичні якості, спостерігаючи за ними з величезною обережністю та терпінням; і лише після цього йому можна дозволити зробити останній рішучий крок та зануритися у море незвичайних вражень, яке він або подолає своїми власними силами, або загине.

Цілком очевидно, що я не маю точної інформації про те, які випробування чекають кандидата протягом його розвитку; здогадки, засновані на уривчастих свідченнях зібраних деінде не заслуговують уваги. Та все ж, є очевидним, що особливості життя кандидата на звання неофіта, не є таємницею. Окрім всього іншого, розвиток адепта потребує від нього збереження абсолютної фізичної чистоти, і кандидат зобов’язаний з самого початку навести докази того, що він готовий дотримуватися цієї вимого. Протягом всього часу випробувань він мусить, так би мовити, вести аскетичний стан життя та бути байдужим до будь яких фізичних задоволень. Такий стан життя не є якоюсь фантастичною дисципліною, нав’язливим аскетизмом або втечею від світу. Нічого не завадить джентльмену з лондонського світського прошарку бути кандидатом на окультисти та проходити підготовку по всій програмі, до того оточення навіть не знатиме про це. З точки зору істинного окультизму, висока відданість справжнього адепта – зовсім не плід відштовхуючого аскетизму звичайного індійського факіра, цього йога лісових хащ, чий бруд зростає разом зі святістю, фанатика, що протинає власне тіло залізними гаками або тримає піднятою руку, доки вона не відсохне. Уривчасте знайомство з деякими зовнішніми фактами індійського окультизму часто призводять до непорозумінь щодо цього.

Йога-від’я – ось індійська назва окультної науки. Якщо дослідити практику блукаючих ентузіастів, що культивують нижчі гілки цієї науки за допомогою одних лише фізичних вправ, легко засвоїти багато речей про які і знати не варто. Таке фізичне удосконалення має назву хатха-йога, а значно вищий різновид який досягається дисципліною розуму та веде до справжніх висот окультизму має назву раджа-йога. Немає та не було жодної людини, що заслужила би у очах справжнього окультиста назву адепта, яка досягла би власних можливостей за допомогою дитячих вправ хатха-йоги. Я не хочу сказати, що ці вправи зовсім безкорисні. Той хто ними займається, дійсно отримує деякі пара-нормальні сили та якості. Опису цих вправ присвячена велика кількість трактатів і мешканці Індії можуть розповідати дивні випадки з історії свого спілкування зі знавцями цього незвичайного мистецтва. У мене немає жодного бажання заповнювати сторінки цієї книги повідомленнями про дива, де я не можу відокремити правду від вигадки. Але головна думка тут, на якій я наполягаю, у наступному: жодна історія, будь ким прочитана або почута, у якій індійська йога має вигляд низької, обмеженої або вульгарної, не може мати жодного відношення до витонченої, не земної йоги, відомої під назвою раджа-йога яка веде до висот адептства.

ТЕОСОФСЬКЕ ТОВАРИСТВО

Тому, що окультна організація завжди залишалася таємною, то з поглядів, які вона зберегла та надбала, ще потрібно взнати значно більше, ніж це може здатися. Коли я опишу повністю свій власний досвід, стане ясно, що великі адепти окультизму не мають нічого проти розповсюдження свої релігійної філософії у кількості яка може служити на користь світові, який ще не готовий до чистого психологічного дослідження. Вони так саме не є рішучими противниками випадкового прояву тієї вищої влади над силами Природи, яку вони отримали за результатами своїх незвичайних досліджень. Ті численні надприродні явища, свідком яких я став завдяки впливу окультних сил, жодним чином не мали-би місця, якби загальне правило, що забороняє Братам демонструвати власні сили перед непосвяченими, було абсолютним. Насправді, це правило суворо забороняє демонстрацію будь яких окультних феноменів з метою викликати подив та вразити очевидців. Я схильний думати, що ця заборона абсолютна за умови, що до справи не має стосунку будь яка інша шляхетна мета. Але цілком зрозуміло, що інколи Брати можуть мудро дозволити демонстрацію пара-нормальних феноменів виключно з філантропічного бажання викликати довіру до філософської системи, яка само по собі впливає на людину та робить її більш шляхетною. Це відбувається у випадку коли розуми людей, до яких звертається адепт, здатні піднятися від плазування перед дивом до гідної поваги до філософії, яка це диво пояснює.

Історія Теософського Товариства є яскравою ілюстрацією цього принципу. Ця історія доволі барвиста тому, що феномени які демонструвалися часто не мали потрібного ефекту, інколи дочасно оприлюднювалися та накликали на вивчення окультної філософії, якою вона здавалася світові та відданим особам, яких нашвидкоруч ідентифікували з заохоченнями до цієї філософії можливостями Теософського Товариства, велику кількість безглуздих, смішних а інколи і злісних переслідувань. Може виникнути питання: чому Брати дозволили таку не розумну поведінку, якщо вони насправді такі могутні та величні, якими я їх подаю? Але відповідь простіша, ніж може здатися на перший погляд. Якщо опис Братів, який я спробував зробити для читачів, був правильно усвідомлений, то стане ясно, що у порівнянні з особами на нижчих сходинках окультного розвитку, Брати не дивлячись на власні сили, менш підготовлені до виконання завдань щодо прямого спілкування з людьми у звичайному світові. Я припускаю, що первісна мета Братства має дуже мало спільного з тією, яку я виконую наразі, а саме – переконати публіку у тому, що у людстві приховані можливості до надзвичайного зростання, які можуть одним стрибком перенести нас у плані дослідження Природи далеко за межі того про що мріє фізична наука, та у той самий час надати нам позитивні докази щодо устрою та призначення людської душі. Розумно припустити, що Брати з симпатією віднеслися-би до допоміжної мети. Але, поміркувавши, ми зрозуміємо, що їх первісне завдання – підтримувати реальність того знання та сил, про які я можу розповідати лише приблизно: якби Братам довелося покласти на себе величезну чорну роботу у боротьбі з флегматичним скепсисом натовпу, дошкульним скепсисом фаланги матеріалістів та переляканим, обурливим скепсисом релігійних ортодоксів, можна припустити, що вони – proper vita vivendi perdere causas – навіть могли-би дозволити загибель самої окультної науки заради того, щоби переконати людство, що ця наука справді існувала. Звісно, можна було-би навести окультистів на думку про те, що у окультизмі, як і у будь якій іншій галузі, можливий поділ праці і що ряд адептів гідних для цієї роботи, можна кинути на боротьбу проти недовіри сучасної науки, у той час інші виконуватимуть первісні обов’язки та залишатимуться у милому для них відлюдництві. Але якою-би практичною не здавалася ця порада у очах нашого світу, вона цілком не практична з точки зору справжнього містика. Насамперед, людина яка спрямована на досягнення на ниві окультизму, робить величезні довготривалі зусилля як завдаток успіху, зовсім не для того, щоби зрештою зануритися у життя звичайного світу – те життя яке буде відразливим для неї у випадку гіпотетичного успіху. Імовірно, не знайдеться жодного істинного адепта, якому будь який образ життя, окрім відлюдництва, не викликав-би відразу та антипатії, навіть більшу антипатію, яку викликає у нас звичайних людей думка про те, щоби живцем поховати себе у далекій гірській обителі, куди не ступає нога людини та не долітає голос зовнішнього світу. Доволі скоро я доведу вам, що притаманна адептам любов до відлюдництва зовсім не виключає знання європейської культури та манер. Навпаки, ця схильність цілком сумісна з володінням європейською культурою та її досвідом. Люди які знають життя Сходу лише з звичайного боку, бувають здивовані людиною східного походження добре знайомою з європейською культурою.

Таким чином, якщо уявити, що деякий адепт відряджений з метою довести науковому світові, що існують галузі знань недосліджені наукою і цілком досяжні можливості людини, про володіння якими вчені наразі не можуть навіть мріяти – адепт може або виконувати завдання як обов’язок, або взятися за нього добровільно. У першому випадку ми мусимо припустити, що окультне братство деспотичне щодо своїх братів, а за моїми спостереженнями йому це не притаманне. У другому випадку нам доведеться припустити, що адепт добровільно приніс у жертву те, що для нього не лише є наймилішим, але і вищим життям. Але заради чого? Заради виконання завдання яке він вважає не таким вже і важливим, звісно лише відносно, у порівнянні з другим завданням, у рішенні якого він може приймати участь, тобто у збереженні і можливо розвитку самої великої науки. Але я не хочу аргументувати надалі, бо це потребує іншого, спеціального дослідження. На цей час достатньо звернути увагу, що існують міркування які не дозволяють прийняти метод переконання, який на думку звичайних людей, є найбільш придатним для того, щоби ознайомити сучасний інтелект з окультними істинами.

Судячи з усього, ці міркування і спонукали Братів прихильно віднестися до Теософського Товариства, яке вони розглядають як більш-менш недосконалий, але за відсутності кращого, можливий інструмент для того, щоби виконувати деяку частку роботи, у якій Брати зацікавлені, хоча на цей час і не готові самі її виконувати.

Що це за специфічні обставини, за яких Теософське Товариство, недосконале у сенсі організації та керування, до цього часу є органом, найбільш досконалим для розповсюдження окультних істин? Пояснює це наполегливість та якості його засновниці – мадам Блаватської. Для того щоби виказати співчуття або підтримати будь яке товариство, зайняте пропагандою окультної філософії, Братам безсумнівно потрібно мати окультні контакти з цим товариством. Неможна забувати: хоча нам здається це вражаючим та дивним, що можна сидіти вдома та на відстані передавати думки далекому другові, але Брат з невідомої далекої долини у Гімалаях може вільно спілкуватися з будь яким з посвячених, як і він, друзів, у якій частині світу вони не були би. Більше того, він вважав-би обтяжливими та неефективними будь які інші засоби зв’язку, які застосовують люди зовнішнього світу з їх незначними можливостями.

Окрім того, для того, щоби Брат мав можливість допомагати товариству, яке розгорнуло свою діяльність у суспільстві, він мусить отримувати повідомлення від цього товариства з такою самою легкістю, з якою він сам їх відправляє. Відповідно на іншому кінці цього зв’язку мусить бути посвячений. З рештою правила окультизму, безсумнівно, потребують збереження вищезгаданої умови, або іншими словами, забороняють дії які можна уникнути лише за цієї умови.

Мадам Блаватська є посвяченою. Вона адепт, володіє цією чудовою можливістю психічного телеграфу та з’єднує її з її окультними друзями. Те, що вона призупинила власне удосконалення у якості адепта, що дозволило-би повністю здолати межу між нашим світом та світом окультним для неї, пов’язано з тією обставиною, що ця дама вирішила взяти на себе завдання з яким цілком сумісна діяльність Теософського Товариства: зробити так, щоби цей обов’язок не довелося брати на себе одному з адептів. Щодо дуже важливої характеристики, то тут мадам Блаватська дійсно відповідала вимогам ситуації. Як сталося, що у власному окультному розвитку вона зупинилася на досягнутому рівні та не пішла далі – це непотрібне запитання тому, що відповідь на нього потягла-би за собою пояснення та повела-би нас до таємниць посвячення, які не відкриваються за жодних обставин. Зрештою вона жінка; і не дивлячись на її могутній інтелект, широко хоча і не упорядковано розвинений, та її відвагу, доведену навіть під кулями на полі бою та ще більше під час окультних посвячень, роблять слово «жінка» у його звичайному сенсі, абсурдним щодо мадам Блаватської – її стать, можливо, перекрила її шлях до вищих рівнів посвячення, яких вона могла-би досягти. Як би там не було вона пройшла семирічний курс підготовки у одній з обителей у Гімалаях, що стало вінцем її зайнять окультизмом протягом тридцяти п’яти років, та з’явилася знову у зовнішньому світові. Вона спілкувалася зі звичайними людьми з їх банальностями, з людьми зануреними у морок невігластва, і її вражала сама думка про те, яка безодня відокремлює її від них. Спочатку вона ледве витримувала спілкування з ними тому, що думала про власні знання, які були невідомі цим людям та які вона зобов’язалася тримати у таємниці. Кожний розуміє яким важким є тягар великої таємниці; але тягар такої таємниці, як окультизм і тягар можливостей які можна застосовувати лише у межах суворих правил – такий тягар певно нестерпний.

Обставини, а точніше – керівництво її друзів, яких вона залишила під час повернення до Європи далеко у Гімалаях, але з якими їй більше не загрожувала розлука у нашому сенсі цього слова, спонукали мадам Блаватську відвідати Америку. За допомогою інших людей у яких викликали зацікавленість до окультизму незвичайні здібності цієї жінки, що час по часу мали прояви, і особливо за допомогою полковника Олькота, майбутнього президента, мадам Блаватська створила Теософське Товариство. Його початково обумовленою метою було дослідження містичних сил прихованих в людині, а так саме древньої літератури Сходу, у якій можуть бути приховані відповіді та можна знайти частково філософію окультної науки.

Товариство легко пустило коріння в Америці, його філії утворилися в Англії та інших місцях, а мадам Блаватська зрештою, залишила їх самим собі та повернулася до Індії, щоби утворити Теософське Товариство там, посеред аборигенів. За тієї природної традиційної симпатії корінних мешканців Індії до містицизму, від них можна було очікувати палкого співчуття до цього сміливого підприємства, яке апелювало-би не лише до інтуїтивної віри у реальність йога-від’ї, але так саме до найкращих проявів їх патріотизму та подало-би Індію як першоджерело найвищої, хоча і мало відомої та ізольованої культури у світі.

Але тут почалися прорахунки у керівництві Теософського Товариства, що і призвело до згаданих інцидентів та нерівного розвитку Товариства. Насамперед мадам Блаватська була цілком незнайома з повсякденним життям Індії, бо раніше, коли вона була у тут, вона мала відносини з людьми не зв’язаними з політичною системою та особливостями країни. Окрім того, нічого не могло бути гіршим у підготовці до життя в Індії, ніж декілька років життя у Сполучених Штатах. Тому мадам Блаватська відбула до Індії без рекомендацій, які з легкістю могла отримати в Англії, до того розум її був отруєний помилковим упередженим сприйняттям характерних особливостей, притаманних британським правлячим класам в Індії та відношенням цих класів до народу. Географічно США і Індія розташовані на далекій відстані. Щодо іншого, то вони розділені ще більше. У перший приїзд до Індії мадам Блаватська проявляла підкреслену симпатію до корінних мешканців, чого не було щодо європейців; вона спілкувалася з першими та не робила жодних кроків щодо останніх. Цей факт разом з її російським прізвищем мав цілком природні наслідки: одна доволі зухвала організація, яка разом з іншими функціями, намагається виконувати роль політичної поліції в Індії, почала сприймати мадам Блаватську як підозрювану. Правда ці підозри зникли так швидко як і виникли, але до цього вона встигла стати предметом стеження, такого незграбного, що неможливо було його не помітити. Це викликало обурення у останньої, яке доходило майже до лихоманки. Більш флегматичну натуру цей інцидент, скоріше розсмішив-би, але тут всі ці випадки разом призвели до сумних наслідків. Як росіянка за народженням, хоча і натуралізована у США, мадам Блаватська, імовірно, більш гостро сприйняла образу за те, що її сприйняли за шпигунку, ніж це зробила-би будь яка англійка, менш освічена у тонкощах поліцейських справ. До того у глибині душі вона усвідомлювала, що замість того, щоби захоплюватися тим чисто духовним та інтелектуальним підприємством, якому вона присвятила життя, їй відмовили тут у спілкуванні з елітою, яке по праву належало їй з причини її високого походження. Можливо це зробило її обурення ще жорстокішим, коли вона зрозуміла, що її жертва не була оцінена, а навпаки обернулася проти неї самої та розглядається у якості підтвердження брудних підозр. Що би там не було, всі ці обставини мали вплив на її темперамент та примусили мадам Блаватську виступити з публічними протестами, завдяки яким, як між корінних мешканців, так і європейців стало відомо, що у керівних колах на неї дивляться з незадоволенням. На деякий час це завадило успіху її роботи. В Індії нічого неможливо досягти, якщо перший поштовх не дадуть європейці; у будь якому випадку відсутність такого поштовху обтяжує підприємство де потрібно співробітництво з місцевим населенням. Не можна сказати, що Теософському Товариству не пощастило притягти до своїх лав нових членів. Тубільцям подобалася позиція щодо них, нових «європейських» друзів, якими вважалися мадам Блаватська та полковник Олькот, незважаючи на їх громадянство. Індійці проявили палке бажання стати теософами, але це не завжди було тривалим, бо скорботний недолік серйозності відкидав декого від Товариства.

З часом, мадам Блаватська почала заводити друзів європейців. У 1880 році вона відвідала Сімлу, де почала, нажаль з великим запізненням, шукати нові підходи до роботи. Але і там знову були прорахунки, що затримало становлення Теософського Товариства в Індії та зашкодило йому зайняти належне та гідне місце. У різні часи перед великим натовпом демонструвалися окультні феномени, але не вживалися заходи проти тієї небезпеки, яка завжди присутня у випадках коли увагу публіки до окультних наук створюють таким чином. Якщо феномени демонструються у належних умовах, між достатньо розумними людьми, здатними усвідомити значимість цих явищ, то це безсумнівно викликає ефект збудження та спрагу до вивчення окультної філософії, ефект, якого не може викликати жодний інший вплав. Але так саме імовірно (хоча на перший погляд це може здатися не так), що розум не підготовлений попереднім навчанням, щоби схопити вплив окультних сил, прийме навіть самий безумовний феномен швидше як образу, ніж як доказ окультної сили. Це особливо має відношення до людей, чий розум ні у чому не виходить за межі звичайності та чиї можливості не дозволяють витримати враження від пропозиції цілком іншого порядку ідей. Напруга занадто велика, ще декілька ушкоджень логічної низки і вихований на банальностях спостерігач повертається до свого початкового стану безпристрасного скепсису, не усвідомлюючи, що запропонований йому факт відвертого інтелектуального явища він не зрозумів. Немає нічого окрім звичайної заяви: «Не можу повірити, доки не побачу власними очима. Покажіть мені, тоді повірю, і не по іншому». Люди які так кажуть, помиляються, вони так саме не повірили-би, навіть якби явище їм показали. Мені знову та знову доводилося спостерігати, як перед очима людей, незвиклих вивчати такі явища, проходили феномени, абсолютно достеменні за власної природи, які все ж, не вражали їх, а навпаки дратували, неначе їх дурили. Саме так і сталося у Сімлі під час деяких особливо яскравих демонстрацій окультних явищ, створених мадам Блаватською під час вищезгаданого візиту.

Немає потреби говорити, що за тієї кількості окультних феноменів, які створювалися або самою Блаватською, або за її посередництва, число громадян, які не потрапляли на демонстрації значно перевищувало число глядачів. А останнім вся серія феноменів, як правило, здавалася звичайним обманом. Прихильників такої думки, жодним чином не бентежила відсутність будь яких мотивів для шахрайства і значна кількість осіб, компетентність яких ніколи не підлягала сумнівам під час дискусій на інші теми, наполегливо заявляла про цілковиту реальність цих феноменів. Пересічний розум виявився не здатним сприйняти думку, що він перед лицем одкровення Природи; опинилося, що більшість людей віддають перевагу будь якій сумнівній гіпотезі, якими би абсурдними та нелогічними були її складові, а не чудовій простоті істини.

Коли мадам Блаватська стала в Індії відомою особою, її контакти з європейцями стали більш інтенсивними. Вона завело багато друзів та деяку кількість новонавернених послідовників, які повірили у наявність окультних сил, але у той самий час вона стала невинною жертвою жорстокої пихатості інших своїх знайомих, які були не у стані сприйняти те, що вони бачили у її присутності та стали на позиції від скепсису до відвертої ворожнечі за мірою того, як сам предмет обговорення обгортало хмарою емоційної полеміки.

Немає потреби говорити про те, що деякі газети заробили на цій ситуації великий капітал, сміючись над жертвами мадам Блаватської та викривляючи кожну краплинку інформації про феномени, подаючи їх у відразливій та смішній формі. Природно, що англійські друзі які вірили у окультні можливості мадам Блаватської, очікували такого роду знущання. Це не викликало у них навіть швидкоплинного роздратування. Але для цієї надчуттєвої та вразливої особистості, на яку головним чином були спрямовані ці знущання, вони стали дуже важкими; з рештою навіть стало неясно, чи витримає вона таку напругу та чи не відмовиться від невдячного завдання переконати увесь світ прийняти шляхетні дари. На щастя катастрофи не сталося, але ні доля Колумба закованого у кайдани за відкриття Нового Світу, ні участь Галілея за подаровані знання засудженого до буцегарні, не впливають на людей знайомих з усіма проблемами Теософського Товариства в Індії більше, ніж становище мадам Блаватської, яку шельмувала більшість англомовних індійських газет і яку натовп проголосив шахрайкою після того, як вона у кількості, дозволеної правилами окультного братства, запропонувала деякі чудові плоди тієї боротьби, у якій вона надбала власні знання та яку вона не припиняла протягом всього її життя.

А тим часом Теософське Товариство, попри всі гоніння, залишається єдиною організацією, яка дає бажаючим окультного знання, канал зв’язку з великим Братством, яким би крихким він не був. Братство це тримається у тіні, але зацікавлене у розвитку Товариства та підтримує контакти з його засновницею.

НЕЩОДАВНІ ОКУЛЬТНІ ФЕНОМЕНИ

Саме завдяки власним контактам з Теософським Товариством та особистому знайомству з мадам Блаватською, я надбав деякий досвід у сфері окультизму – досвід, який і спонукав мене взятися за цю роботу. Перша проблема, яка постала переді мною була у тому, щоби з’ясувати, чи справді мадам Блаватська може викликати пара-нормальні явища, про що я чув. Може здатися, що після того, як я познайомився з цією жінкою, для мене не було нічого простішого, ніж задовольнити таке бажання, якщо її феномени дійсно реальні. Все ж, подальші події є яскравою ілюстрацією тих перешкод, які завжди оточують схожі дослідження – перешкод, у боротьбі з якими у більшості людей уривається терпець, зрештою вони більше не цікавляться цим і все останнє життя залишаються поза істиною. Не дивлячись на те, що після мого знайомства з мадам Блаватською, вона прожила у моєму домі у Аллахабаді майже два місяці, я зміг лише ледве задовольнити власну зацікавленість. Звісно, протягом цих тижнів мадам Блаватська багато розповідала мені про окультизм та Братів; але у той час коли вона прагнула дати мені повне уявлення про реальний стан справ, а я сам з останніх сил намагався докопатися до істини, перешкоди, які виникли між нами опинилися майже нездоланними. Бо Брати, як я вже згадував, категорично налаштовані проти самореклами за допомогою вражаючих ефектів. Для них байдуже, чи людиною керує відверте бажання знати істину, чи звичайна цікавість.

Брати не бажають отримувати кандидатів на посвячення демонстрацією див. Дива викликають доволі збуджуючий вплив на мізки, це підтверджує історія будь якої релігії, засновники якої демонстрували дива. Але окультизм це не така справа, щоби за неї можна було, ні чим не ризикуючи, взятися під час спалаху ентузіазму, викликаного демонстрацією незвичайних якостей. Не існує абсолютної заборони на демонстрацію окультних якостей у присутності сторонніх, але вищі інстанції окультистів принципово не схвалюють таку практику, і майстри нижчого рівня, не йдуть проти. Коли мадам Блаватська вперше відвідала мій будинок, їй було дозволено продемонструвати лише один відкритий феномен, та ще й самий не значний з усіх. Їй дозволили показати на практиці, як людина може власною силою волі «обертати стіл», який спірити приписують впливу потойбічних сил. Це було вже дещо, і faute de mieux, «обертанню столу», ми приділили багато уваги.

Спіритам добре відомо, що коли гурт людей, у якому є медіум, сидить навколо столу, з покладеними на нього долонями, то зазвичай чутні легкі стуки, за допомогою яких присутні отримують повідомлення або відповіді на власні запитання. Значна кількість людей у зовнішньому світі не вірять у спіритизм та схильна думати, що описане тут становище, оманливе, а вся армія прихильників спіритів жертва помилки. Скептики очевидно зіткнуться з чималими проблемами, якщо спробують пояснити, чому ця помилка така розповсюджена; та все ж, вони вважають, що краще прийняти будь яку гіпотезу, ніж дозволити, що душі померлих у такий спосіб можуть мати відносини з людьми. Але якщо противники спіритів віддають перевагу науковому поясненню, то важко зрозуміти, чому цілком очевидним, хоча і тонким матеріальним наслідкам не може бути така сама матеріальна причина. Схожі люди, імовірно приймуть пояснення, які я маю намір навести; бо я намагаюся тут довести, що гіпотеза про масовий самообман у середовищі спіритів (така незграбна, що її не може дотримуватися ніхто, окрім смішних, самовпевнених опонентів) не є єдиною теорією яка замирює визнання доведених фактів спіритизму, у будь якому випадку тих, які є у нашому розпорядженні на цей час – з несприйняттям того пояснення, яке дає цим фактам гіпотеза самих спіритів.

Отже, з часом я зрозумів, що стуки завжди виникали за тим столом, за який сідала мадам Блаватська з наміром створити цей ефект, до того всі можливі підозри про обман були відкинуті після порівняння різних експериментів, які ми могли створити. Насамперед, у нас не було необхідності садовити за стіл інших людей. Ми могли працювати за будь якими столами або без них та за будь яких умов. Для цього можна було використати скло, двері, стіну – абсолютно все, що створює звук від удару. Двері зроблені зі скла та дерева, одразу опинилася гарним інструментом для наших досліджень. Бо у цьому випадку можна було стояти навпроти мадам Блаватської та спостерігати, як вона кладе одну або обидві долоні на скло дверей та тримає їх нерухомо (зазначу що на пальцях її не було жодної обручки). При цьому виникав легкий стук неначе кінчиком олівця по склу або тріск іскор між електродами. Був ще один спосіб викликати стук, яким ми користувалися. Потрібно було поставити на килимок перед каміном великий скляний ковпак від годинника та умовити мадам Блаватську зняти усі обручки та покласти долоні на цей ковпак, таким чином, щоби до нього не торкався одяг. Сидячи з лампою на килимку, можна було бачити знизу долоні мадам Блаватської. Вони нерухомо лежали на склі, а на дзвінкій поверхні скла виникали добре чутні стуки.

Мадам Блаватська не була у змозі пояснити нам, як виникає цей стук. Будь яке застосування окультних якостей пов’язане з тим або іншим секретом, і якими слабкими не виглядали ці стуки у порівнянні з іншими феноменами, вони все одно з ряду матеріальних ефектів, вироблених силою волі. Методи тренування сили волі для досягнення маленьких матеріальних ефектів бувають таким схожими до методів для більш значних, що правила окультистів не дозволяють точно пояснювати суть цих методів особам не посвяченим. Але те, що ці стуки були підлеглі людській волі, можна було вважати беззаперечним фактом, так саме і за наступної причини: коли ми працювали з віконним склом або скляним ковпаком, я інколи просив назвати по буквах будь яке ім’я навмання. Далі я називав букви абетки і кожний раз коли я називав потрібну букву, ми чули стук. Я замовляв визначену кількість стуків і моє прохання виконувалося. Я просив провести серію стуків у конкретній ритмічній послідовності – і це відбувалося. Але і це, ще не все. Інколи мадам Блаватська клала кому небуть на голову одну або дві долоні та викликала стук, який міг почути уважний спостерігач та людина, до якої вона торкалася. Останній здавалося, що з кожним стуком на неї наче перескакувала електрична іскра.

