Від гуманітарних наук через фізику і хімію до синергетики.
Пріґожин Ілля
Ilya Prigogine
(1917-2003)
Російсько-бельгійський та американський фізик і хімік. Лауреат Нобелівської премії з хімії за 1977 рік. Він став знаменитим завдяки визначенню дисипативних структур та їхній ролі у нерівноважних термодинамічних системах.
Визначення дисипативних систем дало поштовх для дослідження у сфері систем, які самоорганізовуються (самоорганізація), а також стимулювало дослідження у сфері біології живих організмів, як складних систем. Ці досягнення Пріґожина стали у пригоді для тих науковців, які намагаються створити методологію, яка б об’єднувала суспільні і природничі науки.
Останніми роками Пріґожин досліджував детермінізм нелінійних систем, як в класичній фізиці, так і в квантовій. В 1997 році побачила світ його книга «Кінець певності» (The End of Certainty), в якій він стверджує, що детермінізм не може більше бути цінною науковою позицією, оскільки системи, з якими мають справи фізики, хіміки, соціологи, математики тощо, є відкритими, і спрогнозувати їхній майбутній стан є практично неможливо. Всі системи, як фізичні, так і соціальні, є відкритими і нелінійними, а це означає, що вони непостійні. Вчений, який вплинув на формування нової науки, яку назвали синергетикою.
Основні праці Іллі Прігожина, які перекладено на російську мову
і які відображають певні аспекти синергентичної парадигми:
Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. – М., 1986 >>>>>
Конец определенности. – Ижевск., 1999 >>>>>