П’єр Тейяр де Шарден
Pierre Teilhard de Chardin
(1881–1955)
Російський переклад книги П’єра Тейяр де Шардена "Феномен людини" >>>>>
П’єр Тейяр де Шарден – французький філософ, вчений (палеонтолог, антрополог, археолог) і католицький теолог. Член ордена єзуїтів, священик. Один з першовідкривачів сінантропа біля Пекіна (1929).
Вбачав своє покликання в радикальному оновленні християнського віровчення, в докорінному перетворенні релігії відповідно до сучасної науки. За це був позбавлений права викладання, публікації творів, вигнаний церковними властями з Франції. Більше 20 років прожив у Китаї. Помер у США.
Твір “Феномен людиниˮ (1956) складається з 4 частин: переджиття, життя, мислення, наджиття. Відкидає міф про творення Богом першолюдини. Тейяр вважає, що людина – найбільш досконалий результат багаторічної еволюції органічного світу, який розвинувся на основі еволюції неорганічного світу.
Тейяр де Шарден розрізняє три послідовні, якісно різні стадії еволюції: переджиття (літосфера), життя (біосфера) і феномен людини (ноосфера).
Заперечуючи як дуалізм, так і матеріалізм та спіритуалізм, Тейяр де Шарден визначав свою філософську позицію як монізм. Єдність матерії і свідомості ґрунтується на тому, що матерія є “матрицеюˮ духовного начала. Фізичній (“тангенціальнійˮ) енергії, яка зменшується за законом ентропії, протистоїть духовна (“радіальнаˮ) енергія, яка зростає в процесі еволюції.
Духовне начало іманентне всьому сущому: як джерело цілісності воно властиве в прихованому вигляді вже молекулі й атому.
У живій матерії свідомість набуває психічної форми. В людині вона стає самосвідомістю (людина “знає, що вона знаєˮ).
Рушійною силою еволюції є цілеспрямована свідомість – ортогенез.
Еволюція набуває у Тейяр де Шардена телеологічної форми: її кінцева притягальна сила – вершина прогресу – пункт “Омегаˮ (символічне позначення Христа). Космогенез перетворюється у Тейяр де Шардена в Христогенез.
Поява людини – не завершення еволюції, а ключ до зростаючого вдосконалення світу.
Олюднення Сина Божого (Тейяр де Шарден заперечує народження Ісуса дівою Марією) вказує на виняткову роль людини в подальшій еволюції. Світ, що існує, недосконалий. Людські страждання (які символізує розп’яття Христа) – стимул активного сприяння людини вдосконаленню буття.
Самосвідомість – джерело персоналізації – викликає прагнення до соціалізації, яку Тейяр де Шарден розуміє як стан єднання душ людей, що триває і після наджиття, після завершення історії у космічному Христі.
Соціальні погляди Тейяр де Шардена мають гуманістичний характер. Соціальний прогрес у нього ґрунтується на моральному началі – всезагальній любові, моральні устремління мають релігійну оболонку, устремління “впередˮ поєднується зі стремлінням “вгоруˮ. Соціальний ідеал ототожнюється з “другим пришестямˮ Христа. Таким чином, теологія у Тейяр де Шардена переростає в христологію.
Вчення Тейяр де Шардена набуло широкого розповсюдження як у колах інтелігенції Франції, так і в інших країнах.
Тейярдизм став найбільш впливовою теологією, яка протистоїть неотомізму.