Пізніше мені доводилося спостерігати стук і за інших умов, коли руки мадам Блаватської взагалі не торкалися об’єкту впливу. Це сталося у Сімлі влітку минулого (1880) року; але розповідаючи про ці стуки я дозволю собі трошки забігти наперед. У Сімлі мадам Блаватська викликала стук на маленькому столі, оточена уважними спостерігачами, жоден з яких не торкався цього столу. Починаючи стук, тобто викликаючи його шляхом власного впливу, під час якого вона клала на декілька секунд долоні на стіл, мадам підняла руки приблизно на один фунт над столом та почала робити гіпнотичні паси, на кожний з яких стіл відгукався знайомими звуками. Мадам Блаватська робила це не лише у нашому домі та з нашими столами. Те саме відбувалося і у друзів, куди вона ходила разом з нами. Подальший розвиток головного експерименту був у наступному, опинилося, що один і той самий стук могли відчувати одразу декілька людей одночасно. Інколи чотири, п’ять людей клали свої руки на стіл, одну зверху другої, мадам Блаватська клала свою долонь зверху та пропускала крізь всі руки дещо схоже на струм. Цей струм одночасно відчували всі хто приймав участь у досліді, і він викликав звук, коли проходив крізь всіх та досягав стола.

Будь хто, кому доводилося приймати участь у цьому експерименті, не може не відчувати ідіотизму гіпотез, які друкуються в індійських газетах скептиками, стійкими щодо обману, які стверджують, що мадам Блаватська виробляє ці звуки нігтями великих пальців або суглобами рук.

Щоби підвести риску щодо цього питання, процитую листа, написаного мною на той час: «Мадам Блаватська кладе долоні на стіл, і на ньому чутні стуки. Деякі розумники вважають, що вона досягає цього, стукаючи власними нігтями один по другому. Вона кладе на стіл лише одну руку – стук не припиняється. Можливо вона ховає під долонею якийсь мініатюрний пристрій? Мадам Блаватська цілком відриває руку від столу та тримає її у повітрі – стук не припиняється. Можливо, вона заздалегідь зробила щось зі столом? Вона притискає руку долонею до віконного скла, до рами картини, далі до дюжини інших місць у кімнаті – і кожен раз звідти ми чуємо ці таємничі звуки. Можливо, будинок, де вона мешкає з друзями, заздалегідь підготовлений? Мадам Блаватська відвідує половину дюжини інших будинків Сімли і викликає стук у кожному з них. Можливо стук йде не з того місця, звідки здається, а зовсім з іншого? Можливо, це просто черево-сповіщення? Мадам кладе долоні просто вам на голову – і ви відчуваєте дещо схоже на серію електричних розрядів, а якщо рядом буде уважний спостерігач, він почує, що вони виробляють легкі стуки по вашому черепу. Можливо ви кажете неправду, коли стверджуєте, що відчуваєте удари струму? Половина дюжини людей кладуть долоні на стіл одна поверх іншої, мадам Блаватська кладе власну зверху. При цьому кожний з них відчуває, як крізь його руку проходить тонка пульсуюча енергія та чує на столі слабкі стуки, у які вона перетворюється. Якщо людина спостерігала ці досліди багато разів, як це робив я, ви можете уявити яке враження на неї матиме фраза схожа до цієї: «Всі ці стуки просто штукарство та не більше. Хіба Макселін та Кук не робили цього всього за десять фунтів за вечір?». Але у тих умовах, про які я розповідаю, Макселін та Кук не зможуть зробити це ні за десять фунтів, ні за мільйон індійських рупій».

Я вперше почув цей стук під час першого візиту мадам Блаватської до Аллахабаду і це одразу переконало мене у тому, що вона володіє пара-нормальними якостями. Ця переконаність стала єдиною причиною, за якої я повірив у ще пару феноменів, трохи іншого роду, які мали місце у той час. Умови за яких вони відбувалися, були не бездоганні, тому згадувати про них тут не має сенсу. Та все ж, було сумно, що ми не можемо наблизитися до повної впевненості щодо питань, які нас дійсно цікавили, а саме: чи існують люди насправді обдаровані такими якостями, які приписують адептам та чи може звичайна людина цим шляхом отримати точне знання про те, якими є властивості її власної природи. Потрібно нагадати, що мадам Блаватська не проповідувала щодо цього жодної особливого вчення. Все, що вона повідомила нам про адептів та власне посвячення, ми витягли з неї шляхом наполегливих запитань. Теософія, якою вона намагалася зацікавити всіх своїх друзів, не висуває жодної визначеної думки щодо цієї теми, просто пропонує теорію, що людство потрібно розглядати як Світове Братство, кожний член якого мусить вивчати духовні істини без упереджень до будь якої релігійної догми. Хоча позиція мадам Блаватської з цих питань, звільняла її від моральних зобов’язань доводити істинність окультизму, у особистих бесідах та у книзі «Викрита Ізіда» вона розкривала такий погляд на речи, який природним чином викликає у людей бажання подальших досліджень. Ми відчували танталові муки від того, що ця жінка одночасно і може і не може викласти нам кінцеві докази, яких ми так прагнули – доказів того, що окультна підготовка наділила її реальною здатністю впливати на матеріальні об’єкти, до того здатністю такого роду, що якби ми були переконані у тому, що мадам Блаватська володіє нею насправді, то це цілком зруйнувало-би головні засади матеріалістичної філософії.

Але у одному питанні ми все ж, цілком переконалися, а саме – у чесності цієї жінки. Неприємно навіть думати, що ця якість взагалі могла бути під сумнівом. Але в Індії, люди які знали ворожу позицію щодо її поглядів, промовляли такі підозри з такою жорстокістю та безглуздістю, що було би просто зрадою обійти мовчанням це питання. З іншого боку, якби я почав щохвилинно доводити чесність мадам Блаватської, у чому поступово переконався завдяки близькому знайомству з нею, це було би занадто великою поступкою нападам недоброзичливців. Вона не один раз бувала у нас у гостях і за два роки прожила у моєму домі разом більше трьох місяців. Для неупередженого розуму є очевидним, що за цих обставин, я міг скласти про її справжні душевні якості більш правильне уявлення, ніж ті, хто вивели власне з поверхових спостережень особи, яка бачила мадам Блаватську не більше одного або двох разів за життя. Звісно, я не приписую власному свідченню жодної наукової форми, коли мова йде про підтвердження, чи виробляє мадам Блаватська феномени пара-нормального характеру.

Маючи справу з такою величезною проблемою, коли на карту поставлена достеменність засад сучасної фізичної науки, ми зобов’язані покладатися лише на наукові методи досліджень. Які експерименти ми не робили-би, я наполегливо намагався виключити не лише можливість, а навіть імовірність шахрайства; я так саме не дозволив собі включити до загалу висновків результати тих експериментів, для яких не міг забезпечити належних умов. Але мені здається правильним, якщо ми спробуємо прибрати ганебну образу, нанесену шляхетній жінці (якщо це просто образа, а не наклеп). З цією метою я бажаю відзначити, що ми з моєю дружиною цілком переконані у тому, що мадам Блаватська – абсолютно чесна та порядна натура, яка пожертвувала не лише становищем у суспільстві та багатством, але і будь яким наміром щодо особистого комфорту, благ та тощо. Вона відмовилася від благ спочатку тому, що пристрасно захопилася окультними вправами, а далі заради того особливого завдання, яке вона поклала на себе у якості посвяченого, хоча і скромного члена великого окультного братства, а саме – керівництва Теософським Товариством.

Під час першого візиту мадам Блаватської до нас, ми мали можливість бачити, окрім стуків, ще один феномен. На декілька днів ми разом з нею відправилися до Бенаресу, де оселилися у будинку який нам запропонував махараджа Віз’янаграма. Будинок був просторий, скудно обставлений та не комфортний за європейськими стандартами. Одного разу після вечері ми сиділи у центральній залі. Не очікувано, прямо між нами впали три або чотири квітки; це були зрізані рози. Саме так схожі предмети інколи падають у темряві спіритичних сеансів. Але у цьому випадку у кімнаті горіли декілька ламп та свічок. Стеля зали була зроблена з пофарбованих дошок та балок, які підтримували пласку цементну покрівлю будинку. Феномен був таким неочікуваним (як я розумію, не менше неочікуваним, ніж для нас всіх, він був і для мадам Блаватської, яка читала сидячі у кріслі), що виявився менш ефектним, ніж був-би очікуваним. Якби за декілька секунд до цього феномену хтось об’явив: «А зараз зі стелі впадуть декілька квітів», щоби ми могли глянути вгору та побачити як квіти з’являються прямо з повітря у нас над головами, то такий випадок вразив би всіх. Але навіть у тій формі цей феномен назавжди став для його очевидців одним з етапів на шляху до того, щоби повірити у реальність окультних сил. Неможна очікувати від людей які просто почули розповідь про цей випадок, що вони серйозно повірять у нього. Вони природно почнуть запитувати про побудову кімнати, хто там жив та тощо. І навіть якщо надати правдиві відповіді, без будь яких гіпотез про те, що дощ з квітів міг опинитися шахрайським трюком, у глибині душі того хто запитував, залишаться нав’язливі підозри щодо всіх пояснень. Імовірно, навряд чи було за потрібне, вантажити розповідь згадкою про цей епізод, якби це не давало мені нагоду відзначити, що феномени за присутності мадам Блаватської, не обов’язково бувають викликані нею самою.

На цей час, коли справа йде до подробиць, пов’язаних з більш значними таємницями окультизму, я засмучений тим, яким важким є перехід до інформації, яка як мені відомо, несе виключно фактичний характер та є фактами такими безумовними, як і вокзал Черінг-Крос. Все ж, будемо підходити до них поступово, щоби не шокувати людей для яких абсолютно незвичайний будь який підхід до фізичних феноменів, окрім руху по існуючій інтелектуальній колії. Це так, що «Брат» (як інколи фамільярно називають адептів), який вирішив зробити нам у Бенаресі, описаний мною, сюрприз, міг бути на той час у Тибеті, Південній Індії або у будь якій іншій частині земної кулі та при цьому сипати на нас рози, з таким самим успіхом, якби він був у суміжній з нами кімнаті. Я вже казав, що адепт може бути присутнім «подумки» (на нашій мові) або у «астральному тілі» (на мові окультиста) у будь якому віддаленому місці, з’являтися там миттєво за власної волі. Коли він присутній там у такому стані, він може проявляти у цьому віддаленому місці деякі психічні сили, якими він володіє, до того у обсязі, як і у фізичному тілі там де він перебуває наразі (у нашому розумінні цих слів). Я не претендую на те, щоби пояснити, яким чином адепт досягає того або іншого результату і не натякаю, що знаю. Я лише наводжу той достеменний факт, що у моїй присутності відбувалися результати різноманітних окультних вправ та пояснюю читачам лише те, що зміг вияснити сам. Але як би там не було, мені давно стало ясно: де би не була мадам Блаватська і де би не були Брати, останні можуть викликати у місці, де присутня ця жінка, вражаючі феномени і дійсно постійно це роблять, до того пані Блаватська приймає у цьому або дуже малу участь, або взагалі жодної. Щодо будь якого феномену у її присутності, потрібно пам’ятати, що ніколи не можна сказати точно, на якому рівні були застосовані її власні сили, та наскільки їй могли «допомогти» зовні та чи мала вона будь який вплив на отриманий результат. Точні пояснення у питаннях такого роду прямо протирічать правилам окультизму, який потрібно не забувати, не намагається переконати світ у власному існуванні. Це я намагаюся переконати світ у тому, що окультизм існує, а це вже інша справа. Будь хто, якщо бажає знати істину, мусить стати на точку зору, гідну такого пошуку. Він не суддя, якого окультизм просить виявити довіру. Тому оскаржувати зроблені нами спостереження лише тому, що хтось бажає спостерігати по іншому, безкорисно. Питання лише у тому, чи містять наші спостереження інформацію, на якій можна зробити надійні висновки.

Потрібно розглянути ще одне міркування щодо характеру тих спостережень, які я мав можливість робити до цього часу. Можна сказати, що ці міркування мають відношення до будь якого пошуку доказів існування окультної сили, яка виробляє фізичні феномени, що вважалися-би дивами без її участі. Я передчуваю що більшість людей почнуть стверджувати (як не безглуздо звучить це заперечення), начебто експерименти до яких я маю справу, стають менш переконливими тому, що мають поверхову схожість з трюками штукарів. Звісно, причина цього у тому, що всі ілюзіоністи намагаються надати власним фокусам схожість до окультних феноменів. Нехай кожний читач, за будь якої думки щодо цього питання у дійсності, на одну хвилину уявить, що він вважає за можливе існування деякого братства, яке володіє вражаючою владою над силами Природи, владою невідомою іншому людству, що у цьому братстві існують правила які не дозволяють проявляти надзвичайні якості, але не накладають цієї заборони абсолютно. Далі читач нехай уявить, що він запропонував провести ряд тестів, відносно маленьких, але науково переконливих, що він попросив провести ці тести на доказ згаданих якостей, або на край випадок деяких з них, при цьому не очікувано виявляється, що не можна знайти жодного тесту, який не відрізнявся-би поверхово від трюків штукарів. Але це не значить, що користь тесту зменшиться у очах людей, яким досяжні не лише поверхові, а і характеристики по суті експерименту.

Насправді різниця між будь яким з тих окультних феноменів, до опису яких я скоро перейду, та трюком штукаря, що імітує цей феномен, просто величезна, бо обумовлена різними умовами, за яких ці феномени відбуваються. Штукар робить це на власній сцені або у кімнаті, заздалегідь підготовленій. Найкращі феномени, які я спостерігав у присутності пані Блаватської, відбувалися на відкритому повітрі, у випадкових місцях, у лісі або на пагорбах. Ілюзіоністу допомагають за кулісами асистенти; їх стільки, скільки йому потрібно. Коли пані Блаватська прибула до Сімли, вона там нікого не знала; протягом усього візиту вона гостювала у моєму домі, під моїм особистим наглядом. Штукарю платять за те, що він так або інакше зміг обманути наші почуття. Мадам Блаватська, як вже зазначалося, жінка з чесним та порядним характером, яка завжди допомагала своїм друзям (коли вони відверто бажали стати свідками феноменів) побачити деякі прояви тих якостей, заради отримання яких вона (не заради грошей на відміну від штукарів) пожертвувала всім тим, за що світ зазвичай хапається: становище у суспільстві та інші блага, які значно вищі за ті, про які може мріяти будь який штукар або шахрай. Противники окультної теорії не беруть цього до уваги, і забуваючи про елементарний здоровий глузд, переслідують пані Блаватську образливими підозрами.

У перших числах вересня 1880 року пані Блаватська приїхала до Сімли, щоби погостювати у нас. Протягом наступних шістьох тижнів мали місце різні феномени, які стали предметом тлумачень у середовищі індійських англійців та викликали якесь схвильоване роздратування з боку тих, хто палко підтримував припущення, начебто всі ці явища є суцільним обманом. З часом, нам стало очевидним: не залежно від того, чому були обмеження, які зв’язували нашу гостю минулою зимою у Аллахабаді та дозволяли їй демонструвати лише незначну частку власних якостей, цього разу ці обмеження стали менш суворими, ніж були раніше. Через деякий час ми познайомилися з феноменом, з яким раніше не мали справи. Міняючи дію сили, за допомогою якої пані Блаватська викликає звук стуку по різних предметах, вона може створювати у повітрі сріблястий звук дзвоника, не користуючись для цього жодним твердим об’єктом. Інколи це буває передзвін або невеличка рулада трьох або чотирьох дзвоників різними нотами. Нам часто розповідали про ці дзвоники, але нам не доводилося раніше їх чути. Вперше ми почули ці звуки одного разу ввечері, після вечері, коли ще сиділи за столом. Дзвін стався у повітрі над нашими головами декілька разів до ряду, а у одному випадку замість звуку одного дзвоника, ми почули ті самі передзвони, про які казав. Надалі я чув схожі звуки у різних місцях – і на відкритому повітрі і у домах куди час по часу приходила пані Блаватська.

Як у випадку зі стуками, прихильники гіпотези про свідоме шахрайство не могли висунути жодного пояснення цього дзвону, яке не руйнувалося би одразу після порівняння конкретних випадків та умов, за яких я чув ці звуки. Насправді, теорія про шахрайство щодо дзвоників спирається лише на одне обмежене припущення. Звук стуку можна створити великою кількістю способів; відповідно щоби переконатися, що стук не був зроблений як зазвичай, людина має право прости зробити це декілька разів за різних умов. А от способи викликати звук дзвіночка на фізичному плані не такі численні. Для цього потрібен або дзвоник, або схожий до нього предмет. Але якщо ви сидите у добре освітленій кімнаті, уважно спостерігаєте за тим що відбувається, і чуєте дзвін над головою, де фізично немає жодного дзвоника – то якими припущеннями у такому випадку можна виправдати версію про шахрайство? Можливо звук взагалі з іншої кімнати де його створює асистент або пристрій? Насамперед зазначимо, що жодна розумна людина, яка чула ці звуки, не висуватиме такого припущення тому, що сам характер звуків не сумісний з такою ідеєю. Вони ніколи не звучать голосно (я такого не чув), але завжди чисті та на диво ясні. Якщо ви вдарите легко ножиком по краю тонкого бокала для вина, отримаєте такий звук, що навряд чи хто повірить, що його чути з іншої кімнати. Саме на дзвін бокалу і схожий таємничий дзвін, але останній чистіше та ясніше, без будь якого тремтіння. Мені так саме доводилося чути цей звук і на відкритому повітрі, він йшов прямо з неба у вечірній тиші. У кімнатах він завжди виникав над головою, інколи знизу, просто біля ніг слухачів.

Одного разу у домі одного з друзів, коли цей дзвін два або три рази стався у вітальні, де ми обідали, один з присутніх джентльменів підвівся та пішов до їдальні, за дві кімнати від вітальні, щоби взяти невеличку чашку для миття пальців і за її допомоги відтворити звук невидимого дзвоника (це звичайна форма експерименту). У їдальні, де окрім нього нікого не було, цей джентльмен почув біля себе дзвоник, хоча пані Блаватська залишалася у вітальні. Цей приклад переконливо відкидає теорію, що буцімто пані носила з собою прилад для відтворення звуків, - теорію яка видавалася абсурдною людям, які часто чули цей дзвін у різних місцях. Що стосується припущення про участь спільників, то його відкидає той факт, що я не один раз чув дзвіночок на вулиці, коли йшов разом з джампаном пані Блаватської і біля нас не було нікого, окрім носіїв.

Невидимі дзвоники – не просто дивний приклад ілюстрації властивостей того струму, який призводить до їх дії. Цей феномен служить безпосередній практичній цілі – «підтриманню» «телеграфного зв’язку» між окультистами. Виходячи з цього, коли між підготовленими окультистами встановлений таємничий магнетичний зв’язок, який, чим би він не був, дозволяє робити обмін думками, ці люди можуть створювати дзвоник на будь якій відстані від себе, там де є собрат-посвячений, увагу якого потрібно притягти. Ввечері, коли ми всі сиділи дома у своєму вузькому колі та спокійно читали, я не один раз чув, як пані Блаватську викликали таким чином. Не очікувано тихенько дзвонив дзвіночок і пані Блаватська вставала та йшла до своєї кімнати, щоби взятися за окультні справи які і були причиною її виклику. Чудовий приклад, як деякий собрат-посвячений може відтворити такі звуки на відстані, ми спостерігали одного разу за наступних обставин.

У нас вечеряла одна дама, що гостювала у Сімлі у своїх знайомих. Біля одинадцятої години мені принесли записку від хазяїна будинка, де вона зупинилася. До записки був вкладений лист, який він просив передати мадам Блаватській, щоби остання окультним чином переправила його конкретному члену Братства, з яким листувалися і я і зазначений пан. (Про те, якими були обставини цього листування я розповім пізніше). Нас всіх дуже цікавило, чи можна відіслати це окультне послання, до того, ми всі бажали знати це одразу, до того часу коли гостя автора записки повернеться до його будинку, бо у такому випадку вона зможе передати йому відповідь. Але пані Блаватська сказала, що її можливостей недостатньо для такого подвигу. У посланні запитувалося, чи зможе одна особа, не цілком зрілий брат з околиць Сімли, надати необхідну допомогу авторові листа. Пані Блаватська сказала, що подивиться, чи зможе вона знайти потрібну людину, взяла послання та пішла на веранду, і ми всі за нею. Спираючись на балюстраду та дивлячись на широку долину Сімли, пані Блаватська декілька хвилин нерухомо та мовчки стояла, як і ми всі; ніч вже прийшла, всі звичайні звуки зникли, тому нічого навколо не порушувало тиші. Не очікувано у повітрі перед нами прозвучала чиста нота невидимого дзвоника. «Все гаразд, - вигукнула пані – він отримає послання!». І з рештою цей лист був переданий належним чином. Але який феномен був зв’язаний з його передачею, краще розповісти у зв’язку з іншими прикладами.

Далі я переходжу до епізодів, які подають окультні сили у більш вражаючому світлі, ніж будь який з випадків, вже наведених. Для наукової думки створення звуків за допомогою сили, невідомої для звичайної науки, мусить бути не меншим доказом існування цієї сили, ніж більш вражаючі феномени, пов’язані з передачею на відстані твердих предметів окультним шляхом. Звук досягає нашого слуху лише завдяки коливанню повітря; але з точки зору звичайної свідомості викликати силою думки коливання повітря так саме неможливо, як і викорчувати дерево. Та все ж, у сфері чуттєвого сприйняття явищ існують різні рівні див, якою не логічною не була би ця градація.

Перший епізод з цього різновиду, до якого я наразі мушу підійти, не стосується феноменів, здатних послужити беззаперечним доказом у очах стороннього спостерігача. Я описую цей випадок для тих читачів, які вже усвідомили можливість таких феноменів завдяки спіритичним вправам або дослідам іншого роду і яких більше цікавлять не просто тести та перевірки, а експерименти, які кидають світло на походження таких явищ. Якби цей експеримент був зорганізований набагато краще, він міг би зіграти роль чудової наукової перевірки; але коли пані Блаватська у цих справах діє сама по собі, вона неминуче стає гіршим винахідником тестів. Повністю не розуміючі проявів самовпевненого та скептичного темпераменту та присвятивши все життя особистому розвитку у колі азійських містиків, володіючи скоріше творчими ніж критичними якостями, вона ніколи не могла стати на позиції європейців-спостерігачів з їх зарозумілими підозрами щодо найпростіших форм дивного. Дивне, у проявах таких фантастичних, що вони майже зникають з поля зору звичайного розуміння, щоденно надавало сенсу її життю протягом багатьох років; легко зрозуміти, що у очах цієї жінки ревнива недовіра, якою звичайні люди зустрічають найменші прояви окультної сили, і їх наміри знайти будь яке підтвердження для своїх підозр виглядають не менш безглуздими та обтяжливими, ніж легковірна особа у очах пересічного громадянина.

Одного разу вдень, у останніх числах вересня, моя дружина вирушила разом з пані Блаватською на вершину сусіднього пагорба. Їх супроводжувала одна приятелька. Мене з ними не було. На вершині пагорба, пані Блаватська жартівливим тоном запитала мою дружину, яким є її заповітне бажання. Дружина відповіла експромтом: «Отримати послання від одного з Братів». Пані Блаватська вийняла чистий шматочок рожевого паперу, відірваний від записки, яку вона отримала у той день. Вона склала його, засунула у середину невеличкого компасу та стала на гребінь пагорба. Потримавши декілька миттєвостей компас у руках, вона повернулася та повідомила, що відправила листок Брату. Майже після цього, зв’язана подумки з далеким Братом окультним чином, пані сказала, що він запитує, у якому саме місці моя дружина бажає отримати призначений для неї лист. Спочатку моя дружина забажала, щоби лист з повітря впав на її коліна; але далі вони почали обговорювати, чи дійсно так буде краще, і з рештою прийшли до рішення, що моя дружина знайде листа на конкретному дереві. Це, звичайно, було помилкою, яка відкриває шлях до підозр для категорично налаштованих скептиків. Вона точно стане основою для припущень, що у пані Блаватської були свої причини наполягати на тому, щоби обрати для поштової скриньки саме дерево. Я лише вважаю за потрібне нагадати читачам, які підтримують ці підозри, що наводжу тут цей випадок не у якості доказів будь чого, а просто як цікавий епізод.

Імовірно, спочатку пані Блаватська не правильно описала те дерево, на яке вказав Брат; але коли моя дружина не без зусиль вдерлася на нижню гілку голого стовбура, то нічого там не знайшла. Після цього пані Блаватська знову зв’язалася з Братом та зрозуміла власну помилку. Інше дерево стояло трошки далі; до нього не наближалися ні пані Блаватська ні друга супутниця. Моя дружина влізла на це дерево і опинившись на висоті декількох футів над землею, уважно оглянула гілки. Спочатку вона нічого не помітила, але коли знову повернула голову, то побачила на тоненькій гілочці, де ще секунду тому не було нічого окрім листя, маленьку записку на рожевому папері. Записка була наколотою на черешок листа, зірваного не давно тому, що черешок був ще зеленим та вологим; бо якби це було зроблено заздалегідь, то він був-би в’ялим. У посланні були наступні слова: «Мене попросили залишити тут записку для вас. Чим я можу бути для вас корисним?». Внизу стояв підпис – декілька букв тибетського алфавіту. Судячи з усього, лист був написаний на тому самому аркушику рожевого паперу, який пані Блаватська витягла з кишені, але на той час він був чистий.

Яким же чином цей аркушик був спочатку відправлений Брату, який написав на ньому своє коротеньке послання, а потім повернутий назад на вершину пагорба? Про той таємничий спосіб, яким записка потрапила на дерево, я навіть не кажу. Які би припущення я не висував щодо цього, викладати їх у подробицях наразі буде передчасним, доки я не дослідив всі факти. Безкорисно дискутувати про устрій плавників у летючої риби з людьми, які взагалі не вірять у існування таких риб та відмовляють у визнанні будь яких феноменів, окрім див визнаних церквою.

Далі я перейду до розповіді про події одного надзвичайно чудового дня. Треба відзначити, що напередодні ми були у маленькій експедиції, яка обернулася coup manqué, хоча після у нас були причини припускати, що якби не декілька злощасних прорахунків, вона могла мати доволі цікаві результати. Ми зійшли зі шляху до місця, яке пані Блаватській не точно описали (а можливо, вона сама не правильно зрозуміла). Зазначений опис вона отримала окультним шляхом від одного з Братів, який був проїздом у Сімлі. Якби ми рухалися правильним шляхом, то отримали би щасливу можливість зустрітися з цим Братом, бо він зупинився на ніч у якомусь старому тибетському храмі або готелі для мандрівників. Такі заклади трапляються у Гімалаях, і лише глуха байдужість англійських індусів виною тому, що останні не надають цьому значення і взагалі не цікавляться. Пані Блаватська зовсім не знала Сімли; вже те як вона описала місце, куди збиралася нас вести, наштовхувало на думку, що вона мала на увазі зовсім інший пункт призначення. Ми вирушили і тривалий час пані стверджувала, що ми рухаємося у вірному напрямі, бо вона відчуває деякі потрібні струми.

Пізніше стало ясно, що значна частина шляху, яким ми йшли, була правильною, а коли ми відхилися від нього у одному місці, ми потрапили на перетин стежок, які вели пагорбами у не правильному напрямі. Це призвело до втрати орієнтації і ми спробували повернутися до місця, де збилися зі шляху. Ми обговорювали топографію Сімли, яку добре знали, та намагалися зрозуміти де те місце, куди намагається привести пані Блаватська, але наші спроби виявилися даремними. На схилі одного пагорба пані Блаватська заявила, що відчуває втрачені струми і ми рішуче пішли донизу. Але окультні струми можуть проходити там, де мандрівники ні; коли ми спробували подолати цей схил, я зрозумів, що наша справа приречена. З часом експедицію прийшлося припинити і ми у відповідному гуморі повернулися додому.

Можливо читач запитає: «Чому цей Брат не відчув, що пані Блаватська заблукала, та не допоміг обрати правильний напрям?». Я передбачаю це запитання, бо знаю, що людям не звиклим займатися схожими речами, важко зрозуміти відношення Братів до дослідників, схожих до нас. Наприклад, у нашому випадку жодним чином не можна було сказати, що Брат про якого йдеться, палає бажанням довести факт свого існування аеропагу дуже розумних англійців. Ми, не посвячені, так мало знаємо про щоденне життя адепта, що можемо мало сказати щодо справжніх його інтересів; та все ж, у наших силах зрозуміти, що на край випадок те, що інтереси які постійно займають його увагу, пов’язані з його безпосередньою роботою, яка не збирається задовольняти цікавість людей, що захоплюються окультизмом, а не проходять системного окультного навчання.

Навпаки, адепту навіть забороняються будь які поступки щодо зацікавлених, окрім виключних обставин. У нашому випадку, події розгорталися, імовірно, наступним чином. Пані Блаватська відчула власними окультними «щупальцями», що поблизу опинився один з її видатних друзів. Палаючи бажанням, порадувати нас, вона одразу поцікавилася, чи може вона привести нас до нього. Імовірно, він відреагував на її прохання, приблизно так, як королівський астроном до запитання друга, чи можна привести до обсерваторії декілька леді, які бажають подивитися на зірки крізь телескоп. Все ж, бажаючи задовольнити Блаватську, адепт імовірно сказав: «Чудово, приводьте їх, якщо бажаєте; я буду там-то». Далі він повернувся до роботи і згадав про наш нездійсненний візит запізно. Лише після цього адепт, можна припустити, спрямував власне окультне сприйняття на обставини.

Та все ж, як би там не було насправді, експедиція нами запланована не відбулася. На наступний день ми знову зібралися на пікнік; ми не так розраховували побачити Брата, як діяли з надією, що це може статися. Цього разу ми рухалися у іншому напрямі, який наразі, коли вчорашній опинився не правильним, нам здавався шляхом до місця, описаного Братом.

Вранці у призначений час ми вирушили. Спочатку ми збиралися вирушити вшістьох, але перед виходом до нас приєднався сьомий. Ми декілька годин спускалися пагорбом, а далі для сніданку обрали містечко у лісі, біля водоспаду. Корзини з їжею ще були не розпаковані; слуги недалеко розвели багаття, як це зазвичай роблять на пікніках в Індії та почали готувати чай та каву. Ми почали кепкувати над тим, що з появою сьомої людини у нас не вистачає чашки та блюдечка, і хтось, шуткуючи, запропонував пані Блаватській створити їх. Пропозиція була зроблена без будь якого натяку і, коли пані Блаватська сказала, що це важко, але вона спробує, це одразу притягло спільну увагу. Як завжди, пані Блаватська провела телепатичну розмову з одним з Братів, потім походила недалеко від місця, де ми сиділи, на відстані п’ятьох-десятьох ярдів навколо розісланої для пікніку скатертини. Я уважно стежив за нею, чекаючи, що відбудеться. Далі пані Блаватська означила на землі місце та попросила одного з джентльменів принести ножа, щоби було чим копати. Обране місце було на гребні покатого схилу, щільно вкритого травою, бур’яном та кущами. Джентльмен (назвемо його Х, бо далі я буду ще його згадувати) насамперед почав виривати з землі рослинність; це було для нього важко, бо кущі були жорсткими, з переплетеним корінням. Пораючись, ножиком він наштовхнувся на край білого предмету, який, коли його викопали, опинився тією самою чашкою. Заглибившись у землю, джентльмен знайшов і блюдечко до чашки. Обидва ці предмети поставили на землю посередині розкиданої землі та рослинності, здавалося наче коріння росте просто навколо них. І формою і малюнком ці чашка та блюдце, не відрізнялися від принесених нами на пікнік, та склали сьому чайну пару. Одразу хочу додати, що коли ми прийшли додому, моя дружина одразу запитала нашого головного керуючого, скільки у нас чашок та блюдець у цьому сервізі. Тому, що сервіз був старий, декілька його предметів встигли вже розбитися, але слуга відповів, що чашок залишилося дев’ять. Коли ми їх перерахували, то опинилося що їх справді дев’ять, не рахуючи тієї, що ми викопали. Разом їх стало десять. Цей сервіз відрізнявся оригінальним малюнком та був куплений у Лондоні багато років тому, і добрати до нього таку саму чашку у Сімлі, було практично не можливо.

Звісно, сама думка, що людина може створювати матеріальні об’єкти, користуючись лише психічною силою, викликає реакцію відчуження у тих, для кого така тема взагалі неможлива. Тема ця не стане більш прийнятною для цих людей, навіть якщо сказати, що чашка та блюдечко про які йдеться, були не створені, а виникли швидше як «дублікати» вже існуючих предметів. Дублювання предметів є просто особливим різновидом їх створення за готовим зразком. Так або інакше, але всі події цього ранку відбувалися саме так, як я їх подав. Я намагався бути точним, коли описував кожну дрібничку. Якщо цей феномен був не тим, чим нам здався, тобто не демонстрацією сили, про яку сучасна наука не має уявлення, то він є заздалегідь передбаченим шахрайством. Але якщо навіть зневажити на факт, що участь пані Блаватської у такому шахрайстві цілком неймовірна з точки зору моралі, ця гіпотеза все ж, виглядає нестійкою. Жодна людина звичайних розумових здібностей, ознайомлена з цими фактами або просто вірить моїм свідченням, не може розглядати все це як остаточне вирішення проблеми. Немає жодних сумнівів, що чашку та блюдечко відкопали саме так як я це описав. Якщо вини опинилися там не завдяки окультній силі, то їх заздалегідь закопали у цьому місці. Але я вже описував стан землі, звідки їх вийняли, не торканий багато років. Можна, звісно, припустити, що іншого боку пагорба прорили тунель, яким проштовхнули чашку та тощо. Але це припущення навряд може бути виправданим з фізичної точки зору, бо це не можна зробити без слідів, яких ми не знайшли навіть після спеціального огляду землі після феномену.

Але правда у тому, що теорія про попередній «схрон» не витримує жодної критики, бо неможливо було передбачити, що з величезної кількості речей, про які можна було просити, пані Блаватській доведеться створити саме чашку та блюдце. Це прохання було обумовлене конкретними обставинами, які виникли вже на місці. Якби у останній момент до нас не приєдналася ще одна людина, то нам вистачило би того, що спакували слуги, а на посуд взагалі ніхто не звернув би увагу. Його обрали слуги, і вони вільно могли взяти будь який інший посуд, до того ніхто з гостей не знав про їх вибір заздалегідь. Якби чашку та блюдце справді закопали у землі з метою ошукати, то шахраям довелося-би примусити нас обрати для пікніка саме те, що ми обрали місце, але конкретне місце обирав я сам, разом з джентльменом «Х», до того місце це було у декількох ярдах від місця де знайшли чашку. Якщо облишити інші невідповідності, якими виблискує версія про шахрайство, виникає питання: ким могли бути люди, які закопали чашку та блюдце, і коли вони це зробили? Пані Блаватська була у нашому домі з вечора напередодні, коли ми домовилися піти на пікнік, та до самого моменту коли ми вирушили. Єдиний слуга, якого вона привела з собою (хлопчина з Бомбею, який не знає Сімли), постійно був у домі до самого ранку. Сталося так, що у середині ночі він розмовляв з моїм посильним, коли мені не давали спати відкриті двері на горищі. Вони хлопали від вітру і покликав слуг зачинити їх. Шум розбудив пані Блаватську і вона послала свого слугу, який завжди був поблизу, щоби дізнатися у чому справа. Полковник Олькот, президент Теософського Товариства так саме гостював у нас. Він так саме був з нами від невдалої експедиції до самого пікніка. Припустити, що він витратив ніч, щоби пройти п’ять або шість миль вниз лісом де важко знайти стежку, з метою закопати чашку та блюдце, які могли і не бути такими які візьмуть на пікнік, навіть не маючи гарантії. що ми потрапимо саме на те місце – тобто за найменшої імовірності, що всі ці хитрощі допоможуть шахрайству, припущення це виглядає занадто екстравагантним. Є ще одна думка: до кінцевого місця нашого мандрування ведуть два шляхи, які проходять крізь протилежні кінці верхньої половини пів-кола пагорбів, на яких розташована Сімла. Ми були вільні обрати будь який з них і я можу запевнити, що ні пані Блаватська ні Олькот не приймали у цьому участі. І якби ми пішли іншим шляхом, то жодним чином не потрапили на місце сніданку.

На будь який погляд, припущення, що феномен цей був шахрайством, не вкладається у здоровий глузд. Але це, ще не все: надалі, коли цей епізод можна буде порівняти з випадком, що стався пізніше, підозри щодо шахрайства виглядатимуть зовсім безглуздими. Але я ще не закінчив розповідь про події того ранку, коли ми викопали чашку та блюдце.

Джентльмен, названий мною «Х», багато спілкувався з нами протягом одного-двох тижнів, які промайнули від дня приїзду пані Блаватської. Нього, так саме як і інших наших друзів, вразили феномени, що відбувалися у його присутності. Цей джентльмен впевнено прийшов до висновку, що Теософське Товариство, предмет турбот пані Блаватської, має позитивний вплив на корінних індусів. Цю думку він неодноразово та палко засвідчував мені. «Х» так саме казав про свій намір, за моїм прикладом, стати членом Теософського Товариства. Коли ми викопали чашку з землі, це сильно вразило більшість присутніх, у тому числі і «Х», і під час обговорення цього феномену, нам прийшла думка, що «Х» може прямо зараз стати офіційним членом Товариства. Як я пам’ятаю, автором цієї ідеї став саме я, але я не почав-би поширювати цю думку, якби «Х» не прийняв самостійного та, як я зрозумів, холоднокровного рішення вступити до Теософського Товариства. Окрім того, цей крок не ніс на собі будь які зобов’язання, а лише симпатизував окультним знанням та погоджувався з головним філантропічним вченням, яке проповідує братські почуття до всього людства, незалежно від національності, раси та віри. Про це необхідно згадати, зважаючи на неприємності, що сталися пізніше.

«Х» був готовий прийняти пропозицію вступити у Товариство офіційно прямо на місці. Але для цього йому потрібно було видати документи: офіційний диплом, який нові члени отримували після того, як їм повідомляли масонські знаки, прийняті у Товаристві. Але де нам було взяти диплом? Звісно, для всіх це ускладнення було ще однією можливістю випробувати таланти пані Блаватської. Чи зможе вона з допомогою «магії» дістати диплом? Після телепатичного спілкування з одним з Братів, який цікавився нашими справами, пані повідомила, що диплом буде. Вони описала і його зовнішній вигляд: паперовий згорток, обмотаний надзвичайно довгим шнуром та загорнутий листям плюща. Нам передбачалося знайти його у лісі, де ми були, до того шукати згорток міг кожний, але знайти його міг лише той, кому він призначався, тобто «Х». Так і сталося. Ми обшукали все навколо: дерева, кущі, дивилися скрізь, куди штовхала цікавість, але найшов згорток саме «Х», до того вигляд диплом мав саме такий, яким описала його пані Блаватська.

На той час ми вже закінчили сніданок. Полковник Олькот провів формальне «посвячення» «Х» у члени Товариства. З часом ми пересунули свій бівуак трошки нижче лісом, де стояв маленький тибетський храм, він же готель для мандрівників, де за словами пані Блаватської минулої ночі зупинявся Брат, шляхом крізь Сімлу. Ми розважалися, розглядаючи маленьку споруду всередині та зовні та «купалися у хвилях позитивного магнетизму», як висловилася пані Блаватська. Після ми лягли на траві рядом з храмом і комусь з нас прийшла думка, що було би не погано ще раз випити кави. Слуги отримали відповідне доручення, але виявилося, що у нас скінчилася вода. Вода з річок та струмочків навколо Сімли не була придатна для цього і на пікнік завжди доводилося брати з собою фільтровану воду. Всі пляшки для води у наших корзинках були вже порожні. Нам залишалося лише відправити кого небудь до броварні – найближчої до нас споруди, на відстані лише однієї милі, та попросити там води. Я написав олівцем записку і один з кулі пішов до броварні з пляшками. З часом кулі повернувся, але без води. У той день у броварні не було жодного європейця (це була неділя), віддати записку не було кому і кулі повернувся назад з порожніми пляшками, замість того, щоби розпитати та знайти на заводі людину, яка забезпечила би його водою.

Наша компанія трошки зменшилася: «Х» та ще один джентльмен пішли прогулятися. Ніхто з тих, хто залишався на місці не чекав нових феноменів, коли пані Блаватська не очікувано встала, підійшла до корзин, у десятьох ярдах від нас, вийняла звідти пляшку (мабуть це була одна з порожніх пляшок які приніс кулі) та повернулася до нас, ховаючи пляшку між складками плаття. Коли пані, посміхаючись, продемонструвала нам пляшку, опинилося що вона з водою. Як фокус штукаря, скажете ви? Так, якщо не враховувати умов за яких це відбулося. Щоби фокус відбувся ілюзіоніст мусить наперед знати, що йому потрібно робити. У нашому випадку передбачити недолік води було неможливо, так саме як і потребу у додатковому посуді. Той факт, що у броварні не було жодного європейця, а так саме, що кулі опинився не кмітливим та повернувся без води лише тому, що на заводі не буде жодного європейця, щоби передати записку – чисто випадкові обставини. І без них у нас не було би потреби отримати воду окультним шляхом. Окрім того, ці обидва моменти стали можливими лише як результат іншої та вкрай неймовірної випадковості, що слуги відпустили нас на пікнік без необхідної кількості припасів. Так саме у мене не йде до голови, що будь хто з присутніх на пікніку міг припустити, що пляшка з водою була просто не поміченою на дні корзини; бо слуги вже отримали догану за те, що не взяли достатньо води, а ми самі переконалися, що вода скінчилася. Більше того, на смак «створена» пані Блаватською вода схожа на ту яка виходила з під наших фільтрів. У неї був землистий присмак, не притаманний воді, яку подають до сучасної Сімли і вода пані так саме сильно, хоча і по іншому, відрізнялася від огидної брудної води з єдиної річки у тому лісі.

Як же з’явилася ця загадкова вода? У таких випадках відповідь є величезною таємницею, яку я можу відкрити лише у загальних рисах; все ж, неможливо зрозуміти як адепти маніпулюють матерією – це одне, а неможливість заперечувати, що вони справді маніпулюють нею за допомогою методу, який Захід завдяки невігластву вважає надприродним – це зовсім інше. Це реальний факт, не залежно від того, чи можемо ми це пояснити. Народне прислів’я «коров’ячу ратицю не заперечиш» несе у собі здорову думку, яку наші скептики занадто часто втрачають, коли розглядають схожі до нашого питання. Неможна заперечити існування факту просто тому, що як на вас, він мусив би бути іншим, а не таким яким є насправді. Ще важче відкинути факти, мною наведені, висуваючи з цією метою ряд заперечливих гіпотез. Наші неухильні опоненти часто не помічають, що скепсис який у деяких межах свідчить про гостроту розуму, стає ознакою інтелектуальної неспроможності, якщо хапатися за нього перед лицем безсумнівних доказів.

Я пам’ятаю, як незабаром після винаходу фонографа, чиновник у справах науки британського керівництва в Індії, надіслав мені статтю щодо перших повідомлень про цей апарат. Там він доводив, що ця новина чисте шахрайство тому, що описаний пристрій неможливий з наукової точки зору. Розрахунком частоти вібрації, необхідної для відтворення звуків, цей пан доволі переконливо довів, що результат якого досягли винахідники фонографу, недосяжний принципово. Але коли фонографи завезли до Індії, цей пан залишив власні попередні заяви, що начебто це неможливо та, що у кожному фонографі сидить людина, хоча зовні це непомітно. Останнє - це позиція самовпевнених особистостей, які вирішують проблему пов’язану з окультними та духовними феноменами, простим запереченням існування таких, хоча про це з власного досвіду свідчать тисячі людей та книжок, які вперті скептики не чують та не читають.

Тут я мушу додати, що «Х» у подальшому змінив власну думку на рахунок того, у якій мірі задовільний був феномен з чашкою. Він сказав, що на його думку, версія про канал, проритий знизу від річки, яким могли підкинути ці предмети, спростовує зазначене явище як науково доведене. Ця версія вже обговорювалася і той факт, що «Х» перейшов на іншу точку зору, жодним чином не торкається викладених обставин. Я згадав тут про зміну його думки лише для того, щоби читачі які можливо чули або читали у іншому місці про феномен, що стався у Сімлі, не подумали, що я намагаюся приховати від них зміну думки «Х». Насправді, моя переконаність у реальному існуванні окультних сил, є сукупним результатом всього мою надбаного досвіду, і я не можу точно визначити, який саме вклад зробив у це переконання кожний конкретний феномен, свідком якого мені довелося бути.

Ввечері того самого дня, коли стався феномен з чашкою та блюдцем, мав місце випадок, якому судилося стати предметом незвичайно широких дискусій у всій англомовній пресі Індії. Йдеться про відомий «випадок з брошкою». Всі факти були потів викладені у невеличкій заяві, зробленій для публікації та підписаній дев’ятьма свідками. Я безпосередньо ознайомлю читачів з цією заявою; але коментарі, які вона отримала у подальшому довели, що текст заяви був занадто лаконічним, щоби надати всеохоплююче уявлення про те що сталося. Тому я тут викладу події у подробицях. До того я можу вільно називати імена учасників, бо вони всі були наведені у додатку до опублікованої заяви.

Ми, тобто моя дружина, я сам та наші гості, піднялися на пагорб, щоби пообідати з містером та місіс Х’юм, які нас запросили для цього. Нас було одинадцять; ми сіли за круглим столом, до того пані Блаватська, яка сиділа рядом з хазяїном, була стомленою, пригніченою та незвичайно мовчазною. На початку обіду вона майже мовчала і містер Х’юм розмовляв з леді яка сиділа по іншу руку від нього. В Індії прийнято під час обіду ставити на стіл перед кожним гостем металевий нагрівач з гарячою водою на який ставлять тарілку з їжею. Того разу ми так саме користувалися нагрівачами і у проміжках між блюдами пані Блаватська з байдужим виглядом, гріла свої руки над ним. Раніше ми бачили, що невидимий постук та дзвін виходить у пані легше, а ефект від них кращий, якщо вона перед цим зігріє руки таким чином; тому хтось побачивши як вона гріє руки, зробив натяк на можливі окультні феномени. У той вечір я не очікував феноменів, так саме і пані Блаватська була далекою від намірів їх здійснювати і не чекала, що це зробить хтось із Братів. Тому, коли у неї запитали навіщо вона гріє руки, вона жартома нам порадила зробити те саме та подивитися що з цього вийде. За жартами, деякі так і вчинили. Після цього місіс Х’юм всіх розсмішила, коли простягнула руки та сказала: «Ну ось я їх зігріла, що наразі?». Як я вже сказав, пані Блаватська зовсім була не налаштована на окультні подвиги; але як взнав пізніше, у той самий момент або трошки раніше вона за допомогою окультних можливостей, невідомих більшості людства відчула, що у кімнаті присутній у астральному тілі, невидимо для інших, один з Братів. Далі пані Блаватська чинила за його вказівками; звісно, ніхто з нас щодо цього не мав жодних підозр. Зовні подальші події виглядали наступним чином: коли місіс Х’юм промовила вище наведену фразу та всі засміялися, у відповідь пані Блаватська взяла її руку та запитала: «Ну що ж, можливо у вас є особливе бажання?» - або як кажуть юристи, «чи маєте ви щось сказати з цього приводу?». Я не можу точно повторити сказані на той час фрази, те що відповіла місіс Х’юм одразу, доки повністю не збагнула ситуацію; та все виявилося буквально за декілька хвилин. Деякі з гостей, які першими усвідомили, що відбувається, почали пояснювати: «Подумайте про те, що бажали-би отримати; це може бути будь що, будь яка річь, яку ви бажаєте мати з банальних міркувань. Можливо якийсь предмет, який для вас важко придбати?». Лише такі пропозиції звучали у проміжок часу, між тим коли місіс Х’юм повідомила, що зігріла руки та тим моментом, коли вона назвала обраний предмет. Вона сказала, що зрозуміла що їй потрібно. І що ж це було? Старенька брошка, яку колись їй подарувала мати і яку місіс Х’юм загубила.

Звісно, коли у подальшому йшлося про брошку, яку як стане відомо у заключній частині цієї історії, пощастить повернути окультним чином, то люди казали: «Ну звісно, пані Блаватська навмисне підвела розмову до тієї конкретної речі, яку заздалегідь готувалася створити». Але я все описав, про що йшлося за столом на тему феномену, до того як місіс Х’юм згадала про брошку. Перед цим не йшлося не лише про саму брошку, але навіть про будь що схоже. Ще п’ять хвилин тому ніхто з присутніх, зрозуміло, уяви не мав про те, що їм пощастить бути свідками феномену, пов’язаного з поверненням загубленої речі або чогось схожого. А коли місіс Х’юм задумалася над тим, чого просити, вона жодного слова не сказала щодо руху її власних думок.

З цього моменту у опублікованому нами звіті події викладаються практично стільки, скільки необхідно – у будь якому випадку так просто, що читач легко засвоїть всі факти. Тому я викладу цей звіт повністю.

«У неділю, третього жовтня, у будинку містера Х’юма, розташованому у Сімлі відбувся обід, на якому були присутніми містер та місіс Х’юм, містер та місіс Сіннетт, місіс Гордон, містер Ф.Хогг, капітан П.Дж.Мейтленд, містер Бітсон, містер Девідсон, полковник Олькот і пані Блаватська. Тому що, більшість цих людей нещодавно були свідками незвичайних явищ, що відбувалися у присутності пані Блаватської, то розмова йшла про окультні феномени. Протягом бесіди пані Блаватська запитала у місіс Х’юм, чи не має вона будь якого особистого бажання. Спочатку місіс Х’юм вагалася, але після сказала, що вона більше за все бажала-би отримати одну невеличку ювелірну прикрасу, яка раніше належала їй, та яку вона передала одній людині і за її провини вона загубилася. У відповідь пані Блаватська сказала, що якщо місіс сконцентрується на образі предмету, про який йдеться, то вона, пані Блаватська, спробує доставити цю прикрасу. Місіс Х’юм сказала, що вона пам’ятає прикрасу: вона описала її як старомодну брошку, обрамлену по краях перлинами, зі скляною вставкою попереду. Позаду брошка відкривалася таким чином, що там можна було зберігати пасмо волосся.

На прохання пані Блаватської, місіс Х’юм намалювала на папері приблизний вигляд брошки. Далі пані Блаватська взяла монетку, що висіла на ланцюжку її годинника, загорнула її у два папірці та сховала у сукню. Після цього вона заявила, що сподівається на те, що брошка буде у неї протягом вечора. Коли обід підходив до кінця, пані Блаватська сказала місіс Х’юм, що загорнута у папірці монетка зникла, а трохи пізніше у вітальні додала, що брошка не буде у будинку і її потрібно шукати у саду. Коли товариство перейшло до саду разом з пані Блаватською, вона сказала, що побачила окультним зором, як брошка впала у квітникову клумбу у формі зірки. Містер Х’юм повів нас до вказаної клумби у глибині саду. Озброєні ліхтарями ми почали пошук і нарешті місіс Сіннетт знайшла маленький пакунок з двох папірців. Його одразу розгорнули та побачили там брошку, яка відповідала опису і у якій місіс Х’юм визнала загублену прикрасу. Ніхто з присутніх, окрім місіс та містера Х’юм, ніколи не бачили цієї брошки та не чули про неї. Містер Х’юм не згадував про неї вже декілька років. Місіс Х’юм ніколи ні з ким не говорила про брошку з того часу, коли втратила її і навіть не думала про неї. Як зазначила сама місіс Х’юм, згадка про цю прикрасу, подарунок її матері, промайнула у її свідомості лише після того, коли пані Блаватська запитала її, чи не хоче вона отримати будь яку річь.

Місіс Х’юм не спіритуалістка і до цього випадку взагалі не вірила ні у окультні явища, ні у таланти пані Блаватської щодо цього. Всі присутні переконані, що цей феномен беззаперечний за власними характеристиками та є доказом того, що окультні явища дійсно можливі. Знайдена брошка – безсумнівно та сама, яку колись втратила місіс Х’юм. Навіть якщо припустити практично неможливе, а саме – що річь загублена за декілька місяців до того, як місіс Х’юм почула про пані Блаватську, річь на якій не було жодних ознак, які дозволяють визначити її хазяйку, потрапила до пані Блаватської звичайним чином, то навіть і у такому випадку пані не могла передбачити, що її проситимуть саме про цю брошку; сама місіс Х’юм багато місяців до ряду не згадувала про неї.

Цей звіт, зачитаний всім очевидцям, підписали: О.А.Х’юм, М.А.Х’юм, Ф.Р.Хогг, А.П.Сіннетт, Еліс Гордон, П.Дж.Мейтленд, У.Девідсон, Пейшенс Сіннетт, Стюарт Бітсон.

Немає сенсу казати, що після оприлюднення цього звіту на всіх дев’ятьох вище зазначених очевидців обрушилася лавина глузувань; все ж, це не похитнуло впевненості цих людей у тому, що викладений у статті випадок є цілком переконливим доказом реального існування окультних сил та переконаності самих підписантів. Потоки критики, більш або менш ідіотської, мали за мету показати, що все що відбулося, було шахрайським трюком. Для багатьох мешканців Індії найбільш авторитетним, безсумнівно, є наступне пояснення. Місіс Х’юм поступово та доволі майстерно готували до того, щоби вона попросила саме про цю прикрасу, готували попередньою тривалою розмовою про демонстрацію феномену, заради якого пані Блаватська і прийшла до їх дому. Друга авторитетна думка, якої дотримується частина мешканців Індії у тому, що брошку, подаровану місіс Х’юм, ця молода леді не губила, а передала пані Блаватській рік до того, дорогою до Англії через Бомбей, де на той час жила пані. Самовпевнені автори цієї версії навіть не намагаються розібратися у словах самої леді, де вона стверджує, що втратила брошку ще до того, як поїхала до Бомбея, і взагалі до того, коли вперше побачила пані Блаватську. Окрім того люди, які вважають сам факт того, що брошка належала місіс Х’юм і, що ця молода леді одного разу бачилася з пані Блаватською у Бомбеї, доволі «сумнівним», щоби знищити відчуття підозри від випадку з брошкою у вигляді поданому раніше – ці люди навіть не намагаються простежити послідовність подій та порівняти власні підозри з реальними обставинами, за яких місіс Х’юм знову отримала власну прикрасу. Яким би чином ми не організовували умови для демонстрації окультних сил, як би ми не намагалися прибрати будь яку можливість шахрайства, це все рівно не позбавляє звинувачень у омані з боку тих, хто готовий використати будь який, навіть найабсурдніший аргумент для нападу на незвичну ідею.

Що стосується самих свідків феномену, то умови за яких він відбувся, були таким бездоганними, що ці люди міркуючи про те, які заперечення може висунути публіка, не змогли вгадати жодного з її майбутніх аргументів – ні версію про те, що місіс Х’юм поступово наводили на думку про брошку протягом розмови, ні припущення, що місіс передала заздалегідь брошку пані Блаватській. Бо очевидці знали, що не було жодних попередніх розмов ні про брошку, ні про будь яку демонстрацію окультних можливостей, і думка про те, щоби місіс Х’юм попросила про будь яку конкретну річь виникла спонтанно, а сама місіс згадала про брошку майже одразу. Щодо гіпотези, начебто феномену, сама не знаючі, сприяла місіс Х’юм, то їм і до голови не приходило, що таке припущення можливе. Вони не передбачали, що хтось опиниться таким тупим, що відведе очі від важливих обставин та зверне всю увагу на незначні подробиці. Якщо взяти саму по собі версію про те, що брошка (хоча це практично неможливо) потрапила до пані Блаватської якимось природнім шляхом, то і у цьому випадку пані жодним чином не могла передбачити, що у неї проситимуть саме цю річь.

Міркуючи над тим, що саме буде причиною майбутньої недовіри публіки до цього феномену (а у тому, що публіка відмовиться вірити майже не доводилося сумніватися), очевидці могли припустити лише звинувачення у неправдивому свідченні та прихованні деяких фактів, які на думку критиків переконаних у глибині власного інтелекту, знецінюють все, або, що місіс Х’юм так саме була у змові. Таке припущення, яке напевно прийде до голови читачам в Англії, було сприйняте очевидцями феномену як один з найбільш забавних його результатів. Бо всі ми знали, що місіс Х’юм не схильна до участі у таких змовах, так саме як і до порушення моралі, чого не уникнути при такій участі.

Більше за те, ми розглянули питання, наскільки задовільні умови, за яких відбувався феномен. Раніше траплялося, що у феноменах пані Блаватської були недоліки, викликані тим, що ніхто не спромігся заздалегідь продумати умови експерименту. За цієї причини у випадку, про який йдеться, після того як ми встали з за столу, один з наших друзів зробив припущення, що до того як ми рушимо далі, буде доречним задати присутнім запитання: якщо брошку буде «створено», чи буде це, за цих обставин, задовільним доказом участі окультних сил? Уважно проаналізувавши розвиток ситуації, ми прийшли до висновку, що цей тест буде досконалим і, що у ланцюжку аргументів не знайдеться жодної слабкої ланки. Саме після цього пані Блаватська повідомила, що брошка опиниться у садку і, що ми можемо рушати на її пошуки.

Для тих, кому раніше не доводилося спостерігати інші, описані мною, феномени, була цікавою наступна обставина: як було сказано раніше, ми знайшли брошку загорнутою у два папірці. Розглянувши їх пізніше у будинку та при яскравому світлі, ми побачили, що на них зберігся відбиток монетки з ланцюжку годинника пані Блаватської – тієї монетки, яку пані загорнула у ці папірці, до того як відправити їх до таємничої мети. Коли всі оговталися після першого враження (бо присутнім було дуже важко повірити, що матеріальні предмети можна транспортувати окультною силою), то ці папірці визнали тими самими, які ми бачили за столом.

Окультне переміщення предметів на великі відстані не є «магічним», як це розуміють західні читачі; йому можна надати часткове пояснення, зрозуміле навіть для звичайних читачів, але для них залишаються неосяжними методи керування задіяними тут силами. Не можна сказати, що струми, що використовуються при такому переміщенні, транспортують цей предмет однією масою, якою предмет сприймається нашими органами почуттів. Потрібно припускати, що предмет спочатку дезінтегрується, а потім переміщуються на відстань у вигляді безкінечно малих часточок до пункту призначення де знову збирається у єдине ціле. Перше, що потрібно було зробити у випадку з брошкою – це знайти її. Але це було лише проявом ясно-бачення, коли окультист, так би мовити, схоплює «запах» предмету, який йде від людини яка про цей предмет повідомляє та яка володіла цим предметом у минулому. Західний світ просто не знає ясно-бачення у порівнянні за яскравістю та живою силою, яким володіє адепт. Після того коли місце знаходження предмету знайдене, починається процес дезінтеграції і після цього бажаний об’єкт транспортується туди, куди визначив адепт. Роль, яку зіграли папірці у нашому випадку у наступному: щоби ми змогли знайти брошку, потрібно було зв’язати її з пані Блаватською за допомогою окультного «запаху». Папірці, які вона завжди носила з собою, і за цієї причини були насичені її магнетизмом і коли їх забрав Брат за ними утворився окультний слід. Цим слідом папірці, з загорнутою у них брошкою, відправили назад у потрібне місце.

«Магнетизм» папірців, які пані Блаватська постійно тримала біля себе, дозволив провести невеличкий сеанс демонстрації її власного мистецтва, який всі, для кого він був зроблений, визначили вичерпним прикладом доказів, хоча зовні схожий до трюків штукарів, опис плутав читачів, які читали про таке у газетах. Дискусії, що розгорнулися навколо цього прояву окультної майстерності, буде за краще проілюструвати трьома листами, опублікованими 23 жовтня у газеті «Піонер». Ось вони:

«Сер, повідомлення про те, як була знайдена брошка місіс Х’юм, викликало купу листів; було задано багато запитань, і на деякі з них я зможу відповісти у майбутньому. Але я вважаю, що буде правильним спочатку зробити нові свідоцтва щодо окультних можливостей пані Блаватської. Людина, що виступає таким чином перед публікою, мусить бути готовою до того, що з неї почнуть глузувати, хоча люди, тямущі у цих питаннях мають право зневажати на таку зброю як глузування. У минулий четвер, вранці, біля половини одинадцятої, я розмовляла з пані Блаватською у її кімнаті та окрім іншого поцікавилася, чи не могла-би вона надіслати мені будь що окультним способом, коли я повернуся додому. Вона відповіла «Ні» та пояснила деякі закони, за якими вона чинить. Один з них у тому, що вона мусить знати місце, куди надсилає предмет і заздалегідь побувати там, щоби створити магнетичні струми, до того чим менше часу пройде між відвідинами та феноменом, тим краще. Тут пані Блаватська пригадала, що сьогодні вранці вже відвідала один будинок. Вона сказала, що може відправити туди цигарку, якщо я одразу піду туди, щоби перевірити це. Я, звісно, погодилася. Мушу тут нагадати, що одного разу я вже бачила як пані Блаватська таке робить; причина, чому вона надсилає саме цигарки у тому, що папір для них та тютюн завжди з нею і як результат «намагнічені» та легко підлягають впливу її сили, яка, як заявляє пані Блаватська, не є надприродною; її словами, ця сила – лише прояв невідомих нам законів. Але розповідатиму далі. Пані Блаватська витягла такий папірчик, відтяла від нього куточок таким чином щоби лінія розриву була щонайменше нерівною. При цьому я не зводила очей з її рук. Далі вона дала мені цей шматочок, який я одразу поклала до конверту, можу стверджувати, що він увесь час був зі мною. З папірця без куточка, пані Блаватська згорнула сигарету та сказала, що спробує провести експеримент але він може не відбутися і якщо це станеться, то це буде не з моєї вини. Далі пані доволі впевнено кинула цигарку у вогонь і я спостерігала як та згоряє, після чого одразу пішла до будинку того джентльмена; мені майже не вірилося, що я знайду у зазначеному місці папірець, куточок якого був у мене у конверті, але уявіть собі, що це так і сталося у вигляді тієї самої цигарки. У присутності хазяїна будинку та його дружини я розгорнула цигарку; краї цих двох папірців ідеально збіглися по лінії розриву. Було-би просто безглуздо намагатися лаштувати будь які гіпотези навколо цього феномену; не розумно припускати, що хтось у них повірить, доки сам не переконається у їх можливості.

Єдиний результат, на який можна сподіватися та очікувати, у тому, щоби спонукати деяких найбільш талановитих членів суспільства до вивчення величезної кількості свідчень про феномени, які відбуваються скрізь у Європі та Америці. Залишається співчувати, що більшість людей вимушені нічого не знати щодо цих фактів; будь хто, коли відвідає Англію, може сам переконатися у тому, що вини справжні. Еліс Гордон».

«Сер, від мене попросили надати звіт про випадок, свідком якого я став 13 числа цього місяця. У той вечір я сидів разом з пані Блаватською та полковником Олькотом у вітальні будинку містера Сіннетта у Сімлі. Ми спілкувалися на різні теми і пані Блаватська сказала, що бажала-би провести експеримент за методом, запропонованим містером Сіннеттом. Вона витягла з кишені два папірці та накреслила на кожному з них олівцем декілька паралельних ліній. Далі від кожного папірця у поперек накреслених ліній вона відірвала по одному куточку та віддала їх мені. Увесь цей час пані Блаватська сиділа біля мене і я уважно спостерігав за її діями, руки її були не більше двох футів від моїх очей. Я попросив пані дозволити мені самому накреслити ці лінії або відірвати куточки, але вона відхилила моє прохання та пояснила, що якщо до папірців торкатимуться інші люди, то папір отримає їх магнетизм, що нейтралізує її власний. Все ж, відірвані шматочки пані віддала мені і я ясно бачив, що у неї не було можливості замінити їх на інші. Основою для визнання істинності або навпаки цих феноменів, служить саме ця обставина. Відірвані куточки я увесь час стискав у лівій руці до самого кінця експерименту. З папірців від яких були відірвані ці куточки, пані Блаватська згорнула дві цигарки, одну за другою; першу вона дала мені потримати, доки згортала другу. Я дуже уважно роздивився першу цигарку, щоби впізнати її потім. Коли цигарки були готові, пані встала, взяли обидві між долоні та почала терти долоні одна об другу. Через двадцять-тридцять секунд шум від тертя цигарок зник. Далі пані Блаватська сказала, що у цьому кінці кімнати проходить колом особливий струм і вона може відіслати цигарки у місце на маленькій відстані. За мить пані заявила, що одна цигарка впала на піаніно, а друга – рядом з консоллю. Я сидів, спираючись на спинку дивану біля самої стіни, піаніно стояло напроти, а консоль з порцеляновим посудом справа, між піаніно та дверима. Кімната була вузькою, тому піаніно і консоль були чудово видні. Вся поверхня піаніно була вкрита музикальними книгами і пані Блаватська сподівалася, що саме між ними була цигарка. Я зняв усі книги, але нічого не знайшов. Після цього я підняв кришку і знайшов у середині піаніно на вузькій поличці цигарку. Я взяв цигарку і впізнав у ній ту, що пані давала мені потримати. Друга цигарка опинилася у закритій чашці на консолі. Обидві цигарки ще не просохли у тих місцях де були скляні слиною. Я поклав цигарки на один зі столів не даючи пані та полковнику Олькоту навіть поглянути на них, не те щоби торкнутися. Коли я розгорнув цигарки, то переконався, що краї відриву куточків від папірців, які я тримав у руці, точно співпадають. Лінії проведені олівцем так саме. Відповідно, це були ті самі папірці, що і на початку експерименту. Всі ці папірці я і на цей час зберігаю у себе. Залишається додати, що полковник Олькот протягом всього експерименту сидів рядом зі мною, спиною до пані Блаватської та не рухався. П.Дж.Мейтленд, капітан».

«Сер, у зв’язку з листами, на рахунок нещодавніх окультних феноменів пані Блаватської, від ваших читачів, можливо, вас зацікавить моя розповідь про дивний випадок, свідком якого я став на минулому тижні. У мене була можливість розмовляти з пані Блаватською, і протягом нашої зустрічі вона відірвала куточок від папірця та попросила мене потримати його, що я і зробив. З іншої частини папірця вона згорнула цигарку та примусила її зникнути прямо з власних рук. На той час ми були у вітальні. Я поцікавився, чи можна знову знайти цю цигарку, і після невеличкої паузи, пані попросила мене разом з нею піти до їдальні, де за її словами, ми мусили знайти ту саму цигарку зверху штори на вікні. Я підсунув до вікна стіл, поставив на нього стілець та дотягся до краю штори, де і взяв цигарку. Коли я розгорнув її, то побачив, що папірець з якого вона була згорнута відповідає тому, який я бачив декілька хвилин тому. Краї відірваного куточка, який я тримав у руках, збігалися з краями розгорнутого папірця від цигарки. Як я розумію, це був найдосконалішій та цілком задовільний тест, який лише можна собі уявити. Я утримуюся від того, щоби висловити власну думку про причини, що викликали цей результат, бо переконаний, що ті з ваших читачів, які цікавляться такими феноменами, матимуть власну думку щодо цього. Я лише розповів без прикрас про те, що бачив власними очима. Дозволю собі додати, ще я не є членом Теософського Товариства та не схильний до пристрасного захисту окультних наук, хоча палко співчуваю цілям Товариства, у голові якого стоїть полковник Олькот. Чарльз Френсіс Мессі».

Звісно, кожен, хто знайомий з мистецтвом ілюзіоніста, знає, що імітацію цього фокуса може створити будь яка людина, хоча-би трошки обдарована «швидкістю рук». Ви берете два складених разом папірця і у такому вигляді відриваєте куточок таким чином, що лінія відриву на обох папірцях буде однаковою. З одного папірця ви згортаєте цигарку та кладете її у те місце, де її мусять знайти. Другий папірчик ви підкладаєте під інший на цей раз цілий папірчик, від якого відриваєте куточок на очах у свідка. Але замість цього, ви віддаєте куточок відірваний раніше, згортаєте цигарку з іншої частини папірця, ховаєте її будь куди та дозволяєте свідку знайти сховану заздалегідь цигарку. Легко уявити інші варіанта цього фокуса. Безкорисно доводити людям, які не бачили особисто як пані Блаватська демонструє окультне переміщення цигарки, що вона робить це не так, як ілюзіоніст і сподіватися, що у спостерігача не позбавленого здорового глузду, не виникає сумнівів у тому, що куточок який йому дали був насправді щойно відірваний (впевненості у цьому можуть додати риски олівцем). Все ж, хоча я і знаю з власного досвіду, що сторонні особи схильні розглядати маленький феномен з цигаркою як підозрілий, найуважніші, ніколи не заперечували, що він цілком переконливий. Та все ж, коли йдеться про схожі феномени, тупість «свідка» здатна гарантувати поразку всім спробам порозумітися, незалежно від того, якою бездоганною була демонстрація феномену.

На цей час я розумію це ясніше, ніж на той, про який йдеться. На той час я переважно турбувався про те, щоби експерименти були по справжньому досконалими у всіх деталях та не залишали жодної можливості для підозр у шахрайстві. Спочатку це вимагало від мене великої напруги, бо з пані Блаватською важко було домовлятися, а коли мова йшла про більш серйозні феномени, вона взагалі покладалася лише на допомогу Братів. І я припускаю, що Брати і самі можливо, не зовсім ясно уявляють для себе той настрій, з яким люди, що належать до європейської культури, зазвичай сприймають дива, схожі до тих з якими ми мали справу. Тому Брати не завжди цілком враховували необхідність умов, за яких експерименти були би досконалими та беззаперечними у всіх відношеннях та дрібницях. Звісно, я знаю, що члени Братства на палають бажанням переконувати звичайних людей у будь чому, та все ж, якщо Брати так часто допомагали пані у відтворенні феноменів з метою вплинути на розуми людей, які належать до зовнішнього світу, то мені здавалося, що за таких обставин вони все ж, могли би зробити так, щоби усунути можливість для виникнення підозр у шахрайстві.

Тому, одного разу я запитав у пані Блаватської: якщо я напишу одному з Братів листа де викладу власні погляди, чи зможе вона відправити цього листа? Сам я вважав, що це навряд чи можливо, бо знав про те, якими недосяжними зазвичай бувають Брати, але тому, що вона обіцяла спробувати, я написав листа на адресу «Невідомому Брату» та віддав їй, щоби подивитися, чи вийде з цього щось. Моя ідея опинилася надзвичайно вдалою, бо це боязке починання перетворилося на найцікавіше листування, у якому я будь коли був і я щасливий повідомити, що листування це обіцяє тривати. Воно є значно більшим raison d’etre для цієї книги, ніж будь який з феноменів, які я бачив, хоча і про найбільш цікаві з яких мені ще потрібно буде тут розповісти.

Ідея, що тримала мене, коли я писав цього листа, була у тому, що найкращим феноменом, який лише можна бажати, було-би «створення» в Індії, прямо у нас на очах, свіжого екземпляру лондонської «Таймс» з датою цього дня. Мої аргументи були у тому, що маючі такі докази, я переконав би будь якого мешканця Сімли, здатного зв’язати подумки факти, що за допомогою окультного впливу можливо досягти фізичних результатів, не підвладних звичайній науці. На жаль я не зберіг копії того першого листа та і пізніших листів, бо це допомогло би мені легко пояснити зміст листів у відповідь, але я не міг передбачити розвиток подій. Зрештою, листи що я отримував під час листування складають головну цінність, а ті що відсилав – мінімальну.

Пройшло два дні перед тим, як мені довелося будь що почути про долю мого послання і тут пані Блаватська повідомила, що я ось-ось отримаю відповідь. Пізніше мені стало відомо, що спочатку пані не вдалося знайти Брата, який погодився-би прийняти мого листа, ті до кого вона звернулася спочатку, відмовилися та пояснили, що це для них великий тягар. Нарешті її психічний телеграф приніс позитивну відповідь від одного з Братів, з яким вона деякий час не підтримувала зв’язок. Цей Брат повідомив, що прийме послання та відповість на нього.

Почувши про це, я пожалкував, що не написав більшого листа та недостатньо широко виклав власні погляди на необхідність поступки. Тому, не дочекавшись, коли прийде відповідь на перший лист, я написав ще одного листа.

Через день-два я знайшов у себе на столі перший лист від свого нового кореспондента. Одразу поясню тут, що пізніше мені стало відомо, що він народився у Пенджабі і з раннього дитинства захоплювався окультизмом. У юні роки його відправили до Європи за проханням родича, який сам був окультистом. Там юнак дослідив знання Заходу, а потім отримав повне посвячення у більш глибоке знання Сходу. З точки зору звичайного, самовдоволеного європейця, це дивна перестановка звичайного руху речей, але наразі у мене немає необхідності переривати свою розповідь заради того, щоби розглянути ці міркування.

Я знаю свого кореспондента під ім’ям Кут Хумі Лал Сінгх. Це «тибетське містичне ім’я»: мабуть, що після посвячення окультисти приймають нові імена – ця практика, безсумнівно, започаткувала правила у ритуалах християнської церкви.

Лист починався з розгляду запропонованого мною феномену. «Експеримент з відтворенням екземпляру лондонської газети, - писав Кут Хумі, - неприйнятний саме тому, що він прикрив би рота скептикам. Під яким кутом зору не дивитися, світ доки що лише на першому етапі визволення від рабства… і, відповідно неготовий до такого. Те, що ми працюємо за допомогою природних а не надприродних методів та законів – цілковита правда. Але з одного боку, тому що наука у її сучасному стані не може дати пояснення дивам, які за для неї і робляться, а неосвічені маси з другого боку, сприйняли би цей феномен як деяке диво, то кожний, хто став би очевидцем схожого випадку, втратив би душевну рівновагу і результат був-би сумним. І, особливо сумним він став би саме для вас, автора цієї ідеї, та для тієї відданої жінки, яка так бездумно йде у широко відкриті двері до дурної слави. Ці двері, хоча і відкриті такою дружньою рукою як ваша, опинилися би для неї пасткою, до того роковою. Але ж це не є вашою метою… Чи закликали би ви нас йти назустріч вашим бажанням, якби знали, які наслідки вас чекатимуть у випадку успіху? Неминуча тінь, що йде за всіма людськими запровадженнями стає все ближче, але мало хто усвідомлює її наближення та пов’язані з цим небезпеки. Чого у такому випадку очікувати тим, хто пропонує світові новину, яка, якщо люди і зможуть її оцінити, буде приписана тим темним силам у які до цього часу вірять та яких бояться дві третини людства?... Успіх експерименту, схожий до якого ви пропонуєте, потрібно щільно розрахувати, він мусить бути заснований на досконалому знанню людей, які вас оточують. Він повністю залежить від соціального та морального стану людей, що визначає їх ставлення до найбільш глибоких та таємничих питань, які лише можуть займати людський розум – питань божественних властивостей людини та можливостей існуючих у самій Природі. Чи більшість з ваших друзів, навіть найкращих, проявляють до цих важких для розуміння проблем дещо більше, ніж чисто зовнішній, поверховий інтерес? Ви можете перерахувати таких людей на пальцях власної правої руки. Ваш народ вихваляється тим, що визволив у цьому віці той дух, що так тривало був у тісному сосуді догматизму та нетерплячості – дух знання, мудрості та вільної думки. Цей народ стверджує, що невігластво, упередження та релігійний фанатизм, на вподобі до стародавнього джина, спіймані соломонами від науки, закорковані ними у пляшку та лежать на дні морському так, що вже ніколи не зможуть вирватися на поверхню та керувати світом, як це було у давнину, що суспільна свідомість наразі цілком вільна та готова сприйняти будь яку запропоновану істину. Але чи це так, мій шановний друже? Знання, засноване на досвіді веде початок зовсім не з 1662 року, коли Бекон, Роберт Бойль та єпископ Честерський, відповідно до королівської хартії, перетворили свій «невидимий коледж» на товариство підтримки експериментальної науки. За багато віків до того, коли Королівське Товариство стало реальністю, відповідно до плану «Пророцької програми», відроджена тяга до прихованого, пристрасна любов до Природи та бажання її вивчати спонукали людей кожного покоління втручатися у її секрети глибше, ніж це робили їх ближні. Roma ante Romulum fuit – це аксіома, якій навчають у ваших англійських школах… Вриль «Майбутньої раси» був звичайним здобутком наразі зниклих рас. На вподобі до того як наразі заперечується саме існування наших предків – велетнів (хоча у Хімаваті, на території, що вам належить, у нас є печера, повна скелетів цих велетнів, це нічого не міняє, бо знайшовши, їх неодмінно назвуть випадковими дивами Природи), так саме і вриль або акаша, як ми називаємо цю силу, вважається чимось не важливим, міфічним. Та чи зможе наука сподіватися пояснити схожі феномени без досконалого знання акаші її комбінацій та властивостей? Ми не маємо сумнівів, що люди західної науки відкриті для переконань, але спочатку їм потрібно продемонструвати факти; але щоби вчені сприйняли їх як саме факти, ця інформація мусить стати їх власним здобутком та підлеглою для їх методів досліджень. Погляньте у передмову до «Мікрографії» і ви знайдете, що як витікає зі слів Хукса, щільні відношення об’єктів мали у його очах меншу вагу, ніж їх зовнішній вплив на розум, і чудові відкриття Ньютона знайшли у особі цього вченого свого головного опонента. Сучасних Хуків – багато. На вподобі до цієї освіченої, але упередженої людини минулого, ваші сучасні вчені спрямовані не так до того, щоби встановити фізичний зв’язок між фактами, який відкрив би велику кількість таємниць Природи, а щоби створити класифікацію наукових експериментів, таким чином, щоби головна якість, потрібна науковій гіпотезі на їх думку, була не істинною, а схожою до правди.

Це все, що відомо про науку. Що стосується до людської природи, то вона залишилася такою самою як і мільйони років тому. Упередження, засновані на егоїзмі, загальне небажання відмовитися від існуючого стану речей заради нового образу життя та думки (а окультні вправи потребують не лише всього цього, а набагато більшого), гординя та впертий супротив істині, якщо вона хоча-би просто перекидає звичайні уявлення – ось характерні риси вашої епохи… До яких результатів можуть привести навіть найбільш вразливі феномени у випадку, якщо ми погодимося на їх реалізацію? Якими вдалими не опинилися би ці експерименти, небезпека зростатиме разом з успіхом. Скоро у вас залишиться лише один вибір: робити це далі у тому самому дусі і навіть crescendo, або впасти від власної зброї у нескінченій боротьбі з невіглаством та упередженнями. Від вас вимагатимуть все нових та нових феноменів, які доведеться відповідно організовувати; всі очікуватимуть, що кожний наступний буде більш дивовижним, ніж попередній. Щоденний досвід підказує вам, що від людини не можна очікувати віри у те, чого вона не бачила власними очима. Та чи вистачить життя, щоби переконати скептиків всього світу? Дійсно, не складно зробити так, щоби кількість тих хто повірив у Сімлі зросла до тисяч. Але як бути з сотнями мільйонів тих, кому не пощастить бути свідками феноменів? Не маючі можливості змагатися з невидимими операторами, невігласи можуть у один чудовий день помститися на видимих експериментаторах; вищі та освічені класи будуть, як завжди, тверді у власній зневірі та руйнувати ваші аргументи на порох, як це було і раніше. Разом з багатьма іншими, ви ганите нас за нашу таємничість. Але ж, ми знаємо дещо про людську природу, бо нас навчив досвід багатьох віків – так, тривалих, тривалих сторічь. І ми знаємо, що доки науці є що вивчати, а людські маси ще не позбавилися в душі від привиду релігійного догматизму, суспільні упередження потрібно долати поступово, крок за кроком, а не стрімким натиском. Не один Сократ впав їх жертвою у сивій давнині і туманне майбутнє народить ще не одного мученика. Звільнена наука з презирством відвертається від поглядів Коперника, який відроджував теорії Аристарха Самоського про те, що Земля обертається навколо свого центру, а церква за декілька років до цього погрожувала Галілею спаленням у жертву Біблії. Роберта Рекрода, самого талановитого математика двору короля Едуарда 4, обрекли на тривалу смерть у в’язниці його ж колеги, які сміялися над його «Твердинею Знання» та проголосили його відкриття безплідними фантазіями… Справи давно минулі, скажете ви? Справді так, та все ж, хроніки наших днів не дуже відрізняється від таких попередніх епох. Достатньо лише пригадати нещодавні гоніння на медіумів в Англії, спалення на багаттях підозрюваних у відьомстві та чаклунстві у Південній Америці, Росії та на окраїнах Іспанії, і ви зрозумієте: єдиним порятунком для справжніх знавців окультних наук є скепсис публіки, а шахраї та брехуни служать природним щитом для адептів. Ми лише збільшуємо громадську безпеку, коли тримаємо у секреті жахливу зброю, яка у іншому випадку могла-би була використана проти суспільства і яка, як ви вже зазначили, стає смертельною в руках корисливих та злих людей».

Інша частина листа пов’язана переважно з питаннями особистими і наводити її тут не має сенсу. Цитуючи листи Кут Хумі, я звісно буду опускати пасажі щодо мене та такі, що не мають відношення до публічних дискусій. Читач, все ж, мусить пам’ятати (і я наразі стверджую це без будь якого іншого сенсу), що я не міняю жодного слова у цитованих уривках. Надзвичайно важливо зазначити це, бо чим ближче мої читачі знатимуть Індію, тим важче їм буде повірити, що листи Кут Хумі у опублікованому вигляді, написані уродженцем Індії, хіба що автор не засвідчить це переконливо. Все ж, це безсумнівний факт.

Як я пам’ятаю, у відповіді на лист, процитований вище, я заперечив, що думка європейців не відрізняється такою безнадійною непослідовністю, як про це написав Кут Хумі. Він надіслав мені другого листа у якому йшлося про наступне:

«Ми так і сперечатимемося у листах, доки не стане очевидним, що у окультної науки свої власні методи досліджень, такі самі незмінні та деспотичні, як і методи її протилежності – фізичної науки. У останньої власні умови, але вони є і у першої; і той, хто перетнув кордони невидимого світу, може чинити у таких самих умовах, як і мандрівник шляхом до підземних сховищ Лхаси, може вказувати шлях своєму провідникові. Наші таємниці ніколи не були та не будуть надбанням широкої публіки – на край випадок до того дня, коли наша філософія стане всесвітньою. У всі часи таємницями Природи володіло вузьке коло, ледве примітна меншість, хоча свідками того, що володіння цими таємницями цілком можливе, було багато люду. Адепт – це рідкісна квітка, народжена поколіннями дослідників; щоби стати адептом, людина мусить підкорятися глибинному духовному імпульсу, який не залежить від міркувань, продиктованих світською наукою або практичним розумом. Ви бажаєте, щоби вам надали можливість підтримувати прямий зв’язок з одним з нас, без посередництва пані Блаватської або іншого медіума. Як я розумію, ваша ідея у тому, щоби налагодити такі контакти (через листи, або мовлення) для того, щоби один з нас керував вами, допомагаючи керувати суспільством, а головним чином навчати його. Та все ж, у намаганнях досягти цього, ви за вашими власними словами до цього часу не знайшли достатніх аргументів, щоби відмовитися від свого образу життя, прямо ворожого таким засобам зв’язку. Це навряд чи розумно. Той хто готовий високо підняти прапор містицизму та проголосити його прийдешнє царство, мусить сам бути прикладом для інших. Він мусить першим змінити образ свого життя і, розглядаючи вивчення окультних таємниць, як вищу сходинку знання, зобов’язаний заявити про це чутно для всіх, незважаючи на установки точних наук та протидію суспільства. «Царство Небесне силою береться» - стверджують християнські містики. І сучасний містик може сподіватися досягти мети лише зі зброєю в руках та готовий перемогти або загинути.

Вважаю, що у своєму першому листі я відповів на всі запитання у вашому другому і навіть третьому листах. Тому що я вже на той час визначив власну думку про те, що світ загалом ще не зрілий для будь якого шокуючого доказу існування окультної сили, нам залишається лише спілкуватися з окремими особистостями, які на вподобі до вас, намагаються проникнути крізь завісу матерії у світ первопричин – тобто нам потрібно наразі розглядати лише конкретні випадки, ваш та містера». (Тут я мушу пояснити: один з моїх друзів, зацікавлений в успіху цього дослідження так саме глибоко як і я, сам написав листа моєму кореспондентові після того, коли я дав йому прочитати першого листа від Кут Хумі. Розташований в умовах, більш сприятливих до цього експерименту ніж мої, він навіть запропонував пожертвувати іншими власними спрямуваннями та вдатися до відлюдництва у місці, яке йому запропонують; він припускав, що якщо окультисти візьмуть його у учні, то він зможе там вивчитися, щоби потім повернутися у світ, озброєний можливостями, які дозволять йому демонструвати реальність духовної досконалості та глибину блукань сучасного матеріалізму. Після цього він збирався присвятити власне життя боротьбі з сучасним скептицизмом та вести людей до практичного розуміння кращого життя. Повертаюся до листа Кут Хумі). «Цей джентльмен з великою повагою звернувся особисто до мене; він зробив декілька запитань та сформулював умови, за яких він готовий серйозно працювати для нас. Але тому, що ваші та його мотиви та наміри діаметрально протилежні і, відповідно матимуть різні результати, я мушу відповісти кожному з вас окремо.

Коли ми вирішуємо, прийняти або ні вашу пропозицію, то перше та головне міркування для нас у тому, які наміри та мотиви спонукають вас просити наших настанов та у деякому сенсі керівництва з нашого боку; останнє як я розумію, у будь якому випадку залишається зворотнім; відповідно вирішення цього питання не залежить від іншого. Таким чином, які ваші мотиви? Я спробую визначити їх у загальних рисах, залишаючи подробиці для подальшого розгляду. Мотиви ці є такими:

1. Бажання побачити беззаперечні та бездоганні докази того, що у Природі дійсно існують сили, про які наука нічого не знає.

2. Надія, колись заволодіти цими силами (чим раніше, тим краще, бо чекати ви не любите), з тим щоби це дозволило вам: а) продемонструвати їх існування небагатьом обраним розумам Заходу; б) розглядати майбутнє життя як деяку об’єктивну реальність, спираючись на засади розуму, а не віри; і в) можливо найважливіший ваш мотив, хоча і найбільш таємний та сокровенний: взнати нарешті всю правду про нас самих та наші ложі; тобто переконатися у тому, що «Брати» про яких всі чули, але яких практично ніхто не бачив – це реальні істоти, а не плід запальної уяви. Такими мені вбачаються ваші мотиви, якщо розглянути їх у найкращому світлі. У такому самому дусі я на них і відповідаю та сподіваюсь, що моя відвертість не буде витлумачена не правильно або сприйнята за ворожість.

Ці мотиви, які з точки зору сучасного світу вважаються відвертими та заслуговують серйозної уваги, на нашу думку є егоїстичними. (Ви мусите вибачити мені таку різкість у виразах, якщо дійсно бажаєте того, про що заявляєте, - тобто вивчати істину та отримувати настанови від нас, належних до іншого світу, ніж ваше суспільство). Ці мотиви егоїстичні тому, що ви мусите усвідомити, що головна мета Теософського Товариства – не стільки сприяти устремлінням особистим, скільки служити нашим ближнім, і справжнє значення слова «егоїстичний», можливо різкого для вашого слуху, просякнуте для нас особливим, специфічним сенсом, якого не може мати це слово для вас. Відповідно, ви мусите сприймати його у тому самому значенні, як і ми, і не інакше. Можливо ви зможете краще сприйняти це значення, якщо я скажу вам, що у нашому розумінні найшляхетніші думки про благо людства отруєні егоїзмом, якщо в душі філантропа приховалася хоча би тінь бажання до особистого зиску або схильність чинити несправедливість, не дивлячись на те, що сам він навіть не усвідомлює цього. Це ж ви вже обговорювали, чи не відкласти ідею Всесвітнього Братства, ставили під сумнів її корисність та радили реорганізувати Теософське Товариство за принципом коледжу індивідуального дослідження окультизму.

Облишимо особисті мотиви та перейдемо до аналізу тих умов, на яких ви згодні допомагати нам на спільне благо. Загалом ці умови такі: по-перше, створення Англо-Індійського Теософського Товариства з вашою люб’язною допомогою – Товариства у якому не матиме права голосу жоден з наших існуючих представників; і по-друге, один з нас мусить взяти нову організацію під «особисту опіку», наладити при цьому «вільні та прямі контакти з її керівниками» та навести їм «безпосередні докази того, що він володіє вищим знанням про сили Природи та властивості людської душі – докази, які викликали би належну довіру до його керівництва». Я дослівно викладаю ваші власні речення, щоби уникнути плутанини у визначені вашої позиції.

З вашої точки зору, ці умови такі розумні, що не можуть викликати заперечення, і, звісно, більшість ваших співвітчизників, якщо не більшість європейців взагалі, погодилися би з вами. Що, кажете ви, може бути розумнішим за прохання, щоби вчитель, який прагне розповсюджувати знання і учень, який пропонує цим зайнятися, зустрілися би один з другим обличчям до обличчя і один надав експериментальні підтвердження своїх настанов? Як світська людина, яка живе у згоді з цим світом, ви безсумнівно праві. Але людей іншого, нашого світу, яких не навчали вашому образу мислення і яким інколи буває важко схопити та зрозуміти рух таких думок – цих людей навряд чи можна ганити за те, що вони відповідають на ваші запитання не з таким бажанням, на яке останні, на вашу думку, заслуговують. Перше серйозне заперечення - зв’язане з нашими власними правилами. Дійсно, у нас є свої школи та вчителі, свої неофіти та «шаберони» (вищі адепти), і якщо у наші двері постукає гідна людина, їй завжди відчинять. Ми неодмінно радо зустрічаємо прибулого; правда не ми йдемо до нього, а він мусить прийти до нас. Більше того, доки він не дійшов на шляху окультизму до тієї точки, звідки немає вороття завдяки клятві, якою він зв’язує себе з нашим Товариством не зворотно, ми ніколи, окрім надзвичайних випадків, не відвідуємо його і навіть не переступаємо у видимому вигляді поріг його дому.

Чи є між вами людина, яка так прагне знань та благих можливостей, які вони дарують, що готова кинути свій світ та перейти до нашого? Якщо так, то нехай приходить, але вона мусить навіть не думати про повернення, доки її вуста не зімкне печатка таємниці, яку не зможуть зламати навіть її можливі слабкості. Нехай приходить будь яким шляхом, як учень до вчителя, без будь яких умов, або нехай чекає, як це доводиться робити багатьом, та задовольняється тими крихтами знання, які зможе знайти на своєму шляху.

Припустимо, що ви прийдете до нас, як вже прийшли двоє ваших співвітчизників, як зробила пані Б. та зробить у майбутньому містер О.; припустимо, що ви залишили все заради істини, щоби роками тягтися важким, крутим шляхом, не уникаючи перешкод, що ви були готовим встояти перед будь якими звабленнями; що ви віддано зберігали у серці таємниці, довірені вам як випробування; що ви безкорисно працювали з усіх сил розповсюджуючи істину та мотивуючи людей правильно думати та жити; чи вважали би ви справедливим, якби після всіх ваших зусиль ми надали пані Б. та містеру О. як «стороннім», ті умови, які ви просите для себе наразі? Одна з цих двох присвятила нам три чверті свого життя, другий – шість кращих років зрілості, і обидва будуть так саме працювати до кінця своїх днів; завжди працюючи за заслужену винагороду, вони все ж, ніколи не вимагали її та не нарікали на долю, коли були позбавлені нагороди. Навіть якби вони зробили набагато менше, ніж насправді, хіба не було-би явною несправедливістю ігнорувати їх у цій важливій сфері теософських зусиль? Між наших вад немає невдячності і я не можу уявити, що ви її нам порадите застосувати.

Жоден з цих двох не має наміру перешкоджати керівництву англо-індійського відділення або нав’язувати власну волю його співробітникам. Та все ж, нове Товариство, якщо воно колись буде створене і навіть отримає власну, особливу назву, мусить фактично залишатися дочірнім, на вподобі до Британського Теософського Товариства у Лондоні, і робити власний внесок у підтримку життєздатності та ефективності цієї материнської організації, запроваджуючи у життя її головну ідею Всесвітнього Братства, і так саме будь якими іншими засобами.

Якими невдалими були-би демонстрації феноменів, між ними все ж, є, як ви самі погодилися, і абсолютно беззаперечні. «Звук стуку по столу, до якого ніхто не торкається» і «дзвін не видимих дзвоників у повітрі» за вашими словами, завжди сприймалися як «задовільні».

Виходячи з цього, ви запевняєте мене у тому, що гарні експериментальні феномени «можна легко множити ad infinitum». Так, можна – скрізь, де постійно присутні наші магнетичні та інші умови і де ми не вимушені діяти через слабке тіло жінки, у якій, якщо так можна сказати, більшу частину часу бурхає ураган життєвої енергії. Але, яким не досконалим був би наш видимий посередник, на цей час ця особистість найбільш придатна для таких цілей, і феномени які вона демонструє, ось вже майже половину століття дивують та ставлять у тупик ряд самих видатних розумів нашого часу».

Дві або три коротенькі записки, пізніше отримані мною від Кут Хумі мали відношення до одного випадку, який я мушу наразі описати і який у якості експериментального феномену здається мені більш досконалим, ніж будь який інший з числа вище описаних. Між тим, варто відзначити, що хоча обставини цього випадку були викладені на той час в індійських газетах, веселій компанії зубоскалів з власними дурнуватими коментарями щодо феномену з брошкою так і не пощастило обговорити «випадок з подушкою».

Одного разу ми разом з нашими гостями відправилися на вершину ближнього пагорбу, де вирішили влаштувати ланч. Напередодні ввечері у мене були причини вважати, що мій кореспондент, Кут Хумі встановив зі мною особливе сполучення, яке я з метою подальшого пояснення, назву суб’єктивною комунікацією. Я відкину подробиці тому, що звичайного читача ні до чого вантажити враженнями такого роду. Вранці, я знайшов на столі у залі записку від Кут Хумі у якій він обіцяв дати мені на вершині пагорбу дещо таке, що стане доказом його (астральної) присутності біля мене минулої ночі.

Ми рушили до мети нашої прогулянки, облаштувалися на пагорбі і вже почали займатися ланчем, коли пані Блаватська повідомила, що Кут Хумі запитує, де саме ми бажаємо знайти той предмет, який він збирається відправити мені. Потрібно зазначити, що до цього моменту не велися жодні розмови щодо можливого феномену. Моя розповідь, імовірно, викликає звичайні натяки на те, що пані Блаватська умисно «підвела» мене до вибору, який я зробив. Фактично все було так: під час розмови на іншу тему, пані насторожилася коли почула «окультний голос», і одразу повідомила мені, про що йшлося, і після цього не зробила жодного зауваження, щоби вплинути на мій вибір. Не було жодної спільної дискусії щодо цього, мій вибір був незалежним та спонтанним. Трошки поміркувавши, я сказав: «Ось у тій подушці», показуючи на подушку на яку спиралася одна з леді напроти мене. Щойно я промовив це, як моя дружина сказала: «О, ні краще у моїй!» - або щось таке. Пані Блаватська власним чином запитала у Кут Хумі, чи так можна, і отримала позитивну відповідь. Таким чином, моя свобода у виборі місця, де було потрібно знайти предмет, була абсолютною та не обумовленою. За цих обставин та враховуючи попередній досвід, було найбільш природно, якби я запропонував розташувати предмет на будь якому дереві або під землею; але пропонувати внутрішню частину зашитої подушки, обраної навмання – ця думка спалахнула одразу, коли мій погляд випадково впав на подушку, яку я назвав першою. Але якщо сам я думав про будь яку подушку, то правка до першої пропозиції, зроблена моєю дружиною, опинилася реальним удосконаленням тому, що вибір пав на ту конкретну подушку з якою моя дружина не розлучалася протягом всього ранку. Це була звичайна подушка з джампану; дружина спиралася на неї увесь час шляху від дому, сиділа так саме коли дампан підіймали на пагорб і не міняла пози під час розмови. Сама подушка була міцно зшита вручну з камвольної тканини та бархату та належала нам вже багато років. Коли ми були вдома, ця подушка постійно була у вітальні, на видному місці, на одному з диванів; коли моя дружина йшла з дому, вона брала подушку з собою до джампану, а коли поверталася, приносила і подушку.

Коли ми домовилися щодо подушки, моїй дружині запропонували покласти її під плед, і дружина зробила це у джампані власними руками. Пані Блаватська дозволила розрізати подушку приблизно через хвилину після цього. Я зробив це, до того на це прийшлося витратити час, бо вона була міцно зшита з усіх боків, і стежки у швах довелося розрізати майже всі. Коли чохол з одного боку був майже увесь розпоротий, з’ясувалося що там був ще один для начиння з пера. Між двома чохлами ми не знайшли нічого і тому почали розрізати внутрішню подушку, коли ми це зробили, моя дружина занурила руку у пір’я.

Першим, що вона знайшла, опинилася маленька трикутна записка, адресована мені та написана почерком мого окультного кореспондента. Там було написано наступне:

«Мій дорогий Брате! Ця брошка під №2 покладена у це незвичайне місце, до того єдине, щоби продемонструвати вам, що виконати такий феномен на рідкість легко, а мати сумніви щодо його реальності – ще легше. Розглядайте це як бажаєте; можете навіть віднести мене до хитрунів-заколотників.

Я спробую позбавитися проблеми, стосовно обміну між нами листами, про яку вчора вночі ви казали. Один з наших учнів у найближчій час відвідає Лахор і N.W.P.; вам буде надіслана адреса, якою ви зможете користуватися постійно – якщо, звісно не бажаєте підтримувати наше листування за допомогою подушок! Будь ласка, зверніть увагу: місцем відправлення цієї записки є не «таємна Ложа», а одна з долин Кашміру».

Доки я читав записку, моя дружина знайшла у пір’ї згадану брошку. Це була одна з наших брошок, дуже стара та чудово нам знайома; коли моя дружина не одягала цю брошку, то залишала на своєму туалетному столу. Неможна було ні вигадати, ні уявити собі кращого підтвердження дії окультної сили на вподобі до будь яких механічних доказів, які були-би для нас, особисто знайомих з усіма згаданими обставинами, більш беззаперечними та переконливими, ніж цей випадок. Загальна переконливість та значення, які були для нас у повернені брошки, залежали від моїх власних суб’єктивних уявлень, отриманих минулої ночі. Причина за якої брошка була обрана у якості об’єкту транспортування, виникла саме у той час, а не раніше. Гіпотеза вважає – і це робить її ідіотською у всіх відношеннях – що над подушкою заздалегідь попрацювала пані Блаватська; але у такому випадку, пані мусила була мати подушку у руках вже після того коли я розповів про власні враження того ранку, майже після сніданку; але пані Блаватська з моменту пробудження не зникала з нашого поля зору – вона сиділа з моєю дружиною у вітальні, до того не з власного бажання, бо на той час вона щось писала у власній кімнаті та збиралася це робити далі, але її голоси наказали йти до вітальні та сидіти там разом з моєю дружиною. Пані так і зробила, та була незадоволена, що її роботу перервали з причини про яку вона нічого не знала. Пізніше вона з’ясувалася: вона була пов’язана з майбутнім феноменом. Бажано було, щоби у нас не з’явилося жодної ariere pensee щодо того, чим займалася пані Блаватська тим ранком – на випадок, якщо експеримент викликає невпевненість у його істинності. Звісно, якщо можна було би передбачити, що обраною буде саме ця подушка, було би ні до чого мучити нашу «стару Леді», як ми називаємо зазвичай пані Блаватську. Достатньо було би, щоби ця подушка увесь ранок залишалася у вітальні під доглядом моєї дружини. Але я був вільний у виборі сховища для брошки; а такий предмет як подушка, не міг заздалегідь прийти до голови будь кому, та і мені також.

Текст наведеної записки мав у собі мілкі деталі, зрозумілі нам. Вся загалом вона була посередньо зв’язана з розмовою, яка сталася за столом минулого вечора. Саме там я почав розмову про маленькі рисочки, які відрізняли довгі листи Кут Хумі; не дивлячись на блискуче володіння мовою та досконалість стилю, у його посланнях траплялися один або два сполучення, які ніколи не застосував би англієць. Наприклад, у формі звернення до адресата з кольором східного колориту у тих двох листах, що я цитував. «Але як, у такому випадку, йому було би до вас звертатися?» - зацікавився хтось з співрозмовників, і я відповів: «У цих обставинах англієць імовірно написав би просто: «Мій дорогий брате». Далі, згадка про долину Кашміру, як місця відправки листа, на противагу Ложі, так саме стосувалося цих розмов; до цього, так саме, має відношення підкреслювання букви «к»: бо пані Блаватська каже, що Кут Хумі пише слово «скептицизм» через «к», але у цьому випадку це не американізм, а просто філологічний каприз.

Пригоди того дня не скінчилися навіть після отримання брошки. Ввечері, коли ми прийшли додому і я за обідом розгорнув серветку, звідти випала маленька записка. Її зміст має занадто особистий та конфіденційний характер, щоби відтворити її цілком, але частину її я вимушений процитувати, ба там йдеться про окультний modus operandi. Мушу пояснити, що до того як рушити на пагорб, я накинув декілька рядків як подяку за обіцянку у цьому посланні. Свою записку я передав пані Блаватській, щоби вона коли зможе передала її адресату окультним чином. Коли пані Блаватську та мою дружину несли у джампанах алеєю для прогулянок, пані тримала цю записку у руці, бо випадок переправити записку трапився лише після того, коли було подолано половину шляху. Послання вдалося відправити – лише окультизм знає, яким чином. Цю обставину ми так саме обговорювали під час пікніку; коли я відкривав знайдену у подушці записку, хтось припустив, що у ній, імовірно, мусить бути відповідь на моє щойно відправлене послання. Але як стане відомо читачеві вже наразі, про мого листа у цій записці не згадувалося взагалі.

У записці отриманій мною за обідом йшлося: «Ще декілька слів – цього разу про те, чому вам довелося відчути розчарування, коли не отримали безпосередньої відповіді на ваше попереднє послання. Ваш лист був доставлений до моєї кімнати приблизно через половину хвилини після того, як були встановлені та запрацювали струми, необхідні щоби переправити дак у вашу подушку. А необхідності відповідати не було… «Коли чуєш, що про струми для досягнення того, що у очах всієї європейської науки є дивом, кажуть так запросто, то це, вочевидь, на крок наближує людину до розуміння реального стану справ.

Так, цей феномен є дивом для всієї європейської науки – і у той самий час беззаперечним фактом для нас, таким самим беззаперечним, як і існування кімнати у якій ми були. Ми знали, що явище, очевидцями якого ми стали, є дивовижною реальністю; коли сила думки людини десь у Кашмірі, підняла зі столу у Сімлі матеріальний предмет, розклала його на частки процесом, про який наука Заходу на цей час не може навіть мріяти, перенесла його крізь другу матерію та відновила у первісному вигляді так, що кожна часточка зайняла своє попереднє місце до найменших рисочок та подряпинок на поверхні. (На додаток, коли ми дістали предмет з подушки, то побачили на ньому ініціали нашого друга, яких раніше не було). Ми знали, що записки, написані на цілком матеріальному папері у той день літали від нас до нашого друга та назад зі швидкістю електрики, хоча між нами на сотні миль пролягали хребти Гімалаїв.

І ми так саме знали, що розуми людей які утворюють наукове товариство Заходу, оточені непохитною стіною, збудованою їх власними упередженнями та впертістю, вченим невіглаством та бездоганною тупістю і, що ми ніколи не зможемо передати крізь цю стіну досвід та факти, якими ми володіємо. Наразі, коли я розповідаю історію, яку мушу розповісти, я відчуваю пригніченість значно більшу, ніж може уявити собі людина, що ніколи не була у такому становищі; бо я постійно відчуваю, що ідеальна точність моїх повідомлень у найдрібніших деталях та правдивість у кожному слові навряд чи може послужити для чогось більшого, ніж для спокою мого власного сумління – бо ті вчені розуми Заходу, до яких, з усіх культурних кіл до цього часу, симпатизував я сам, безнадійно зачинені для моїх свідчень. «Навіть якщо хтось повстане з мертвих» та тощо. Це стара історія, стара у будь якому випадку у тій частині, що стосується до впливу на суспільну думку, який мусять мати свідчення на кшталт моїх. Посмішка недовіри, яка вважає себе такою мудрою, хоча така безрозсудна, підозри якої лестять власною винахідливістю, насправді є плодом такої неймовірної тупості та спалахнуть над сторінками цієї книги, знищуючі все її значення для читача, що так посміхається.

Але я вважаю, що Кут Хумі правий не тільки, коли заявляє, що світ ще не зрілий для занадто вражаючих доказів існування окультної сили, але і коли він (як скоро буде видно) проявляє до цієї невеличкої книги дружню зацікавленість, вважаючи її одним з факторів, здатних поступово підточити основи догматизму та безглуздя, на яких так міцно вкоренилася наука, хоча і бачить себе такою ліберальною.

Наступний лист від Кут Хумі, його третє велике послання, дійшов до мене скоро після того, як я повернувся до Аллахабаду. Але перед цим, у самий день повернення до Аллахабаду, я отримав від нього ще одне послання, а саме телеграму. Ця телеграма не особливо важлива за змістом (у ній висловлювалася подяка за листи, які я написав до газет), все ж, представляє значний інтерес. Вона доводить мені, що листи Кут Хумі не були справою рук пані Блаватської, як вважають деякі гострі на розум особистості, яких не бентежать різноманітні механічні складності, пов’язані з цією теорією – до того доказ, переконливий не лише для мене, але і для інших. Для людини яка знає пані Блаватську так саме близько як і я, достатньо ознайомитися зі стилем цих листів, щоби визначити як абсурд припущення, що листи писала вона. Щодо ствердження, що пані, як автор «Викритої Ізіди» володіє мовою так добре, що важко визначити, що саме вона могла або не могла написати, то тут відповісти легко. Брати так багато допомагали у створенні цієї книги, що значні фрагменти тексту цієї книги взагалі не належать пані Блаватській. Вона ніколи не приховувала цього факту, бо безкорисно повідомляти суспільству не зрозуміле для всіх, окрім людей які хоча би щось знають про окультизм. Стиль Кут Хумі, на мою думку, зовсім не схожий на стиль пані Блаватської. Що стосується до деяких послань, які я отримав коли вона була поряд зі мною вдома, то у неї не було чисто фізично жодної можливості їх написати.

Таким чином, телеграма, отримана мною у Аллахабаді, була відправлена з Джелама та стала відповіддю на одне послання, яке я написав Кут Хумі безпосередньо перед виїздом з Сімли та поклав до листа на адресу пані Блаватської; вона виїхала декількома днями раніше за мене і на той момент була у Амрітсарі. Вона отримала мого листа разом зі згаданим у Амрітсарі, 27 жовтня; я знав про це не лише за датою відправлення але і за датою на конверті, який вона відправила мені назад на прохання Кут Хумі, не маючи жодних підозр навіщо. Спочатку мені не йшло до голови, навіщо потрібен старий конверт, але пізніше, коли пані Блаватська написала мені, що Кут Хумі бажає, щоби я зберіг оригінал його джеламської телеграми, я зрозумів рух його думок. Завдяки втручанню одного друга, близького до адміністрації телеграфного департаменту, мені зрештою пощастило побачити оригінал телеграми. У ній було близько двох десятків слів. Після цього я зрозумів яке значення мав конверт. Текст повідомлення був написаний почерком самого Кут Хумі та був відповіддю на лист, на конверті якого стояв поштовий штемпель, який свідчив, що лист був доставлений адресатові у Амрітсарі у той день коли була надіслана телеграма. У той день пані Блаватська, без сумнівів була сама у Амрітсарі і у зв’язку з роботою Теософського Товариства, бачилася з багатьма людьми; все ж, телеграма яка була відправлена у той день з джеламського телеграфу, була написана тим самим почерком, що і інші листи Кут Хумі. Таким чином, хоча деякі листи Кут Хумі на мою адресу пройшли через руки пані Блаватської, немає жодних сумнівів, що вона не була їх автором, бо почерк, яким вони написані, належить не їй.

Очевидно, Кут Хумі на той час насправді був у Джеламі або його околицях на декілька днів за особливих обставин, занурившись у мирське життя, щоби побачитися з пані Блаватською. Лист отриманий мною у Аллахабаді після мого повернення, пояснив це.

Нашу дорогу «стару Леді» глибоко вражала поведінка деяких скептично налаштованих людей у Сімлі, яких вона зустрічала у нашому домі або деінде; неспроможні засвоїти досвід щодо демонстрацій феноменів, вони поступово перейшли у ворожий духовний стан, розвиток якого я вже звик спостерігати. Нездатні довести, що феномени були обманом та впевнені, що вони мусять бути шахрайством, бо незрозумілі, люди такого темпераменту стають захопленими тим духом, який у часи дитинства природничих наук надихав церковну владу на переслідування. За невдалого збігу обставин, у одного джентльмена, таким чином налаштованого, викликала роздратування маленька помилка полковника Олькота, який у листі до однієї з бомбейських газет процитував деякі висловлювання, які раніше він застосовував на честь Теософського Товариства та його благотворного впливу на корінних мешканців. Роздратування це вплинуло на легкозаймистий темперамент пані Блаватської так, що навіть люди знайомі з нею не могли такого уявити. Це пояснює відповідний натяк у листі Кут Хумі. Згадуючи важливі справи, якими він займався з того часу як написав останнього листа мені, Кут Хумі пише:

«Ви розумієте, що у нас є справи більш важливі, ніж міркування щодо мілких товариств; та все ж, Теософським Товариством не слід нехтувати. Це започаткування отримало імпульс, який якщо його не спрямувати у потрібне русло, може призвести до доволі небажаних наслідків. Викличте у пам’яті образ снігових лавин у ваших улюблених Альпах та пригадайте про те, що на початку маса їх мала, а енергія руху незначна. Можливо ви назвете це слабким порівнянням, але я не можу пригадати більш вдалу ілюстрацію, коли бачу як незначні події, поступово накопичуються та перетворюються на небезпеку, яка загрожує майбутньому Теософського Товариства. Це порівняння спалахнуло у моїй уяві днями, коли я рухаючись ущелинами Кунь-луня (ви називаєте його Каракорум), я побачив схід лавини. Я особисто повертався від нашого керівника… та переправлявся через Ладак дорогою додому. Які ще міркування могли виникнути за цим, я не можу сказати. Але щойно я скористався тією жахливою тишею, яка зазвичай стається після такого катаклізму, щоби скласти для себе більш ясне уявлення про стан справ та схильності «містиків» Сімли, як мене брутально повернули до дійсності. Знайомий голос, такий різкий, як той що приписують павичу Сарасваті, коли він відганяв, якщо вірити традиції, царя нагів, пройшов крізь струми: «Кут Хумі, швидше приїдь та допоможи мені!». Хвилюючись, вона мабуть забула, що говорить англійською. Мушу визнати, що коли «стара Леді» виходить на зв’язок, її телеграми падають на адресата, наче каміння з катапульти.

Що ще мені залишалося, як не приїхати? Вести на відстані розмову з людиною у стані відчаю та душевного безладу, було безкорисно. Тому я вирішив вийти з свого багаторічного відлюдництва та провести деякий час з пані Блаватською, щоби втішити її, як зможу. Але вона не з тих, хто може примусити себе до філософського замирення як у Марка Аврелія. Парки не писали, що вона може сказати: «Воістину, царська велич у тому, щоби чинити добро, коли про тебе кажуть погано». Я приїхав на декілька днів, але наразі відчув, що не можу далі витримувати задушливий магнетизм, навіть від моїх співвітчизників. Я бачив, як деякі з наших старих гордих сікхів хиталися, п’яні на мармурових сходах своїх священних храмів. Я чув, як один англомовний вакіл ганив йога-від’ю і теософію як обман, та стверджував, що англійська наука визволила індусів від таких низьких забобонів, і для Індії є образливою заява, начебто брудні йоги та сан’ясіни щось знають про таємниці Природи і, що будь хто з живих людей може, або зміг-би демонструвати будь які фізичні феномени. Так, завтра я їду додому.

… У телеграмі я висловив вам вдячність за те, що ви люб’язно пішли назустріч моїм побажанням у питанні, про яке згадали у власному листі від 24 числа… отриманого у Амритсарі 27, о другій годині дня. Я отримав вашого листа за п’ять хвилин потому, приблизно у 30 милях за Равалпінді, і у той самий день, о 4 годині дня відправив вам з Джеламу телеграму з подякою. Як бачите, наші методи прискореної доставки пошти та швидкої комунікації не слід недооцінювати ні західному світові, ні навіть скептично налаштованим англомовним арійським вакілам.

Я не міг побажати для свого союзника більш справедливого стану духу, ніж той, який ви наразі починаєте відчувати у собі. Брат мій ви значно вже змінили своє відношення щодо нас. Що може завадити нам досягти у один чудовий день взаємо-порозуміння?... Ваш народ міг би проявити до нас, у кращому випадку, благий нейтралітет; навряд чи наразі можна очікувати більшого. Дві цивілізації, які відповідно представляють обидва наші народи, мають так мало точок дотику, що дехто, міг би сказати, що вони взагалі майже не перетинаються. Вони насправді торкаються лише у очах небагатьох людей – чи назвати мені їх ексцентриками? – які на вподобі до вас, мають більш сміливі та чудові ідеї, ніж всі інші і, збуджуючі думки, наближують ці дві цивілізації завдяки власній чудовій сміливості».

Лист, що лежить біля мене на цей час, у такій мірі присвячений питанням щодо мене особисто, що я можу навести лише окремі цитати з нього; але вони доволі цікаві, бо надають аромату реальності предметам, про які зазвичай розповідають туманно та піднесено. Кут Хумі палко бажав застерегти мене від надмірної ідеалізації Братів, яка виникає від захоплення їх чудовими здібностями.

«Чи переконані ви – писав він – що приємне відчуття, яке, можливо, склалося у вас від нашого листування, не зруйнується щойно ви мене побачите? І хто з наших праведних шаберонів володіє перевагою мати хоча би будь яку університетську освіту або хоча би натяк на європейські манери? Ось вам приклад: я бажав, щоби з двох, трьох арійських пенджабців які вивчають йога-від’ю та є містиками за власної природи, пані Блаватська обрала одного, щоби я не зовсім відкриваючись, зміг відправити його у якості посередника між нами та вами, посередника якого я бажав відправити з рекомендаційним листом, щоби він при цьому поспілкувався з вами про йогу та її практичний вплив. Цей юний джентльмен, чистий як сама чистота, сповнений самих високо духовних та благородних намірів та думок, юнак, здатний лише однією силою волі потрапляти до областей світу, позбавленого форм, - цей джентльмен не підходить до вітальні. Пояснюючі йому, що для його країни було би величезним благом, якби він допоміг організувати відділення англійських містиків та практично довести англійцям до яких результатів призводить вивчення йоги, пані Блаватська у стриманих та делікатних виразах попросила його змінити одяг та тюрбан перед тим як рушити до Аллахабаду, тому що (цю причину вона йому не повідомила) вони були брудними. «Вам потрібно передати містеру Сіннетту – сказала вона – що ви привезли йому листа від Брата, з яким він листується, але якщо містер Сіннетт запитає про цього або інших Братів, відповідайте просто та відверто, що вам не дозволено розповсюджуватися на цю тему». Цей юнак погодився, але згодом написав для такого цікавого листа: «Мадам – йшлося там – ви, яка проповідує найвищі стандарти моралі, правдивості тощо, ви примусили би мене грати роль брехуна. Ви просите мене переодягнутися, ризикуючи створити неправдиве уявлення про мою особу та ввести у оману ту людину, до якої посилаєте». Ось вам ілюстрація ускладнень, з якими зіштовхується наша праця. Не маючі можливості надіслати вам неофіта, доки ви самі не надали нам урочистої обіцянки, ми мусимо або триматися на відстані, або надсилати того, хто на кращий випадок, не шокує вас, а то і зовсім викликає відразу».

Окрім цього міркування у листі залишається небагато таких, які потрібно цитувати. Кут Хумі конфіденційно повідомив, що щойно виникне можливість зв’язатися зі мною «листом (у подушці або без неї) або особистим візитом у астральному тілі», це буде зроблено. «Але пам’ятайте – додає він – що Сімла розташована на 7000 футів вище Аллахабада, і складнощі, які потрібно долати у останньому випадку, дійсно величезні». Для пересічного розуму прояви «магії» навряд чи можуть відрізнятися за рівнем складності; таким чином ми маємо натяк у останній фразі, що хоча феномені Братів і здаються магічними (якщо відкинути версію про обман) то це така магія, яка підкоряється власним законам. На світанку хімії більшість тіл Природи вважалися елементами, але кількість останніх зменшувалася після проведення все більшої кількості глибоких досліджень закону комбінацій. Такі справи з магією. Гнати хмари кошиком або надсилати повідомлення дном моря – це було магією у одну історичну епоху, але може стати звичайним явищем у другу. Для більшості представників сучасності феномени у Сімлі є магією, але декілька поколінь потому психічний телеграф сам по собі може стати якщо не здобутком людства, то хоча би науковим фактом, так саме беззаперечним, як і диференційне обчислення, і буде відомо, що схожі здатності досяжні для людей, які візьмуться за їх вивчення. Те, що досягти цього та інших аналогічних явищ у одних шарах атмосфери легше ніж у інших – це вже практичне припущення, спрямоване на те, щоби спустити ці можливості зі сфери магії або, якщо по іншому, підняти їх до області точних наук.

Мені було дозволено вставити у книгу велику частину листа, якого Кут Хумі надіслав другові, згаданому у попередньому уривку. Цей лист став початком спільного обговорення ідеї, яку цей друг обмірковував, а саме – ідеї цілком присвятити себе справам окультизму. Лист значно пояснює метафізичні концепції окультистів; але не варто забувати, що їх метафізика – це дещо значно більше ніж абстрактні розумові побудови.

«Дорогий сер! Користуючись першими вільним хвилинами, щоби офіційно відповісти на вашого листа від 17 числа минулого місяця, повідомляю про результати наради з нашим керівництвом щодо пропозиції, викладеної у вашому листі та одночасно спробую відповісти на всі ваші запитання.

Насамперед хочу подякувати вам від імені цілого відділу нашого Братства, особливо зацікавленого у благополуччі Індії, за пропозицію допомогти, важливість та відвертість якої не викликає сумнівів. Йдучи власним походженням крізь проблеми розвитку індійської цивілізації ще з віддаленого минулого, ми відчуваємо до нашої батьківщини таку глибоку та пристрасну любов, що змогли зберегти її навіть за умов все більш широкого космополітичного (вибачте, якщо це не англійське слово) впливу, який виникає за дослідженнями законів Природи. І тому я, як і будь який інший патріот Індії, відчуваю величезну вдячність за кожне добре слово або вчинок у її інтересах.

Далі зрозумійте: тому, що ми всі переконані, що занепад Індії у більшості викликаний придушенням її древньої духовності і, що всі, хто допомагає відновлювати високий рівень думки та моралі є для індійської нації силою відродження, кожний з нас природним чином, без будь якого примусу, схильний сприяти створенню товариства, про яке наразі йдеться, особливо якщо воно передбачається як організація, далека від будь яких егоїстичних намірів та має за мету відродити стародавню науку та відновити повагу до нашої країни. Вважайте, що це само по собі зрозуміло та не потребує подальших урочистих заяв. Але ви, як будь хто тямущий у історії, знаєте, що патріоти можуть страждати даремно, якщо обставини обертаються проти них. Бувало, що жодна людська влада і навіть полум’яна сила високого патріотизму не могли змінити неминучій рух залізної долі, і народи згасали, занурені у темряву загибелі, наче смолоскипи у воді. Тому ми, бо відчуваємо занепад нашої країни, але не маємо сил негайно підняти її, не можемо діяти так, як діяли би за інших обставин, ні у головному, ні у цьому приватному питанні. Ми не маємо прийняти вашу пропозицію більше ніж на половину, хоча внутрішнє відчуваємо готовність до цього, і тому мусимо сказати, що ідея яку ви бажаєте запровадити разом з містером Сіннеттом, можлива лише частково. Конкретніше, ні мене, ні будь якого іншого Брата, ні навіть просунутого неофіта неможна спеціально призначити духовним керівником або засновником англо-індійського відділення. Ми знаємо, що було би добре мати можливість регулярно навчати вас та декількох ваших колег, демонструючи та пояснюючи вам феномени. Хоча нам не пощастило переконати нікого, окрім вашого невеличкого гуртка, нам було би все ж, беззаперечно вигідно притягти до вивчення азійської парапсихології хоча би декількох англійців, обдарованих першокласними здібностями. Ми усвідомлюємо все це та навіть більше; тому не відмовляємося від листування з вами та від того, щоби різними засобами надавити вам іншу допомогу. Але від чого ми відмовляємося, то це від жодної відповідальності, окрім періодичної переписки та допомоги порадами, а так саме окрім демонстрацій матеріальних, за можливістю видимих, доказів нашої присутності, здатних задовольнити вас – демонстрацій за сприятливих умов. «Керувати» вами ми не згодні. Якими великими не були би наші можливості, ми можемо лише обіцяти, що повністю дамо вам по заслугах. Заслужіть багато – ми опинимося чесними боржниками; заслужіть мало – можете чекати лише відшкодування витрат. Це не просто цитата з шкільної абетки, хоча так може здаватися; це всього лише просте викладення закону нашого ордену, і ми не можемо нехтувати цей закон. Якби нам, не знайомим з західним, особливо англійським, образом мислення та дії, довелося втрутитися у діяльність такого роду організації, то ви пересвідчилися би, що ваші сталі звички та традиції постійно протирічать, якщо не новим устремлінням, взятим вами на себе, то на край випадок, засобам їх запровадження, які би ми стали вам пропонувати. Ви не змогли би від нас отримати одностайного дозволу навіть на те, щоби дійти до тих меж, яких ви можете досягти самостійно. Я просив містера Сіннетта скласти проект з усіма вашими ідеями, щоби подати його нашим керівникам, бо мені здається це буде найкоротшим шляхом до взаємо-порозуміння. Ваше відділення не могло би існувати під нашим «керівництвом», ви взагалі не ті люди, яким можна керувати у такому сенсі. Відповідно, товариство народилося би передчасно та отримало фіаско, маючи недолугий вигляд паризького екіпажу запряженого індійським биком або верблюдом. Ви просите нас, щоби ми навчали вас істинній науці – окультному аспекту відомого боку Природи; і ви вважаєте, що зробити це так саме легко, як і попросити про це. Схоже, ви не усвідомлюєте величезних ускладнень на шляху передачі навіть елементарних начал нашої науки для тих, кого навчали звичайними для вас методами. Ви насправді не розумієте, що чим глибше ви володієте знанням одного роду, тим менше ви здатні інстинктивно зрозуміти знання інше, бо думка людини зазвичай рухається існуючою колією, і якщо у неї не достає сміливості додати відсутнє та прокласти нову колію, то їй доведеться волею або ні, рухатися старою. Дозвольте навести вам декілька прикладів. Відповідно до точних наук, вам слід було-би постулювати лише одну космічну енергію, без різниці між енергією мандрівника для усунення зі шляху гілок, та такою самою кількістю енергії яку вчений дослідник витрачає на те, щоби зрушити маятник. Ми дивимося на це по іншому та знаємо, що між цими двома існує величезна різниця. У першому випадку людина дарма розсіює та витрачає силу, у другому – концентрує та зберігає її. Будь ласка, зрозумійте мене правильно: я маю на увазі не відносну корисність обох дій, як може здаватися, але той факт, що у одному випадку йдеться про силу, яка лише розкидається без будь якої трансмутації у більш високу форму духовної динаміки, а другому випадку саме таке перетворення присутнє. Прошу вас не вважайте, що я пішов туманними метафізичними міркуваннями. Думка, яку я засвідчую у тому, що результатом високої діяльності розуму, зайнятого науковими дослідженнями, є еволюція сублімованої форми духовної енергії, яка може досягати не обмежених результатів у власній космічній діяльності; а у той час коли мозок працює автоматично, він акумулює у собі лише деяку кількість грубої сили, яка не створить жодного блага ні для особистості ні для людства. Людський мозок – невичерпний генератор самої витонченої космічної сили, яку він виробляє з низької енергії Природи; вищий адепт робить себе центром який випромінює потенційні можливості, які еон за еоном народжують все нові взаємозв’язки. У цьому таємниця можливостей адепта проектувати у видимий світ та у ньому матеріалізувати форми, які його уява створила у невидимому світі з інертної космічної матерії. Адепт не створює нічого нового, він лише користується та маніпулює накопиченими у Природі матеріалами, які має навколо себе – матеріалами які пройшли крізь всі форми протягом незчисленних віків. Йому залишається лише обрати ту форму, яку забажає, та притягти до об’єктивного існування. Хіба це не стане маячнею божевільного, для будь якого з ваших «вчених» біологів?

Ви кажете що існують ряд галузей науки, з якими ви повністю не знайомі і що, на вашу думку, ви можете принести чимало добра, якщо ознайомитеся з ними та присвятите їх вивченню тривалі роки. Безсумнівно, так воно і є; але дозвольте коротко більш ясно пояснити вам різницю між методами фізичних наук (щодо них, епітет «точні» часто лише комплімент) та наук метафізичних. Містер Тиндаль ставить метафізичні науки, які як ви знаєте не можливі до перевірки перед змішаною аудиторією, у один ряд з поетичною творчістю. З іншого боку реалістична наука, заснована на фактах, чисто прозаїчна. Для нас, бідних невідомих філантропів, будь який факт цих наук цікавий лише у тій мірі, у якій він може принести моральні результати на користь людству. А що може бути більш байдужим до всіх та вся у своєму пихатому відлюдництві, більш пов’язаному з виключно егоїстичними потребами у власному розповсюдженні, ніж матеріалістична наука фактів? Дозвольте запитати… яке відношення мають закони Фарадея, Тиндаля та інших до філантропії у її абстрактному відношенні до людства, якщо розглядати його як розумне ціле? Що вони дають людині, як окремому атомові цього величного та гармонійного цілого, навіть якщо і можуть інколи приносити йому практичну користь? Космічна енергія є дещо вічне та безперервне; матерія не підлягає руйнації, і це підтверджують наукові факти. Сумніваєтеся у них – і ви невіглас; заперечуєте – і ви небезпечний божевільний, фанатик; посилаєтесь на удосконалення теорій – і ви нахабний шахрай. Але навіть ці наукові факти ніколи не давали товариству експериментаторів жодних доказів того, що Природа свідомо бажає, щоби матерія була більш здатною до руйнації у неорганічних утвореннях ніж органічних і, що Природа неквапливо та безперервно працює у напрямку власної мети – створення свідомого життя з інертної матерії. Звідси виникає не обізнаність вчених у питаннях розпилення та згущення космічної енергії у її метафізичному аспекті, звідси їх різне ставлення щодо теорії Дарвіна, невпевненість щодо рівня свідомого життя у окремих стихіях і як неминучий наслідок, презирливе несприйняття будь якого феномену, який не потрапляє під умови ними самими створені, так саме як і несприйняття навіть думки про те, що у всіх кутках Природи працює незчисленна кількість якщо не думаючих, то на край випадок, наполовину розумних сил. Ось вам ще одна ілюстрація: ми бачимо величезну різницю між якістю двох кількостей енергії, які витрачають дві людини, одна з яких йде на свою скромну щоденну роботу, а друга у поліцейський відділок донести на приятеля. Люди науки тут не вбачають жодної різниці. Це не вони, а ми бачимо специфічну різницю між енергією вітру та енергією обертання колеса. А чому? А тому, що будь яка думка людини з розвитком переходить до духовного світу та стає активною сутністю, приєднуючись, або як ще можна сказати, зрощуючись з одним з елементалів, тобто з однією з наполовину розумних сил відповідного царства. Вона далі живе у якості активної розумної істоти, породження людської свідомості і період її життя визначається початковою інтенсивністю зусиль мозку, що цю думку народили. Таким чином добра думка зберігається у якості дієвої благотворної сили, зла у якості шкідливого демона. Ось так, людина безперервно заселяє енергетичний потік, створений нею у просторі власними фантазіями, бажаннями та пристрастями; цей потік, коли контактує, реагує на будь який організм який має нервову систему або просто чуттєвість – реагує відповідно до власної динамічної інтенсивності. Буддисти називають цей потік «скандба», індуси «карма». Адепт свідомо розвиває ці форми, інші люди створюють їх несвідомо. Щоби досягти успіху та зберегти силу, адепт мусить жити окремо від людей, більш або менш занурений у глибини власної душі. Точні науки ще менше здатні усвідомити, що мураха коли будує мурашник, бджола за роботою та птах коли будує гніздо, накопичують кожен власним не хитрим засобом, стільки космічної енергії у її потенційній формі, скільки Гайдн, Платон або пахар – власними засобами; навпаки, мисливець, що вбиває здобич заради розваги або вигоди, або позитивіст коли напружує свій розум, щоби довести, що плюс помножений на плюс дає мінус, витрачають не менше енергії ніж тигр, коли нападає на жертву. Всі вони грабують Природу, замість того, щоби збагачувати її, і всім їм доведеться тримати за це відповідь у залежності від рівня їх розумності.

Точні науки, засновані на досвіді, не мають нічого спільного з мораллю, доброчинністю та філантропією; відповідно вони не можуть претендувати на нашу допомогу, доки не стануть гармонічними до метафізики. Вони подають собою лише холодну класифікацію фактів, зовнішніх щодо людини – фактів які існували до неї та будуть існувати після неї, тому сфера корисності цих наук припиняється для нас за кордоном цих фактів; точні науки мало хвилює, які результати отримає людство з матеріалів здобутих їх методами. Відповідно, бо очевидно, що наша сфера лежить так саме далеко за межами сфери точних наук, як орбіта Урана за межами орбіти Землі, ми однозначно відмовляємося чавитися на колесі вашої науки. Для точних наук тепло – лише вид руху, а рух утворює тепло, а от чому механічний рух оберту колеса мусить мати на метафізичному плані значно більшу цінність, ніж тепло, на яке цей рух перетворюється – це точним наукам, ще належить відкрити. Для людей науки є неосяжним філософське та трансцендентне (а тому безглузде) подання середньовічних теософів про те, що кульмінацією кінцевого прогресу людської праці, підтриманої нескінченними людськими відкриттями, мусить стати деякий процес, який на вподобі до енергії Сонця, здатний бути двигуном для перетворення неорганічної матерії на харчові продукти. Якби Сонцю, виличному батьку-годувальнику нашої планетної системи, довелося завтра за «умовами експерименту» висидіти гранітних курчат з гальки, то вони (люди науки) сприйняли би це як науковий факт, та не засмучувалися з приводу того, що кам’яні курчата не жива птиця і тому ними неможливо нагодувати помираючих від голоду. Але якби будь який шаберон під час голоду перейшов через Гімалаї і власним чином створив мішки з рисом, щоби врятувати помираючих від голоду, ваші судді та податківці напевно засадили би його до буцегарні, щоби той зізнався, чиї комори він пограбував. Такими є точні науки та ваше суспільство. І хоча за вашими словами, вас вражає, наскільки сильно розповсюдилося невігластво у світі з будь якого питання, невігластво, яке ви влучно характеризуєте як «декілька очевидних фактів зібраних та грубо узагальнених, та як технічний жаргон, придуманий для того, щоби приховати людське невігластво у всьому, що за межами цих фактів», і хоча ви говорите про свою віру у безкінечні можливості Природи, все ж, ви згодні витратити власне життя на роботу, яка йде на користь лише тим самим точним наукам.

Щодо ряду ваших запитань, то, якщо дозволите, я почну про те, що «Братству» начебто не пощастило «залишити будь який слід у світовій історії». Ви вважаєте, що Братам, за тих виключних переваг, що вони мають, було би «зібрати у свої школи значну частину найбільш освічених розумів кожного народу». Але звідки ви знаєте, що Брати не залишили сліду у історії? Чи знайомі ви з їх устремліннями, успіхами, невдачами? Чи є у вас за що судити їх? Та і як ваше суспільство змогло би зібрати докази вчинків людей, які перекрили всі можливі підступи для нав’язливих шпигунів? Найпершою умовою успіху Братів була та, щоби за ними ніхто не стежив та не заважав. Самі вони знають чого досягли, але все, що могли сприйняти ті, хто не належать до їх кола – це результати та наслідки, причини яких приховані від сторонніх очей. Щоби якось пояснити їх, людям у різні епохи доводилося придумувати теорії про втручання богів, особливі сили провидіння, вплив зірок. Протягом так званого історичного періоду, а так саме і до нього, не було часів коли би наші попередники не формували події, не «робили історію», факти якої, історики пізніше неодмінно викривляли на користь сучасним упередженням. Чи цілком впевнені ви, що видатні героїчні фігури ці діючі особи драм одна за одною були частіше маріонетками у руках Братів? Ми ніколи не претендували на здатність занурювати цілі народи у ту або іншу кризу на противагу головним тенденціям космічних процесів всесвіту. Циклічні процеси мусять йти своєю чергою. Періоди світла та темряви у розумовій та моральній сферах змінюють один одного, як день змінює ніч. Великі та малі юги мусять завершуватися відповідно до встановленого порядку речей. А ми самі, частина цього могутнього потоку, можемо лише змінювати та корегувати деякі з його малих течій. Якби ми володіли владою уявного Особистого Бога, а незмінні універсальні закони лише нашою іграшкою, то ми, звісно, могли би створити умови, щоби ця Земля перетворилася на Аркадію для піднесених душ. Але тому, що ми мусимо мати справу з незмінним законом і самі його створіння, ми мусимо робити те, що можемо і залишатися вдячними. Бували часи, коли «значна частина освічених розумів» навчалася у наших школах. Такі часи знали Індія, Персія, Єгипет, Греція та Рим. Але як я зазначав у одному з листів містеру Сіннетту, адепт – це рідкісна квітка своєї епохи і за ціле сторіччя з’являється порівняльно не багато таких людей. На плані моралі Земля є полем битви не меншим ніж полем битви фізичних сил, і тваринні пристрасті завжди схильні придушувати духовність під впливом грубих енергій нижчого гурту ефірних сил. Чого ще можна чекати від людей, так щільно пов’язаних з нижчим царством, з якого вони вийшли еволюційним процесом? Вірно і те, що саме наразі наші ряди зменшуються, але це тому, що, як я вже казав, ми належимо до роду людського, підвладні циклічному імпульсу та безсилі його повернути. Чи вистачить вам сил повернути Ганг або Брахмапутру назад до витоків? Чи зможете ви хоча би перегородити так, щоби води не вийшли з берегів? Ні, але ви можете частково спрямувати ці води у канали та використати їх гідравлічну енергію на благо людства.

Так саме і ми, хоча не маємо сил завадити рухові світу у напрямі визначеному долею, все ж можемо відвести частину його енергії у корисні канали. Якщо ви вважаєте нас наполовину богами, моє пояснення вас не задовольнить; але якщо розглядати нас як простих людей, які можливо, стали мудрішими завдяки спеціальному навчанню, то це буде відповіддю на ваше заперечення.

«Чого гарного ми можемо досягти з моїм другом (ми невід’ємні один від другого) за допомогою окультних наук?» - запитуєте ви. Якщо тубільці побачать, що англійці і навіть деякі чиновники британської адміністрації в Індії цікавляться наукою та філософією їх предків, вони і самі відкрито візьмуться за їх вивчення. А якщо вони зрозуміють, що древні «божественні» феномени були не дивами, а науковими ефектами, то забобони слабшатимуть. Таким чином, величезне зло, яке пригнічує індійську цивілізацію та перешкоджає її відродженню, з часом зникне. Наразі у освіті переважає тенденція до того, щоби зробити індійців матеріалістами та викоренити з них духовність. За умови належного розуміння того, що хотіли повідомити наші предки у своїх писаннях та ученнях, освіта стала би благом, коли наразі вона буває часто прокляттям. На цей час корінні мешканці Індії, як неосвічені та і посвячені, вважають, що християнська віра та сучасна наука роблять англійців занадто упередженими, щоби останні могли зрозуміти індійців та їх традиції. Англійці та індуси охоплені взаємною ненавистю та недовірою. Під впливом нового відношення до древньої філософії індійські раджі та заможні люди почали би відкривати школи для навчання пандитів; знову знайшлися би стародавні рукописи, приховані та недосяжні для європейців на цей час, а разом з ними і ключ до багато чого, що було недосяжним віками для усвідомлення народних мас, того, що ваші скептично налаштовані санскритологи не збираються, а релігійні місіонери – не наважуються сприйняти. Наука отримала би багато, а людство – все. Завдяки стимулюючому впливу англо-індійського Теософського Товариства, ми з часом могли би стати свідками нового золотого віку санскритської літератури…

Якщо поглянемо на Цейлон, ми побачимо, як найбільш посвячені священники з новим тлумаченням буддійської філософії, єднаються під керівництвом Теософського Товариства; а у Галлі 15 вересня, у присутності більш ніж 300 учнів, відкрилася світська теософська школа для навчання сингальської молоді – приклад який збираються повторити ще у трьох місцях на цьому острові. Якщо Теософське Товариство «у стані на цей день» і насправді не має «справжньої життєздатності», але при цьому його скромні зусилля приносять стільки практичної користі, то яких, більш вразливих результатів, потрібно очікувати від організації, упорядкованої відповідно до найкращого проекту, який лише ви можете запропонувати?

Причини, які занурюють матеріалізм у свідомість індусів, так саме впливають і на думку Заходу. Система освіти зводить на престол скепсис, але закриває у тюрмі духовність. Ви могли би принести колосальну користь, допомагаючи народам Заходу отримати надійну основу для відродження їх згасаючої віри. Все, що їм потрібно – це емпіричні свідоцтва, джерелом яких може служити лише азійська парапсихологія. Дайте це Європі, і ви принесете щастя душам тисяч людей. Ера сліпої віри скінчилася, почалася епоха досліджень. Дослідження які лише виявляють помилки, але не дають жодних підвалин, на яких могла би будувати душа, лише створюють борців з традиційними релігіями та упередженнями. З причини деструкції, така боротьба нічого не дає, вона здатна лише руйнувати. Але людину не задовольняє лише голе заперечення. Агностицизм – це лише тимчасова зупинка на шляху. Цей момент для того, щоби спрямувати, періодично виникаючий імпульс, який вже підходить і який або примусить нашу епоху рухатися у бік крайнього атеїзму, або потягне її назад до контролю духовенства над державними справами, якщо взагалі не поверне до філософії стародавніх аріїв, зорієнтованої на душевні потреби. Той хто у наші дні спостерігає за тим, що відбувається, з одного боку між католиками, які плодять дива з легкістю, з якою терміти власне потомство, а з іншого боку – між вільнодумцями, які перетворюються на агностиків, той може зрозуміти сучасні тенденції. Наш час охопила ціла оргія незвичайних явищ. Католики у великій кількості приводять на підтвердження віри у надприродне ті самі дива, на які спірити посилаються як на противагу догмам про вічні муки та прощу. А скептики втішаються і над католиками і над спіритами. Ви та ваші колеги можете допомогти з матеріалом для універсальної релігійної філософії, такої необхідної світові – філософії не вразливої для нападів вчених, бо сама вона є завершенням абсолютної науки та релігії, і воістину гідна такої назви, бо має у собі стосунки людини фізичної з людиною психічною, а обох – з тим, що вище та нижче. Хіба заради цього не можна принести невеличку жертву? І якщо ви, за зрілим міркуванням, все ж, візьметеся за цю діяльність, то вам слід знати, що ваше Товариство – це не крамниця з дивами, не клуб для званих вечерь, і не організація, чия мета у дослідженні феноменів.

Головне завдання Товариства у тому, щоби викоріняти сучасні упередження та скепсис, виймати з стародавніх джерел, давно приховані докази того, що людина може будувати власне майбутнє, власну долю, знаючі, що за бажання вона може жити у потойбічному світові, що всі «феномени» є лише проявом природного закону, а обов’язок кожної розумної істоти – осягнути цей закон».

Мій друг, якому було адресоване останнє послання, написав на нього довгу відповідь, а пізніше на додаток відправив Кут Хумі ще одного листа, якого перед цим надіслав мені з проханням прочитати, а після запечатати та переслати пані Блаватській, щоби вона відправила його за призначенням. Ми чекали, що пані ближчим часом приїде погостювати до мого будинку у Аллахабад дорогою з Амрітсара та Лахора, де вона була деякий час після того, коли всі наші у Сімлі роз’їхалися на канікули. Як бажав мій друг, я передав листа пані Блаватській, заклеїв та запечатав у жорсткий конверт, у якому його і отримав. У той самий вечір, декілька годин потому, коли я повернувся додому на вечерю, мені повідомили, що лист відправлений і вже встиг повернутися. Пані Блаватська розповіла мені, що вона сиділа за письмовим столом у себе у кімнаті та розмовляла з відвідувачем, несвідомо граючись синім олівцем. Не очікувано, вона звернула увагу, що папір по якому вона водить олівцем – це мій лист, який адресат отримав належним чином власними методами годину або дві тому. Пані побачила, що розмовляючи, вона несвідомо написала на конверті слова, які так і залишилися на ньому: «Прочитано та повернуто з вдячністю та декількома коментарями. Будь ласка відкрийте». Я уважно оглянув конверт, він був абсолютно не пошкоджений, заклеєний та запечатаний саме так, як я його передав пані Блаватській, і ще одне послання від Кут Хумі для мене. У останньому були критичні зауваження щодо першого листа – ряд поміток олівцем. Ось ще одна ілюстрація того, як матерій проходить крізь матерію; для тисяч людей які на власному досвіді ознайомилися з цим феноменом під час спіритичних сеансів, таке проходження є таким самим природним явищем як і схід сонця. Я мав справи з таким феноменом не лише на сеансах спіритів, але і, як буде видно з цих записів, у багатьох випадках, коли не було будь яких мотивів для підозр щодо стороннього впливу, окрім впливу живих істот, обдарованих можливостями, які у зачатковому стані є, мабуть у всіх нас, просто ці істоти отримали можливість користуватися ними завдяки знанням.

Залишаючи збоку паралельні демонстрації всіх попередніх феноменів, мною описаних, та ізольовано розглядаючи лише той феномен з листом, скептично налаштовані критики, імовірно, скажуть: «Ну звісно, у пані Блаватської було достатньо часу, щоби відкрити конверт одним з тих способів, які застосовують медіуми, коли заявляють, що отримують з потойбічного світу відповіді на запечатані листи». Але, по-перше, докази справжності джеламської телеграми, а так саме невід’ємні ознаки всього нашого листування свідчать, що листи які я отримую та у яких я впізнаю почерк Кут Хумі, у будь якому випадку, не є роботою пані Блаватської; по-друге, щойно описаний мною випадок слід порівняти з іншим, дуже на нього схожим, який стався трошки пізніше та за інших обставин. Кут Хумі надіслав мені листа, адресованого моєму другові, щоби я прочитав його та переслав за призначенням. Мені довелося зв’язатися з Кут Хумі щодо цього листа, до того як я відкрив його. Я написав записку, запечатав її у звичайний конверт та віддав пані Блаватській. Вона поклала конверт до кишені, зайшла до своєї кімнати, куди вели двері з вітальні, і майже одразу вийшла. Вона була відсутня не більше 30 секунд. За її словами «він» отримав послання негайно. Далі пані пройшла разом зі мною крізь увесь дім до мого кабінету, декілька хвилин поспілкувалася з моєю дружиною у сусідній кімнаті, після чого повернулася до мого кабінету та прилягла на кушетку. Я займався власними справами; пройшло хвилин десять, а може і менше. Не очікувано пані встала. «Ось ваш лист» - сказала вона, вказуючи на подушку, де щойно лежала її голова; там лежав лист написаний мною. На вигляд конверт був без змін, лише написане на ньому ім’я Кут Хумі було закресленим, а зверху написане моє ім’я. Я уважно оглянув його, відкрив та побачив на чистій сторінці наприкінці мого листа потрібну мені відповідь, написану почерком Кут Хумі. Потрібно зазначити, що увесь той короткий проміжок часу між тим коли я дав пані листа та отримав відповідь таким чином, пані залишалася увесь час перед моїми очами, окрім тих 30 секунд у її кімнаті та одну дві хвилини коли вона спілкувалася з моєю дружиною. Протягом часу, коли ми чекали відповідь до моєї кімнати ніхто не заходив. Випадок цей, є таким абсолютним та автоматичним доказом спрямованого використання надприродних можливостей, якого лише можна очікувати від експерименту. Будь який, навіть найбільший прихильник банальності не зможе заперечити справжності цього феномену, лише можливо, звинуватить мене у не правильному викладенні його. Єдиним захистом таких критиків залишаються ідіотські посмішки або заяви, що я викривляю факти. Щодо останньої гіпотези, я лише можу запевнити та запевняю, що з максимальною точністю виклав події.

У одному або у двох випадках, я отримав відповіді від Кут Хумі у моїх власних конвертах, які поверталися у тому самому вигляді, у якому і відправлялися, лише на іншу адресу; моїх листів у цих конвертах вже не було – замість них там лежали відповіді Кут Хумі. У двох або трьох випадках я знаходив коротенькі записки від Кут Хумі на чистих сторінках листів, які мені пересилали поштою інші люди, які явно нічого не знали про ці додатки у своїх листах.

Звісно я просив Кут Хумі пояснити мені всі ці маленькі феномени, але мені було легше запитати про це, ніж йому дати відповідь, частково від того, що сили якими адепти впливають на матерію, чим досягають надприродних результатів, у числі явищ так мало відомих сучасній науці, що ми люди зовнішнього світу не готові до цих пояснень; частково тому, що маніпуляції цими силами часом пов’язані з таємницями посвячень, відкривати які окультист не має права. Все ж, мені пощастило якось отримати у якості пояснення такий натяк.

«…Окрім того, майте на увазі, що ці листи не були написані, а відтиснуті, або осаджені на папір, після чого у тексті були виправлені помилки».

Зрозуміло, я бажав більше знати про це «осадження». Чи є воно процесом, що йде за думкою швидше, ніж будь який відомий для нас?

А що відбувається коли Кут Хумі отримує листа? Потрапляє зміст тексту у свідомість окультного адресата одразу, або йому доводиться читати листа звичайним чином?

«Звісно мені доводилося читати кожне написане вами слово – відповідав Кут Хумі – інакше у мене у голові виникла би плутанина. І яким би чином процес читання не відбувався – за допомогою фізичного або духовного зору – на це потрібна однакова кількість часу.

Те саме можна сказати і про мої листи відповіді: чи користуюся я осадженням текстів на папір, диктую я їх або пишу від руки сам – різниця у часу мізерна. Перед тим як відтворити лист на папері осадженням, я мушу все продумати та уважно сфотографувати кожне слово та речення у власному мозку. На вподобі до того, як для фіксації на хімічно обробленій поверхні образів для фотографування, потрібно спочатку спіймати у фокус об’єкт для відображення (бо у іншому випадку, як доводиться бачити на поганих фото, ноги можуть опинитися не пропорційними до голови та тощо), нам так саме доводиться спочатку вибудовувати у розумі всі фрази та зазначати у свідомості кожну букву, яка з’явиться на папері, до того коли текст стане придатним для читання. На цей час, це все, що я можу вам розповісти. Коли наука більше знатиме про таємницю скам’янілостей та літописи копалин, про те як виникали відбитки листя на камінні, тоді я зможу допомогти вам зрозуміти цей процес. Але ви мусите знати та пам’ятати одне: ми лише йдемо за Природою у її роботі та як раби імітуємо її».

У іншому листі Кут Хумі у подробицях повідомляє про те, як важко робити зрозумілими пояснення щодо окультних наук, для людей знайомих лише з сучасною наукою.

«Лише прогрес у дослідженні таємних знань, розпочатий з елементарних засад, дозволить людині поступово зрозуміти, що ми маємо на увазі. Лише так, а не інакше, зміцнюючи та очищуючи ці таємничі сили симпатії між розумними людьми – тимчасово відокремленими один від одного фрагментами світової душі та самою космічною душею – можна дійсно привести їх до повного погодження. Лише після того, коли ця згода стане сталою, пробуджені симпатії служитимуть єднанню людини з тим, що у зв’язку з відсутністю європейського терміну для цього поняття, я знову вимушений характеризувати як енергетичний ланцюг, що зв’язує у єдине матеріальний та не матеріальний космос, минуле, сучасне та майбутнє – з тим, що оживить сприйняття людини так, що вона зможе ясно усвідомити всі об’єкти не лише матеріального, але і духовного світу. Я навіть відчуваю роздратування від того, що мені доводиться користуватися цими трьома недолугими словами: минуле, сучасне та майбутнє. Як слабкі для подання об’єктивних аспектів суб’єктивного цілого, вони пристосовані для цього не краще ніж сокира для тонкого різьблення. О мій бідний, розчарований друг, якби ви вже просунулися Шляхом так далеко, щоби цій простій передачі не заважав стан матерії, якби вимушене безсилля останньої не перешкоджало союзу наших розумів!.. На нещастя, успадкована та надбана грубість західної свідомості така велика, а мова сучасної думки до цього часу занадто сильно розвивалася у руслі практичного матеріалізму, що люди Заходу наразі майже не здатні зрозуміти, а ми пояснити їх мовами, майже все, що стосується до тонкої та вочевидь ідеальної структури окультного космосу. Шляхом навчання та медитації європейці можуть надбати цю можливість у незначній кількості, але не більше. А далі – бар’єр, який до цього часу перешкоджав розповсюдженню віри у істини теософії між народами Заходу та примушував західних філософів відкидати ці дослідження, як безкорисні. Яким чином я навчу вас розуміти нашу мову, а ще більше читати та писати, коли вона ще не має ні алфавіту який ви можете побачити, ні слів які ви можете почути? Як, наприклад, пояснити феномени сучасної науки про електрику древнє-грецькому філософу, якщо він не очікувано воскрес би, коли у галузі наукових знахідок його час від нашого відокремлює провалля? Хіба технічні терміни самі по собі не опинилися би для нього тарабарщиною, безглуздими звуками, а прилади та апарати – лише надприродними чудовиськами? І припустіть на хвилинку, що мені довелося би описувати вам лінії кольорових променів за межами видимого спектру – променів видимих лише не багатьом, навіть між нами; що мені довелося би пояснювати, яким чином ми знаходимо у просторі будь який з так званих суб’єктивних кольорів – математичною мовою, додаткових кольорів у забарвленні будь якого двох-кольорового тіла (що вже звучить абсурдно). Як ви вважаєте: чи змогли би ви сприйняти їх оптичний вплив або хоча-би зрозуміти що я маю на увазі? І тому, що ви не бачите цих променів, не можете їх відрізнити та не маєте доки що наукових назв, і якби я сказав вам: «Не встаючи від письмового стола, спробуйте знайти та відтворити перед очима увесь сонячний спектр, розкладений як у призмі, на 14 кольорів (7 з яких додаткові), бо лише за допомогою цього окультного світла ви зможете побачити мене на відстані так саме як я бачу вас», то якою була би ваша відповідь? Що би вам довелося відповісти? Дуже імовірно, що ви відповіли би наступне: тому, що завжди існувало лише 7 головних кольорів (точніше 3: червоний, синій та жовтий) і до цього часу нікому не довелося за допомогою фізичного процесу розкласти ці кольори на більш ніж 7 відтінків, то моє прохання таке ненаукове, як і абсурдне. І на додаток, що тому, що моя пропозиція відшукати уявні кольори сонячного спектру не робить честі вашому знанню фізичної науки, то мені краще було-би піти та пошукати свої дихроматичні та сонячні «пари» у Тибеті, бо сучасна наука до цього часу ще змогла підвести під будь яку теорію навіть таке просте явище, як кольори всіх схожих двокольорових тіл. Та все ж, істина у тому, що ці кольори цілком реальні.

Таким чином, ви бачите, які нездоланні перешкоди виникають на шляху надбання не лише абсолютних, але навіть первісних знань у окультних науках для людини у вашому стані. Яким чином ви могли би примусити себе зрозуміти і фактично керувати тими наполовину розумними Силами, які сполучаються з нами не словами, а за допомогою кольору та звуку, співвідношень кольорових та звукових вібрацій? Бо звук, колір та світло є головними факторами, які формують рівні розуму, притаманні цим істотам, про існування яких у вас немає жодного уявлення; вам навіть не дозволяють у них вірити. Атеїсти і християни, матеріалісти і спіритуалісти – всі вони відповідно висувають власні аргументи проти такої віри, а наука заперечує такий забобон ще більше наполегливо ніж інші.

І тому, що вони не можуть одним стрибком здолати кордони та досягти Вічності, а ми не можемо просто взяти будь якого дикуна з Центральної Африки та примусити його осягнути «Начала» Ньютона або «Соціологію» Спенсера, або примусити дитину написати нову «Іліаду» на ахейському діалекті древнє-грецької мови, або звичайного митця – намалювати пейзажі Сатурна або мешканців Арктура – то з причини всього цього заперечується саме наше існування. Саме тому тих хто у нас вірить, проголошують безглуздими брехунами, а науку яка веде до найвищої мети, найвищого знання від Дерева Життя та Мудрості, відкидають як неприборканий зліт фантазії.

Наступний пасаж зустрівся мені у іншому листі, але він цілком природно доповнює щойно наведений уривок.

«Істини та таємниці окультизму насправді утворюють систему яка має високе духовне значення та одночасно глибока та практична щодо світу загалом. Все ж, ми даємо вам цю систему не у якості додатку до заплутаних теорій та розумових спекуляцій, а заради того практичного зв’язку, який вона має щодо інтересів людства. Слова «ненауковий», «неможливий», «галюцинація», «шахрайство» - до цього часу застосовували занадто вільно та безвідповідально, неначе маючі на увазі, що окультні феномени або є чимось загадковим та не нормальним, або наміром обманути. Ось чому наші керівники вирішили надати декільком обдарованим розумам більше інформації на цю тему та довести їм, що окультні маніфестації діють за законами так саме, як і прості фізичні явища. «Епоха чудес вже позаду» - кажуть інші, але ми відповідаємо на це: «Її ніколи і не було». Ці феномени не знають собі рівних та не мають аналогів у світовій історії, тому мусять впливати та переконливо впливають на суспільство скептиків та фанатиків. Такі феномени мусять опинитися як руйнівними, так творчими: руйнівними для пагубних помилок минулого, для старих вірувань та забобонів, які на вподобі до мексиканської отруйної трави, душать у своїх обіймах майже все людство; творчими – до нових установ справжнього, практичного Братства Людства, де всі будуть співробітниками Природи та працювати на благо людства з допомогою та за посередництвом планетарних духів, у яких ми віримо. Скоро незвичайні стихії, про які раніше не думали та не мріяли, почнуть проявлятися з наростаючою силою та розкриють, нарешті, секрети своєї неосяжної діяльності. Платон був правий: світом керують ідеї, і коли свідомість людей прийме нові ідеї та відкине старі та відпрацьовані, світ рушить уперед; нові ідеї стануть джерелом могутніх революцій; нестримний рух цих ідей, їх непереможна сила буде змітати релігії і навіть держави. Коли прийде час, супротив їх впливу буде неможливий так саме, як намагання зупинити хвилю припливу. Але все це прийде поступово, а до того часу ми мусимо виконати покладений на нас обов’язок – вимести як найбільше сміття, залишеного нам нашими набожними предками. Нові ідеї мусять укорінитися на добре розчищеному місці тому, що вони торкаються дуже важливих речей. Ми вивчаємо не фізичні явища, а саме ці універсальні ідеї; для того щоби усвідомити перші, потрібно спочатку зрозуміти другі. Вони стосуються істинного становища людини у світі на плані її минулих та майбутніх утілень, її походження та кінцевого призначення, взаємозв’язку смертного та безсмертного, тимчасового та вічного, кінцевого та безкінечного. Ці ідеї більш значущі, більш грандіозні, вони осягають вічну владу неминучого закону, вони незмінні та не підлеглі змінам – ідеї, для яких існує лише Вічне Сучасне, у той час коли для не посвячених смертних час їх кінцевого існування на цій матеріальній земляній грудочці ділиться на минуле та майбутнє. Ось що ми вивчаємо і ось чому багато які з нас вже найшли пояснення… Між тим, я так саме людина і тому мушу відпочивати: я не спав ось вже більше за 60 годин».

Далі йдуть декілька рядків з листа Кут Хумі не на мою адресу. Вони вдало потрапляють у наведену тут серію уривків.

«Як би там не було, ми задоволені власним образом життя, завдяки якому ми не відомі для вашої цивілізації, яка заснована виключно на інтелекті, та не зачеплені нею. Ми так саме жодним чином не стурбовані щодо відродження нашого древнього мистецтва та високої цивілізації тому, що вони напевне повернуться у свій час, до того у більш високій формі, на вподобі до того, як повернуться у свій час плезіозаври та мегатерії. Ми маємо слабкість вірити у вічний повтор циклів і сподіваємося прискорити воскресіння того, що кануло у минуле. Ми не змогли би зашкодити цьому, навіть якщо і бажали би. Нова цивілізація буде дитиною старої, і для того, щоби наші померлі повстали з могил, ми мусимо лише надати вічному закону відбуватися своєю чергою, хоча звісно, сприяємо прискоренню бажаної події. Не бійтесь: хоча ми дійсно «чіпляємося за пережитки минулого», наше знання не зникне з поля зору людини. Воно – «дар богів» і найкоштовніший з усіх пережитків. Охоронці священного вогню не для того пройшли неушкодженими крізь віки, щоби розбитися об скелі сучасного скепсису. Наші лоцмани – занадто досвідчені моряки, щоби нам було боятися такої біди. Ми завжди знайдемо добровольців для заміни стомлених вартових, і яким би не гарним був світ у його сучасному перехідному стані, він все ж здатний час по часу давати нам по декілька людей».

Повертаючись до власного листування, до останнього листа від Кут Хумі, отриманого перед тим як залишити Індію та поїхати додому, під час чого я пишу ці сторінки, я читаю наступне:

«Сподіваюся, хоча би ви розумієте, що ми (або більшість з нас) зовсім не схожі на висушені, морально безсердечні мумії, якими нас дехто уявляє. Меджнур гарний на своєму місці, тобто як ідеальний персонаж захоплюючої, багато у чому правдивої історії. Все ж, небагатьом з нас лестила би у житті роль квітки засушеної між сторінками книжки зверхніх віршів. Ми, можливо, не зовсім «парубки», як висловився на нашу адресу… але тому, що надію людина лише в людині може мати, я не дозволю плакати нікому з тих, кого можу врятувати.

Все ж, зізнаюсь, що я особисто не звільнився та все ще маю деякі земні прихильності. До одних людей я все ще маю більшу прихильність ніж до других, і філантропія у тому вигляді, у якому її проповідував наш Великий Натхненник та Охоронець, …Рятівник світу, той Хто проголосив Нірвану і Закон – доки не змогла викорінити з мене ні індивідуальних переваг у дружбі та любові до родичів, ні гарячого відчуття патріотизму до країни, де я останній раз втілився як особистість».

Раніше я запитав у Кут Хумі, чи дозволено мені використовувати його листи для цієї книги; і через декілька рядків після процитованого уривка він пише: «Я не накладаю жодних обмежень на використання вами всього, що я писав вам або містеру».

ВЧЕННЯ ОКУЛЬТНОЇ ФІЛОСОФІЇ

Як неодноразово стверджувалося, окультна філософія пройшла через різні країни та історичні періоди та зберіглася до нашого часу практично не змінною. У різні епохи та у різних місцях розквітали, поступово витісняючи одна другу, доволі не схожі міфологічні системи, якими користувалася велика кількість народу; все ж, релігійні знання, що у основі кожної релігії та досяжні лише посвяченій у них меншості, залишалися практично ідентичними. Звісно, з точки зору сучасних західних уявлень про те, що правильно а що ні, виглядає образливою сама думка про релігію, яка є набутком вузького кола людей, у той час коли для потреб звичайного люду створюється «псевдо-релігія», як охрестили би її на цей час.

Все ж, перед тим як, за цим почуттям дозволити собі занадто категорично засуджувати древніх охоронців істини, було би непоганим вирішити, на якому рівні це відчуття визначається розумною переконаністю у тому, що звичайній пастві піде на користь учення, яке за власною природою мусить бути занадто вишуканим для сприйняття більшістю народу, та наскільки згадане відчуття викликане звичкою розглядати релігію як дещо, що важливо просто сповідати, незалежно від розуміння.

Безсумнівно, якщо припустити, що вічне блаженство людини залежить від зробленої нею заяви, що вона сповідує єдину правильну віру (до того не важливо, розуміє вона її або ні), яку вона вдало витягла з колоди долі, то у такому випадку, вищим боргом людей, які усвідомили, що вони володіють такою вірою, було би проголошувати це так, щоби почули всі. Але інша гіпотеза проголошує, що жодній людині немає користі від того, що вона бубонить ту або іншу словесну формулу, не маючі у ній жодного сенсу і, що грубим розумам притаманне лише таке саме грубе, коротке викладення релігійних ідей. Відповідно до цієї гіпотези, політика секретності древніх, була більш правильною, ніж здається на перший погляд. Звісно, у сучасному європейському суспільстві відношення між простим народом та посвяченими підлягають змінам. Простий народ – якщо мати на увазі публіку загалом, разом з найбільш вишуканими розумами нашого часу – у стані сприймати метафізичні ідеї, на край випадок не гірше тих, хто належать до будь якого особливого класу. Ці витончені розуми визначають свідомість суспільства так, що без їх допомоги не можуть бути запроваджені жодні великі ідеї, і допомогу цю можна гарантовано забезпечити лише за умов вільного ринку інтелектуальної конкуренції. Звідси витікає, що будь яка згадка про деяку езотеричну науку, більш високу, ніж існуючі, викликає у західної сучасної свідомості відчуття недолугості щодо цієї науки. З цим, цілком природним почуттям наразі просто потрібно боротися – можна просто просити людей стежити за тим, щоби воно не заважало їм думати, тобто не вважати, що тому що сучасному європейцю, який осягнув нову істину, ніколи не прийшло би до голови робити з цього таємницю і відкривати її лише якомусь Братству, ще й взяти з цих людей обіцянку, зберігати її у таємниці, то відповідно така ідея нізащо та ніколи не змогла би відвідати будь якого древнє-єгипетського священника або інтелектуального титана, вихованого цивілізацією, яка відповідно до однієї, не позбавленої сенсу, гіпотези, розповсюдилася всією Індією ще до світанку наук та мистецтв у Стародавньому Єгипті. Насправді система таємних товариств була такою природною для древнього вченого, як загально відома система науки – для вчених нашої країни та часу. Різниця тут не лише у часі або моді. Необхідно суттєво відрізняти ті заняття, яким присвячують себе освічені люди нашого часу, і тими, якими займалося культурне суспільство у минулі епохи. Ми належимо до епохи матеріального прогресу, а лозунгом такого прогресу завжди була гласність. Посвячені древнього знання належали до епохи духовності, а лозунгом суб’єктивного удосконалення завжди була секретність. Можна сперечатися, чи були ці лозунги у обох випадках обумовлені, але такі думки, у будь якому випадку, демонструють, що було би не розумним робити занадто переконані заяви щодо характеру тієї філософії та філософів, які були задоволені тим, що зберігали свою мудрість у таємниці, надаючи натовпу релігію пристосовану скоріше до рівня розуміння тих, кому вона призначалася, ніж до істини.

Наразі не можливо будувати припущення про час, коли окультна філософія почала приймати форму, з якою ми знайомимося у наші дні. Розумно припустити, що останні дві-три тисячі років не були даремними для відданих посвячених, які увесь цей час зберігали, передавали та внесли власний вклад у її удосконалення. Та все ж, досвід посвячених, які належали до ранніх історичних періодів, уявляється таким самим великим та дивним, як досвід посвячених нашого часу і ми мусимо віднести перші витоки окультного знання на цій землі до глибокої давнини. Звісно, таке питання не можна піднімати до того часу, доки ми не познайомимося ближче з думками, які підштовхують до абсолютно вражаючих висновків щодо цього.

Все ж, якщо навіть абстрагуватися від специфічних археологічних теорій, вже зазначалося, що «така глибока філософія, такі шляхетні моральні норми і такі переконливі, постійно доведені практичні результати не є продуктом одного покоління або навіть окремої епохи. Доводилося низати факти на факти, висновки на висновки, з однієї науки мусила утворюватися друга, нескінченній кількості розумів людства доводилося міркувати про закони Природи, до того коли це вчення отримало конкретну форму. Доказ того, що засадниче вчення ідентичне у всіх релігіях, маємо у розповсюдженні системи посвячень у таємних жрецьких кастах, які володіли містичними словами сили, та у публічних демонстраціях незвичайної влади над силами Природи, що свідчило про зв’язок з надприродними істотами. Між всіма цими народами однаково наполегливо охоронялися всі підходи до їх таємниць, а посвячені будь яких рівнів за розголошення секретів каралися смертю». Щойно наведена цитата з книги вказує, що так було з елізійськими містеріями, з таїнствами халдейських магів та єгипетських ієрофантів. У «Агрушада Парікшай» - індуській книзі церемоній брахманів – міститься той самий закон, який імовірно перейняли і єссеї, і гностики, і теурги-неоплатоніки.

Масонство відновило стару формулу, хоча її raison d’etre у цьому випадку загубилося одночасно з згасанням у серці масонів окультної філософії, на якій їх обряди та церемонії побудовані, ще й на більш вищому рівні, ніж зазвичай вважали самі масони. Доказ тотожності можна знайти у присягах, формулах, ритуалах та ученнях різних стародавніх релігій, і це стверджують ті люди, які, я переконаний, мають право на заяву, що «в Індії не лише збереглися згадки про все це, але і все ще живе Таємне Товариство, і воно діє так активно, як і завжди».

Тому, що я мушу підсилити щойно викладені погляди декількома цитатами з «Викритої Ізіди» - великої книги пані Блаватської – то наведу пояснення щодо походження цієї праці. Читач, який стежив на попередніх сторінках за моїми описами окультних дослідів, наразі краще підготовлений до цих пояснень. На самих звичайних прикладах щоденного життя я показав як пані Блаватська за посередництвом системи психічної телеграфії підтримує регулярні контакти з своїми старшими «Братами» окультистами. Потрібно лише усвідомити цей стан справ – і стане легше зрозуміти, що під час збору матеріалів для такої праці як «Викрита Ізіда», яка вичерпано пояснює все, що лише можна повідомити про окультизм зовнішньому світові, пані не доводилося покладатися та спиратися лише на власні сили.

Істина, яку пані Блаватська менше за все намагається приховати у тому, що допомога яку вона окультними засобами отримувала від Братів протягом всього періоду роботи над книгою, була такою великою та тривалою, що пані не стільки стала автором «Викритої Ізіди», скільки увійшла до гурту, який фактично створив цю працю. Мені дали зрозуміти, що беручись до роботи над книгою, пані нічого не знала про масштаби взятого на себе завдання.

У відповідності до побажань її таємних друзів, пані почала писати під диктовку, все ж, наразі, коли вийшли з друку всі її томи, книга починається не з пасажів, написаних у такий спосіб. Пані Блаватська ще не уявляла собі, що це буде за робота – газетна стаття, есе для журналу або більше видання. А тим часом розмір роботи збільшувався. Звісно, з часом пані почала розуміти, що вона збирається написати. Пані Блаватську явно підштовхували до виконання цього завдання, і вона у свою чергу зробила великий вклад у цю працю завдяки власному природному розуму. Все ж, Брати, імовірно, підтримували її у цій праці не лише передачею тексту, як на початку, але і методом осадження тексту на папір. (Декілька зразків, зроблених таким чином, довелося отримати і мені).

Завдяки цьому методу частенько, доки пані спала, значна кількість сторінок її рукопису опинялися написаними чужим почерком. Інколи вранці пані знаходила, що до рукопису, який вона залишила вночі на своєму письмовому столі, додалося до 30 таких сторінок. Книга «Викрита Ізіді», окрім її чудового змісту, сама по собі є таким самим значним феноменом, як і ті неймовірні явища, про які я написав.

Цим пояснюється не лише незвичайна цінність книги для тих, хто, можливо, намагається якнайглибше дослідити таємниці окультизму, але і недоліки , очевидні для звичайного читача. Божественні якості, якими володіють Брати, не можуть захистити літературні праці створені декількома розумами, нехай навіть з числа Братів, від композиційної неорганізованості яка виникає, якщо створювати книгу таким чином. Окрім цих недоліків, книга відрізняється надзвичайною барвистістю стилю, чим напевно дратує та бентежить звичайного читача. Але для тих, хто розуміє, чим викликана недосконалість форми цієї книги, недосконалість ця обертається, скоріше перевагою ніж недоліком. Вона може пояснити проникливому читачеві деякі дрібні невідповідності у викладенні, які зустрічаються у різних частинах книги, і до того дозволить читачеві, неначе за голосом, відрізняти різних авторів під час їх почергових міркувань.

Книга була написана (мається на увазі фізичний процес написання та складення рукопису) у Нью-Йорку, де пані Блаватська явно відчувала недолік довідкової літератури. Але книга має посилання на велику кількість книг, у тому числі доволі незвичайних за характером, а так саме має цитати, справжність яких легко перевірити у найбільших європейських бібліотеках, бо у книзі вказані номера сторінок тих текстів, звідки взяті цитати.

Наразі, я можу подовжити надавати фрагменти з «Ізіди», щоби демонструвати єдність езотеричної філософії у засадах різних древніх релігій, і особливо ту коштовність, яку для вивчаючих окультну філософію подає чистий буддизм. З усіх існуючих у світі філософських систем саме він викладає нам окультну філософію у її найменш викривленій формі. Звісно, читачеві не слід захоплюватися помилковим уявленням, буцімто буддизм у тому вигляді, у якому його тлумачать автори не окультисти, можна сприймати як втілення їх особистих поглядів. Наприклад, у інтерпретації західних вчених одна з найголовніших ідей буддизму у тому, що «нірвана» це те саме, що і знищення. Можливо західні вчені праві, коли стверджують, що саме до таких висновків призводить пояснення нірвани, яке надає екзотеричний буддизм, але він, у будь якому випадку, не є окультним вченням.

«Нірвана – стверджується у «Ізиді» - означає безсумнівність особистого безсмертя у дусі, але не безсмертя душі, яка, як кінцева еманація, мусить розкластися на її складові часточки. Як поєднання людських почуттів, пристрастей та устремління до об’єктивної форми існування, душа мусить зруйнуватися до того, коли безсмертний дух Его звільниться та буде застрахований від перевтілення у будь якій формі. А як людина може досягти такого стану, доки упадана, цей стан бажання жити більше за життя, не зникне у чуттєвої істоти – ахамкари, у яке би високе тіло вона не була загорнута?

Саме упадана, або величезне бажання, створює силу волі, а та матерію, або форму. Таким чином, невтілене Его лише одним бажанням несвідомо створює умови власного послідовного перетворення у різних формах, які залежать від ментального стану та карми Его – благих або навпаки вчинків, «заслуг» або «гріхів», зроблених у попередньому існуванні».

У цьому пасажі міститься просто безодня метафізичної інформації для міркувань, яка разом з тим підтримує думку запропоновану читачеві – думку про те, як розуміти буддійську філософію з окультної точки зору. Неправильне розуміння сенсу нірвани таке розповсюджене на Заході, що до того як тлумачити далі філософію, яку ці помилкові уявлення так викривили, було би добре розглянути також наступне пояснення.

«Під знищенням у буддійській філософії мається на увазі лише руйнація, розсіювання матерії, у будь якій видимості або формі, бо все, що має форму було колись створеним, а тому мусить рано або пізно загинути, тобто змінити форму. Відповідно, форма як дещо тимчасове, хоча і на вигляд постійне, є не більше ніж ілюзія, «майя», бо вічність не має ні початку ні кінця. Для вічності тривалість будь якого стану форми минає на вподобі до спалаху блискавки. Ми ще не встигли усвідомити, що сталося, а воно вже майнуло назавжди. Тому навіть наші астральні тіла – створіння з чистого ефіру – лише ілюзії матерії, що зберігають свій земний образ. Останній змінюється, як стверджують буддисти, у відповідності до вчинків людини під час її земного втілення, це і є метемпсихоз.

Духовна істота мусить звільнитися від кожної часточки матерії; лише після цього вона переходить до вічної незмінної нірвани. Істота живе після цього у дусі, у нічому: як форма, як образ, як видимість, вона цілком знищена і, відповідно ніколи не помре, бо лише дух є не «майя» а єдина реальність у цьому ілюзорному світі тимчасових форм… Абсурдно звинувачувати буддійську філософію у тому, що вона заперечує Вищу Сутність – Бога та безсмертя душі, тобто у атеїзмі лише тому, що «нірвана» означає «знищення», а «Свабхават» це не особистість, а просто ніщо. «Ейн» (або «Айн») у древнє-єврейському терміні «Ейн-Соф» також означає nihil або «ніщо», тобто дещо таке, що можна визначити лише через заперечення (quo ad nos), але ніхто ще не наважився звинуватити євреїв у атеїзмі. У обидвох випадках реальне значення терміну «ніщо» містить ідею того, що Бог – це не щось, не якась видима конкретна істота, до якої взагалі можна застосувати назву будь якого з відомих нам об’єктів».

Знову: «Нірвана – це світ причин, у якому зникають всі оманливі наслідки, або ілюзії наших почуттів. Нірвана – це вища з досяжних сфер».

Таємні учення магів, до-ведичних буддистів, ієрофантів єгипетського бога Тота, або Гермеса, були, як стверджується у «Ізиді», первісно ідентичними. Цю ідентичність у рівній мірі можна віднести до доктрин будь якої епохи або народу, у тому числі халдейських кабалістів та древнє-єврейських магів. «Застосовуючи термін «буддисти», ми маємо на увазі не езотеричний буддизм, запроваджений послідовниками Готами Будди, або сучасну буддійську релігію, а таємну філософію Шакіямуні, яка по суті ідентична до древньої релігії-мудрості, релігії обраних, релігії до-ведичного брахманізму. Так звана єресь Зороастра або Заратустри, є прямим підтвердженням цього тому, що вона не єресь, а лише частково відкрите викладення строго монотеїстичної релігійної істини, яка до того часу викладалася лише у святилищах та якій Заратустра навчився у брахманів. Зороастра, древнього засновника культу Сонця, не можна назвати засновником дуалістичної системи, так саме як і першим, хто почав проповідувати ідею єдиного-бога.

Макс Мюллер довів, що Заратустра та його послідовники виникли в Індії, до того як іммігрувати до Персії. «Те що зороастрійці та їх предки переселилися з Індії ще у ведичний період – каже він – можна довести так саме як і те, що мешканці Масилії були вихідцями з Греції… Більшість з зороастрійських богів виникають як відображення або викривлення ведичних богів».

Якщо наразі ми можемо довести, а ми можемо це спираючись на свідоцтва Кабали та древні традиції релігії-мудрості, філософію древніх святилищ – що всі боги, зороастрійські та ведичні, представляють собою лише велику кількість персоніфікованих сил Природи, вірних слуг адептів таємної мудрості – магії, то ми впевнено стоїмо на ногах.

Таким чином, коли ми кажемо, що кабалістика і гностицизм виникли від маздеїзму або зороастризму – це практично те саме, якщо звісно не мати на увазі екзотеричний культ, чого ми і не робимо. Більше того, у цьому сенсі ми можемо повторити за Кінгом, автором «Гностики» та деякими археологами: кабалістика і гностицизм виникли від буддизму, який є самою простою та переконливою філософією і який разом з тим став однією з самих чистих релігій світу… Але ті самі доктрини, ідентичні по суті і духу, хоча і не завжди по формі, зустрічаються з одного боку між єссеями та неоплатоніками, а з другого між незчисленних ворогуючих сект, які народжуються лише для того, щоби одразу загинути. Під буддизмом ми відповідно, розуміємо ту релігію, яка буквально означає «вчення мудрості» і яка на багато віків передбачила метафізичну філософію Сіддхарти Шакіямуні».

Сучасне християнство значно відійшло від власної первісної філософії, але у «Викритій Ізиді», за дискусією, стверджується що його філософська основа ідентична філософії всіх релігій.

«Лука, який був лікарем, у сірійських текстах називається асайя, тобто єссаїн, або єссей. Йосип Флавій і Філон Юдейський достатньо описали цю секту, щоби позбавити сумнівів у тому, що назарейський Реформатор, отримавши освіту та посвячення у єссейських обителях у пустелі, обрав вільне та незалежне життя мандрівного назарея та, таким чином відокремився від них і став терапевтом або назарія, цілителем…

У власних бесідах та проповідях Ісус завжди розмовляв притчами, користуючись метафорами під час спілкування. Цей звичай, знову таки, був характерним для єссеїв та назареїв, і ніхто ніколи не чув, щоби такою метафоричною мовою користувалися мешканці галілеї. Звісно, деякі учні Ісуса, які як і він сам були галілеянами, дивувалися коли їм вперше доводилося чути, як він у такій алегоричній формі спілкується з людьми. «Для чого притчами кажеш до них?» - часто запитували вони Ісуса. «Для того, що вам дано знати таємниці Царствія Небесного, а їм не дано» - була відповідь, і це була відповідь посвяченого – «Тому кажу їм притчами, що вони дивлячись не бачать, та слухаючи не чують та не розуміють». Більше того, ми вважаємо, що Ісус викладає власні думки… у висловленнях, які є чисто піфагорійськими, коли у Нагірній Проповіді він каже: «Не давайте святині собакам та не кидайте перлини ваші перед свині, щоби вони не затоптали їх ногами своїми та не обернулися розірвати вас».

Професор А.Уайлдер, редактор «Елізійських містерій» Тейлора, вбачає «схожу схильність Ісуса і апостола Павла поділяти свої вчення на езотеричні та екзотеричні – на таємниці Царствія Небесного – для апостолів, та на притчі – для натовпу». «Мудрість ми проповідуємо – каже Павло – між досконалими» тобто посвяченими. Учасники елізійських та інших містерій завжди ділилися на два класи: неофітів та досконалих… Розповідь апостола Павла у його «Другому посланні до коринфян» вразила деяких вчених, добре знайомих з описами містичних обрядів посвячення від деяких класиків, як така, що вказує однозначно на фінальну епоптейю. «Знаю людину у Хресті… І знаю про таку людину (лише не знаю у тілі або по за ним: Бог знає), що вона була піднята до раю та чула невимовні слова, які людині не можна переказати». Ці слова, наскільки нам відомо, коментатори до цього часу майже не розглядають як натяк на блаженні видіння посвяченого провидця.

Все ж, лексика цієї розповіді однозначна. Натяки на те, що закон не дозволяє повідомляти, сказані тут тими самими словами, а слова застосовані у тих самих значеннях, що і у відповідних висловленнях, які ми зустрічаємо у Платона, Прокла, Ямвліха, Геродота тощо. «Мудрість ми проповідуємо між досконалими» - каже Павло, і ясний та беззаперечний переклад цих слів буде: «Ми проповідуємо більш глибокі, або кінцеві, езотеричні доктрини містерій (які тут визначені словом «мудрість»), лише між посвяченими».

Так саме і щодо людини, яка була взятою до раю (якою імовірно був сам Павло), слово рай потрібно замінити словом «елізіум».

Кінцева мета окультної філософії у тому, щоби показати чим була, є та буде людина. «Те що після смерті тіла залишається жити у якості індивідуальності – повідомляється у «Ізиді» - це справжня душа, яку Платон у діалогах «Тимей» і «Геродот» називає смертною, бо відповідно до герметичного учення, вона відкидає більш матеріальні часточки з кожним переміщенням до більш високої сфери… Астральний дух – це копія тіла у фізичному та духовному сенсі. Божественний вищий безсмертний дух не може бути ні покараним ні нагородженим. Відстоювати таку доктрину одночасно і богохульно і абсурдно: бо дух це не просто полум’я, запалене від головного невичерпного джерела світла, він насправді його часточка. Дух забезпечує безсмертя індивідуальній астральній істоті у відповідності до готовності останньої прийняти це безсмертя.

Доки двох-єдина людина, тобто людина з плоті та духу, залишається у межах закону безперервності духовного існування, доки в людині горить, нехай навіть дуже слабо, ця божественна іскра, людина залишається на шляху до безсмертя.

Але ті хто підлеглі матеріальному існуванню, не впускають у себе божественне світло від духу кожної людини яка починає земне життя та заглушають голос надійного вартового - сумління, яке фокусує у душі це світло – ці люди, забувши про дух після переходу кордону матеріального світу, будуть змушені жити за його законами».

І далі: «Таємна доктрина вчить, що якщо людина завоює безсмертя, то вона завжди залишиться тією три-єдиною сутністю, якою є у житті, і у такому вигляді і формі існуватиме на всіх планах буття. Астральне тіло, яке у цьому житті вкрито грубою фізичною оболонкою, звільнившись від неї, само, у свою чергу, стає оболонкою для другого, ще більш тонкого тіла. Цей процес починається з моменту смерті і закінчується, коли астральне тіло яке належить цій земній сфері, відокремлюється від неї назавжди».

Процитовані уривки, якщо прочитати їх у світлі наведених пояснень, дозволяють позитивно налаштованому читачеві з розумінням віднестися до «Ізіди» та знайти свій шлях до прихованих у цій книзі «золотоносних жил». Так саме, нікому не треба сподіватися, що у «Ізиді» або у будь яких інших книгах з окультної філософії, які вже опубліковані або будуть найближчим часом, можна знайти у закінченому вигляді просте та ясне викладення таємниць народження, смерті та майбутнього життя.

Людину, яка почала такі дослідження, дратує важкість розуміння справжніх уявлень окультистів щодо характеру потойбічного життя та його загальної «мізансцени».

Загальновідомі релігії мають на цей рахунок доволі конкретні погляди; деякі з таких релігій до того переводять ці погляди у практичне русло, запевняючи, що буцімто окремі компетентні люди уповноважені церковними організаціями виконувати власні обов’язки, здатні відповідно до своїх переконань, на вподобі до залізничних стрілочників, спрямовувати душі помираючих правильним або пагубним шляхом.

Такі теорії мають, у будь якому випадку, одну принаду: вони прості та зрозумілі. Та все ж, вони не здатні задовольнити наш розум щодо деталей. Тому хто вивчає окультну філософію достатньо не тривалих досліджень з цього питання, щоби зрозуміти: на цьому шляху знання він не зустріне концепцій, які могли би образити його найвищі уявлення про Бога та життя інше. Він швидко відчує, що ця система ідей шляхетна та піднесена і що вона розповсюджується до самих далеких меж, яких лише здатне досягти людське розуміння. Але ця система залишиться для нього смутною, туманною і він буде шукати чіткі формулювання з того або іншого питання, доки поступово не усвідомить, що абсолютна істина про походження та призначення людської душі, імовірно, занадто складна та витончена, щоби її можна було викласти простою мовою. Досконала ясність ідей досяжна лише для очищених розумів просунутих дослідників окультизму – людей, які повністю присвятили власну обдарованість пошукам та тривалому усвідомленню таких ідей, приходить з рештою до їх розуміння за допомогою особливих інтелектуальних здібностей, спеціально розвинених для цієї мети. Але це не означає, що навіть керуючись благими намірами, такі люди зможуть створити деяке окультне вчення, у якому вся теорія утворення світу буде викладена у дюжині рядків. Навіть у мирян, захоплених до того повсякденними справами, вивчення окультизму може легко розширити та очистити сприйняття до такого рівня, щоби озброїти свідомість, так би мовити критеріями, які дозволяють відчувати безглуздості у будь якій помилковій релігійній теорії.

Все ж, всеохоплююча структура окультного вірування – це дещо таке, що за власної природи може поступово будуватися лише у свідомості кожного, окремо взятого, архітектора духовних теорій. Я вважаю, що окультисти уявляють собі все це дуже наживо, чим і пояснюється їх відраза до спроб прямолінійного пояснення їх доктрин.

Окультисти знають, що по справжньому життєздатні паростки знання мусять, так би мовити, вирости з зав’язі у свідомості кожної людини: у стані повної зрілості їх вже не можна пересадити на незнайомий грунт не підготовленого розуміння. Вони готові до того, щоби давати сім’я, але кожна людина мусить сама для себе виростити власне дерево знання. Так саме як і з людини не можна зробити адепта – бо адептом вона мусить стати сама – так і звичайна людина, яка просто намагається зрозуміти адепта та його бачення світу, мусить розвивати у собі таке розуміння, продумувати елементарні ідеї до кінця, до їх перетворення на правильне поняття.

Ці міркування пояснюють та співпадають з прихованістю окультизму. Більше того, вони дозволяють зрозуміти один момент, який, якщо сприймати його у світлі цього викладення, може збентежити імовірних читачів «Викритої Ізіди».

Якщо значна частина цього твору, як вже писалося, насправді подає собою плід праці адептів, які знають завдяки власному досвіду, істину відносно більшості обговорених у цій книзі містерій, то чому адепти так і не сказали прямо, що вони мали на увазі, замість того, щоби ходити навколо та пропонувати аргументи, отримані з того або іншого звичайного джерела літературних або історичних свідчень та з абстрактних теорій щодо проявів гармонії Природи? По-перше, це можна аргументувати тим, що автори не могли просто взяти та написати: «Ми знаємо, що справи такі-то та такі-то» - та щоби при цьому їх не запитали: «А звідки ви знаєте?». І адепти точно не змогли би відповісти на це запитання, без подробиць, «про які людині не можна розповісти», як висловився би один з авторів Біблії, або не пропонуючи підкріпити свої свідчення демонстраціями деяких можливостей, що практично неможливо для постійного задоволення кожного читача цієї книги. По-друге, я вважаю, що у «Ізиді», у відповідності до принципу менше навчати, але більше надихати на спонтанне само-удосконалення, автори намагалися швидше впливати на свідомість читачів, ніж просто валити на них увесь запас заздалегідь накопичених фактів. Вони продемонстрували, що теософія або окультна філософія не є черговим кандидатом на увагу всього світу; вона просто призвана знову повідомити ті принципи, які отримали визнання ще на світанку людства. Послідовність історичних подій, яка створила цю точку зору, цілком проглядається у еволюції філософських шкіл, але у мене немає можливості простежити деталі цього процесу у праці такого вмісту. Викладена теорія цілком проілюстрована розповідями про експериментальну демонстрацію окультних сил, приписаних різноманітним чудотворцям. Автори «Ізіди» свідомо утримувалися від того, щоби сказати більше, ніж міг сказати той або інший письменник, якщо припустити, що він мав всю літературу з цієї теми та був на просвітленому рівні розуміння її сенсу.

Та все ж, потрібно лише усвідомити справжню позицію авторів або натхненників «Ізіди», і корисність будь якої дискусії, у яку вони потрапляють, незрівнянно підійметься над рівнем відносно банальних міркувань, висунутих у її інтересах. Адепти, можливо не забажають наводити жодних інших свідчень, окрім екзотеричних, на користь будь-якої конкретної тези, яку вони забажають підтримати, але якщо ж вони забажають підтримати її, то сам по собі цей факт буде мати величезне значення для будь якого читача, який опосередковано усвідомив увесь рівень авторитетності цих людей.

Переклав Анатолій Можейко